Рішення № 68707091, 31.08.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/669/16-ц

н/п 2/640/2341/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Губської Я.В.

при секретарі Балан Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ї особи: АГК «Орбіта», АГК «Лідер» про поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

18.01.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, 3-ї особи: АГК «Орбіта», АГК «Лідер» про поділ майна подружжя, в якій уточнивши позовні вимоги просить: визнати за нею в порядку розподілу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину гаражу НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Орбіта» та на 1/2 частину гаражу НОМЕР_2 та на 1/2 частину гаражу НОМЕР_3 в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Циркуни.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.03.1990 року по 21.01.2013 року. За час шлюбу вони придбали майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя та складається з гаражного боксу НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Лідер», що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення Кутузівка, 12; гаражного боксу НОМЕР_3 (договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим Д.В.) в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення Кутузівка, 12; гаражного боксу НОМЕР_1 в АГК «Орбіта», розташованого за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, відділення Кутузівка, 12. Посилаючись на вимоги ст.ст. 60,70,71 СК України, ст. 368 ЦК України просить поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на ? частину гаражів.

За клопотанням представника позивача в судовому засіданні ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31.08.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ї особи: АГК «Орбіта», АГК «Лідер» про поділ майна подружжя в частині визнання права власності на ? частину гаражного боксу НОМЕР_3 в АГК «Лідер» залишено без розгляду.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги, з врахуванням клопотання від 31.08.2017 року підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та обґрунтуваннях, наданих до суду та визнати за позивачем право власності в порядку поділу майна подружжя на ? частину гаражу НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Орбіта» та на ? частину гаражу НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Циркуни.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення даного позову з тих підстав, що гаражі, про поділ яких просить позивачка, були збудовані за особисті кошти відповідача і є його особистою приватною власністю.

Представники третіх осіб в судове засідання не з*явилися, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили, у зв*язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 22 КЗпШС України (в ред. 1969 року) майно, набуте подружжя в період шлюбу, є їх спільної сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Вимогами статей 28-29 КЗпШС України (в ред. 1969 року) визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України ( 2004р.) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Також, суд враховує, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:1) час набуття такого майна,2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року №6-38цс15.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Вимогами ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 31.03.1990 року по 21.01.2013 року, який був розірваний на підставі рішення Орджонікідзівського районного суду м. Харкова від 21.01.2013 року (а.с. 4 т.1).

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30.04.2013 року було затверджено мирову угоду, укладену між позивачкою та відповідачем про поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_1, квартири АДРЕСА_2, автомобіля ВАЗ 2110, д.н. НОМЕР_4 та автомобіля TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н. НОМЕР_5. Спірні гаражі, про поділ яких просить позивач не були предметом предмету позовних вимог та ухвали Московського районного суду м. Харкова від 30.04.2013 року.

Також, судом встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу з 31.03.1990 року по 21.01.2013 року, окрім іншого майна, за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано наступне майно, в тому числі і станом на теперішній час:

- гараж НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, АГК «Лідер» на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_6 від 09.06.2008 року, видане Виконкомом Циркунівської сільської ради;

- гараж НОМЕР_1, розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, АГК «Орбіта», на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_7 від 09.06.2008 року, видане Виконкомом Циркунівської сільської ради (а.с. 17 т.2).

Також, під час розгляду справи суду надані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 16,17 т.1), згідно якого гараж НОМЕР_1, розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, АГК «Орбіта», зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_7 від 09.06.2008 року, виданого Виконкомом Циркунівської сільської ради та гараж НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, АГК «Лідер», зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_6 від 09.06.2008 року, виданого Виконкомом Циркунівської сільської ради.

Як вбачається з відповіді, наданої Департаментом містобудування, архітектури та генерального плану, згідно даних відділу збереження технічної документації інвентаризаційна справа на гараж НОМЕР_3 в АК «Лідер» відсутня.

Крім того, відповідач в своїх запереченнях пояснив, що державна реєстрація гаражу НОМЕР_3 в АГК «Лідер» не проводилася, оскільки є об'єктом незавершеного будівництва, право власності на який належить іншій особі.

Таким чином, з врахуванням уточнених позовних вимог, предметом позову є лише два гаражі - гараж НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Орбіта» та гараж НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Циркуни.

Відповідно до вимог ст.ст. 70-71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

В судовому засіданні не встановлено домовленості між сторонами щодо поділу спільного сумісного майна подружжя та погодження суми компенсації.

З огляду на викладене, та те, що спірні приміщення придбані під час шлюбу, домовленості між сторонами щодо їх поділу та розміру компенсації не досягнуто, враховуючи рівність часток у праві спільної сумісної власності, суд вважає обґрунтованими вимоги про визнання даного майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнає за кожним із них права власності на ідеальні частки у даному майні в порядку поділу майна, враховуючи і межі позовних вимог з даного питання.

При цьому суд зазначає, що відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 22, 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи із дійсної вартості на час розгляду справи.

Також, суд зазначає, що під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів щодо дійсної вартості спірного майна на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів.

Допитана в якості свідка мати відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 пояснила, що подарувала сину гроші, які вона отримала у спадщину в 1997 році, на які він в 1998 році почав будувати гараж та потім ще в 2008 році подарувала гроші. Також, свідок зазначила, що ОСОБА_2 в указаний період перебував у шлюбі з позивачкою та вів з позивачкою спільне господарство. Дані показання з приводу дарування грошей тільки відповідачу суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги, оскільки мати відповідача є зацікавленою особою, не змогла пояснити на будівництво яких гаражів надала гроші синові, не конкретизувала як вони були витрачені та не змогла надати підтвердження своїх пояснень щодо надходження до неї грошових коштів саме у такому розмірі. А тому дані показання свідка суд не сприймає як доказ подарунку грошових коштів особисто відповідачу для будівництва гаражів та спростовує позицію відповідача з даного питання.

Також, судом враховано, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні гаражі НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Орбіта» та НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Циркуни були побудовані особисто відповідачем ОСОБА_2 суду під час розгляду справи не було надано, а тому і підстав для визнання їх особистою власністю відповідача у суду також немає. Судом прийнято до уваги і ті обставини, що в період будівництва в 1999 році та 2009 році гаражів сторони перебували у шлюбних відносинах, вели спільне господарство і доказів самостійних витрат на будівництво гаражів з боку відповідача суду не надано.

Посилання представника відповідача на ті обставини, що земельні ділянки під будівництво гаражів були виділені в порядку приватизації не спростовує висновків суду щодо поділу саме гаражів, які були побудовані на цих ділянках, що підтверджується і висновком Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі 6-2710цс15.

Доводи позиції заперечень відповідача щодо правової позиції Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі №6-2641цс15 судом враховані під час розгляду даної справи, однак зазначено, що доказів на підтвердження того, що спірне майно було придбане на особисті кошти відповідача, або для підприємницької діяльності, або з використанням для підприємницької діяльності суду під час розгляду справи також не надано.

Також, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості поділу цього майна (гаражів) за наявності ухвали Московського районного суду м. Харкова від 30.04.2013 року про затвердження мирової угоди про поділ майна подружжя, оскільки наявність даної ухвали не перешкоджає одному із подружжя звертатись до суду в межах позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, яке не було враховано при затвердженні мирової угоди.

Також, згідно висновків, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Під час розгляду справи судом врахована позиція позивача щодо визнання права власності на ? частину кожного з двох гаражів та позиція відповідача щодо невизнання позовних вимог в повному обсязі. Домовленості щодо поділу гаражів в натурі заявлено не було, компенсації визначено також не було, а тому і позиція відповідача щодо неможливості поділу по ? частині гаражів є необґрунтованою.

На підставі вищезазначеного та враховуючи межі заявлених позовних вимог та відсутність зустрічних вимог, суд приходить до висновку про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 шляхом визнання за позивачем право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя: на 1/2 частину гаражу НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Орбіта» та на 1/2 частину гаражу НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Циркуни в порядку поділу майна подружжя, зазначаючи, що ці вимоги є обґрунтованими та доведеними і не спростованими відповідачем в судовому засіданні. Поділ майна подружжя в даному вигляді не перешкоджає сторонам по справі в подальшому добровільно визначити порядок користування майном, або про поділ майна в натурі, або з виплатою компенсації.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,169, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку розподілу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ? частину гаражу НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Орбіта» та на ? частину гаражу НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Лідер» за адресою: Харківська область. Харківський район, с. Циркуни.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя -