Рішення № 68700362, 05.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.17р. Справа № 904/7099/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (м. Синельникове, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № НОМЕР_1/ДН від 28.12.2015 у загальному розмірі 27 322 грн. 87 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Миненко О.А. представник (довіреність № 51/16-Д від 15.12.2016)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № НМЕ 645167 від 17.07.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № НОМЕР_1/ДН від 28.12.2015 у загальному розмірі 27 322 грн. 87 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 11 980 грн. 96 коп. - основний борг;

- 7 752 грн. 31 коп. - пеня;

- 4 628 грн. 50 коп. - інфляційні втрати;

- 2 961 грн. 10 коп. - 15 % річних;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № НОМЕР_1/ДН від 28.12.2015 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем 26.02.2016 алкогольної продукції та, відповідно, наявністю боргу у сумі 11 980 грн. 96 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.04.2016 по 29.09.2016 в сумі 7 752 грн. 31 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 9.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 15 % річних за загальний період прострочення з 10.04.2016 по 26.06.2017 у сумі 2 961 грн. 10 коп., а також інфляційні втрати за період з квітня 2016 року по травень 2017 року у сумі 4 628 грн. 50 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд було призначено в засіданні на 24.07.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 39904/17 від 17.07.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку із запланованим відрядженням його повноважного представника.

Представники сторін у судове засідання 24.07.2017 не з'явилися, витребуваних судом документів не надали. При цьому, судом було прийнято до уваги клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Судом також було зауважено, що доказів належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи матеріали справи не містять.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.08.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 43073/17 від 02.08.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи. Також, у вказаному листі позивач просив суд здійснювати розгляд справи без участі його повноважного представника, у зв'язку із перебуванням у відрядженні. Крім того, позивач вказував про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 44324/17 від 09.08.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що товар за спірною накладною № 1865 від 26.02.2016 отриманий невідомими особами; довіреностей на отримання вказаного товару відповідач не видавав. Крім того, відповідач посилався на те, що за договором поставки № НОМЕР_1/ДН від 28.12.2015 дійсно відповідачу поставлявся товар позивачем, але весь поставлений товар був оплачений, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено копії платіжних доручень. Оскільки відповідач вказує про відсутність основного боргу, то і вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 15% річних вважає безпідставними

У судове засідання 09.08.2017 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 09.08.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність клопотання про розгляд справи без участі його повноважного представника, яке було задоволено судом.

Представником відповідача у судовому засіданні 09.08.2017 був викладений зміст відзив на позовну заяву, з урахуванням доводів якого він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 09.08.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 09.08.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 05.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 47452/17 від 30.08.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи, а саме: докази часткової оплати на суму 24 063 грн. 68 коп. та акт звірки.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 47459/17 від 30.08.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на ті ж обставини, що були наведені у відзиві на позовну заяву від 09.08.2017.

У судове засідання 05.09.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 05.09.2017 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Також, представником позивача у судовому засіданні було вказано, що відповідачем заборгованість не погашена, її розмір на час розгляду справи не змінився.

У судовому засіданні 05.09.2017 представником відповідача був викладений зміст відзив на позовну заяву від 30.08.2017, з урахуванням доводів якого він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 05.09.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05.09.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 28.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (далі - постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № НОМЕР_1/ДН (далі - договір, а.с.18-19), відповідно умов якого постачальник зобов'язується у зумовлені строки передавати (поставляти) у власність покупця алкогольну продукцію відповідно до узгоджених (прийнятих до виконання) постачальником замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати вказаний товар у власність і сплачувати за нього зумовлену договором грошову суму (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов'язань, що виникли протягом його дії.

Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що найменування та асортимент товару, який поставляється за договором, визначається специфікацією (додаток 1). Зазначення певного виду товару в специфікації саме по собі не передбачає обов'язку покупця замовляти чи купувати товар та обов'язку постачальника поставляти такий товар.

У розділі 3 договору сторони визначили ціну товару та суму договору, а саме:

- загальна сума договору, визначається виходячи з цін на товар, асортимент та загальної кількості товару, що поставляється (пункт 3.1. договору);

- підписуючи видаткові накладні та приймаючи товар, покупець підтверджує, що поставка товару відбулась за узгодженими сторонами цінами (пункт 3.4. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 2 договору сторони погодили умови поставки, зокрема:

- постачальник зобов'язується поставляти товар згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року на умовах DDP (в торгову точку покупця). Місце призначення поставки товару - згідно замовлення покупця, в межах місць призначення зазначених в додатку № 2 (пункт 2.1. договору);

- поставка товару здійснюється окремими партіями на підстав узгоджених постачальником (прийнятих до виконання) замовлень покупця (пункт 2.2. договору).

У розділі 6 договору сторонами були узгоджені умови щодо порядку приймання товару, а саме:

- право власності на товар, ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної, що засвідчує момент передання товару покупцю (пункт 6.1. договору);

- приймання товару здійснюється по кількості відповідно до транспортних та товаросупровідних документів постачальника, у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджено постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6; по якості - відповідно до документів, що посвідчують якість товару у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (пункт 6.2. договору);

- підписуючи видаткові накладні та приймаючи товар, покупець підтверджує, що поставка товару відбулась відповідно до попередньо узгодженого сторонами асортименту та кількості товару по поставці (пункт 6.7. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору 26.02.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 36 044 грн. 64 коп., що підтверджується видатковою накладною № 1865 від 26.02.2016 на суму 36 044 грн. 64 коп. (а.с.20).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у видатковій накладній № 1865 від 26.02.2016, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представником відповідача та скріплена штампом відповідача.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, як це передбачено у розділі 6 договору.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем видаткової накладної № 1865 від 26.02.2016 без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У розділі 7 договору сторонами були визначені умови та порядок розрахунків, зокрема:

- покупець зобов'язаний оплатити поставлений постачальником товар протягом 35 календарних днів з моменту передання товару покупцю (пункт 7.1. договору);

- оплата за поставлений постачальником товар здійснюється покупцем у гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 7.2. договору);

- зобов'язання по оплаті вважаються виконаним, з моменту надходження грошових коштів на рахунок постачальника (пункт 7.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору, відповідачем було здійснено оплату поставленого 26.02.2016 позивачем товару лише частково - в сумі 24 063 грн. 68 коп. наступним чином:

- 24.05.2016 в сумі 463 грн. 68 коп. з платежу в сумі 3 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар", що підтверджується банківською випискою (а.с.132);

- 30.05.2016 в сумі 3 500 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар", що підтверджується банківською випискою (а.с.132);

- 06.06.2016 в сумі 1 500 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар 1865 (28212)", що підтверджується банківською випискою (а.с.132);

- 13.06.2016 в сумі 9 900 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар 1865 (28212)", що підтверджується банківською випискою (а.с.132-133);

- 14.06.2016 в сумі 2 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар 1865 від 26.02.2016 (28212)", що підтверджується банківською випискою (а.с.133);

- 15.06.2016 в сумі 2 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар 1865 від 26.02.2016 (28212)", що підтверджується банківською випискою (а.с.133);

- 03.10.2016 в сумі 2 800 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар згідно рахунку", що підтверджується банківською випискою (а.с.135);

- 11.10.2016 в сумі 1 900 грн. 00 коп. з призначенням платежу "Оплата за товар згідно рахунку", що підтверджується банківською випискою (а.с.134).

Отже, отриманий 26.02.2016 товар відповідачем у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 11 980 грн. 96 коп. (36 044,64 - 24 063,68). Вказане і є причиною спору.

У зв'язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача 17.05.2017 було направлено претензію № 516/1 від 16.05.2017 на суму 11 980 грн. 96 коп., в якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів оплати поставлений товар. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача та докази її направлення (отримання) наявні в матеріалах справи (а.с.23-25).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Чк було вказано вище, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Позивач надав до суду видаткову накладну № 1865 від 26.02.2016, яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача, а також скріплена печаткою позивача та штампом магазину відповідача. Дана накладна містить чітко зазначений вид товару, ціну одиниці товару та його кількість, а також загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надана до суду видаткова накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Заперечення відповідача щодо отримання товару за накладною № 1865 від 26.02.2016 невідомими особами, довіреність на отримання якого відповідач не видавав, не можуть прийматися до уваги судом, з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 сатті. 203 Цивільного Кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини 4 вказаної статті правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частиина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11, у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Пунктом 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Крім того, згідно з нормами статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем вчинені дії які свідчать про схвалення правочину, а саме: під час проведення часткових оплат в призначенні платежу відповідач неодноразово посилався на реквізити спірної видаткової накладної № 1865 від 26.02.2016, а саме: під час оплат, здійснених 06.06.2016, 13.06.2016, 14.06.2016 та 15.06.2016.

Отже, судом відхиляються заперечення відповідача в частині підписання спірної накладної невідомою особою.

Судом також зауважено, що долучаючи до матеріалів справи платіжні доручення на оплату поставленого за спірним договором товару, відповідач свідомо не надав (виключив із хронології) платіжні доручення, в яких містилося призначення платежу з посиланням на реквізити накладної № 1865 від 26.02.2016, що може свідчити про недобросовісність відповідача.

Також, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на відсутність заборгованості за спірним договором, оскільки долучені до матеріалів справи платіжні доручення частково не стосуються поставленого 26.02.2016 товару, оскільки оплати за ними були проведені раніше (а доказів здійснення за договором передоплати матеріали справи не містять, будь-яких відомостей щодо її здійснення сторонами суду не повідомлено); в інших платіжних дорученнях відсутнє призначення платежу, отже, не можна стверджувати, що за ними оплачувався товар поставлений саме за накладною № 1865 від 26.02.2016.

Більше того, під час визначення факту відсутності заборгованості за спірним договором, відповідач не приймає до уваги товар, поставлений 26.02.2017.

Враховуючи викладене, а також визначені в договорі умови оплати, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище накладною настав 01.04.2016.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, як було вказано вище, відповідачем поставлений позивачем товар було оплачено лише частково - в сумі 24 063 грн. 68 коп.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що залишок заборгованості за видатковою накладною № 1865 від 26.05.2016 складає 11 980 грн. 96 коп. (36 044,64 - 24 063,68 (часткова оплата)).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем 26.02.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 11 980 грн. 96 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 11 980 грн. 96 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 9.3. договору поставки сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу, та 15% річних у випадку прострочення оплати поставленого товару на 10 і більше календарних днів.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.04.2016 по 29.09.2016 в сумі 7 752 грн. 31 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що позивач невірно визначив періоди прострочення та суми заборгованості у них, оскільки неправильно вказав граничний строк оплати поставленого товару та не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"); також в деякі дні здійснював подвійне нарахування пені.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.11-12), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом також враховано, що відповідно до пункту 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину 3 статті 343 Господарського кодексу України).

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- в період з 02.04.2016 по 23.05.2016 заборгованість складала 36 044 грн. 64 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 2 064 грн. 20 коп.;

- в період з 24.05.2016 по 29.05.2016 заборгованість складала 35 580 грн. 96 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 215 грн. 82 коп.;

- в період з 30.05.2016 по 05.06.2016 заборгованість складала 32 080 грн. 96 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 220 грн. 89 коп.;

- в період з 06.06.2016 по 12.06.2016 заборгованість складала 30 580 грн. 96 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 210 грн. 56 коп.;

- 13.06.2016 заборгованість складала 20 680 грн. 96 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 20 грн. 34 коп.;

- 14.06.2016 заборгованість складала 18 680 грн. 96 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 18 грн. 37 коп.;

- в період з 15.06.2016 по 29.09.2016 заборгованість складала 16 680 грн. 96 коп., отже, пеня за вказаний період прострочення становить 1 557 грн. 80 коп., а всього 4 307 грн. 98 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 307 грн. 98 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з квітня 2016 року по травень 2017 року у сумі 4 628 грн. 50 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Вказана правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2017 у справі № 904/11360/16.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вказані вимоги.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (а.с.13-14), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено слідуюче:

- у квітні 2016 року інфляційні втрати слід розраховувати із суми заборгованості 36 044 грн. 64 коп., отже, інфляційні втрати в цей період складають 1 261 грн. 56 коп.;

- у травні 2016 року інфляційні втрати слід розраховувати із суми заборгованості 32 080 грн. 96 коп., отже, інфляційні втрати в цей період складають 32 грн. 08 коп.;

- у період з червня по вересень 2016 року інфляційні втрати слід розраховувати із суми заборгованості 16 680 грн. 96 коп., отже, інфляційні втрати в цей період складають 198 грн. 56 коп.;

- у період з жовтня 2016 року по травень 2017 року інфляційні втрати слід розраховувати із суми заборгованості 11 980 грн. 96 коп., отже, інфляційні втрати в цей період складають 1 460 грн. 44 коп., а всього 2 952 грн. 64 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 2 952 грн. 64 коп.

Крім того, на підставі пункту 9.3. договору та статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 15% річних за прострочення оплати поставленого товару на 10 і більше календарних днів за період з 10.04.2016 по 26.06.2017 у сумі 2 961 грн. 10 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 15% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що позивач невірно визначив періоди прострочення та суми заборгованості у них, оскільки неправильно вказав граничний строк оплати поставленого товару та не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"); також в деякі дні здійснював подвійне нарахування пені.

Отже, розрахунок 15% річних, здійснений позивачем (а.с.112-13), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- в період з 10.04.2016 по 23.05.2016 заборгованість складала 36 044 грн. 64 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 649 грн. 99 коп.;

- в період з 24.05.2016 по 29.05.2016 заборгованість складала 35 580 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 87 грн. 49 коп.;

- в період з 30.05.2016 по 05.06.2016 заборгованість складала 32 080 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 92 грн. 04 коп.;

- в період з 06.06.2016 по 12.06.2016 заборгованість складала 30 580 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 87 грн. 73 коп.;

- 13.06.2016 заборгованість складала 20 680 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 8 грн. 48 коп.;

- 14.06.2016 заборгованість складала 18 680 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 7 грн. 66 коп.;

- в період з 15.06.2016 по 02.10.2016 заборгованість складала 16 680 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 752 грн. 01 коп.;

- в період з 03.10.2016 по 10.10.2016 заборгованість складала 13 880 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 45 грн. 51 коп.;

- в період з 11.10.2016 по 26.06.2017 заборгованість складала 11 980 грн. 96 коп., отже, 15% річних за вказаний період прострочення становлять 1 274 грн. 13 коп., а всього 3 005 грн. 04 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 15% річних - 2 961 грн. 10 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 15% річних.

Отже, вимоги позивача про стягнення 15% річних в розмірі 2 961 грн. 10 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2; дата народження боржника - ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вулиця Космічна, будинок 1; ідентифікаційний код 30012937) - 11 980 грн. 96 коп. - основного боргу, 4 307 грн. 98 коп. - пені, 2 952 грн. 64 коп. - інфляційних втрат, 2 961 грн. 10 коп. - 15% річних, 1 300 грн. 17 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.09.2017.

Суддя Ю.В. Фещенко