Ухвала суду № 68677921, 16.08.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

16 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Скрінз», третя особа - ОСОБА_5, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання наказів незаконними та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін.

19 липня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права − при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 49І Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статей 58−60 ЦПК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_4 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, 9 листопада 2016 року (справи № 608/2302/15-ц, 243/174/16-ц), 23 листопада 2016 року, постанови Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року (справа № 6-40цс15), 1 березня 2017 року (справа № 6-2485цс16), в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_4, погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог частини другої статті 40 КЗпП України та частини третьої статті 49І КЗпП України. а саме: у відповідача мало місце скорочення штату працівників; позивачка була вчасно попереджена про наступне звільнення й їй були запропоновані вакантні посади на цьому підприємстві, від яких вона відмовилася.

Натомість надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд з процесуальних підстав відповідно до статті 342 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року міститься висновок про те, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.

У постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року міститься висновок про те, що виходячи з вимог статті 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади. Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення. У справі, яка переглядається, установивши, що відбулося скорочення посади, яку обіймала позивачка, та що їй було запропоновано відповідну вакантну посаду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачку звільнено з дотриманням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України.

Отже, порівняння наведених судових рішень не дає підстав вважати, що висновок, викладений в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, суперечить висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України.

Крім того, в поданій заяві ОСОБА_4 порушує питання про перегляд судових рішень з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 58−60 ЦПК України щодо належності й допустимості доказів та обов'язку доказування й подання доказів.

На підтвердження зазначеної підстави ОСОБА_4 додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 9 листопада 2016 року (справи № 608/2302/15-ц, 243/174/16-ц) та 23 листопада 2016 року.

Подана заява в цій частині підлягає поверненню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Відповідно до частини третьої статті 354 ЦПК України не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за результатами касаційного провадження.

Оскільки ОСОБА_4 подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, якою відхилено її касаційну скаргу й залишено без змін рішення судів попередніх судових інстанцій і яка не може вважатись такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, то ця заява в частині перегляду зазначеної ухвали з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, підлягає поверненню заявниці.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Скрінз», третя особа - ОСОБА_5, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання наказів незаконними та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року відмовити.

Заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України повернути заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк