Рішення № 68665455, 05.09.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/55/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2017 Справа № 908/1608/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1) в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії Управління магістральних газопроводів Харківтрансгаз Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз (69035, місто Запоріжжя, Дослідна станція, 6-Б)

до відповідача: Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99) (70441, Запорізька область, Запорізький район, село Біленьке, вул. Запорізька, буд. 32)

про стягнення суми 19634,34 грн.

Суддя Боєва О.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 6-02 від 04.01.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 25 від 21.08.2017 р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Укртрансгаз в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії Управління магістральних газопроводів Харківтрансгаз ПАТ Укртрансгаз звернулось в господарський суд Запорізької області з позовом про стягнення з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99) грошових коштів в розмірі 19634,34 грн., з яких: 16000,00 грн. - заборгованість за договором №1604000929/5544/ЗП-16 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2016 р., 2108,70 грн. - пеня, 1288,37 грн. - інфляційні втрати та 237,27 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.08.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1608/17, справі присвоєно номер провадження № 9/55/17, судове засідання призначено на 22.08.2017р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.08.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 05.09.2017р.

Справу розглянуто 05.09.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, при цьому зазначив про погашення відповідачем суми основного боргу. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 526, 530, 625, 953 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. Вказує, що позивачем на виконання своїх зобовязань за Договором надано відповідачу послуги з транспортування природного газу у січні 2017 року на загальну суму 14 262,64 грн. та у лютому 2017 року на загальну суму 8 913,11 грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг. В свою чергу, відповідачем договірні зобов'язання щодо оплати послуг не виконано, станом на момент подання позову заборгованість за договором складає 16000,00 грн. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобовязань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором санкцій (пеня) та передбачених Законом інфляційних втрат та 3 % річних.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив частково з підстав, викладених у відзиві на позов. Так, у відзиві на позов відповідач зазначає, що з урахуванням здійснених оплат за отриману послугу, станом на момент подання позову заборгованість за договором складала 15000,00 грн. Разом з тим, у наданих суду додаткових поясненнях відповідач вказує на повну сплату суми основного боргу згідно платіжного доручення № 3 від 30.08.2017 р., копію якого додано до пояснень.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2016 р. між Публічним акціонерним товариством Укртрансгаз в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії Управління магістральних газопроводів Харківтрансгаз Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз (Газотранспортне підприємство, позивач у справі) та Державним підприємством Підприємство Біленьківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України Запорізькій області (№99) (Замовник, відповідач у справі) було укладено договір №1604000929/5544/ЗП-16 на транспортування природного газу по магістральним трубопроводами (надалі Договір).

За умовами п. 1.1 Договору Газотранспортне підприємство зобовязалося надати Замовнику послугу з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника, отриманого від ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від пунктів прийому-передачі газу в магістральні газопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій (далі - ГРС), а Замовник зобовязався внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

Згідно з п. 2.4 Договору Газотранспортне підприємство приймає газ від Замовника на пунктах прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає газ Замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі.

Відповідно до п. 3.1 Договору послуги з транспортування газу оформлюються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними газопроводами (далі акти наданих послуг).

За визначенням п. 3.2 Договору Газотранспортне підприємство до пятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику два примірники акту наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою підприємства.

Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобовязується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою Замовника, або надати в письмові формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг (п. 3.3 Договору).

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з газотранспортним підприємством (п. 3.4 Договору).

Пунктом 5.5 Договору сторонами передбачено, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Згідно із п. 7.3 Договору, у разу порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 11.1 Договору цей Договір укладений на строк з 01 квітня 2016 року і діє в частині надання послуг по транспортуванню газу до 31 грудня 2016 року, а в частині розрахунків за надані послуги по цьому договору до повного виконання Замовником зобовязань в порядку, встановленому чинним законодавством України. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов.

Додатковою угодою № 1 від 01.02.2017р. назву Замовника було змінено з Державного підприємства Підприємство Біленьківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України Запорізькій області (№99) на Державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99).

Судом встановлено, що позивачем на виконання укладеного між сторонами Договору було надано послуги відповідачу з транспортування природного газу у період січень лютий 2017 року в обсязі 63,845 тис. куб. м. на загальну суму 23175,75 грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг:

- від 31.01.2017 р. на суму 14262,64 грн.,

- від 28.02.2017 р. на суму 8913,11 грн.

За твердженням позивача, відповідач за надані послуги по транспортуванню газу у спірний період в повному обсязі не розрахувався, сума заборгованості на час подання позову складала 16000,00 грн., що є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та Законом санкцій.

Позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99) грошових коштів в розмірі 19634,34 грн., в т.ч.: 16000,00 грн. основного боргу, 2108,70 грн. пені, 1288,37 грн. інфляційних втрат та 1288,37 грн. 3% річних, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобовязання між субєктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі № 1604000929/5544/ЗП-16 від 31.03.2016 р., який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем у спірний період було надано відповідачу послуги по транспортуванню природного газу: у січні 2017 р. на суму 14262,64 грн. та у лютому 2017 р. на суму 8913,11 грн.

За змістом п. 5.5 Договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобовязання щодо оплати позивачу передбачених договором робіт, всупереч умов договору та вимог закону, у встановлені договором строки та обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за договором.

Слід зазначити, що факт надання позивачем послуг по транспортуванню природного газу, об'єми транспортування та вартість наданих послуг, а також несвоєчасність розрахунків відповідачем не оспорюється.

Згідно із здійсненим позивачем розрахунком, станом на 18.07.2017 р. заборгованість відповідача за договором складала 16000,00 грн.

Однак, як встановлено судом та підтверджується сторонами, на час подання позову 03.08.2017 р., відповідачем було здійснено оплату 31.07.2017р. на суму 1000,00 грн., яка не увійшла у розрахунок позивача. Таким чином, на час подання позову сума основного боргу складала 15000,00 грн.

Разом з тим, після порушення провадження у даній справі відповідач погасив заборгованість, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача вартість наданих послуг по транспортуванню газу в сумі 15000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3 від 30.08.2018 р. (копія міститься в матеріалах справи).

Суд приймає до уваги, що згідно з підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 21.08.2017р. заборгованість відповідача за Договором перед позивачем становить 15000,00 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

За таких обставин, в частині заявлених позивачем вимог про стягнення основного боргу за Договором в сумі 1000,00 грн. суд відмовляє, як заявлених необґрунтовано, в частині стягнення суми 15 000,00 грн. боргу провадження у справі слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у звязку з відсутністю предмету спору.

Крім того, в звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості наданих послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 2108,70 грн. пені, 1288,37 грн. інфляційних втрат та 237,27 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, зобовязання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Кредитор вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобовязання.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що за заявлений позивачем період прострочення заборгованості (з 21.02.2017 р. по 18.07.2017р. з урахуванням дат здійснених відповідачем часткових оплат), визначений позивачем розмір 3% річних в межах заявлених позовних вимог є правомірним та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції суд зазначає наступне.

Судом досліджено розрахунок інфляційних втрат, здійсненний позивачем, з урахуванням приписів постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції та перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем заявлено до стягнення 1288,37 грн. інфляційних втрат за зобовязаннями січня-лютого 2017 р., вказуючи загальний період нарахування з 21 лютого 2017р. по 15.07.2017р.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання грошового зобов'язання, суд дійшов до висновку, що вимоги про їх стягнення підлягають частковому задоволенню в розмірі 864,86 грн., в решті заявлених вимог слід відмовити через необґрунтованість. Суд звертає увагу, що при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено помилку у визначенні періодів нарахування інфляційних втрат. Так, оскільки зобовязання щодо остаточного розрахунку настає з 20 числа місяця, наступного за звітним, тому початок нарахування інфляційних втрат: за надані у січні послуги здійснюється з березня 2017 р., за надані у лютому послуги з квітня 2017 р

Отже, позовна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом частково в сумі 864,86 грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України.

Так, ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань (далі Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимоги про стягнення пені в розмірі 2108,70 грн. за загальний період з 21.02.2017 р. по 18.07.2017р., позивач обґрунтовує п. 7.3 Договору, яким передбачено, що у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо оплати вартості отриманих за Договором послуг, позивачем нарахована до сплати пеня. Факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається із розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача 2108,70 грн. пені, із них суму 1335,09 грн. за зобовязаннями січня 2017 р. (за період з 21.02.2017 р. по 18.07.2017 р.) та суму 773,61 грн. за зобовязаннями лютого 2017 р. (за період з 21.03.2017 р. по 18.07.2017 р.).

Судом перевірено розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу, умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат.

Суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Так, за актом наданих послуг за січень 2017 р. за період часу з 21.02.2017 р. по 18.07.2017 р. належний до стягнення розмір суми пені становить суму 1321,01 грн., за актом наданих послуг за лютий 2017 р. за період часу з 21.03.2017 р. по 18.07.2017 р. належний до стягнення розмір суми пені становить суму 760,42 грн.

Відповідно до перерахунку, здійсненого судом, суд визнає позовну вимогу про стягнення пені доведеною і обґрунтованою на загальну суму 2081,43 грн., тому в решті вимоги про стягнення пені (27,27 грн.) суд відмовляє, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обовязку щодо належного виконання умов Договору та, відповідно, від відповідальності у вигляді пені, 3% річних та втрат від інфляції за прострочку виконання грошового зобовязання.

Отже, із урахуванням викладених обставин, позов задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог на час подання позову, оскільки часткову сплату заборгованості здійснено після порушення провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№99) (70441, Запорізька область, Запорізький район, село Біленьке, вул. Запорізька, буд. 32, код ЄДРПОУ 08680106) на користь Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії Управління магістральних газопроводів Харківтрансгаз Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз (юридична адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, адреса підрозділу: 69035, місто Запоріжжя, Дослідна станція, 6-Б, код ЄДРПОУ 25698645) суму 237 (двісті тридцять сім) грн. 27 коп. 3% річних, суму 864 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 86 коп. інфляційних втрат, суму 2081 (дві тисячі вісімдесят одна) грн. 43 коп. пені та суму 1481 (одна тисяча чотириста вісімдесят одна) грн. 78 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми 15000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

В іншій частині позову - відмовити.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 06 вересня 2017 р.