Ухвала суду № 68741895, 22.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2017 року м. Київ К/800/34937/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року

у справі № 2а-10686/12/2670

за позовом Приватного підприємства «Будспецпроект»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Будспецпроект» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2015 року у справі № 2а-10686/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 27.07.2012 року № 0000972305.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах із ПП «ТД «Трейд Сервіс» за період із 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, відповідачем складено акт від 09.07.2012 року № 2050/22-50/32306496, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 886 935,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 886 935, 00 грн. за основним платежем та 443 468, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ПП «ТД «Трейд Сервіс».

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з контрагентом ПП «ТД «Трейд Сервіс» на підставі укладених договорів поставки, виконання яких підтверджується, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками.

Копією договору оренди складського приміщення підтверджується наявність у позивача можливості зберігати придбанні товари.

На підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних товарів позивачем надано акти виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року у справі № 2а-10686/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

В.П.Юрченко