Постанова № 68750941, 05.09.2017, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/452/17

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Борзаниці С.В.,

при секретарі: Лященку А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправними та скасування наказу про закриття дисциплінарного провадження від 29.12.2016 №3587, наказу про звільнення №54 о/с від 27.01.2017, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації, судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області, Відповідач), в якому просив:

- поновити строк звернення до суду з позовом до ГУНП в Луганській області про поновлення на роботі;

- визнати протиправним та скасувати наказ про закриття дисциплінарного провадження від 29.12.2016 №3587;

- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення №54 о/с від 27.01.2017;

- поновити на займаній посаді;

- стягнути з ГУНП в Луганській області підвищену на 50% заробітну плату за серпень - жовтень 2016 у сумі 11 280,65 грн. з урахуванням податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець;

- стягнути з ГУНП в Луганській області компенсацію у межах середнього заробітку у сумі 59 953,02 грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів;

- стягнути з ГУНП в Луганській області 4000 грн. судових витрат по оплаті правової допомоги.

В обґрунтування позову зазначено, що у період з 07.11.2015 по 25.10.2016 Позивач працювала на посаді провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Згідно наказу Сєвєродонецького міського військового комісаріату №234 від 26.10.2016 вона була призвана на військову службу за контрактом в особливий період, про що повідомила відповідача заявою від 26.10.2016 на начальника ГУНП в Луганській області про увільнення від виконання службових обов'язків із збереженням робочого місця (посади) та виплати середнього заробітку.

Службові особи ГУНП в Луганській області 26.10.2016 отримали від Сєвєродонецького міського військового комісаріату повідомлення №2/8047 про те, що згідно ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (із змінами та доповненнями) Позивача була призвана 26.10.2016 на військову службу за контрактом в особливий період.

Того ж дня згідно припису вона була відправлена до 184 Навчального центру ЗС України, військова частина В4264 с. Старичі Львівської області для укладання контракту та проходження військової підготовки. 28.10.2016 з нею був укладений контракт про проходження військової служби у ЗС України.

12.01.2017 направила відповідачу заяву про нарахування та виплату середнього заробітку, а також нарахування та виплати підвищеної на 50% заробітної плати.

ГУНП в Луганській області повідомило листом №61/1/111/22-2017 від 03.02.2017 про те, що наказом від 27.01.2017 №54 о/с ОСОБА_1 була звільнена з посади провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області за п. 3 ст. 36 (у зв'язку з призовом або вступом на військову службу) КЗпП України, без виплати заробітної плати з 28.10.2016 по день звільнення. Крім того, відносно неї було відкрито дисциплінарне провадження за фактом невиходу на роботу з 26.10.2016, тобто проведеною перевіркою було встановлено факт допущення прогулів 26 та 27 жовтня 2016, у зв'язку з тим, що контракт зі Збройними силами України укладений лише 28.10.2016.

Позивач не згодна з такими незаконними висновками службових осіб ГУНП в Луганській області, які підписували відповідні документи: наказ № 3587 від 29.12.2016 про закриття дисциплінарного провадження за результатами проведеного службового розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, наказу № 54 о/с від 27.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 та лист-відповідь №61/1/111/22-2017 від 03.02.2017.

Вважає, що наказ про звільнення підлягає скасуванню, а вона має бути поновлена на посаді з 26.10.2016 по теперішній час з виплатою компенсації у межах середнього заробітку згідно вищевказаного чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на таке. 26.10.2016 на адресу ГУНП надійшла заява від ОСОБА_1 з вимогою про її звільнення з посади провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганської області у зв'язку з призивом на військову службу за контрактом. Крім того, 26.10.2016 на адресу відповідача надійшло повідомлення (вих.2/8047 від 26.10.2016 р.) Сєвєродонецького МВК про те, що ОСОБА_1 26.10.2016 на підставі наказу Сєвєродонеького МВК № 234 від 26.10.2016 була призвана на військову службу за контрактом в особливий період. 07.12.2016 ОСОБА_1 надіслала на адресу ГУНП в Луганській області завірену копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу від 28.10.2016, та завірену копію військового квитка серії НОМЕР_1, виданого 17.11.2016 Яворівським військовим комісаріатом Львівської області, на її ім'я, згідно якого вона була зарахована в списки в/ч В4264 на посаду курсанта наказом № 275 від 28.10.2016.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначне поняття особливий період, а саме: це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також ст. 1 Закону України «Про оборону України», визначено також поняття особливий період - настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, можливо дійти висновку, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

А отже, особливий період в Україні, відповідно до Указів Президента, діяв з 18.03.2014 по 02.05.2014, з 07.05.2014 по 21.06.2014, з 24.07.2014 по 07.09.2014, 20.01.2015 по 22.08.2015. Тобто починаючи, з 23.08.2015 р. особливий період в країні не діє.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що в Україні, на час вступу на військову службу позивача був відсутній особливий період, на позивача не розповсюджуються гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України.?

Відповідно до ст. 43 Конституції України, передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Враховуючи вищевикладене, було прийняте рішення про звільнення позивача відповідно до п. 3 ст. 36 (у зв'язку з призовом або вступом на військову службу) КЗпП України з 28.10.2016 року.

З приводу вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Луганській області про закриття дисциплінарного провадження від 29.12.2016 р. № 3587, зазначили про наступне.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про державну службу», наказом ГУНП в Луганській області від 16.11.2016 р. № 3086 було створено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців категорії «Б» і «В» апарату ГУНП в Луганській області та його територіальних підрозділів, затверджений склад комісії та Положення про дисциплінарну комісію.

У подальшому на підставі наказу ГУНП в Луганській області № від 02.12.2016 р. 3304 було відкрито дисциплінарне провадження та призначене службове розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області.

Комісією були прийняті висновки, якими було зазначено та рекомендоване:

1. Службове розслідування за фактом не виходу на роботу з 26.10.2016 ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області визнати закінченим.

2. Відсутність ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП Луганській області, на службі 26 та 27.10.2016 визнати прогулами та заробітну плату за вказаний період не нараховувати.

3. Дисциплінарне провадження за вказаним фактом закрити та порушити клопотання перед керівництвом ГУНП в Луганській області про звільнення ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області з посади державного службовця, але враховуючи, що з 28.10.2016 року остання уклала контракт про проходження військової служби у Збройних силах України, звільнити її за ч. З ст. 36 (у зв'язку з призовом або вступом працівника на військову службу) Кодексу законів про працю, без притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності.

4. Порекомендувати УКЗ ГУНП в Луганській області направити листа ОСОБА_1 з пропозицією прибути до УКЗ ГУНП для заповнення трудової книжки та вручення витягу з наказу про звільнення.

5. Про результати службового розслідування проінформувати керівництво.

Вказані рекомендації Комісії були оформлені у вигляді висновку який було затверджено 28.12.2016 та спрямовано до керівництва ГУНП в Луганській області.

Враховуючи рекомендації дисциплінарної комісії, ГУНП в Луганській області був виданий наказ від 29.12.2016 р № 3587, яким вирішено:

1. Закрити дисциплінарне провадження, без притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

2. УФЗБО ГУНП, за дні прогулів 26.10.2016 р. та 27.10.2016 р. допущені ОСОБА_1, провідним спеціалістом УФЗБО ГУНП в Луганській області, заробітну плату останній не нараховувати.

3. УКЗ ГУНП, підготовити матеріали на звільнення ОСОБА_1 провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області з урахуванням висновків дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ ГУНП.

Дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 було проведено відповідно до вимог, передбачених главою 2 Закону України «Про державну службу», а тому вимоги про скасування наказу ГУНП в Луганській області № 3587 від 29.12.2016 р. «Про закриття дисциплінарного провадження за результатами проведеного службового розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області» є необґрунтованими, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача на її користь підвищену на 50% заробітну плату за серпень - жовтень 2016 р. у сумі 11280,65 грн. з урахуванням податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець, зазначили таке.

Постановою КМУ № 522 від 22.07.2015 «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції» передбачено, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків (за наявності підтвердних документів).

У березні 2017 р. посадовими особами ГУНП в Луганській області на підставі запиту прокуратури Луганської області була здійснена перевірка фактів, викладених у зверненні можливих неправомірних дій окремих посадових осіб ГУНП відносно ОСОБА_3

Зокрема, була здійснена перевірка факту не нарахування та не сплати ОСОБА_1 за період з серпня по жовтень 2016 року грошових коштів, передбачених постановою КМУ № 522 від 22.07.2015.

За результатами вказаної перевірки був складений висновок, який був затверджений 16.03.2017 начальником ГУНП в Луганській області.

У ході проведення вказаної перевірки було встановлено, що протягом серпня- жовтня 2016 року провідному спеціалісту УФЗБО ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 не виплачувалась підвищена на 50% заробітна плата, яка передбачена постановою КМУ № 522 від 22.07.2015, у зв'язку з тим, що нею у цей період не забезпечувалось проведення АТО на території Луганської області, про що свідчить відсутність її даних у доповідних записках керівників УФЗБО ГУНП на ім'я начальника ГУНП в Луганській області з поіменними списками співробітників, яким необхідно здійснити зазначені виплати.

Таким чином, у відповідача відсутні підтвердні документи про залучення позивача до проведення АТО на території Луганської області у період часу серпень - жовтень 2016 р., а тому підстави сплати грошових коштів, передбачених постановою КМУ № 522 від 22.07.2015 р., відсутні.

Стосовно вимог позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу зазначили.

Позивачем не надані належні докази, які б підтверджували факт отримання правової платної допомоги. Позивач в супереч вимог ст. 1 Закону України від 20.12.2011р. № 4191- VI не надав розрахунку, з яких він вимагає фіксовану суму в розмірі 4000,00 грн. за витрати на правову допомогу.

Дослідивши письмові докази, розглянувши справу межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів, суд встановив наступне.

Згідно частини другої статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі-ЗУ "Про державну службу", Закон № 889-VIII) державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно приписів статті 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 65 цього Закону визначає підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини першої цієї статті підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Відповідно до пункту дванадцятого частини другої статті 65 Закону № 889-VIII дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно приписів статті 69 цього Закону для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія). Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі. Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення

Відповідно до частини першої 71 цього Закону з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування.

Згідно із частиною дев'ятою цієї статті 9 за результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, передається Комісії.

З аналізу наведених норм слідує, що державного службовця може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у разі відсутності на службі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, за наслідками проведення дисциплінарною комісією службового розслідування.

Стаття 71 Закону № 889-VIII визначає підстави відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків.

На час здійснення дисциплінарного провадження державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов'язків.

Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження.

Під час відсторонення від виконання посадових обов'язків державний службовець зобов'язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження.

Відповідно до частини першої статті 73 цього Закону з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Згідно із приписами статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до вимог статті 77 цього Закону рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення. У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.

З аналізу наведених норм слідує, що державного службовця може бути відсторонено від виконання службових обов'язків на час здійснення дисциплінарного провадження, під час якого державний службовець зобов'язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 наказом ГУНП в Луганській області від 07.11.2015 № 9 о/с була призначена на посаду провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області (арк.спр. 15).

Згідно довідки Сєвєродонецького міського військового комісаріату № 37 від 16.02.2017 Позивач була призвана 26.10.2016 Сєвєродонецьким МВК на військову службу за контрактом в особливий період та направлена для укладення контракту та проходження подальшої служби до 184 навчального центру ЗС України, військова частина В4264, с. Старичі (арк.спр.8).

На підставі листа управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 08.11.2016 №1067/111/22/-2016 встановлено, що 26.10.2016 до керівника УФЗБО ГУНП в Луганській області надійшов рапорт заступника начальника УФЗБО ГУНП ОСОБА_4 про відсутність на робочому місці провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 До неї надійшов телефонний дзвінок від ОСОБА_1, в якому вона повідомила про те, що вона знаходиться у військкоматі з приводу мобілізації. Слід зазначити, що на теперішній час ОСОБА_1 для надання письмових пояснень до УФЗБО ГУНП не з'явилася. Таким чином, провідний спеціаліст УФЗБО ГУНП в Луганській області ОСОБА_1, проявила особисту недисциплінованість та ігноруючи вимоги діючого трудового законодавства України, була відсутня 26 жовтня 2016 року на робочому місці без поважних причин. 27.10.2016, в усній формі, з відділу документального забезпечення надійшла інформація щодо надходження повідомлення із Сєвєродонецького міського військового комісаріату від 26.10.2016 № 2/8047 про те, що громадянка ОСОБА_1 була призвана 26.10.2016 на військову службу за контрактом в особливий період (арк.спр. 49).

Наказом ГУНП в Луганській області від 16.11.2016 № 3086 було створено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців категорії «Б» і «В» апарату ГУНП в Луганській області та його територіальних підрозділів, затверджений склад комісії та Положення про дисциплінарну комісію (арк.спр.43).

На підставі наказу ГУНП в Луганській області №3304 від 02.12.2016 № 3304 було відкрито дисциплінарне провадження та призначене службове розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області (арк.спр.50).

Згідно до матеріалів дисциплінарного провадження, встановлено, що 26.10.2016 до керівника УФЗБО надійшов рапорт заступника начальника УФЗБО ОСОБА_4 про те, що до неї зателефонувала ОСОБА_1 та повідомила, що вона знаходиться у військовому комісаріаті з приводу мобілізації. В цей день ОСОБА_1 на роботу не вийшла, надала до Відділу документального забезпечення ГУНП заяву від 26.10.2016 про звільнення її від виконання службових обов'язків із збереженням посади та середнього заробітку, відповідно до вимог статті 119 Кодексу законів про працю.

Крім того в цей же день до ВДЗ ГУНП в Луганській області надійшло повідомлення № 2/8047 від 26.10.2016 з Сєвєродонецького міського військового комісаріату про призов на військову службу за контрактом з 26.10.2016 ОСОБА_1

З метою отримання пояснення від ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування, а саме: 02.12.2016, їй на мобільний телефон телефонувала т.в.о. начальника УФЗБО ГУНП ОСОБА_5, але телефон знаходився поза зоною досяжності.

07.12.2016 ОСОБА_1 знову зателефонувала ОСОБА_5 та запросила її до УФЗБО ГУНП для дачі пояснень, ОСОБА_1 пообіцяла прийти, але станом на 15.12.2016 до УФЗБО так і не з'явилася, після чого їй на домашню адресу: м. Лисичанськ вул. Одеська, 22/51 було направлено лист із запрошенням з'явитися до УФЗБО для дачі пояснень в термін до 21.12.2016. Однак ОСОБА_1 для дачі пояснень до УФЗБО ГУНП в Луганській області так і не прибула.

Одночасно 07.12.2016 ОСОБА_1 надіслала на адресу ГУНП в Луганській області завірену копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу від 28.10.2016, та завірену копію військового квитка серії НОМЕР_1, виданого 17.11.2016 Яворівським військовим комісаріатом Львівської області на її ім'я, згідно якого вона була зарахована в списки в/ч В4264 на посаду курсанта наказом №275 від 28.10.2016.

На підставі чого встановлено, що контракт про проходження військової служби у Збройних силах України ОСОБА_1 було укладено лише 28.10.2016, а на роботу до УФЗБО ГУНП в Луганській області остання припинила виходити з 26.10.2016, у зв'язку з чим в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки допущеного дисциплінарного проступку, а саме - прогулу 26 та 27.10.2016 року, без поважних причин, за що відповідно до вимог ч.5 ст.66 Закону України «Про державну службу» передбачено звільнення з посади державного службовця.

Одночасно, обставинами, що пом'якшують відповідальність державного службовця, можливо вважати те, що за час служби в УФЗБО ОСОБА_1 не мала дисциплінарних стягнень та характеризується керівництвом з позитивного боку, а також, що остання вступила на службу до ЗС України.

Згідно висновку від 28.12.2016 про результати службового розслідування за фактом не виходу на роботу ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області (ар.спр.45-48), було зазначено та рекомендовано:

1. Службове розслідування за фактом не виходу на роботу з 26.10.2016 ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області визнати закінченим.

2. Відсутність ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП Луганській області на службі 26 та 27.10.2016 визнати прогулами та заробітну плату за вказаний період не нараховувати.

3. Дисциплінарне провадження за вказаним фактом закрити та порушити клопотання перед керівництвом ГУНП в Луганській області про звільнення ОСОБА_1, провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області з посади державного службовця, але враховуючи, що з 28.10.2016 остання уклала контракт про проходження військової служби у Збройних силах України, звільнити її за ч. З ст. 36 (у зв'язку з призовом або вступом працівника на військову службу) Кодексу законів про працю, без притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності.

4. Порекомендувати УКЗ ГУНП в Луганській області направити листа ОСОБА_1 з пропозицією прибути до УКЗ ГУНП для заповнення трудової книжки та вручення витягу з наказу про звільнення.

5. Про результати службового розслідування проінформувати керівництво.

ГУНП в Луганській області був виданий наказ від 29.12.2016 № 3587, яким:

1. Закрити дисциплінарне провадження, без притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

2. УФЗБО ГУНП, за дні прогулів 26.10.2016 та 27.10.2016 допущені ОСОБА_1, провідним спеціалістом УФЗБО ГУНП в Луганській області, заробітну плату останній не нараховувати.

3. УКЗ ГУНП, підготовити матеріали на звільнення ОСОБА_1 провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганській області з урахуванням висновків дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ ГУНП.

Наказом ГУНП в Луганській області від 27.01.2017 №54 о/с звільнено ОСОБА_1 провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області за п.3 ст. 36 (у зв'язку з призовом або вступом на військову службу) КЗпП України, без виплати заробітної плати з 28.10.2016 по день звільнення (арк.спр.11).

У березні 2017 року посадовими особами ГУНП в Луганській області на підставі запиту прокуратури Луганської області була здійснена перевірка фактів, викладених у зверненні можливих неправомірних дій окремих посадових осіб ГУНП відносно ОСОБА_3

Зокрема, була здійснена перевірка факту не нарахування та не сплати ОСОБА_1, за період з серпня по жовтень 2016 року, грошових коштів передбачених постановою КМУ № 522 від 22.07.2015.

За результатами вказаної перевірки був складений висновок, який був затверджений 16.03.2017 начальником ГУНП в Луганській області.

У ході проведення вказаної перевірки було встановлено, що протягом серпня- жовтня 2016 року провідному спеціалісту УФЗБО ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 не виплачувалась підвищена на 50% заробітна плата, яка передбачена постановою КМУ № 522 від 22.07.2015, у зв'язку з тим, що нею у цей період не забезпечувалось проведення АТО на території Луганської області, про що свідчить відсутність її даних у доповідних записках керівників УФЗБО ГУНП на ім'я начальника ГУНП в Луганській області з поіменними списками співробітників, яким необхідно здійснити зазначені виплати. Порушень чинного законодавства України з боку посадових осіб ГУНП в Луганській області не встановлено (арк.спр.53-55).

28.10.2016 між Міністерством оборони України в особі: командира військової частини- польова пошта В4264 полковника ОСОБА_6 з одного боку, та громадянки України (військовослужбовець) ОСОБА_1 з іншого боку, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі- Контракт) (арк.спр.19-20), оглядом якого встановлено наступне.

У пункті першому Контракту зазначено, що громадянка України ОСОБА_1 ознайомилася із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання: проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим контрактом.

У пункті восьмому Контракту зазначено інші умови Контракту, відповідно до яких ОСОБА_1 готова, у разі необхідності не менше одного року, виконувати бойові (службові) завдання в зоні АТО.

У пункті третьому Контракту зазначено, що цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію.

У пункті четвертому Контракту зазначено, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Таким чином, зі змісту зазначеного Контракту вбачається, що Контракт є строковим, укладений строком на три роки, а у разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, крім випадків, визначених абзацом другим статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовослужбовець, може бути продовжено.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини другої статті першої Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із частиною третьою цієї статті військовий обов'язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу.

Відповідно до частини дев'ятої цієї статті щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною 5 цієї ж статті визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Частиною 9 цієї ж статті встановлено, що громадяни України в добровільному порядку можуть проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань. Порядок відбору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави та порядок звільнення із служби визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 11 цієї статті кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов'язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби.

Згідно приписами статті 19 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до пункту 13 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (далі - Положення) на військову службу за контрактом приймаються: громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до пункту 14 Положення жінки можуть бути прийняті на військову службу за контрактом за наявності вакантних військових посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками.

Відповідно до пункту 15 Положення з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

Відповідно до пункту 18 Положення перший контракт про проходження військової служби укладається: з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки;

Відповідно до пункту 20 Положення строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки.

Відповідно до статті 20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов'язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Згідно із статтею 23 цього Закону для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.

Частиною третьою цієї статті визначено, що для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Відповідно до частини дев'ятої цієї статті у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки: у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до термінів, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 24 цього Закону початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

З аналізу наведених норм слідує, що Закон № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України містять чіткий перелік категорій, на які поділяються громадяни України щодо військового обов'язку, види та строки військової служби, порядок прийняття громадян України на військову службу в добровільному порядку (за контрактом), а також можливість проходження військовослужбовцями кадрової або строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Тобто, Закон № 2232-ХІІ поділяє проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період, та окремо проходження військової служби за контрактом.

Визначення "особливого періоду" міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових

формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу; {Абзац шостий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5404-VI ( 5404-17 ) від 02.10.2012}.

Отже, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто, в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Загальновідомим є факт, що 17 березня 2014 року виконуючим обов'язки Президента України видано Указ "Про часткову мобілізацію" № 303/2014, який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України "Про оборону України" та абзацу 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" настав особливий період, тривалість якого пов'язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року.

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 6 травня 2014 року №454/2014 "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України № 1240-VІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України № 1240-VІІ від 6 травня 2014 року "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" набрав чинності 7 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 становила 45 діб: з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 22 липня 2014 № 1595-VІІ "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VІІІ "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 становила 210 діб: з 20 січня 201 року по 22 серпня 2015 року.

Крім того, Указами Президента України: від 12.06.2015 № 328/2015 звільнено з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 "Про часткову мобілізацію"; від 25.03.2016 № 11/2016 звільнено в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2017 № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15; від 24.06.2016 № 271/2016 звільнено в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15; від 26.09.2016 № 411/2016 звільнено в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2016 № 15.

Таким чином, особливий період (період мобілізації) в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року, та по закінченню строку, на який було оголошено проведення кожної хвилі часткової мобілізації, Президентом України було видано Укази про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, по зазначених Указах Президента України про часткову мобілізації.

Тобто, саме Укази Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, 06.05.2014 № 454/2014, 22.07.2014 № 607/2014, 15.01.2015 №15 про часткову мобілізацію, та Укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, від 12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016 про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, містять чітке визначення тривалості особливого періоду, який розпочинається з моменту видання Президентом України Указів про часткову мобілізацію, із зазначенням тривалості проведення часткової мобілізації (від 17.03.2014 № 303/2014, 06.05.2014 № 454/2014, 22.07.2014 № 607/2014, 15.01.2015 №15), та відповідно закінчується з виданням Президентом України Указів про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016).

З аналізу наведеного слідує, що на час подання ОСОБА_1 заяви від 25.10.2017 про бажання вступити на військову службу за контрактом та від 26.10.2016 про відсторонення з 26.10.2016 від посади у зв'язку з призовом до ВСУ за контрактною службою в особливий період, особливого періоду в країні не було, оскільки Президентом України були підписані Укази про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, від 12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016 на підставі Указів від 17.03.2014 № 303/2014, 06.05.2014 № 454/2014, 22.07.2014 № 607/2014, 15.01.2015 №15, а чергової хвилі мобілізації оголошено не було Указом Президентом України.

Згідно вимог статті першої Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 09.07.2016 № 1420-19 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею другою цього Закону встановлено, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Станом на час проходження ОСОБА_1 на військової служби за контрактом Президентом України не підписано указу про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Відповідно до пункту дев'ять статті першої Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовозобов'язаний- особа, яка перебуває у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно із пунктом дев'ятим статті першої цього Закону військовослужбовці - громадяни України, які проходять дійсну військову службу у складі Збройних сил України та інших військ.

До військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової служби і військової служби за контрактом Збройних сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, військовослужбовці жінки, курсанти військово-навчальних закладів.

Таким чином, пунктом дев'ятим статті першої Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено чіткий перелік громадян, які є військовослужбовцями та військовозобов'язаними.

В ході розгляду справи встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 до звернення із заявою від 26.10.2016 до Сєвєродонецького міського військового комісаріату про проходження військової служби за контрактом не була військовослужбовцем та військовозобов'язаною, а статусу військовослужбовця ОСОБА_1 набула з моменту укладення контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, тобто з 28.10.2016.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулась до Сєвєродонецького міського військового комісаріату із заявою від 25.10.2016 про проходження військової служби за контрактом, про що свідчить витяг з наказу військового комісара Сєвєродонецького міського військового комісаріату від 26.10.2016 за №234 про направлення для укладення контракту та проходження подальшої служби до 184 навчального центру ЗС України, військова частина В4264, с. Старичі (арк.спр.82), після чого 26.10.2016 звернулась із заявою до відповідача щодо відсторонення її з 26.10.2016 з займаної посади у зв'язку з призовом до військової служби у Збройних Силах України за контрактною службою в особливий період, зі збереженням місця роботи посади та середньої заробітної плати.

Враховуючи зміст наказу Сєвєродонецького міського військового комісаріату від 26.10.2016, в якому підставою направлення для укладення контракту громадян, які бажають проходити військову службу за контрактом, зазначено заяву ОСОБА_1 від 25.10.2016 про бажання проходити військову службу за контрактом, зміст укладеного позивачем контракту від 28.10.2016 в частині добровільного взяття на себе ОСОБА_1 зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України, та вимоги частини дев'ятої статті першої Закону № 2232-ХІІ, яка чітко визначає перелік категорій громадян України щодо військового обов'язку, а саме: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці-особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані- особи, які перебувають у запасі для укомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти-особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначених для їх укомплектування у мирний та воєнний час, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на час подання на адресу ГУНП заяви від 26.10.2016 з вимогою про її звільнення з посади провідного спеціаліста УФЗБО ГУНП в Луганської області у зв'язку з призивом на військову службу за контрактом, не відносилась до жодної категорії громадян України щодо військового обов'язку. Таким чином, позивач, не будучи військовозобов'язаною на час подання заяви від 26.10.2016 про звільнення з посади у зв'язку з призовом до ВСУ за контрактною службою у особливий період, добровільно вирішила вступити на військову службу за контрактом, та згодом між Збройними Силами України та позивачем був укладений Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Відповідно до пункту третього статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 119 КЗпП України визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини другої статті 86 № 889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

З аналізу наведених норм слідує, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або на військову службу, крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тобто, місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, тощо, зберігається у разі призову на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Оскільки на час подання зави до Сєвєродонецького міського військового комісаріату від 26.10.2016 про проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 у відповідності до частини дев'ятої статті першої Закону № 2232-ХІІ не відносилась до жодної категорії щодо військового обов'язку громадян України, не була військовозобов'язаною, за власним бажанням вирішила проходити військову службу, та в країні особливий період не діяв, а відтак на час подання заяви від 26.10.2016 про відсторонення від посади з 27.03.2017 у зв'язку із призовом до ВСУ за контрактом на ОСОБА_1 розповсюджувалась дія ЗУ "Про державну службу", та відповідачем правомірно у межах наданих йому повноважень було видано наказ від 27.01.2017 № 54 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області, у зв'язку із вступом працівника на військову службу, відповідно до п.3 ст. 36 КЗпП України та ч.2 ст. 86 ЗУ "Про державну службу", з 28.10.2016, у зв'язку з чим у задоволенні адміністративного позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо посилань представника позивача на підтвердження настання особливого періоду, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплення часу, який закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу, а також висновків викладених у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.02.2017 № К/800/3878/16, судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, рішення Вищого адміністративного суду України від 28.02.2017 № К/800/3878/16, на яке посилається представник позивача, не встановлює для даної справи ті обставини, що не підлягають доказуванню.

Натомість, суд критично оцінює зміст пункту 3 Контракту в частині його укладення «до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію», оскільки вище за текстом шляхом детального аналізу норм законодавства обґрунтовано відсутність станом на момент укладення позивачем контракту особливого періоду та об'явленої у встановленому законодавством мобілізації.

При цьому за встановлених обставин відсутність судового рішення або іншого рішення компетентного органу про визнання вказаного пункту контракту таким, який не відповідає нормам чинного законодавства, не можуть бути беззаперечними обставинами для висновку про наявність в країні особливого періоду або мобілізації, оскільки зазначений документ (Контракт) є доказом по справі, який підлягає оцінюванню.

Пункт 3 Контракту, укладеного 28.10.2016 позивачем, в частині його укладення «до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію» по справі визнається неналежним доказом наявності зазначених умов, оскільки зазначення про їх існування не відповідає нормам Законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про військовий обов'язок та військову службу", "Про оборону України", Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України та інших актів законодавства, прийнятих у відповідності до вказаних законів.

Відповідно до частини п'ятої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного. керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправними та скасування наказу про закриття дисциплінарного провадження від 29.12.2016 №3587, наказу про звільнення №54 о/с від 27.01.2017, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, компенсації, судових витрат відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанову в повному обсязі складено та підписано 08 вересня 2017 року.

Суддя С.В. Борзаниця