Рішення № 68733005, 06.09.2017, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5063/16-ц

2/310/135/17

РІШЕННЯ

Іменем України

06 вересня 2017 року Бердянський міськрайонний суд

У складі: головуючого – судді Троценко Т. А.

При секретарі: Корнієнко М. Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,

Встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому вказала, що 30. 01. 2014 року на прохання ОСОБА_2 вона надала їй в борг грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 зі строком повернення до 01. 02. 2016 року.

На тій підставі, що відповідачка борг не повернула, вона просить стягнути на її користь суму боргу із розрахунку офіційного курсу долара США, визначеного НБУ станом на 20. 07. 2016 року – 24, 814308, що складає 496 286,00 грн.

Також просить стягнути 3 % річних на час прострочення – за 171 день - з 01. 02. 2016 року по 20. 07. 2016 року – 6975,20 грн., і збитки від інфляції за цей же період – 19 913,65 грн.

В судовому засіданні представник позивачки за довіреністю ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги і пояснив, що до ОСОБА_1 звернулася її знайома ОСОБА_2 з проханням надати в борг гроші на купівлю квартири, вона дала 20 000 доларів США, при цьому відповідачка частково розрахувалася, про що вказала у договорі купівлі – продажу, а на підтвердження наявності боргу 30. 01. 2014 року написала боргову розписку.

Оскільки розписка є належним доказом отримання відповідачкою грошей в борг, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обставини написання розписки і передачі грошей йому, як представнику не відомі, сама ОСОБА_1 перебуває за межами України, тому подробиці укладання договору позики він пояснити не може.

Відповідачка ОСОБА_2 з представником за договором і свідоцтвом адвокатом ОСОБА_4 заперечувала проти позову і пояснила, що дійсно, вона мешкала на зйомній квартирі і хотіла придбати житло для доньки, про що сказала ОСОБА_1, яка була клієнтом «ОТП Банку», де вона сама працює.

ОСОБА_1 запропонувала продати їй квартиру у розстрочку, а саме – 20 000 грн. вона платить відразу, а 100 000 грн. – у розстрочку, про що і вказали у тексті договору купівлі – продажу, який укладали у приватного нотаріуса ОСОБА_5 30. 01. 2014 року.

Договір укладався між власником квартири ОСОБА_6 і її донькою ОСОБА_7.

У цей же день в коридорі у нотаріуса її донька ОСОБА_7 віддала зятю ОСОБА_1 – ОСОБА_6 20 000 грн., а він віддав їй ключі від квартири.

Наступного дня приблизно об 11 годині до неї на роботу в банк прийшли ОСОБА_1 зі ОСОБА_6 і попросили її особисто написати розписку, начеб - то вона взяла у них на придбання квартири 20 000 доларів США, при цьому пояснили, що ця розписка - як гарант того, що її донька виплатить 100 000 грн. за придбання квартири.

При цьому ніяких грошей їй ніхто не давав, а вона нічого не отримувала, чому написала ту розписку не знає, оскільки сенсу отримувати ці гроші у неї не було, бо квартиру вже придбали, а розписку писали тільки наступного дня, хоча її просили вказати дату, коли укладали договір купівлі – продажу квартири. Якщо б вона взяла ці гроші, то укладали б договір купівлі квартири без розстрочки.

Ані вона, ані ОСОБА_1 не є сторонами договору, рішенням Бердянського міськрайонного суду від 12. 10. 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про розірвання договору купівлі – продажу і визнання права власності відмовлено, її донька повністю розрахувалася по договору.

Свідок ОСОБА_7 суду вказала, що восени 2013 року вони з матір»ю вирішили придбати квартиру, ОСОБА_1 запропонувала продати їм квартиру у розстрочку, і вони погодилися. Ціна квартири була 120 000 грн., умовою її придбання було внесення попередньої суми у 20 000 грн., а сума, що залишилася, виплачувалася через 2 роки. У день укладання договору купівлі – продажу в коридорі у нотаріуса вона віддала власнику квартири ОСОБА_6 20 000 грн., а він віддав їй ключі від квартири.

Наступного дня мати їй сказала, що як гарант повернення грошей в сумі 100 000 грн. вона написала розписку ОСОБА_1, начеб –то взяла у неї на купівлю квартири 20 000 доларів США.

Через деякий час вони дізналися про те, що по квартирі, яку вона придбала, порушено 2 кримінальних провадження за заявами колишніх власників щодо шахрайських дій ОСОБА_6 і ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона працює керуючою відділенням «ОТП Банк» в м. Бердянську, знає, що працівник банку ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 і ОСОБА_9 квартиру у розстрочку, а наступного дня 31. 01. 2014 року вона зі свого робочого місця бачила, як ОСОБА_2 писала ОСОБА_6 розписку, але у цей день ніхто нікому гроші не передавав, а коли вона спитала у ОСОБА_2 навіщо вона написала розписку після укладання договору купівлі – продажу, та відповіла, що це була як гарантія повернення 100 000 грн., писала її на прохання ОСОБА_6

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30. 01. 2014 року ОСОБА_2 написала розписку про те, що вона зобов’язується сплатити ОСОБА_1 грошові кошти 20 000 доларів США за придбання нерухомості в м. Бердянську, а саме – квартири АДРЕСА_2 згідно договору купівлі – продажу від 30. 01. 2014 року, за яким остаточна дата розрахунку – 01. 02. 2016 року.

Оригінал розписки досліджений судом в судовому засіданні.

На тій підставі, що відповідачка борг не повертає, ОСОБА_1 просить стягнути з неї суму боргу, яка у гривневому еквіваленті складає 496 286,00 грн., 3% річних - 6975,20 грн. і збитки від інфляції – 19 913,65 грн.

ОСОБА_2, підтверджуючи факт написання розписки, заперечує факт отримання цієї і будь –якої іншої грошової суми від ОСОБА_1 на придбання квартири за вказаним договором купівлі – продажу.

Судом також встановлено, що 30. 01. 2014 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 укладено договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, договір посвідчено приватним нотаріусом бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_5 , реєстр № 283, право власності ОСОБА_7 зареєстровано у той же день у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 17110281, що підтверджено випискою з Держреєстру.

Згідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Аналізуючи вимоги закону, суд враховує, що за правовідносинами, які регулюють укладання договору позики, крім обов’язкової письмової форми, необхідна наявність інших ознак правочину, а саме – передання грошей, оскільки договір позики є укладеним саме з моменту передання грошової суми від позичальника боржнику.

Проте позивачка жодним чином не довела факт передання нею грошей ОСОБА_2, не вказала, за яких обставин це відбулося, у якому приміщенні, та у який час, тобто суд позбавлений перевірити вказаний факт з огляду на невизнання цього відповідачкою, та з огляду на вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання представника позивача на рішення Верховного суду України про те, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом і факту передачі грошової суми, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в даному випадку не можливо перевірити факт про передачі грошей, в тексті розписки не міститься вказівка на те, що укладено саме договір позики, на який посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Навпаки, судом встановлено, що сума договору купівлі – продажу квартири становить 120 000 грн., і той факт, що сторони домовилися про продаж квартири саме за таку суму, а не за 20 000 доларів США, зазначено у тексті договору і посвідчено нотаріусом.

Вказані факти підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, узгоджуються між собою та не заперечуються представником позивача.

Суд зважає на те, що позивачка не повинна доводити необхідність отримання ОСОБА_2 в борг будь –якої суми грошей, проте у даному випадку розписка надана саме у зв’язку з укладанням договору купівлі – продажу квартири, а в ньому ціна договору вказана - 120 000 грн. з розстрочкою платежу на 2 роки.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені, а отже задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 1046,1049 ЦК України, ст. ст. 10,60, 212- 215 ЦПК України, суд

Вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Бердянський міськрайонний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.