Постанова № 68750938, 05.09.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2017 року № 813/2523/17

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Магиревич Ю.Д.,

представника позивача Попадюк С.С.,

представників відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукова фірма "Галелектросервіс" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-наукова фірма "Галелектросервіс" (надалі - позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0011441413 від 07.07.2017 року, яким визначено підприємству грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 710810 грн.

Ухвалою судді від 13.07.2017 року відкрито провадження, у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним як платником податків належно виконано вимоги, встановлені Податковим кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на відповідача, а перевіряючими в ході проведення перевірки зроблено висновки про наявність у діях позивача порушень податкового законодавства без урахування фактичних обставин справи, що спричинило невірне застосування відповідачем норм ПК України до спірних правовідносин. Обґрунтовує свою позицію тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила, надала письмові заперечення на позовну заяву та просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Львівській області в період з 07.06.2017 року по 20.06.2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукова фірма "Галелектросервіс" код ЄДРПОУ 31362392; з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, про що 23.06.2017р. складено акт перевірки № 820/13-01-14-13/31362392 (надалі - Акт).

На підставі викладених в Акті порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0011441413 від 07.07.2017 року, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 710810 грн. (568648 грн. - основний платіж, 142162 грн. штрафна (фінансова) санкція).

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте внаслідок порушення позивачем п.198.1, п.198.2. п.198.3. ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України на загальну суму ПДВ 568 648 гри., в тому числі по періодах: за червень 2016 на суму 83404 грн.. за липень 2016 на суму 64204 грн. за серпень 2016 на суму 203259 грн., за вересень 2016 на суму 87160грн.. за жовтень 2016 на суму 130621грн., завищення суми від'ємного значення, яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 27578,0 грн. та завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 282 023,0грн., в тому числі по періодах: березень 2016 на суму 4375грн.. квітень 2016 на суму 4 375грн.. травень 2016 на суму 1 4275грн.. червень 2016 на суму 64 204грн.. серпень 2016 на суму 140 830грн.. вересень 2016 на сум} 53670грн..за жовтень 2016 на суму 49грн., за листопад 2016 на суму 49грн.. за грудень 2016 на суму 49грн., за січень 2017 на суму 49грн., за лютий 2017 на суму 49грн., за березень 2017 на сум} 49 гривень.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N 996-XIV від 16.07.99 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1 ст.200 ПК України).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст. 201 Кодексу).

При цьому, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Згідно з п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. п. 138.4 ст. 138 цього ж Кодексу, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

П.138.8 ст.138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) (в редакції до 01.01.2015 року).

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 цього Закону).

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Судом встановлено укладення між ТОВ ВНФ "Галелектросервіс", що іменується надалі Замовник, в особі директора Гудими В.Р. з однієї сторони та ТОВ "Галелектрод", що іменується надалі Виконавець, в особі директора Гриценяка В.В. з другої сторони договору від 30.06.2016 року про надання маркетингових послуг.

Відповідно до п. 1.1 даною договору Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника.

На виконання умов даного договору Виконавцем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідно до яких надано послуги просування товарів на ринку, рекламні послуги, а саме: від 30.06.2016 року №ОУ-0000001 на суму 400 000грн. в т.ч. ПДВ 66 666.67грн. та від 30.06.2016 року №ОУ-0000002 на суму 400 000грн. в т.ч., ПДВ 66 666.67 грн.

Крім цього, ТОВ ВНФ "Галелектросервіс", укладено договори від 01.08.2016, 10.08.2016, 01.10.2016 роки про надання маркетингових послуг, за результатами якого складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідно до якого надано послуги просування товарів на ринку, рекламні послуги, а саме: від 01.08.2016 року №ОУ-0000003 на суму 500 000 грн. в т.ч. ПДВ 83 333.33 грн., від 10.08.2016 року №ОУ-0000004 на суму 30 00 00 грн. в т.ч. ПДВ 5 000грн.; від 15.08.2016 року №ОУ-0000()05 на суму 500 000грн, в т.ч. ПДВ 83 333,33 грн.; від 30.08.2016 року №ЮУ-0000006 на суму 1 200 000 в т.ч. ПДВ 200 000грн., від 19.10.2016 року №ОУ-0000007 на суму 462 000 грн. в т.ч. ПДВ 77 000грн.

ТОВ ВНФ "Галелектросервіс" суми податку на додану вартість згідно отриманих податкових накладних включено до податкового кредиту у відповідних періодах, а саме: Червень 2016 року суму ПДВ 133 333грн,; Серпень 2016 року суму ПДВ 371 667грн,; Жовтень 2016 року суму ПДВ 77 000грн.

ТОВ ВНФ "Галелектросервіс" проведено розрахунки за отримані маркетингові дослідження у безготівковій формі згідно платіжних доручень на суму 1008000 грн., взаємозаліком на суму 264785,08 грн. та у вексельній формі згідно акту прийому-передачі векселів власної емісії від 03.0,1.2017 року в кількості 7 векселів на загальну суму 2219214,92 грн. Емітентом даних простих векселів є ТОВ ВНФ "Галелектросервіс". дата складання векселів 03 01.2017 року, дата погашення 03.01.2017 року.

Документи, які складені між ТОВ ВНФ "Галелектросервіс" та ТОВ "Галелектрод" є первинними документами бухгалтерського обліку відповідно до вимог, встановлених ст.2, ст, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, складені згідно п.п. 1.2. п.1, п.п.2.1 п.2,п.п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88 і зареєстрованого в Мінюсті від 05.06.1995 року за № 168/704.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами безпідставним.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові ВС України від 17.02.2009 року по справі №21-1828во08.

При оцінці доказів судом враховано, що акт не містить посилання на докази, що спростовують інформацію котра міститься в первинних документах, складених при здійсненні позивачем спірних господарських операцій. На підставі аналізу матеріалів справи суд дійшов висновку, що акт перевірки не містить доказів недостовірності даних зазначених в первинних документах складених на виконання описаних в акті господарських операцій. Актом перевірки відповідача не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту, вказувало не невірне визначення розміру його податкових зобов'язань. Позивач, як платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару, його реалізації не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, а також іншими постачальниками товару у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаними суб'єктами господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 07.07.2017 року № 0011441413 слід скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 07.07.2017 року №0011441413.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукова фірма "Галелектросервіс" з Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 10 662 (десять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 15 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 вересня 2017 року.