Ухвала суду № 68747142, 06.09.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/967/16-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/2762/17 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 43 06.09.2017

УХВАЛА

Іменем України

06 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Приходька К.П.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою та виселення.

УСТАНОВИЛА:

у лютому 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, земельною ділянкою та виселення, в обґрунтування якого зазначив наступне.

29 травня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1 8881 600 грн., що на день укладення договору становило 156 800 доларів США. В забезпечення договору позики між сторонами також був укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач ОСОБА_2 не виконав умови договору позики та грошових коштів не повернув.

З метою позасудового врегулювання, 12 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов яких для погашення заборгованості за договором позики від 29.05.2014р. у власність позивача перейшли житловий будинок та земельна ділянка, які були предметом іпотеки. Відповідні записи про перехід права власності на нерухоме майно до позивача внесені до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з усною домовленістю між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, останній до 31 серпня 2015 року безоплатно проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3, а 01 вересня 2015 року виїжджає та звільняє вказаний житловий будинок та земельну ділянку, а також самостійно знімається з реєстрації місця проживання. Однак, відповідач ОСОБА_2 вказану домовленість порушив, з будинку не виїхав.

Позивач неодноразово направляв на ім'я відповідача письмову вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення та земельної ділянки впродовж 30 днів з дати отримання вимоги, однак відповідач ОСОБА_2 відмовився від її виконання.

З урахуванням викладеного, позивач, посилаючись на положення вимог цивільного законодавства, які гарантують захист права власності, просив суд ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні житловим будинком загальною площею 340 кв.м., житловою площею 93,6 кв.м., та земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованих за адресою: АДРЕСА_3, а також виселити відповідачів із житлового будинку за вказаною адресою, який належить на праві приватної власності ОСОБА_3

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, відмовивши в задоволенні позовних вимог. Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що укладення договорів про задоволення вимог іпотекодержателя сталося під впливом тяжких для відповідача обставин, у відповідача відсутнє будь-яке інше житло. Крім того, судом порушено норми ст. 109 ЖК України, згідно з положеннями якої громадянам яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Оскільки передане ОСОБА_2 в іпотеку нерухоме майно не було придбане за рахунок коштів, отриманих за договором позики у ОСОБА_3, помилковим є висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення без надання іншого постійного житла.

В суді апеляційної інстанції представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи у відсутності нез'явившихся відповідачів, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником за довіреністю ОСОБА_6, відкрито 25 травня 2017 року. Судові повістки, направлені на адресу відповідачів та представника ОСОБА_6 за адресами, вказаними у апеляційній скарзі, повернуті без вручення «за закінченням встановленого терміну зберігання». У той же час, до канцелярії апеляційного суду представником відповідача ОСОБА_6 20.06.2017 року подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 21.06.2017 року, у зв'язку з перебуванням представника у відпустці. У судове засідання, призначене на 12.07.2017 року відповідачі та представник ОСОБА_6 також не з'явились. При цьому, до канцелярії апеляційного суду відповідачем ОСОБА_2 10.07.2017 року подано клопотання про приєднання доказів та відкладення розгляду справи з проханням направляти поштову кореспонденцію для нього за адресою: 03194, АДРЕСА_1. Розглянувши клопотання, колегія суддів відклала розгляд апеляційної скарги на 06.09.2017 року, направивши на вказану відповідачем ОСОБА_2 адресу судову повістку, яка повернулась без вручення із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». З такою ж відміткою повернулась судова повістка, яка була направлення на ім'я відповідача ОСОБА_4 У той же час, 06.09.2017 року, в день судового засідання до його початку, ОСОБА_2 особисто подав до канцелярії апеляційного суду клопотання про приєднання доказів по справі.

З огляду на зазначені обставини, враховуючи також положення ст. 305 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу у відсутності відповідачів, враховуючи, що судом було вжито усіх необхідних заходів для їх належного повідомлення, а також повідомлення ОСОБА_6 - представника ОСОБА_2 про розгляд апеляційної скарги у суді. Колегія також звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2, як апелянт, мав можливість, неодноразово подаючи клопотання безпосередньо до канцелярії апеляційного суду, ознайомитись з матеріалами справи, оскільки мав бути зацікавлений розглядом своєї апеляційної скарги, однак не зробив цього, фактично зловживаючи своїм процесуальним правом.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 травня 2014 року між сторонами у справі був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б., зареєстрований в реєстрі за № 974, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_5 у позику грошові кошти в розмірі 1881600 грн., що на день укладення цього договору еквівалентно 156800 доларам США.

Згідно п. 2 вказаного договору повернення позиченої суми повинне проходити в готівковій формі у м. Києві за курсом продажу доларів ПАТ КБ «Приват Банк» на день проведення розрахунку: 29 червня 2014 року - грошову суму, еквівалентну 4 200 доларам США; 29 липня 2014 року - грошову суму, еквівалентну 4 200 доларам США; 29 серпня 2014 року - грошову суму, еквівалентну 4 200 доларам США;29 вересня 2014 року - грошову суму, еквівалентну 144 200 доларам США.

У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором позики, між сторонами у справі 29.05.2014 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 977, відповідно до умов якого, на виконання зобов'язань за договором позики позивач передав відповідачу в іпотеку наступне нерухоме майно: домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_4, та земельну ділянку площею 0.1105 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку кадастровий № НОМЕР_1.

12.03.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено два договори про задоволення вимог іпотекодержателя посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О.Л., зареєстрованого в реєстрах за № 496 та № 497 відповідно до яких ОСОБА_3 задовольняє забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку, площею 0,1105 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 та домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_6

Також, згідно даних витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права та їх обтяжень від 12.03.2015 року, ОСОБА_3 є власником домоволодіння з надвірними будівлями та спорудами під номером 46, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 та земельної ділянки, площею 0,1105 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 496, виданий 12.03.2015 р.

Судом встановлено також, що позивач, набувши у власність спірне домоволодіння та земельну ділянку, проживати у ньому не має змоги, оскільки відповідачами чиняться перешкоди йому у цьому.

Відповідно до даних довідки форми № 3, виданої Ходосівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області за № 55 від 28.01.2016 р., в АДРЕСА_7 зареєстровані: ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Задовольняючи позовні вимог про с усунення перешкод та виселення відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі проживають у домоволодінні, яке на праві приватної власності належить позивачу, без законних підстав, чим чинять позивачу перешкоди у здійсненні ними права користування та розпоряджання своїм майном. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, за змістом даних норм власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3 посилається на положення статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, відповідно до яких ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

На думку колегії суддів, правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями цивільного законодавства, які гарантують захист права власності, і на них не розповсюджується дія положень закону України «Про іпотеку», оскільки після реєстрації за позивачем ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно відносини іпотеки між сторонами припинено, на дату розгляду справи спору про право власності на спірне майно немає.

Згідно з ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до змісті п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014р., застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Тому, доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: