Постанова № 68666482, 15.08.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"15" серпня 2017 р. Справа № 903/229/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Філіпова Т.Л. ,

суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

за участю представників сторін:

позивача- Оксенчук В.В.

відповідача- Данилюк А.Я.(довіреність №27-19/1352 від 14.08.2017р.),

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Відповідача-Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 25.05.2017р. у справі №903/229/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Ковель Волинської обл.

до Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради м.Луцьк

про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 Господарського про-цесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процессу заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Волинської області від 25.05.2017р. у справі №903/229/17 (суддя Костюк С.В.) задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі в тексті - Підприємець) до Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради (надалі в тексті - Муніципальна поліція) про витребування майна з чужого незаконного володіння. (арк.справи 71-73).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач безпідставно ут-римує у себе демонтований кіоск, що належить позивачеві на праві власності згідно договору ку-півлі-продажу від 15.03.2006р.(арк.справи 72).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відповідач подав скаргу до Рівненського апеля-ційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 25.05.2017 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, покласти судові витрати на Позивача.(арк.справи 78-83).

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте із порушенням норм матеріального права. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно задоволив вимогу, оскільки у Позивача відсутні правовстановлюючі документи на спірний кіоск. Крім того, враховуючи що Підприємець не виконав вимоги рішення Луцької міської ради щодо демонтажу вказаного кіоску, дії Муніципальної поліції щодо його демонтажу абсолютно законні. Вказує, що у Позивача відсутні жодні документи щодо користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1.(арк.справи 81-82).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.06.2017р. апеляційну скар-гу Відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк.справи 77).

У зв'язку із перебуванням у щорічній відпустці судді Мельника О.В. та судді Розізнаної І.В. на підставі розпорядження керівника апарату від 03.08.2017р. автоматизованою системою доку-ментообігу суду проведено автоматичну заміну складу колегії суддів, визначено колегію: голову-ючий суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. Колегія у даному складі 03.08. 2017р. прийняла до провадження апеляційну скаргу Відповідача.(арк.справи 92-94).

Ухвалою від 03.08.2017р. апеляційний суд задоволив клопотання сторін та відклав розгляд справи на 15.08.2017р.(арк.справи 96,103,105-106).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 15.08.2017р. Відповідач підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав свої пояснення. Позивач заперечив проти доводів та вимог апеля-ційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Крім того, у судовому засіданні Відповідач подав ухвалу Львівського адміністративного апеляційного суду, якою зали-шено без змін постанову Луцького міськрайонного суду у адміністративній справі №161/16132/16-а щодо визнання рішення та дій Луцької міської ради та Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради протиправними.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, за договором договору купівлі-продажу від 15.03.2006р. ФОП ОСОБА_1 набув у приватну власність торговий кіоск НОМЕР_1, що знаходився на території автостанції №1 у м.Луцьку за адресою АДРЕСА_1.(арк.справи 8).

Матеріалами справи стверджено, що 01.03.2007р. Департамент підприємництва відділу роз-витку підприємництва Луцької міської ради надав Підприємцю дозвіл №255 на розміщення об'єкта торгівлі.(арк.справи 12).

Матеріали справи також свідчать, що 20.12.2007р. ФОП ОСОБА_1-наймач та ПрАТ «ВОПАС»-власник укладено договір №37-2008 по обслуговуванню кіоску НОМЕР_1, що знаходиться на території АВ Луцьк.(арк.справи 9-10).

Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №620-12 від 07.10.2016р. зобов'язано Підприємця демонтувати тимчасову споруду, що розташована без відповідних право-встановлюючих та дозвільних документів на АДРЕСА_1 та відновити благоустрій території. (арк.справи 11).

Пунктом 3 вказаного рішення передбачено, що у разі його невиконання Департаменту муні-ципальної поліції доручено демонтувати тимчасову споруду в законом встановлений спосіб та ме-тод.

Матеріалами справи стверджено та не заперечується сторонами, що 28.10.2016р. працівник-ками Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради за адресою: АДРЕСА_1 здійснено демонтаж тимчасової споруди, яка належить Підприємцю на праві власності. Нада-лі, після оплати послуг демонтажу та зберігання, Позивачу 02.11.2016р. повернуто торговий кіоск. Однак, 10.11.2016р. працівниками Департаменту муніципальної поліції повторно демонтовано тор-говий кіоск.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2017р. Департамент муніципальної поліції Луцької міської ради листом №27.5-10/11 повідомив ФОП ОСОБА_1 про неможливість повернення торгового кіоску за адресою АДРЕСА_1.(арк.справи 14).

На запит підприємця Луцька міська рада листом від 10.05.2017р. №0-26/166 повідомила, що торговий кіоск було демонтовано згідно рішення №620-12 від 07.10.2016р. та повернуто 02.11.2016 року на підставі заяви та оплати послуг демонтажу та зберігання в сумі 4 625 грн. 33 коп., згідно ра-хунку-фактури №536 від 31.10.2016р.(арк.справи 15).

Крім того, матеріали справи містять ухвалу Львівського адміністративного апеляційного су-ду, якою залишено без змін постанову Луцького міськрайонного суду у адміністративній справі № 161/16132/16-а про визнання протиправними рішення та дій Луцької міської ради та Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради. Вказаними судовими рішеннями відмовлено Підпри-ємцю у скасуванні рішення Луцької міської ради №620-12 від 07.10.2016р. про демонтаж торгового кіоску. Вказані рішення обґрунтовані тим, що відсутність документа що посвідчує право на земе-льну ділянку є підставою для демонтажу тимчасової споруди, а відповідна земельна ділянка підля-гає приведенню у попередній стан та поверненню власнику.

Так, вважаючи своє право порушеним ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського су-ду Волинської області із позовом до Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про витребування з чужого незаконного володіння майна - а саме торгового кіоску.(арк.справи 4-5).

Як зазначалось вище, суд першої інстанції рішенням від 25.05.2017р. задоволив позов та витребував у Департаменту муніципальної поліції належний Позивачеві кіоск.(арк.справи 71-73).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні ос-каржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що скарга Відповідача безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Предметом даної справи є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Колегія суддів зауважує, що частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи має захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені ст.16 ЦК України. Так, спосо-бами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до пору-шення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення пра-вовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відш-кодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездільності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовря-дування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений догово-ром або законом.

Аналогічно врегульовано способи захисту свого порушеного права у статті 20 Господарсь-кого кодексу України (надалі в тексті ГК України). Так, кожний суб'єкт господарювання та спожи-вач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'-єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або част-ково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарю-вання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господа-рювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присуд-ження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських сан-кцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, перед-баченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юри-дичні особи мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Переглядаючи рішення у даній справі, апеляційний суд звертає увагу, що чинним законо-давством встановлено право особи звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушен-ня та дає можливість захистити порушене право.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів зауважує, що частиною 1 статті 316 ЦК України, виз-начено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користуван-ня та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об-межений у його здійсненні. (статті 317, 319, 321 ЦК України).

При цьому, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів приймає до уваги, що у відповідності до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокре-ма із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на зазначене положення законодавства, колегія суддів зауважує на відсутність обґрунтованих заперечень Відповідачем права власності Позивача на спірний торговий кіоск, яке виникло з договору купівлі-продажу від 15.03.2006р., що стверджується матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що власник вправі вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному воло-дінні.

Колегія суддів встановила, що матеріалами справи стверджується факт повторного вилучен-ня у Підприємця 10.11.2016р. спірного кіоску працівниками Департаменту муніципальної поліції після оплати послуг демонтажу та зберігання.

Відповідно до статті 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з влас-ником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попе-реднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що повторно вилучивши у Позивача спірний кіоск і не повертаючи його на вимогу останнього - Департамент муніципальної поліції порушує право власності Підприємця.

Аналізуючи заперечення Відповідача, які зводяться до посилання на відсутність у Підприє-мця права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та невиконання Позивачем рішення Луцької міської ради щодо демонтажу вказаного кіоску - апеляційний суд звер-тає увагу, що судовими рішеннями в адміністративній справі №161/16132/16-а встановлено лише відсутність документа що посвідчує право на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Проте, такі рішення не можуть бути підставою для відмови у поверненні майна власнику, оскільки торговий кіоск не є нерухомим майном, яке не може існувати без земельної ділянки, на якій воно розташоване.

Враховуючи вищезазначене, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про не-правомірність висновків суду першої інстанції, а тому рішення господарського суду Волинської області від 25.05.2017р. належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Отже, з вищевикладених мотивів колегія суддів зазначає, що фактичні обставини, які вхо-дять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої інстанції з достатньою повно-тою. В той же час, судом першої інстанції в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктив-но розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, врахо-вано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

З огляду на викладене, доводи Скаржника зазначені в апеляційній скарзі, не визнаються апе-ляційним судом такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріально-го та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволен-ня.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 25.05.2017р. у справі №903/229/17 залишити без задо-волення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №903/229/17 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.