Постанова № 68739216, 31.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2017 року № 826/6372/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Качура І.А., Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна»до Державна фіскальна служба Українипро визнання протиправною та скасування податкової консультації, зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (надалі - позивач, Товариство), звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач), у якому просить суд: визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 12.03.2016р. №5343/6/99-99-19-02-02/5 Державної фіскальної служби України; зобов'язати, у випадку задоволення позову, Державну фіскальну службу України надати звіт суду після набрання судовим рішенням законної сили, щодо надання позивачу нової індивідуальної податкової консультації з урахування висновків суду, в порядку ст. 267 КАС України та ст. 52, 53 ПК України, протягом десяти робочих днів з дати набрання судовим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що індивідуальна податкова консультація суперечить нормам податкового законодавства, а також не містить остаточних та чітких висновків щодо поставлених у звернення питань з урахуванням наведених платником податків обставин, а тому підлягає скасуванню.

Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.

В матеріалах справи містяться письмові заперечення на позовну заяву, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» звернулось до Державної фіскальної служби України з листом від 11.02.2016 р. №16-02/16 «Про надання податкової консультації», в якому просило роз'яснити, чи правомірно вчинило ТОВ «Пластікс-Україна», включивши до вартості необоротних активів з метою розрахунку амортизації відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 Кодексу їхню переоцінку (уцінку, дооцінку), проведену відповідно до положень бухгалтерського обліку.

У відповідь на вищезазначений лист, відповідач листом від 12.03.2016 р. №53461/6199-99-19-02-02/5 надав відповідь позивачу в якому зазначив, що для розрахунку амортизації відповідно до положень п.183.3 Податкового кодексу України визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Також в листі відповідач зазначив, що з урахуванням вимог п. 11 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів станом на 01 січня 2015 має дорівнювати балансовій вартості таких активів, що визначена станом на 31 грудня 2014 року відповідно до статей 144-146 та 148 розділу III Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.

Не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю зазначених доводів відповідача, позивач посилається на те, що ТОВ «Пластікс-Україна» станом на 31 грудня 2015 року здійснило переоцінку необоротних активів, відповідно до п.п.16-21 П(С)БО 7 «Основні засоби» та п.п.19-24 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», результати якої відображено в бухгалтерському обліку підприємства та в колонці 4 Додатка AM Податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2015 рік.

Оскільки річний дохід ТОВ «Пластікс-Україна», визначений за правилами бухгалтерського обліку за звітний період 2015 рік, перевищує 20 мільйонів гривень, то Товариство у січні 2016 року здійснило нарахування амортизації необоротних активів, як у бухгалтерському обліку, відповідно до національних П(С)БО, так податковому обліку, з урахуванням обмежень, встановлених пп. 14.1.138, 138.3.2 - 138.3.4 ПК України (відповідно до вимог п. 138.3.1 ст. 138.3 Кодексу).

Позивач вважає, що індивідуальна податкова консультація суперечить нормам податкового законодавства, а тому звернувся до Суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

За визначенням, наведеним в підпункті 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

В силу п. 52.1 ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПК України).

Право на оскарження податкової консультації до суду та правові наслідки такого розгляду закріплені в нормах п. 53.3. ст. 53 ПК України, в силу яких платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (абз. 2 п. 53.3. ст. 53 ПК України).

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що податкова консультація може бути визнана такою, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства в судовому порядку в разі її суперечності нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (зі змінами, внесеними Законом України 28.12.2014 № 71-VIII, які набрали чинності з 01.01.2015 р.) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Згідно з абз. 8 пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, річний дохід позивача за останній річний звітний (податковий) період перевищує 20 мільйонів гривень. Відтак, фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку), визначений у фінансовій звітності Товариства, підлягає коригуванню на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Зокрема, норми ст. 138 ПК України регулюють різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

Пунктом 138.2 ст. 138 цього Кодексу встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до пп. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 ПК України розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім «виробничого» методу.

Підпунктом 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлені обмеження щодо визначення активів основними засобами, а саме: основними засобами є матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Відповідно до пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 ПК України не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування вартість гудвілу та витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Підпунктами 138.3.3 та 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 ПК України встановлені мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та нематеріальних активів, які можуть відрізнятися від застосовуваних для цілей складання фінансової звітності.

Таким чином, нормами права встановлено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (тобто, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92) або відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності (тобто, Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 16 (МСБО 16) «Основні засоби»).

При цьому, норми ст. 138 ПК України не містять будь-яких додаткових обмежень щодо вартості основних засобів та нематеріальних активів, що амортизується, а також щодо додаткових коригувань амортизації переоцінених основних засобів, які призведуть до перегляду та зменшення нарахованої амортизації, у зв'язку з тим, що вартість основних засобів перецінилась.

Відповідно до пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 ПК України «амортизація» - це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Між тим, зазначеним Кодексом не визначено термін «вартість, що амортизується», а тому з урахуванням норми пп. 14.1.84. п. 14.1 ст.14 ПК України, інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і міжнародними стандартами фінансової звітності, введеними в дію відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 22 П(С)БО 7 «Основні засоби» об'єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій). Згідно з пунктом 4 П(С)БО 7 «Основні засоби» вартість, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Враховуючи зазначене, згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, на які посилається пп. 138.3.1. п .138.3 ст. 138 ПК України, амортизуватись може як собівартість (первісна вартість) основного засобу, так і інша сума, що її замінює (переоцінена вартість), в залежності від моделі оцінки основних засобів після їх визнання, обраної обліковою політикою суб'єкта господарювання.

Таким чином, якщо суб'єктом господарювання проведена переоцінка основних засобів, для розрахунку амортизації відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу України, приймається переоцінена вартість основних засобів.

Крім того, пп. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що залишкова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для цілей розділу III - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою розрахованої амортизації відповідно до положень розділу III цього Кодексу.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується, в тому числі, на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Разом з тим, абзацом 3 п. 138. 2 ст. 138 ПК України встановлено, що залишкова вартість окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів використовується тільки у разі ліквідації або продажу основного засобу і, відповідно, визначення фінансового результату до оподаткування з урахуванням таких операцій.

Відповідно до абз. 4 п. 138.2. ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Таким чином, з урахуванням наведених норм ПК України, Суд приходить до висновку, що наведені у тексті спірної індивідуальної податкової консультації висновки не відповідають змісту ст. 138 ПК України та основними засадам податкового законодавства та принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

В силу норм ст. 4 ПК України податкове законодавство базується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в остаточного рішенні від 07.10.2011 у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) щодо того, що відповідне національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. У разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків, та в остаточному рішенні від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» (заяви №№23759/03 та 37943/06), де Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

За результатами дослідження матеріалів справи та тексту спірної податкової консультації, Суд приходить до висновку, що надана відповідачем індивідуальної податкової консультації, що для розрахунку амортизації відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 Кодексу визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку, були сформовані необґрунтовано.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на положення п. 11 підрозд. 4 розділу XX ПК України у зв'язку з наступним.

Відповідно до п. 11 підрозд. 4 розд.у XX ПК України при розрахунку амортизації основних засобів та нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів станом на 1 січня 2015 року має дорівнювати балансовій вартості таких активів, що визначена станом на 31 грудня 2014 року відповідно до статей 144 - 146 та 148 розділу III Кодексу, у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року.

Як вбачається з бухгалтерської довідки, наданої позивачем до матеріалів справи (вих. №94-07/16 від 15.07.2016) балансова вартість основних засобів станом на 1 січня 2015 року дорівнює балансовій вартості таких активів, що визначена станом на 31 грудня 2014 року. Переоцінка основних засобів, що обліковувались станом на 31.12.2014 р., проведена позивачем у грудні 2015 року.

При цьому, Суд відзначає, що правомірність та обґрунтованість проведення позивачем дооцінки основних засобів не є предметом дослідження в рамках даної справи.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься копія Вісника Державної фіскальної служби №1-2, січень 2017, в якому на стор. 10 зазначено, що починаючи з 01.01.2017 р. для розрахунку амортизації вартість ОЗ та нематеріальних активів визначається без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

З огляду наведене вище та з урахуванням наявних матеріалів справи, Суд приходить до висновку, що відповідачем при наданні податкової консультації невірно розтлумачено зміст норм ст. 138 ПК України, а тому зазначена податкова консультація, на думку Суду, суперечать нормам податкового законодавства щодо порядку визначення фінансового результату до оподаткування.

Враховуючи викладене, Суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання Державну фіскальну службу України надати звіт суду після набрання судовим рішенням законної сили, щодо надання позивачу нової індивідуальної податкової консультації з урахування висновків суду, в порядку ст. 267 КАС України та ст. 52, 53 ПК України, протягом десяти робочих днів з дати набрання судовим рішенням законної сили, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду».

З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції (ч. 2 ст.267 КАСУ) є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Разом з тим позивач, заявляючи клопотання про зобов'язання відповідача подати звіт, залишив поза увагою той факт, що відповідно до ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду складається, в тому числі, з встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

В даному випадку прохальна частина адміністративного позову не містить позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а отже, відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача подати звіт.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 12.03.2016р. №5343/6/99-99-19-02-02/5 Державної фіскальної служби України.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластікс-Україна» (код ЄДРПОУ 24587464) понесені судові витрати в сумі 1378,00 грн. (ода тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді І.А. Качур

А.С. Мазур