Постанова № 68751634, 11.09.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 вересня 2017 року №826/22057/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс»

до

Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 №0003402204 та від 03.09.2015 №0003412204.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 20.08.2015 №340/26-57-22-04-10/30971648, прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 №0003402204 та від 03.09.2015 №0003412204.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 20.08.2015 №340/26-57-22-04-10/30971648 та відповідно, податкового повідомлення-рішення від 03.09.2015 №0003402204 та від 03.09.2015 №0003412204.

Адміністративну справу №826/22057/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд», приватним підприємством «Ефаль», товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс», товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт», приватним підприємством «Будпостач» за період з 01.01.2012 по 31.03.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 46 582,00 грн. та підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 135 262,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 20.08.2015 №340/26-57-22-04-10/30971648 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 03.09.2015 №0003402204, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 169 077,50 грн., у тому числі: 135 262,00 грн. – основний платіж, 33 815,50 – штрафні (фінансові) санкції;

від 03.09.2015 №0003412204, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 58 227,50 грн., у тому числі: 46 582,00 грн. – основний платіж, 11 645,50 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.08.2015 №340/26-57-22-04-10/30971648 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд» за договором від 01.03.2012 №01/03/12, приватним підприємством «Ефаль» за договором від 03.12.2010 №04-АГ/12, товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс» за договором від 02.04.2012 №05-АГ/04, товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані» за договором від 12.09.2012 №12/09/12-1, товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт» за договором від 06.06.2012 №06-06/12.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (компанія) та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс», приватним підприємством «Ефаль» (агент) укладено типові агентські договори від 02.04.2012 №05-АГ/04, від 03.12.2010 №04-АГ/12, відповідно до умов яких агент в порядку і на умовах, визначених договорами, і чинним в Україні законодавством, зобов’язується надати компанії агентські послуги, а компанія зобов’язується прийняти і сплатити надані агентом послуги.

Під агентськими послугами розуміється посередницька діяльність агента (самостійної юридичної особи) за укладеними компанією договорів на виготовлення, збірку, продаж, постачання товарів і просуванню на нові ринки товару компанії, здійснювана на свій ризик з дотриманням умов, що встановлюються цим договором (пункт 1.2 договорів).

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 02.04.2012 №05-АГ/04, від 03.12.2010 №04-АГ/12, додаткових угод, протоколів про наміри, рахунків-фактури, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, платіжних доручень.

Окрім того, позивачем надано копії договорів з третіми особами та супровідних документів, які були укладені за результатами виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс» та приватним підприємством «Ефаль» умов агентських договорів.

Також з матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт» (покупець) укладено договір від 06.06.2012 №06-06/12, відповідно до умов якого продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов’язується прийняти й оплатити канцтовари, в кількості і за цінами, зазначеними у видаткових документах на відвантаження товару.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 06.06.2012 №06-06/12, книги обліку довіреностей, видаткової накладної, податкової накладної, виписок з банківського рахунку, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу за товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс», подорожнього листа.

Також з матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд» (виконавець) укладено договір про надання послуг з передпродажної підготовки товару від 01.03.2012 №01/03/12, відповідно до умов якого виконавець зобов’язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги з перепродажної підготовки товару.

Перепродажна підготовка товару передбачає надання послуг, необхідних для доведення товару до стану, у якому вони придатні для використання у запланованих цілях, а саме: перерахунок наданого товару, пакування та маркування товару, збірку, комплектацію та упаковку з’єднань з окремих комплектуючих, сортування товару та його розміщення на стелажах (пункт 1.3 договору).

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 01.03.2012 №01/03/12, актів прийому-передачі товару на перепродажну підготовку, виписки з особового рахунку, рахунків-фактури, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних.

Також з матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані» (виконавець) укладено договір від 12.09.2012 №12/09/12-1, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання виконати повний комплекс робіт по ремонту м’якої покрівлі за адресою: місто Київ, вулиця Жмеринська, 26.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 12.09.2012 №12/09/12-1, акту здачі-виконання робіт, податкової накладної, виписок з банківського рахунку, акту виконаних робіт.

Окрім того, позивачем надано копії договорів оренди приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Жмеринська, 26, додатку до договору, додаткових угод до договору, актів приймання-передачі, протоколу договірних цін.

У свою чергу, Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Ганза-флекс» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Орбітрейд», приватним підприємством «Ефаль», товариством з обмеженою відповідальністю «Ді-некс», товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд сіті компані», товариством з обмеженою відповідальністю «Акопт» вказано на відсутність фізичних, технічних ресурсів, оборотних активів.

Отже, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що ані з акту перевірки, ані з письмових заперечень відповідача не вбачається, що контролюючим органом досліджувався реальний рух активів в процесі здійснення відповідної господарської операції, не наведено доказів залучення контрагентів позивача до схеми мінімалізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків.

Відтак, всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються лише на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання.

При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 03.09.2015 №0003402204 та від 03.09.2015 №0003412204 протиправними, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 03.09.2015 №0003402204 та від 03.09.2015 №0003412204.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.