Постанова № 68666275, 05.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2017 р. Справа№ 910/9406/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Суліма В.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 05.09.2017 року по справі №910/9406/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергія 2000"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017

по справі №910/9406/17 (суддя Cташків Р.Б.)

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергія 2000"

про стягнення 159 920,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 року Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергія 2000" (далі-відповідач) 159 920,00 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором поставки №STE-1-247-Д/КП-12 від 03.09.2012 не виконані належним чином зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 по справі №910/9406/17 позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції від 03.07.2017, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Крім того, апелянт посилається на те, що він неналежним чином був повідомлений судом про час та місце розгляду справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка загаченого вище представника не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останнього.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2012 між сторонами був укладений договір поставки №STE-1-247-Д/КП-12 (далі-Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу у власність продукцію, перелік якої наведений в додатку №1 (Специфікації продукції) до цього Договору, а відповідач - прийняти продукцію і оплатити її вартість.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили вартість продукції, яка разом з ПДВ складає 492 000,00 грн.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Судова колегія проаналізувавши умови укладеного між сторонами Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов Договору поставлено продукцію, а відповідачем прийнято останню відповідно до видаткової накладної від 18.09.2012 та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 18.09.2012 (а.с.19, 40 т.1).

Як стверджує позивач, відповідачем здійснено часткову оплату в розмірі 332 080,00 грн, в зв'язку з чим сума заборгованості за Договором становить 159 920,00 грн.

В матеріалах справи міститься лист відповідача (вих.96 від 27.07.2015р.), в якому він фактично визнає вказану заборгованість (а.с.20 т.1).

Дана обставина апелянтом не оспорюється.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст.32-34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 159 920,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилання апелянта на те, що позивачем пропущений строк позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проте, відповідач не реалізував своє право на подання заяви про застосування позовної давності до прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення (лише в апеляційній скарзі заявлено про застосування позовної давності).

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (п.2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Твердження апелянта про неналежне повідомлення його судом першої інстанції щодо часу та місця розгляду справи, судовою колегією не приймаються до уваги виходячи з наступного.

У відповідності до п.3.9.1 та 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту зазначеної постанови.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою суду першої інстанції від 13.06.2017 розгляд даної справи призначено на 03.07.2017. Дану ухвалу суду було надіслано на адресу апелянта (04119, м.Київ, вул. Дегтярівська, 36), яка значитися в позовній заяві, апеляційній скарзі та ЄДРПОУ. Проте, повернуто з посиланням на закінчення строку зберігання поштового повідомлення (а.с.5-8 т.1).

З врахуванням вищезазначеного, судова колегія дійшла до висновку про правомірність розгляду справи судом першої інстанції за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Крім того, судова колегія звертає увагу апелянта на наступне.

У відповідності до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, право пред'явити вимогу про погашення заборгованості за укладеним між сторонами Договором у позивача виникло в жовтні 2012 року.

Отже, перебіг позовної давності почався з жовтня 2012 року та спливав відповідно в жовтні 2015 року.

Згідно із ч.1 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У відповідності до п.4.4.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.

В матеріалах справи міститься лист апелянта (вих.96 від 27.07.2015), в якому зокрема зазначає, що станом на 27.07.2015 у нього рахується заборгованість перед позивачем за Договором поставки №STE-1-247-Д/КП-12 від 03.09.2012 в сумі 159 920,00 грн. Вказану заборгованість планує погасити в строк з 01.10.2015 до 31.12.2015 (а.с.20 т.1).

Отже, у липні 2015 року строк позовної давності переривався вчиненням апелянтом дії, яка свідчить про визнання боргу.

Згідно із ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Отже, перебіг позовної давності перевивався та почався заново з липня 2015 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позов в червні 2017 року.

Таким чином, станом на день звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом, останнім не було пропущено трирічний строк позовної заяви.

З огляду на викладене доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енергія 2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 по справі №910/9406/17 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 у справі №910/9406/17 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/9406/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

В.В. Сулім