Рішення № 68664987, 05.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.2017 Справа № 904/7495/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОБУТІНВЕСТ", м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ПЛЮС", м. Дніпро

про стягнення 12 404,55 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОБУТІНВЕСТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ПЛЮС (далі відповідач) про стягнення 12404,55 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 146-9 від 14.11.2016, в частині здійснення поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2017 порушено провадження у справі № 904/7495/17, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 05.09.2017.

Повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 42).

Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача у судове засідання також не з'явився, але 04.09.2017 від позивача до суду надійшли:

- клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника позивача, у зв'язку з перебуванням останнього у відпустці;

- докази повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи;

- власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору;

- власне письмове підтвердження того, що станом на 30.08.2017 заявлені позовні вимоги відповідачем не оплачені, розмір позовних вимог не змінився.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОБУТІНВЕСТ» (далі - позивач, постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ПЛЮС» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 146-9 (далі Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобовязання передати покупцю у власність товари, а покупець зобовязується сплатити і прийняти вказаний товар.

Відповідно до п. 3.2. Договору загальна сума Договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними.

Пунктом 4.1. Договору передбачено умови оплати: 100% попередня оплата протягом одного (1-го) банківського дня з моменту оформлення постачальником рахунку.

Як зазначено у п. 4.2. Договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника згідно наданого рахунка.

Після оплати товару на протязі 5-ти робочих днів постачальник зобовязаний передати покупцю, а покупець зобовязаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скетч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару (п. 4.4. Договору).

Строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчого документу (кетч-картки) (п. 5.1. Договору).

Згідно з п. 10.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторін).

10.01.2017 позивач платіжним дорученням № 30 від 10.01.2017 здійснив оплату 500 л. паливно-мастильних матеріалів на суму 10 250,00 грн., згідно рахунку-фактури №0009/0000052 від 10.01.2017.

Відповідач станом на 12.07.2017 довірчих документів, згідно яких позивач міг би забрати паливно-мастильні матеріали не надав.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 16-1 від 16.01.2017, з вимогою повернути перераховані кошти, у зв'язку з неотриманням товару. Однак даний лист був залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

З метою збереження співпраці, 13.03.2017 позивачем було направлено претензію за вих. № 4 від 07.03.2017 та акт звірки, яка також була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення авансу за непоставлений товар, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України були нараховані інфляційні втрати у розмірі 694,28 грн. та 3% у розмірі 147,43 грн.

Також, відповідно до п. 7.2. Договору, позивачем була нарахована пеня у розмірі 1312,84 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача аванс за не поставлений товар у розмірі 10 250,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 694,28 грн., 3% річних у розмірі 147,43 грн., пеню у розмірі 1 312,84 грн., а всього 12404,55 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як зазначено у ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що передбачений строк поставки товару по Договору є таким, що настав. Таким чином, оскільки відповідачем товар, у передбачений Договором строк, поставлений не був вимоги позивача щодо стягнення суми попередньої оплати (авансу) за непоставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 694,28 грн. та 3% річних у розмірі 147,43 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Господарський суд звертає увагу, що в пункті 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1837/15 від 20.10.2015 "Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено про те, що ч. 2 ст.625 ЦК України передбачено можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. За своєю суттю обов'язок щодо повернення авансу не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він виникає з порушення строків поставки товару за Договором, а не з прострочення грошових зобовязань сторін.

Таким чином, з урахуванням того, що повернення суму попередньої оплати (авансу) за непоставлений товар не є грошовим зобов'язанням, вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у розмірі 694,28 грн. та 3% річних у розмірі 147,43 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Дніпропетровського апеляційного суду від 09.06.2016 у справі № 904/10727/15 та в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2011.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначено у п. 7.2. Договору, за невиконання чи неналежне виконання зобовязань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобовязання за кожен день прострочення.

На підставі п. 7.2. Договору позивач нарахував пеню у розмірі 1 312,84 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 663, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 218, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48-49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ПЛЮС» (49051, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд. 40-а, код ЄДРПОУ 39726851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОБУТІНВЕСТ» (43006, м. Луцьк, провулок Макарова, буд. 5, код ЄДРПОУ 33463269) суму попередньої оплати (авансу) за непоставлений товар у розмірі 10 250,00 грн. (десять тисяч двісті пятдесят грн. 00 коп.), пеню у розмірі 1 312,84 грн. (одна тисяча триста дванадцять грн. 84 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 491,43 грн. (одна тисяча чотириста дев'яносто одна грн. 43 коп.).

В решті позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 06.09.2017

Суддя ОСОБА_2