Рішення № 68700819, 29.08.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2017

Справа №910/13666/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Карго»

про стягнення 111.252,81 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з’явився

від відповідача не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Карго» про стягнення 111.252,81 грн., з яких: 105.295,11 грн. основного боргу, 4.101,35 грн. пені, 1.368,83 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 487,52 грн. – 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов’язань згідно договору перевезення вантажу № DC-1702-020 від 23.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13666/17 та призначено справу до розгляду на 29.08.2017.

Позивач в судове засідання 29.08.2017 не з’явився.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 15.08.2017 було надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103041971421 на адресу: 89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. 16 Липня, 17, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 15.08.2017 є місцезнаходженням позивача.

Позивач ухвалу суду від 15.08.2017, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 22.08.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103041971421.

Відповідач в судове засіданні 29.08.2017 не з’явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 15.08.2017 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 15.08.2017 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103041971294 на адресу: 04080, м. Київ, вул. Юрківська, 34-А, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 15.08.2017 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 15.08.2017, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 28.08.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103041971294.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників сторін суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників сторін.

В судовому засіданні 29.08.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика» (далі - перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дом Карго» (далі – експедитор, відповідач) було укладено договір вантажу № DC-1702-020 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору за цим договором перевізник зобов’язується доставити довірений йому вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувач), а експедитор зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Спір виник в зв’язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг з перевезення, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 105.295,11 грн. та за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання нараховані: пеня в сумі 4.101,35 грн., збитки від зміни індексу інфляції в сумі 1.368,83 грн. та 3% річних в сумі 487,52 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з п. 1.2 договору конкретні умови перевезень вантажів. наданих експедитором зазначаються в заявках на перевезення, які є невід’ємною частиною даного договору, і надаються експедитором перевізнику перед кожним перевезенням або групою перевезень.

Відповідно до заявки № DC-1702-0301 від 23.02.2017 експедитор зобов’язався в строк до 28.02.2017 здійснити міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Угорщина – Україна (Полтава); вартість перевезення складає 1.300,00 євро.

Відповідно до заявки № DC-1702-0441 від 17.03.2017 експедитор зобов’язався в строк до 23.03.2017 здійснити міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Угорщина – Україна (с. Софіївська Борщагівка, Київська область); вартість перевезення складає 1.050,00 євро.

Відповідно до заявки № DC-1702-0431 від 17.03.2017 експедитор зобов’язався в строк до 23.03.2017 здійснити міжнародне перевезення вантажу за маршрутом Угорщина – Україна (с. Софіївська Борщагівка, Київська область); вартість перевезення складає 1.050,00 євро.

Як свідчать наявні в матеріалах справи міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) № 007776, № 007761, № 006784 вантаж був відвантажений у та доставлений до України. Також накладні свідчить, що вантажоодержувачі отримали вантаж.

Між позивачем та відповідачем складено (підписано та скріплено печатками) наступні акти виконаних робіт (послуг) згідно договору на загальну суму 105.295,11 грн.:

№ 297 від 27.02.2017 на суму 38.636,25 грн.,

№ 488 від 23.03.2017 на суму 34.753,89 грн.,

№ 489 від 22.03.2017 на суму 31.904,97 грн.

Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов‘язковою підставою для здійснення відправником свого обов‘язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Суд приходить до висновку, що послуги перевезення вантажу були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов’язок по їх сплаті.

Відповідно до п. 4.2 договору оплата здійснюється на підставі оригіналів наступних документів: заявки, рахунку перевізника, виставлених згідно умов даного договору, акту наданих послуг та оригіналу CMR.

Згідно із заявками оплата має бути здійснена протягом 14 днів з моменту отримання оригіналів документів.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату наданих згідно договору послуг щодо перевезення вантажу: № 702/02/10/189 від 27.02.2017 на суму 38.636,25 грн., № 703/02/06/174 від 23.03.2017 на суму 34.753,89 грн., № 703/02/08/175 від 22.03.2017 на суму 31.904,97 грн.

Позивач вказує на те, що ним було надіслано відповідачу пакет документів, необхідних для здійснення оплати наданих послуг. Відповідачем не заперечено факт отримання документів від позивача.

Більше того, в матеріалах справи наявний гарантійний лист відповідача № 2604/01 від 26.04.2017 в якому останній гарантував здійснити оплату зазначених вище рахунків загальну суму 105.295,11 грн. за таким графіком:

у період з 03.05.2017 по 05.05.2017 – 35.100,00 грн.,

у період з 10.05.2017 по 12.05.2017 – 35.100,00 грн.,

у період з 15.05.2017 по 18.05.2017 – 35.095,11 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов‘язань за договором, вартість наданих послуг перевезення не виконав, в зв‘язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 105.295,11 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 105.295,11 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за наданні послуги повністю не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з 5.1.5 договору у випадку прострочення оплати рахунків перевізника експедитор виплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, але за будь-яких обставин не більше 10% від суми заборгованості за весь період прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати за наданні послуги.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг відповідач своєчасно не виконав він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої становить 4.101,35 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 4.101,35 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за наданні послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1.368,83 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 487,52 грн. – 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов‘язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1.368,83 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 487,52 грн. – 3 % річних (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Карго» (04080, м. Київ, вул. Юрківська, 34-А, код ЄДРПОУ 40447099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Транспорт і Логістика» (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. 16 Липня, 17, код ЄДРПОУ 31326988) 105.295 (сто п’ять тисяч двісті дев’яносто п’ять) грн. 11 коп. основного боргу, 4.101 (чотири тисячі сто одна) грн. 35 коп. пені, 1.368 (одна тисяча триста шістдесят вісім) грн. 83 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 52 коп. – 3% річних, 1.600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 01.09.2017.

Суддя В.В. Сівакова