Ухвала суду № 68740392, 05.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року № 876/8408/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,

представника позивача Лозинського Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року про залишення без руху позовної заяви у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Західінфо» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, яким просило визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 30.06.2017 року № 0010881412 та № 0010891412.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвала мотивована тим, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження обставин, що викладені у позовній заяві, у тому числі акта перевірки від 29.05.2017 року № 651/13-01-14-12/37073734 і заперечення від 12.06.2017 року № 118, а також не зазначено причин неможливості їх надання разом із позовною заявою. Також всупереч вимогам ч. 3 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України позивач не додав до позовної заяви документ про сплату судового збору в розмірі, встановленому законом. При цьому, суд зазначив, що оскільки ТзОВ «Західінфо» оскаржує податкові повідомлення-рішення від 30.06.2017 року № 0010881412 та № 0010891412, яким йому збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств і з податку на додану вартість, заявлені ним вимоги є вимогами майнового характеру, оскільки оскаржені рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, мають безпосереднім наслідком зміну складу майна позивача. Тому суд дійшов висновку, що за подання до суду адміністративного позову майнового характеру та враховуючи ціну позову, позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 88647,89 грн. Водночас суд зазначив, що ТзОВ «Західінфо» при зверненні до суду як доказ сплати судового збору надало копію, а не оригінал платіжного доручення від 07.07.2017 року № 545 на суму 1600,00 грн., яке не є належним доказом сплати судового збору, оскільки платіжні документи подаються до суду лише в оригіналі.

Позивач оскаржив дану хвалу в апеляційному порядку в частині визначення судом першої інстанції публічно-правового спору як майнового і відповідного розрахунку розміру судового збору. Вважає, що в цій частині ухвала постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Просить ухвалу у вказаній частині скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що визначивши даний спір як майновий, суд першої інстанції не послався на жодні норми законодавства. Водночас такий висновок суду суперечить вимогам пп. пп. 14.1.153, 14.1.157, 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, абз. 4 п. 56.18. ст. 56, п. 57.3 ст. 57, абз. 1 п. 59.1, абз. 2 п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до змісту цих норм податкові повідомлення-рішення не є актами контролюючого органу, які безпосередньо впливають на майновий стан платника податків, а можуть вплинули лише у випадку неоскарження їх у встановленому законодавством порядку, чи прийняття судом рішення не на користь платника податків та подальшої несплати визначених ними грошових зобов'язань і як наслідок виникнення податкового боргу. В свою чергу, на думку апелянта, на зміну майнового стану впливає лише податкова вимога, яка є письмовою вимогою контролюючого органу про сплату податкового боргу. Також позивач вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на передбачене ст. 4 Закону України «Про судовий збір» поняття ціни позову, оскільки таке поняття відсутнє в Кодексі адміністративного судочинства України, в зв'язку з чим дане положення зазначеного Закону не відповідає критеріям «закону», визначеним Європейським судом з прав людини, а саме, що норма може вважатись законом лише якщо вона сформульована з достатньою точністю для того, щоб надати громадянину можливість регулювати свою поведінку. Таким чином, на думку позивача, не існує закону, який би вичерпно регулював питання обчислення розміру судового збору за подання позовів майнового характеру до адміністративного суду, в зв'язку з чим з врахуванням вимог ст. 19 Конституції України він не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством. Крім того, позивач вважає, що до компетенції адміністративних судів не належить розгляд спорів про майнові або пов'язані з ними немайнові права, які розглядаються в межах цивільного судочинства, в зв'язку з чим помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що звернення особи з позовом про захист прав від порушень з боку суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій є майновим спором. Також всупереч вимогам ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практиці Європейського суду з прав людини суд першої інстанції не вказав в оскарженій ухвалі наведених в позовній заяві доводів ТзОВ «Західінфо» про немайновий характер даного спору і відповідно не спростував цих доводів.

В іншій частині ухвала не оскаржена, тому не переглядається в апеляційному порядку відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України та з врахуванням роз'яснень, що містяться в п. п. 13.1, 13.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, окремі рішення, прийняті суб'єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для змін майнового стану фізичної чи юридичної особи, зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.

А відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведеним спростовуються твердження позивача про те, що звернення особи з позовом про захист прав від порушень з боку суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій не може бути майновим спором.

Також в даному випадку колегія суддів вважає доцільним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», в якому Суд вказав, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Таким чином, на думку колегії суддів, згідно із наведеним рішенням Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом нарахування податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою, отже, адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності прийнятих контролюючими органами податкових повідомлень-рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо.

Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що податкові повідомлення-рішення не є актами контролюючого органу, які безпосередньо впливають на майновий стан платника податків.

Щодо доводів позивача про те, що оскільки передбачене ст. 4 Закону України «Про судовий збір» поняття ціни позову відсутнє в Кодексі адміністративного судочинства України, тому дане положення не відповідає критеріям «закону», визначеним Європейським судом з прав людини, а саме, що норма може вважатись законом лише якщо вона сформульована з достатньою точністю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким чином, дана норма, як і інші норми цього Кодексу, не встановлює конкретних розмірів та процедури сплати судового збору, а є бланкетною (відсилочною) і визначає, що питання сплати судового збору, в тому числі його ставки (розміри) повинні визначатись спеціальним законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», яким керувався суд першої інстанції при постановленні оскарженої ухвали, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюються ставки судового збору у відсотковому відношенні ціни позову, зокрема, у випадку подання позову юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Норми вказаного Закону, в тому числі і наведена вище, жодним чином не суперечать нормам Кодексу адміністративного судочинства України, а навпаки врегульовують питання сплати судового збору, які не врегульовані цим Кодексом. Також слід зазначити, що положення Закону України «Про судовий збір» не визнавались неконституційними, отже, є чинними і підлягають виконанню.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з врахуванням положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ціни позову (загальної суми визначених ТзОВ «Західінфо» грошових зобов'язань згідно з оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями відповідача) правильно обчислив розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання до суду даного адміністративного позову, визначивши його в сумі 88647,89 грн.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 липня 2017 року про залишення без руху позовної заяви у справі № 813/2521/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західінфо» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 06.09.2017 року