Рішення № 68666021, 04.09.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2017 р.Справа № 922/1212/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Нова-Каховка до Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області, м. Харків Департамент реєстрації Харківської міської ради, м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

позивача -ОСОБА_2

1 відповідача (Головне територіальне управління юстиції у Харківській області) - Парамонова Л.В.

2 відповідача ( Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області ) - Ізмайлов В.О.

ВСТАНОВИВ:

Після уточнення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) просить суд стягнути з Держави на свою користь завдані збитки в сумі 163917,00 грн.

Зобов*язати Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області ( 61166 м. Харків, вул. Бакуліна, буд.16) відшкодувати з рахунку Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) завдані збитки в сумі 163917,00 грн. ( а.с.178-186).

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини, а саме, що з жовтеня по грудень 2012 року ФОП ОСОБА_1 здійснила реконструкцію власних нежитлових приміщень 4-го поверху, № 1,2,4,5,6,7,8 та 9 , загальною площею 195,80 кв.м. нежитлової будівлі в літ "Б-4" по АДРЕСА_2, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 27883678 від 04.11.2010 року та Декларацією про готовність об*єкта до експлуатації , від 08.01.2013 року яка зареєстрована в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області за № 143130080558 ( а.с.16-21).

В наслідок здійснення реконструкції вказаного приміщення , змінилася нумерація нежитлових приміщень 4-го поверху, № 1,2,4-16 та загальна площа реконструйованих приміщень зменшилась та стала 186,80 кв.м. про що свідчить Технічний паспорт на реконструйовані приміщення від 11.04.2013 року виданий КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ( а.с.22-25).

Реконструкція нежитлового приміщення , як свідчать позовні вимоги була здійсненна з метою здавання нерухомого майна в оренду.

Так, 02.07.2013 року позивач через свого представника звернувся до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області ( державний реєстратор прав на нерухоме майно Павлова Катерина Сергіївна) із заявою про проведення державної реєстрації прав власності на вказане майно. Керуючись ст. 15 ч. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація повинна бути проведена у строк , який не перевищує 14 робочих днів., тобто до 16.07.2013 року. Орієнтуючись на цю дату, позивач уклав з орендарем попередній договір оренди при цьому сторони в даному договорі передбачили, що укладання договору відбудеться не пізніше 18.08.2013 року.

16.07.2013 року державним реєстратором Павловою К.С. було прийнято рішення за № 3982912 про зупинення розгляду заяви.

31.07.2013 року державним реєстратором Павловою К.С. було прийнято рішення за № 4658728 про відмову у державній реєстрації прав власності.

По факту відмови в реєстрації прав, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду м. Харкова до Реєстраційної служби Харківського МУЮ Харківської області , Державного реєстратора на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського МУЮ Харківської області Павлової К.С.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду м. Харкова від 11.02.2014 року у справі за № 820/266/14 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені у повному обсязі, скасовані рішення державного реєстратора та зобов*язано Реєстраційну службу Харківського МУЮ Харківської області розглянути справу про державну реєстрацію прав власності на реконструйоване майно. ( а.с.30-39).

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.05.2014 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014 року у справі за № 820/266/14 залишив без змін ( а.с.40-44). Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09. 06.2015 року постанову у даній справі залишив без змін ( 45-51).

Як пояснив представник позивача, як наслідок незаконної відмови державного реєстратора у здійсненні держаної реєстрації права власності, позивач не виконав умови попереднього договору та сплатив штраф контрагенту в сумі 24 284,00 грн. Крім того, як зазначає позивач, ним не отримані доходи що становлять 139633,00 грн. від здачі в оренду майна. Тобто, ці нарахування є збитками в розумінні 22 Цивільного кодексу України, про що відображено в позовній заяві ФОП ОСОБА_1. ( т. 1 а.с.178-186).

10.07.2017 року Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області було заявлене клопотання щодо припинення провадження у справі у зв*язку з тим, що предметом розгляду даної справи є стягнення збитків, спричинених не виконанням умов попереднього договору від 03.07.2103 року укладеного між Орендодавцем ОСОБА_1 та Орендарем - ОСОБА_2 тобто, правовідносини з яких виник спір не мають господарського характеру, що є серед іншого, обов*язковою умовою не віднесення справи до компетенції господарського суду (т. 1 а.с.203-206).

В обгрунтування свого клопотання, останній надає суду позовну заяву громадянки ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Харкова, де відповідачами є Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції в Харківській області , Державний реєстратор прав на нерухоме майно Павлова К.С. та Управління казначейської служби України у Київському районі м. Харкова . Рішення Київського районного суду м. Харкова у справі за № 640/10525/16-ц та попередній договір від 03.07.2013 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Справа провадженням зупинялась у зв*язку з оскарженням позивачем ухвали господарського суду про роз*яснення від 04.07.2017 року.

Ухвалою суду від 31.07.2017 року провадженням поновлено та призначено розгляд на 14.08.2017 року на 10.45 год.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні в повному обсязі та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Головного територіального управління юстиції в Харківській області просив суд припинити провадження у справі та надало заперечення на позов .

В обгрунтування свого клопотання щодо припинення провадження у справі, відповідач посилається на ті обставини, що у відповідності до змісту попереднього договору від 03.07.2013 року, вбачається, що сторонами договору виступають фізична особа - ОСОБА_1 та фізична особа ОСОБА_2, що породжує виникнення цивільних правовідносин.

Крім того, Головне територіальне управління юстиції у Харківській області звертає увагу, що Київським районним судом м. Харкова розгллядається позов ОСОБА_1 як фізичної особи, до держаного реєстратора Павлової К.С., Головного територіального управління юстиції у Харківській області та Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області про стягнення збитків в наслідок не виконання умов саме попереднього договору від з3.07.2013 року.

Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволені щодо припинення провадження у справі.

Відповідно до приписів частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 21 статті 2 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже, господарським судам підвідомчі справи, коли правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер, а склад учасників спору відповідає статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, а саме з свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1) веде підприємницьку діяльність про що свідчить дата проведення державної реєстрації від 13.06.2001 року, номер запису 25010020001000762 , запису щодо державної реєстрації припинення юридичної особи в матеріалах справи відсутні ( т. 1 а.с.12).

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Частиною 2 статі 104 цього Кодексу визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

4) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

5) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Разом з тим, Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦК, ч. 2 ст. 128 ГК України).

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадків, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб*єкт.

Статтею 30 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) , як і ст. 38 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", встановлено, що шкода, завдана органом державної реєстрації прав, державним реєстратором, державним кадастровим реєстратором, нотаріусом, державним виконавцем фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов*язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст. 80 Закону України "Про державну службу" майнова та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного службовця під час здійснення ним своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) до винного державного службовця у розмірі та порядку, визначених законом.

У відповідності до статті 1 ГПК України та статті 3 ЦК України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, названими статтями встановлено, що позивач має право на подання позову лише в тому разі, коли діями відповідача порушується право чи інтереси безпосередньо позивача, а не взагалі з будь-яких питань, де, як вважає позивач, є порушення норм чинного законодавства.

Згідно ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 182 ГК України визначено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Частиною 3 ст. 635 ЦК України також передбачено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Так, 03.07.2013 року між ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та "Орендодавець" та ОСОБА_2 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_2) був кладений попередній договір ( а.с.52-53).

У відповідності до умов даного договору позивач зобов*язався надати в оренду, а ОСОБА_2 прийняти в оренду , нерухоме майно, яке створено шляхом здійснення ОСОБА_1 реконструкції власних нежитлових приміщень 4-го поверху нежитлової будівлі літ " Б_4" по АДРЕСА_2, внаслідок якої утворилися : нежитлові приміщення 4-го поверху, № 1-16, загальною площею 186,80 кв.м. в нежитловій будівлі літ "Б-4" по АДРЕСА_2. При цьому сторони домовились, що укладання договору оренди нежитлових приміщень ( основний договір) повинно бути здійснений не пізніше 18.08.2013 року.

На підтвердження дійсних намірів , орендодавець ОСОБА_1, при підписані даного попереднього договору, надала - ОСОБА_2 документи підтверджуючі звернення до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області , а саме : копії Картки прийому заяви № 3581166 від 02.07.2013 року, технічного паспорту на реконструйовані приміщення від 11.04.2013 року та декларації про готовність об*єкта до експлуатації від 08.01.2013 року ( зареєстрована в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області за № ХК-143130080558).

Сторони передбачили, що договір оренди нежитлових приміщень (об*єкт оренди) має бути укладено сторонами не пізніше 18.08.2013 року.

На підтвердження намірів про наступне укладення договору оренди нежитлових приміщень , Орендар сплатив Орендодавцю ( позивачу по справі) грошові кошти, в сумі місячної орендної плати - 12142,00 грн. в момент підписання даного попереднього договору. Вказана сума розцінювалася сторонами у договорі, як аванс, в рахунок укладення наступного договору оренди нежитлових приміщень ( основний договір) ( п. 3 договору).

На підставі власноручної розписки від 06.09.2015 року ОСОБА_2 одержав назад аванс сплачений за попереднім договором від 03.07.2013 року в сумі 12142,00 грн., а також отримав штраф відповідності до п. 4 даного попереднього договору в сумі 24284,00 грн. ( а.с.54), оскільки були порушені умови договору щодо строку передання в оренду приміщення в строк не пізніше 18.08.2013 року.

За своєю суттю розписка про отримання грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором , підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи розписки , суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 - 545 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором , підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з частиною 1 ст.615 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. У разі такої відмови згідно із частиною 3 ст. 615 Цивільного Кодексу України внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання воно припиняється.

Закон встановлює право Позивача у зобов'язанні відмовитися від прийняття виконання (прийняття виконання є одним із обов'язків Позивача згідно із договором поставки - див. вище) у разі такого порушення Відповідачем зобов'язання як прострочення виконання.

Так, згідно частиною 3 ст. 612 Цивільного Кодексу України якщо внаслідок прострочення Відповідача зобов'язання втратило інтерес для Позивача, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Аналогічна норма міститься в Господарському Кодексі України: згідно із частиною 2 ст. 220 Господарського Кодексу України якщо внаслідок прострочення Відповідача виконання втратило інтерес для Позивача, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до частини 1 ст. 623 Цивільного Кодексу України Відповідач, який порушив зобов'язання, має відшкодувати Позивачеві завдані цим збитки.

Аналогічно згідно із частиною 1 ст. 220 Господарського Кодексу України Відповідач, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед Позивачем (Позивачами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Згідно із частиною 1 ст. 224 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно із частиною 2 ст. 224 Господарського Кодексу України під збитками розуміються, зокрема, витрати, зроблені управленою стороною.

Згідно із частиною 1 ст. 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі Відповідач) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі Позивач) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, управленою стороною у попередньому Договорі від 03.07.2013 року відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського Кодексу України є Позивач.

Таким чином, відповідно до вищевказаних положень чинного законодавства сплачений штраф у розмірі 24284,00грн. є збитками, які поніс Позивач внаслідок невиконання Відповідачем зобов'язання щодо передачі в оренду приміщення.

Згідно із частиною 1 ст. 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). При цьому особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із частиною 3 ст. 614 Цивільного Кодексу України відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно із частиною 1 ст.226 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі.

Згідно із частиною 2 ст. 226 Господарського Кодексу України сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Позивач з приводу виконання умов попереднього договору від 03.07.2013 року, вжив наступні заходи так, 02.07.2013 року позивач через свого представника звернувся до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області ( державний реєстратор прав на нерухоме майно Павлова Катерина Сергіївна) із заявою про проведення державної реєстрації прав власності на вказане майно. Керуючись ст. 15 ч. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація повинна бути проведена у строк , який не перевищує 14 робочих днів., тобто до 16.07.2013 року. Орієнтуючись на цю дату, позивач уклав з орендарем попередній договір оренди при цьому сторони в даному договорі передбачили, що укладання договору відбудеться не пізніше 18.08.2013 року.

16.07.2013 року державним реєстратором Павловою К.С. було прийнято рішення за № 3982912 про зупинення розгляду заяви.

31.07.2013 року державним реєстратором Павловою К.С. було прийнято рішення за № 4658728 про відмову у державній реєстрації прав власності.

По факту відмови в реєстрації прав, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду м. Харкова до Реєстраційної служби Харківського МУЮ Харківської області , Державного реєстратора на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського МУЮ Харківської області Павлової К.С.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду м. Харкова від 11.02.2014 року у справі за № 820/266/14 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені у повному обсязі, скасовані рішення державного реєстратора та зобов*язано Реєстраційну службу Харківського МУЮ Харківської області розглянути справу про державну реєстрацію прав власності на реконструйоване майно. ( а.с.30-39).

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.05.2014 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2014 року у справі за № 820/266/14 залишив без змін ( а.с.40-44). Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09. 06.2015 року постанову у даній справі залишив без змін ( 45-51).

У відповідності до Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 " Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК, а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ) п. 3.17.2. Пленум Вищого господарського суду України за № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ".

На підставі викладеного, суд вирішив задовольнити позов частково в частині стягнення 24284,00 грн. ( сплачений штраф).

Що стосується вимоги позивача про стягнення 139633,00 грн. упущеної вигоди, судом встановлено наступне,

При цьому відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Як вже зазначалось раніше, відповідно до ст. 22 ЦК України упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Таким чином упущена вигода наявна лише у тому випадку, коли у особи фактично наявна змога отримати певну вигоду, але яка не була отримана в наслідок порушення іншою особою її прав.

Така ж позиція висловлена в оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014, в якому зазначається, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання відповідного об*єкта. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Доказів проведення таких дій позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Зважаючи на вказане позовні вимоги позивача визнаються судом частково доведеними позивачем наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню .

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню витрати зі сплати судового збору у сумі 1600,00 грн. підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Держави на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) завдані збитки в розмірі сплаченого штрафу в сумі 24284,00 грн.

Зобов*язати Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області ( 61166 м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 18) відшкодувати з рахунку Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) завдані збитки в розмірі сплаченого штрафу в сумі 24 284,00 грн.

Стягнути з Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166 м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 18) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк отримувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, код класифікації доходу бюджетів 22030106) 364,26 грн. судового збору.

Повне рішення складено 06.09.2017 р.

Суддя Л.С. Лаврова