Постанова № 6874537, 10.11.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2009 р. Справа № 2-а-3921/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,

При секретарі судового засідання: Гонта Інна Олександрівна

За участю представників сторін:

позивача : Рога О.В., Пагомій В.В., Лясковська І.В.,

відповідача 1 : Мавроді Р.Ф.,

відповідача 2: Бубела Н.А.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: дочірнього підприємства "ЗЕФ Маяк " ВАТ "Маяк"

до: Вінницької митниці

про: визнання нечинними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ :

До суду звернулося дочірнє підприємство ЗЕФ Маяквідкритого акціонерного товариства Маякз позовом до Вінницької митниці про визнання нечинними та скасування рішень про визначення митної вартості товарів №401000000/2009/000052/1 від 06.07.2009 р. та №401000000/2009/000053/1 від 06.07.2009 р., а також про зобовязання здійснити повернення надмірно сплачених коштів в сумі 58896,62 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Вінницькою митницею неправомірно відмовлено декларанту дочірньому підприємству ЗЕФ МаякВАТ Маяку митному оформленні товарів (автомобільних холодильників) у звязку з невідповідністю заявленої декларантом митної вартості товарів ціновій інформації, наявній у митному органі.

Митним органом прийняті відповідні картки відмови у прийнятті митних декларацій та оскаржувані рішення про визначення митної вартості товарів, якими встановлено значно більшу митну вартість товарів, ніж та, що заявлена декларантом. Позивач з метою недопущення затримки оформлення та пропуску товарів через митний кордон України прийняв рішення про здійснення доплати на загальну суму 58896,62 грн. у звязку з неможливістю у встановлені законодавством строки подати митному органу додаткову підтверджуючу інформацію в обґрунтування ціни товару та заявленої його митної вартості.

Позивач вважає, що прийняті Вінницькою митницею рішення про визначення митної вартості товарів є необґрунтованими, а тому підлягають скасуванню, а надмірно сплачені кошти поверненню, з огляду на те, що правомірність та обґрунтованість заявленої декларантом митної вартості товарів підтверджується документами, які позивач долучив до матеріалів позовної заяви.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представники позивача пояснили суду, що підставою для звернення до суду з вищезазначеними позовними вимогами є необґрунтоване з боку митного органу завищення митної вартості товарів, встановленої в оскаржуваних рішеннях, які вони просили визнати нечинними та скасувати.

Щодо визначення митної вартості товарів представники позивача пояснили, що враховували вартість автомобільних холодильників, визначену у відповідності до даних, які містилися у поданих митному органу документах. Щодо надання додаткових документів представники позивачів зазначили, що виконання вимог митного органу вимагало додаткових зусиль та часу, що унеможливило б включення товарів в обіг. Крім того, представники позивача вважають, що згідно з чинним законодавством України поданих митному органу документів достатньо для спростування сумнівів, які в нього виникли під час проведення митного оформлення.

Відповідач Вінницька митниця не погодився з заявленими позовними вимогами з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (а.с.35-40), зазначивши, що всі дії посадових осіб митного органу вчинено у чіткій відповідності до вимог Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою КМУ України від 20.12.2006 р. № 1766. Окрім того, відповідач зазначив той факт, що дії митниці відносно видачі карток відмови позивачем не оскаржувались, останній самостійно заявив митному органу відомості щодо митної вартості товарів при поданні митної декларації.

Також представник митного органу звернув увагу суду на той факт, що декларанту було надано можливість подати додаткові документи, необхідні для підтвердження зазначених в митній декларації відомостей, від чого останній відмовився.

Щодо визначення митної вартості представник відповідача пояснив, що митна вартість оцінюваних товарів була визначена із застосованням 6-го резервного методу визначення митної вартості. Крім того, митний орган, зважаючи на подані декларантом документи, та, керуючись інформацією бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДМСУ, дійшов висновку про суттєве заниження декларантом вартості товару, що підлягав розмитненню за процедурами, встановленими Митним кодексом України, та підзаконними нормативно-правовими актами, якими керуються митні органи.

Крім того, представник митного органу послався на ту обставину, що позивач подав нові вантажно-митні декларації для проведення митного оформлення даного товару, в яких самостійно зазначив митну вартість на підставі рішень митниці про її визначення. Враховуючи викладене, та керуючись пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 та п. 5.1 ст. 5 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, представник митниці вважає, що позивач самостійно визначив суму податкового зобовязання, яку зазначив у податкових деклараціях (вантажно-митна декларація це також податкова декларація), а тому зазначене зобовязання вважається узгодженим з дня подання таких документів і не може бути оскаржене платником податку в адміністративному або судовому порядку.

В судовому засіданні представник Вінницької митниці підтримав в повному обсязі подані заперечення та в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалою суду від 06.09.2009 р. Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області залучене до участі у справі в якості другого відповідача (а.с.53).

Даний відповідач надав суду свої заперечення на позовну заяву (а.с.58), у відповідності до яких у задоволенні позову просив відмовити. Заперечення аргументовано тим, що Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області не наділено повноваженнями щодо визначення митної вартості товарів під час митного оформлення та перетині товарів через митний кордон України, а також щодо справляння митних платежів під час митного оформлення.

Вказаний відповідач також посилається на те, органи Держказначейства лише здійснюють повернення надміру сплачених коштів до Державного бюджету України на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, відповідно до положень Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 609 від 09.07.2008 р.

Представник Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області в судовому засіданні позов не визнав та надав пояснення, аналогічні викладеним у своїх запереченнях.

На підставі ч. 2 ст. 60 КАС України у справу вступив прокурор, однак, в судове засідання не зявився, хоча був повідомлений про дату, час і місце його проведення завчасно та належним чином. Крім того, від прокурора не надійшло письмових заперечень на позовну заяву або пояснень щодо заявлених позовних вимог.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

На підставі контракту № 4 від 10.04.2009 р. з китайською фірмою “GLOBAL SUCCESS (CHINA) TRADING LTD.” (а.с.22-24) та специфікацій до даного контракту № 1 від 10.04.2009 р. та № 2 від 10.04.2009 р. (а.с.24,25) позивач придбав автомобільні холодильники загальною кількістю 1407 шт. за цінами, вказаними у комерційних рахунках (інвойсах) (а.с.10-16).

Судом встановлено, що з метою проведення митного оформлення даного товару декларантом дочірнім підприємством ЗЕФ МаякВАТ Маякбули надані Вінницькій митниці вантажно-митні декларації, декларації визначення митної вартості, де заявлено митну вартість на суму відповідно 308222,22 грн. та 1541,62 грн., а також комерційні рахунки (інвойси) із зазначенням країни виробника та походження товару.

Маючи сумніви у заявленій митній вартості, керуючись чинним законодавством щодо декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження, митним органом запропоновано декларанту надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.

Позивач не подав до митниці в установлений строк додаткових документів, а тому митний орган провів подальший аналіз митної вартості товарів, які містяться в ціновій базі даних Держмитслужби, та на його підставі видав карки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів через митний кордон України №401000007/2009/000100 від 06.07.2009 р. та №401000007/2009/00099 від 06.07.2009 р. (а.с.6,8).

Крім того, митний орган, шляхом застосування 6 резервного методу визначення митної вартості, виніс рішення про визначення митної вартості товарів №401000000/2009/000052/1 від 06.07.2009 р. та №401000000/2009/000053/1 від 06.07.2009 р. (а.с.7,9), якими встановлено митну вартість, відмінну від заявленої декларантом, а саме у розмірі 449096,76 грн. та 2245,48 грн. відповідно. При цьому, до уваги було взято митне оформлення по поданих декларантом ВМД.

З метою недопущення затримки оформлення та пропуску товарів через митний кордон України позивач здійснив доплати до сум, встановлених оскаржуваними рішеннями, на суму відповідно 58603,82 грн. та 292,80 грн. Даний факт сторонами у судовому засіданні не заперечувався.

В судовому засіданні були досліджені подані сторонами письмові докази, на які представники сторін посилалися в обґрунтування позицій по спору.

Перевіряючи дані дії митного органу на відповідність вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд погоджується з твердженням позивача про їх протиправність з огляду на наступне.

Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями 266 - 273 МК. Умови та форми декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766.

Відповідно до статті 265 МК митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобовязати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом подаються документи, передбачені пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766., зокрема: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Крім зазначених документів за вимогою митного органу можуть надаватися і інші документи, зазначені в пункті 11 Порядку.

Відповідно до згаданої норми, посадова особа митного органу у графі Для відміток митницідекларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі Для відміток митного органу.

У відповідності до пункту 14 Порядку якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині першій статті 266 МК.

Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України є:

- метод оцінки за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

- метод оцінки за ціною договору щодо ідентичних товарів (метод 2);

- метод оцінки за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

- метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4);

- метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5);

- резервний метод (метод 6).

Відповідно до частин другої - пятої статті 266 МК України основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, застосовується послідовно кожний із зазначених методів.

Як свідчать матеріали справи, декларант при митному оформлені товару застосував саме метод 1 визначення митної вартості товарів, що ввезені на митну територію України. При цьому митним органом застосовано 6 резервний метод, оскільки вартість оцінюваного товару, на думку даного відповідача, не могла бути визначена шляхом послідовного використання перших пяти методів.

Щодо застосування митним органом 6 резервного методу при самостійному визначенні митної вартості товарів представник митниці пояснила, що метод 1 не прийнятий до застосування, оскільки у митного органу є довідкова інформація про ціни на товар, метод 2 неприйнятий для застосування через відсутність у митного органу інформації про ідентичні товари, метод 3 неприйнятий через відсутність інформації про аналогічні товари, метод 4 неприйнятий через відсутність основи для віднімання вартості, метод 5 неприйнятий через відсутність основи для додавання вартості. Частиною 5 ст. 266 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується послідовно, якщо основний метод не може бути використаний.

Оцінюючи обґрунтованість застосування митним органом відомостей з бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДМСУ, суд враховує, що така інформація носить загальний характер, а не несе в собі детальний опис та технічні характеристики оцінюваного товару.

Суд враховує, що згідно з вимогами чинного законодавства для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантами подаються документи, передбачені п.п. 7, 8 Порядку №1766, які підтверджують витрати, визначені у ст. 267 МК України. Згідно з Порядком №1766 перелік таких документів не є вичерпним, а отже митниця має право вимагати, а імпортер має право надати й інші докази, які підтверджують вартість товару.

Оцінюючи доводи сторін, зокрема щодо достовірності даних експертного висновку №157 Вінницької торгово-промислової палати від 18.08.2009 р. (а.с.17-19), суд бере до уваги наступне.

При визначенні вартості товару експертом Вінницької торгово-промислової палати вивчено та проаналізовано ряд бізнес-ресурсів та бізнес-пропозицій китайських виробників автомобільних холодильників, на підставі чого зроблено обґрунтований висновок про те, що ціна товару автомобільних холодильників, поставлених дочірньому підприємству ЗЕФ МаякВАТ Маякзгідно з контрактом № 4 від 10.04.2009 р., відповідає ціні компанії-продавця.

При цьому суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вважає, що зауваження представника митного органу щодо даного експертного висновку нічим не підтверджується, крім усних доводів відповідача.

Суд дійшов висновку, що позивачем декларантом надано митному органу достатньо доказів, що підтверджують заявлену у декларації митну вартість, а відтак визначення відповідачем митної вартості без врахування таких джерел інформації не можна вважати обґрунтованим та неупередженим.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що митний орган безпідставно не врахував надані декларантом докази в підтвердження визначеного ним розміру митної вартості.

З огляду на викладене, оскаржувані рішення Вінницької митниці про визначення митної вартості товару суд вважає протиправними, у звязку з чим їх слід скасувати.

Окрім того суд вважає за необхідним зазначити, що Вінницькою митницею були винесені картки відмови в прийнятті митних декларацій, за умов яких проведення митного оформлення товару могло мати місце лише в разі виконання умов вищезгаданих рішень.

Необхідність подальшого збуту придбаних транспортних засобів підприємством, зумовила позивача здійснити їх митне оформлення за новими вантажно-митними деклараціями, із зазначенням тієї митної вартості товару, на якій наполягав митний орган. А тому такі дії позивача суд не може розцінювати як власне виправлення помилки чи підтвердження протиправності попередніх заходів по наданню недостовірних даних митної вартості товарів.

Виходячи з наведеного, заперечення відповідача щодо неоскарження декларантом дій митниці по винесені карток відмови та правомірність самостійного обрахування митної вартості товару із застосуванням резервного методу не заслуговують на увагу.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи митного органу щодо неможливості оскарження позивачем податкових зобовязань, визначених у вантажно-митних деклараціях, в адміністративному або судовому порядку з огляду на їх узгодження у відповідності до пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 та п. 5.1 ст. 5 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Так, згідно з преамбулою Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), включаючи збір на обовязкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Виходячи зі змісту вищенаведеного, зазначений Закон України регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем.

Однак, в даному випадку посилання відповідача на положення Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондаминедопустимо, адже вказані правовідносини регулюються Митним кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 цього Кодексу порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, повязане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Згідно зі ст. 43 Митного кодексу товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом, а в свою чергу митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки у відповідності до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому чи іншому захисту, є диспозитивним правом позивача. І проведення розмитнення придбаного позивачем товару на підставі нової вантажно-митної декларації з врахуванням рішення митного органу про визначення митної вартості виходячи зі змісту п. 17 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1766, не позбавляє декларанта на оскарження такого рішення про визначення митної вартості в судовому порядку, що і було здійснено позивачем.

Визначаючись щодо визначеної позивачем суми надмірно сплачених митних платежів, суд виходить з наступного.

В судовому засіданні при дослідженні поданих позивачем доказів судом встановлено, що відповідач митний орган підтвердив та не заперечує розміру сплачених декларантом митних платежів, вказаних у ВМД, за якими було здійснено митне оформлення товарів. Також митний орган не заперечував тієї обставини, що позивач здійснив доплату до сум, встановлених оскаржуваними рішеннями про визначення митної вартості товарів, у розмірі 58896,62 грн.

В даному випадку суд керується ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, та норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки платіжним дорученням № 3047 від 03.09.2009 року підтверджено розмір судового збору сплаченого позивачем, що складає по 588,96 грн., дана сума підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним та скасувати рішення про визначення митної вартості товарів №401000000/2009/000052/1 від 06.07.2009 року та №401000000/2009/000053/1 від 06.07.2009 року.

3. Повернути з Державного бюджету на розрахунковий рахунок дочірнього підприємства "ЗЕФ Маяк" ВАТ "Маяк" (р/р 26006301461 в ОД УСБ, МФО 302010, код ЄДРПОУ 23062765) надмірно сплачені кошти за митне оформлення товарів у сумі 58896,62 грн. (п"ятдесят вісім тисяч вісімсот дев"яносто шість гривень 62 коп.).

4. Стягнути з Державного бюджету на користь дочірнього підприємства "ЗЕФ Маяк" ВАТ "Маяк" (р/р 26006301461 в ОД УСБ, МФО 302010, код ЄДРПОУ 23062765) судові витрати у сумі 588,96 грн. (п"ятсот вісімдесят вісім гривень 96 коп.).

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 16.11.09

СуддяСторчак Володимир Юрійович