Рішення № 68722425, 28.08.2017, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2890/17

Провадження № 2/175/1129/17

Рішення

Іменем України

28 серпня 2017 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Шабанова А.М.,

за участю секретаря – Ратушної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Підгородне в особі Підгородненської міської ради, третя особа: Садівниче товариство «Дружба» про визнання права власності на житловий будинок, –

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Територіальної громади міста Підгородне в особі Підгородненської міської ради, третя особа: Садівниче товариство «Дружба» про визнання права власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1, зазначила, що згідно виписки з протоколу зборів Садового товариства «Дружба» від 21.09.2013 року та заяви ОСОБА_2 від 02.05.2013р., який передає позивачу у власність земельну ділянку №60 згідно усній домовленості між ними, а саме договору купівлі-продажу, позивач є членом Садового товариства «Дружба» та за нею закріплено земельну ділянку № 60 в СТ «Дружба» у місті Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області. Разом з набуттям нею права користування вище зазначеною земельною ділянкою до неї перейшли у власність сукупність будівельних матеріалів, з яких складається розташований на цій земельній ділянці старенький садовий будинок, побудований попередніми власниками ще в травні 1992 року. До позивача разом із земельною ділянкою перейшов у власність, розташований на ній садовий будинок який був збудований до 05.08.1992 року, а тому він не с об'єктом самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію. Але у зв’язку, з тим, що позивач стала членом садівничого товариства тільки у 2013 році, а садовий будинок було збудовано у 1992 році вона вимушена звернутися до суду за захистом свого права власності.

Позивач у судове засідання не з’явилась, подавши до суду заяву, згідно якої підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просили справу слухати без її участі.

Представник відповідача у судове засідання теж не з’явився, подавши до суду заяву, згідно якої просив справу слухати без його участі.

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився надавши до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі, щодо задоволення позовних вимог не заперечував.

За таких обставин, у відповідності до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити судове рішення у відсутність сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Розгляд справи проводиться в порядку ч. 2 ст. 197 ЦПК України за відсутністю осіб, які беруть участь у справі без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

На підставі ч.ч.1 та 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлено, що згідно виписки з протоколу зборів Садового товариства «Дружба» від 21.09.2013 року та заяви ОСОБА_2 від 02.05.2013р., який передає позивачу у власність земельну ділянку №60 згідно усній домовленості між ними, а саме договору купівлі-продажу, позивач є членом Садового товариства «Дружба» та за нею закріплено земельну ділянку № 60 в СТ «Дружба» у місті Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області. Разом з набуттям нею права користування вище зазначеною земельною ділянкою до неї перейшли у власність сукупність будівельних матеріалів, з яких складається розташований на цій земельній ділянці старенький садовий будинок, побудований попередніми власниками ще в травні 1992 року. До позивача разом із земельною ділянкою перейшов у власність, розташований на ній садовий будинок який був збудований до 05.08.1992 року, а тому він не с об'єктом самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію.

Згідно довідок від 20.11.2015 року та від 06.07.2017 року позивач є членом Садового товариства «Дружба» та з 2013 року постійно користується вищевказаною земельною ділянкою та садовим будинком.

Відповідно до п.п. 42, 43 чинного на даний час порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування.

«Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 41 Конституції України передбачає, то кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається, в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, па якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній; ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 12.02.2015 року, викладеного у цивільні справі № 6-2цс15, у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було, зареєстровано одночасно із правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені норми права та враховуючи дослідженні судом матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, враховуючи, що у позовній заяві ОСОБА_1, не зазначає про стягнення сплаченого судового збору з відповідача, суд приходить до висновку, що судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 328, 334, 638 Цивільного Кодексу, ст.ст. 60, 197, 209, 212, 214-215 ЦПК України суд,-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Підгородне в особі Підгородненської міської ради, третя особа: Садівниче товариство «Дружба» про визнання права власності на житловий будинок - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) право власності на садовий будинок загальною площею 41,0 кв.м., з відповідними господарчими спорудами, розташований на земельній ділянці № 60 загальною площею 0,055 га в Садовому товаристві «Дружба» у місті Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.М. Шабанов