Рішення № 68700387, 06.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.2017 Справа № 904/7302/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1", м. Київ

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ Донецької області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ЖД Плюс", м. Кам'янське Дніпропетровської області

про стягнення 54108,34 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність від 04.09.2017;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

за участю слухача ОСОБА_3

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (далі - 1-й відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ЖД Плюс" (далі - 2-й відповідач) з вимогами про стягнення з 1-го відповідача 50400,00 грн боргу за поставлений товар і солідарне стягнення з 1-го та 2-го відповідачів 762,21 грн 3% річних, 10,16 грн пені та 2935,97 грн інфляційних збитків, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання 1-м відповідачем умов договору поставки №15/951, укладеного між позивачем та 1-м відповідачем 02.12.2016, з урахуванням договору поруки №05/12-2016, укладеного між позивачем та 2-м відповідачем 05.12.2016.

1-й та 2-й відповідачі відзив на позов не надали, участь своїх повноважних представників не забезпечили у судове засідання, про дату, час і місце проведення судових засідань відповідачі повідомлені належним чином за їх місцезнаходженням згідно матеріалів справи за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Від обох відповідача повернулися на адресу господарського суду рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення 1-го та 2-го відповідачів про дату, час та місце судового слухання, але відповідачі не скористалися своїм правом на участь їх представників у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1" (далі позивач, постачальник) та Товариством Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (далі - 1-й відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 15/951 (далі основний договір), за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товар (продукцію), загальна вартість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру і загальна ціна, виробник якого визначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною до цього договору.

Загальна сума договору є змінною величиною і складається з суми всіх специфікацій, оформлених до цього договору, але не може перевищувати 833333,33 грн без ПДВ, ПДВ 20% складає 166666,67 грн, загальна сума з ПДВ 1000000,00 грн (пункт 2.2 розділу 2 основного договору).

Відповідно до п. 5.1. розділу 5 основного договору строки та умови поставки товару зазначаються у специфікаціях.

Пунктом 9.3 основного договору покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом строку, вказаного в специфікації, від дня отримання оригіналів рахунків на оплату і сертифіката якості, якщо інше не передбачено специфікацією.

Строк поставки та умови оплати сторони узгодили у п.п. 2, 3 специфікації № 1 від 02.12.2016 до договору № 15/951 від 02.12.2016, за якими: строк поставки складає 5-7 днів після заявки покупця, але не пізніше 6 місяців з дня підписання специфікації; оплата здійснюється покупцем після поставки протягом 15 календарних днів.

05.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ЖД Плюс" (далі - 2-й відповідач, поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1" (далі позивач, кредитор) було укладено договір поруки № 05/12-2016 (далі - договір поруки), за умовами п. 1 якого поручитель на безоплатній основі поручається перед кредитором за виконання боржником (ПАТ "Енергомашспецсталь") свого зобов'язання по сплаті отриманих від кредитора товарно-матеріальних цінностей в період з 02.12.2016 до 31.08.2018 за договором поставки № 15/951 від 02.12.2016, укладеного між кредитором і боржником.

Порукою за цим договором забезпечується виконання зобов'язання: частково так; у повному обсязі ні (п. 3 договору поруки).

Сторони у п. 4 договору поруки дійшли згоди про те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань по сплаті інфляційних витрат, штрафних санкцій, відшкодування збитків. Обов'язок по сплаті основного боргу покладається на боржника.

На виконання умов договору позивач поставив 1-му відповідачу товар на загальну суму 50400,00 грн, який отримано останнім, що підтверджується належним чином оформленими документами:

видатковою накладною № 34 від 06.12.2016 на суму 33600,00 грн, підписаною представником 1-го відповідача, рахунком на оплату № 39 від 02.12.2017, довіреністю № 2030 від 05.12.2016;

видатковою накладною № 55 від 27.12.2016 на суму 16800,00 грн, яка підписаною представником 1-го відповідача, рахунком на оплату № 61 від 27.12.2017, довіреністю № 2167 від 23.12.2016.

В порушення умов основного договору 1-й відповідач не оплатив отриману ним продукцію, в результаті чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 50400,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач засобами поштового зв'язку направив 1-му відповідачу претензію (вимогу) № 1 від 29.03.2017 на суму 50400,00 грн та неустойки у розмірі 1744,30 грн, яка отримана останнім 05.04.2017, що підтверджується описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте вказана претензія залишена 1-м відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається із правовідносин, що виникли між сторонами вищезазначеного договору поруки, поручитель (ТОВ ТК "ЖД Плюс") є солідарно зобов'язаним перед кредитором (ТОВ "Завод ОСОБА_1") виконати прострочені грошові зобов'язання боржника (ПАТ "Енергомашспецсталь") в частині сплати інфляційних витрат, штрафних санкцій та відшкодування збитків по договору поставки № 15/951 від 02.12.2016.

1-м відповідачем прострочено та не виконано грошове зобов'язання перед позивачем через що позивач звернувся до 2-го відповідача претензію (вимогу) від 29.03.2017 щодо виконання взятих на себе зобов'язань за договором поруки. Але 2-й відповідач також не виконав вимоги претензії та не сплатив позивачу заборгованість за невиконання грошового зобов'язання забезпеченого порукою.

Наявна заборгованість 1-го та 2-го відповідачів перед позивачем і стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт поставки позивачем товару відповідачу останнім не оспорений та отримання якого підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з 1-го відповідача основного боргу за основним договором в сумі 50400,00 грн.

Порушенням зобовязання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, тобто неналежне виконання.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.6 основного договору визначено, що при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, передбачено ч. 6 ст. 232 ГКК України.

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, на загальну суму 10,16 грн за кожним рахунком окремо за загальний період з 22.12.2016 по 30.06.2017, дійшов висновку, що вона заявлена в межах суми її можливого нарахування. Однак, слід зазначити, що за розрахунком суду здійсненим в програмі "Ліга Закон" загальна сума пені складає 3171,84 грн за заявлений позивачем період з огляду на наступне.

Так, за накладною від 06.12.2016 прострочка виконання зобов'язання починається з 22.12.2016 та пеня має нараховуватись не більше шестимісячного строку, встановленого ст. 232 ГК України, а тому кінцевою датою нарахування є 21.06.2017. Отже, за період з 22.12.2016 по 21.06.2017 сума пені у розмірі 0,04%, як погоджено сторонами у договорі, складає 2446,08 грн. За накладною від 27.12.2016 періодом, за який нарахована пеня, є з 12.01.2017 по 30.06.2017, а відтак сума пені складає 1142,40 грн. Таким чином, можлива сума нарахування пені за шестимісячний строк невиконання грошового зобов'язання є 3588,48 грн, але суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає 10,16 грн, як і заявлено позивачем.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за двома накладними за загальний період з 22.12.2016 по 30.06.2017 у загальній сумі 762,21 грн та інфляційні нарахування за період з січня по травень 2017 року включно у сумі 2935,97 грн.

Перевіривши подані розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за програмою "Ліга Закон", суд дійшов висновку, що загальна сума 3% річних за період з 22.12.2016 по 30.06.2017 за кожною накладною окремо складає 762,14 грн, а сума інфляційних втрат заявлена позивачем в межах її можливого нарахування та підлягає до стягнення у сумі 2935,97 грн.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Враховуючи умови договору поруки та норми чинного законодавства, суд також приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо солідарного стягнення з 1-го та 2-го відповідачів 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з 1-го відповідача 50400,00 грн боргу за поставлений товар та солідарного стягнення з 1-го та 2-го відповідачів 762,14 грн 3% річних, 10,16 грн пені та 2935,97 грн інфляційних збитків; в решті позову слід відмовити.

Позивачем у позовній заяві викладено клопотання про стягнення судових витрат з 1-го відповідача, з огляду на що суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволення позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на 1-го та 2-го відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1599,98 грн порівно по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 799,99 грн.

Крім того, слід зазначити, що при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1684,00 грн, тоді як відносно ціни позову мав сплатити 1600,00 грн, з огляду на що існує переплата судового збору у сумі 84,00 грн, яка на підставі п. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню платнику за умови подання ним відповідне клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (Донецька область, м. Краматорськ; ідентифікаційний код 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1" (м. Київ, вул.В'ячеслава Чорновола, буд. 41Д, оф. 12; ідентифікаційний код 40818699) основний борг у сумі 50400,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 799,99 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (Донецька область, м. Краматорськ; ідентифікаційний код 00210602) та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ЖД Плюс" (Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Республіканська, 9; ідентифікаційний код 39618000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1" (м. Київ, вул.В'ячеслава Чорновола, буд. 41Д, оф. 12; ідентифікаційний код 40818699) пеню у сумі 10,16 грн, 3% річних у сумі 762,14 грн, інфляційні нарахування у сумі 2935,97 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "ЖД Плюс" (Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Республіканська, 9; ідентифікаційний код 39618000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ОСОБА_1" (м. Київ, вул.В'ячеслава Чорновола, буд. 41Д, оф. 12; ідентифікаційний код 40818699) 799,99 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06.09.2017.

Суддя ОСОБА_4