Ухвала суду № 68740840, 05.09.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1590/16-а

Головуючий у 1-й інстанції:

Чернюк Алла Юріївна

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

05 вересня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П.

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: Килівника Я.О.,

відповідача: ОСОБА_4,

представника третьої особи: Мазуркевича Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького до ОСОБА_4 про відшкодування витрат,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування витрат.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року - без змін.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її, а провадження у справі закрити.

Представник третьої особи заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 навчався у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького з 28.07.2007 року по 25.06.2011 року.

06 квітня 2016 року наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України №60-ос з ОСОБА_4 достроково припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби (навчання), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у відповідності до п. "и" ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" - у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем (а. с. 17).

ОСОБА_4 під час навчання у НАДПСУ перебував на повному державному забезпеченні за рахунок коштів Державного бюджету України. Всього державою в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України на утримання відповідача було витрачено: на грошове забезпечення - 14238,49 грн., на продовольче забезпечення - 20416,28 грн., на забезпечення речовим майном - 5757,26 грн., на медичне забезпечення - 273 грн., на забезпечення комунальними послугами та енергоносіями 11840,84 грн., а всього на суму 52525,87 (п'ятдесят дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять гривень, вісімдесят сім копійок) грн.

Оскільки відповідач був звільнений з військової служби відповідно до п. "и" ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" - у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем", відповідачем було завдано державі шкоду на загальну суму 52525,87 (п'ятдесят дві тисячі п'ятсот двадцять п'ять гривень, вісімдесят сім копійок) грн.

У зв'язку з тим, що відповідачем в добровільному порядку не було відшкодовано витрати пов'язані з його утриманням у НАДПСУ, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 названої статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, правовий аналіз пунктів 1 - 4 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак, і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 названої частини, який є складовою норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справах №№П/811/3781/14, 804/6131/14.

Даний спір виник щодо правомірності отримання ОСОБА_4 безоплатного утримання у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького під час його навчання та стягнення вартості такого утримання у сумі 52525,87 грн. на підставі договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Державної прикордонної служби України.

Відтак даний спір виник з договірних відносин, а тому має приватноправовий, а не публічний характер.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Оскільки законом встановлений інший порядок вирішення спірних правовідносин, які є предметом розгляду даної адміністративної справи, компетенція адміністративних судів не поширюється на такі спори, а даний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд І інстанції порушив вимоги КАС України щодо визначення підсудності позову.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказану справу потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.

В силу п. 4 ч. 1 ст. 198 та ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 157 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, в зв'язку з чим, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження по даній справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року скасувати, а провадження у справі за позовом заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького до ОСОБА_4 про відшкодування витрат закрити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 вересня 2017 року.