Ухвала суду № 68677237, 05.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Желепи О.В.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

у січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила стягнути з останнього на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 50 647,08 грн., моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.; зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку серії НОМЕР_1; змінити дату її звільнення з 19.10.2016 року по дату фактичної видачі трудової книжки.

В обґрунтування позову зазначала, що з 07.10.2008 року по 19.10.2016 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Безпосереднім місцем її роботи була Печерська філія ПАТ КБ «Приватбанк». 19.10.2016 року її було звільнено на підставі ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. У день звільнення вона перебувала на робочому місці, проте, у день звільнення її не було ознайомлено з наказом про звільнення і не було видано трудову книжку. Вона неодноразово зверталася до відповідача з приводу видачі трудової книжки, як безпосередньо в день звільнення, так і з письмовими вимогами 24.11.2016 року та 10.01.2017 року, проте трудову книжку їй не видано. У зв'язку з невидачею трудової книжки, вона не може влаштуватися на нову роботу, що крім іншого, призводить до погіршення стану її самопочуття та зміни способу життя та завдає моральних страждань.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.07.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Справа № 752/1294/17 Апеляційне провадження № 22-ц-796/9721/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Шкірай М.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що заява № Э.КЗ-УВ-2016-12957649 від 05.10.2016 року не є заявою позивача про звільнення, оскільки документ нею не підписано, а тому висновки суду про те, що вона була обізнана з порядком видачі трудових книжок є неправильним. Відповідач, знаючи, що останній робочий день позивача 19.10.2016 року повинен був забезпечити видачу трудової книжки саме в цей день та цей обов'язок лежить на роботодавцю. Судом не було враховано, що лист № 20.1.0.0.0/7-20161018/881 від 18.10.2016 року не може бути доказом відсутності вини відповідача, оскільки останній відправлено відповідачем лише 24.10.2016 року. Крім того, після звільнення позивач двічі направляла листи з вимогами видати трудову книжку. Видача відповідачем внутрішніх актів щодо ведення трудових книжок, не може суперечити ст. 47 КЗпП України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 07.10.2008 року по 19.10.2016 року ОСОБА_1 працювала у ПАТ КБ «Приват банк» та наказом № Э.КЗ-УВ-2016- 12957649-п від 18.10.2016 року була звільнена на підставі поданої нею заяви № Э.КЗ-УВ-2016-12957649 від 05.10.2016 року відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. У заяві на звільнення зазначено, що останнім робочим днем є 19.10.2016 року.

Місцем роботи ОСОБА_1 була Печерська філія ПАТ КБ «Приват банк», яка не є юридичною особою.

Згідно виписки з наказу № СП-2013-6830397 від 17.10.2013 року та виписки з наказу № СП-2013-6961945 від 18.10.2013 року, функції кадрового діловодства, особові справи та трудові книжки було передано з відокремлених підрозділів до головного офісу, а саме ПАТ КБ «Приват банк».

У заяві на звільнення зазначено, що позивачка була ознайомлена з порядком видачі трудової книжки, а саме з тим, що співробітник в останній робочий день повинен особисто з'явитися за трудовою книжкою або направити на адресу напрямку трудових ресурсів письмове повідомлення з проханням направити трудову книжку по вказаній адресі.

Листом ПАТ КБ «Приват банк» № 20.1.0.0.0/7-20161018/881 від 18.10.2016 року позивачу було додатково роз'яснено порядок отримання трудової книжки, а також роз'яснено, що у разі неможливості отримання трудової книжки у відділі банку, остання може у письмовій формі надати свою згоду на відправлення трудової книжки поштою.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності вини відповідача у не видачі трудової книжки позивачці, оскільки остання не з`явилася до головного офісу ПАТ КБ «Приват банк», де знаходиться Направлення трудових ресурсів за трудовою книжкою та не подала заяву про направлення трудової книжки на свою адресу поштою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом № СП-2013-6830397 від 17.10.2013 року централізовано функції кадрового діловодства у Центрі кадрового діловодства Направлення трудових ресурсів та забезпечено передачу трудових книжок співробітників в Направлення трудових ресурсів. Наказом № СП-2013-6861945 від 18.10.2013 року затверджено штатний розклад Направлення трудових ресурсів.

За матеріалами справи встановлено, що позивач була обізнаною з порядком ведення трудових книжок відповідачем та порядком їх видачі.

У заяві на звільнення позивач у графі «отримання трудової книжки» вказала «особисто».

У цій же заяві вказано, що співробітник повинен особисто з`явитися в останній робочий день за трудовою книжкою, або направити на адресу Направлення трудових ресурсів письмову заяву з проханням вислати трудову книжку за вказаною адресою.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не була обізнана з порядком отримання трудової книжки, оскільки заява про звільнення не містить її підпису колегія суддів не може визнати обгрунтованими, оскільки саме цю заяву заповнювала позивачка та подавала на звільнення в електронній формі. Представник позивачки підтвердив, що будь - якої іншої заяви на звільнення позивач не подавала.

Оскільки позивач вказала про особисте отримання нею трудової книжки відповідач не мав підстав для витребування трудової книжки ОСОБА_1 в Направлення трудових ресурсів ні в період від дня подачі заяви про звільнення, ні надалі.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач надалі направляла письмові вимоги відповідачу про видачу трудової книжки не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у заявах про видачу трудової книжки позивач не вказала про те, що просить направити їй трудову книжку через поштове відділення.

Пересилання ж трудової книжки поштою допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки не встановлено вини відповідача у затримці видачі трудової книжки позивачці суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що видача відповідачем внутрішніх актів щодо ведення трудових книжок, не може суперечити ст. 47 КЗпП України колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у випадку, якби позивач не вказала у заяві на звільнення про те, що бажає отримати трудову книжку особисто, ця трудова книжка була би витребувана у Направлення трудових ресурсів та вручена позивачці у день звільнення. Проте позивач, знаючи про централізоване збереження трудових книжок у ПАТ «Приват банк» у м. Дніпро вказала про те, що трудову книжку бажає отримати особисто та не повідомила про необхідність направлення трудової книжки поштою.

На час розгляду справи перешкод для отримання трудової книжки позивачкою не встановлено. Остання може отримати трудову книжку в обраний нею у заяві спосіб - отримання особисто, або надати свою згоду на відправлення трудової книжки через поштове відділення.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді