Рішення № 68665851, 29.08.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/724/17

за позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кролевець Сумської області,

до відповідача - Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації, м. Кролевець Сумської області,

про стягнення 8506,05 грн.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 8506,05 грн. заборгованості за пільгове перевезення пасажирів автомобільним транспортом, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

29.08.2017 року від відповідача до суду надійшли письмові заперечення від 17.08.2017 року № 09-21/1142, в яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що звіти відповідача про кількість перевезених пільговиків у листопаді та грудні 2015 року були подані до Фінансового управління Кролевецької РДА 22.11.2015 року та 25.12.2015 року та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року подано зведений реєстр розрахунків, що на думку відповідача свідчить про повне виконання ним своїх обов'язків перед позивачем, але послуги з перевезення пільгових категорій громадян не були профінансовані з Державного бюджету у вигляді субвенцій, згідно статті 102 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» пункту 4 частини першої статті 89 цього кодексу (державні програми соціального захисту, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетами на здійснення держаних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім наведеного, відповідач у супровідному листі від 17.08.2017 року № 09-21/114 просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з відрядженням представника відповідача до Харківського апеляційного господарського суду для участі в іншій справі з 29.08.2017 року по 31.08.2017 року.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу та не наведено жодного обгрунтування неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника відповідача чи іншого представника, у відповідності до частин першої - п'ятої статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа осіб, не пов'язаних з відповідачем трудовими відносинами.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі договорів від 15.03.2011 року та від 01.04.2011 року, укладених між Виконавчим комітетом Кролевецької міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізником) на перевезення пасажирів автомобільним транспортом 01.10.2015 року між сторонами у справі укладено договори № 72 та № 73 на відшкодування платником понесених витрат на пільгове перевезення громадян.

Відповідно до умоп пунків 1.1, 1.2 вищевазаних договорів, позивач зобов'язується виконувати всі дії, пов'язані з безкоштовним перевезенням пільгової категорії громадян, які відповідно чинного законодавства користуються такими правами на міському автобусному маршрутах загального користування № 1 «ЦРЛ - профілакторій «Берізка» - вул. Подолівська» та № 3 «вул. Кошового - вул. Аеродромна» у режимі маршрутного таксі, згідно затвердженого розкладу руху, з розрахунку 1 пільгове місце на 1 рейс, а відповідач зобов'язується відшкодовувати в межах кошторисних асигнувань позивачу (перевізнику) витрати, пов'язані з перевезенням пільгової категорії громадян, які відповідно до чинного законодавства користуються такими правами.

Відповідно до пунктів 4.2 договорів, відповідач за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам зобов'язується протягом 5-ти календарних днів з дня отримання субвенцій сплачувати позивачу (перевізнику) компенсаційні витрати за перевезення пільгових категорій громадян на підставі представлених розрахунків.

Пунктами 4.3 договорів визначено, що оплата за надані соціально значущі послуги здійснюються в національній валюті України після реалізації їх пільговій категорії громадян та отримання управлінням соціального захисту населення не пізніше 26 числа звітного місяця відповідних розрахунків.

Згідно пункту 4.4 договорів, акт звіряння заборгованості у трьох примірниках складається щомісяця і подається управлінню соціального захисту населення для проведення взаємної звірки не пізніше 2-го числа місяця наступного за звітним.

Пунктами 8.1 договорів встановлено, що договори діють з 01.10.2015 року до 31.12.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками акту звіряння розрахунків ( а.с. 17), заборгованість відповідача перед позивачем за надані останнім послуги по перевезенню пільгової категорії громадян станом на 01.01.2017 року становить 8506,05 грн. та залишилася несплаченою відповідачем.

Згідно частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тому, відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою від 22.06.2017 року щодо виплати компенсаційних витрат за пільгове перевезення громадян на виконання умов укладених сторонами договорів.

Відповідач, у направленому на адресу позивача листі від 30.06.2017 року № 05-22/889, посилаючись на Закон України «Про державний бюджет України на 2017 рік», зауважив, що субвенція з державного бюджету у даному Законі не передбачена.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», орган виконавчої влади та орган місцевого самоврядування зобов'язані надавати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Положеннями статті 7 згаданого Закону встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечувати компенсацію втрат автомобільному перевізнику внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 629 цього ж Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даному випадку, як вбачається з акту звіряння розрахунків станом на 01.01.2017 року відповідач визнав заборгованість перед позивачем в сумі 8506, 05 грн., що підтверджується підписами уповноважених представників сторін та їх печатками.

А тому, факт заборгованості відповідача, підтверджується вищезазначеним актом звіряння розрахунків за надані позивачем населенню транспортні послуги, на які надаються пільги.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за надані позивачем послуги по перевезенню пільгової категорії населення не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Стосовно посилання відповідача щодо несплати ним коштів за договором внаслідок відсутності на це коштів, виділених згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік» суд зазначає наступне.

Згідно з досягнутою між сторонами домовленістю розмір суми субвенцій на відшкодування фактично наданих пільг конкретним громадянам, які користуються пільгами, встановлюється відповідно до наданих відповідачем (перевізником) звітів та в межах розміру субвенції з Державного бюджету, виділеної згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік», тому заперечення відповідача проти позову є безпідставними та неправомірними.

До того ж, зміст листа відповідача від 30.06.2017 року № 05-22/889 на вимогу позивача щодо сплати заборгованості в сумі 8506,05 грн. та зміст заперечення проти позову свідчить про те, що відповідач визнає факт наявності заборгованості перед позивачем у сумі 8506,05 грн., але пояснює при цьому, що не може сплатити вищезгадану суму заборгованості у зв'язку з відсутністю на це виділених коштів.

У відповідності до статті 1 Цивільного кодексу України, однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

На підставі статті 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України відсутність бюджетних коштів, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12, згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт здійснення позивачем пільгового перевезення пасажирів автомобільним транспортом повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 8506,05 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягаючими задоволенню на підставі статей 525, 526, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації (41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Європейська, буд. 3, ідентифікаційний код 03197954) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (41300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість в сумі 8506,05 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя П.І. Левченко