Постанова № 6866007, 13.10.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 16/173

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

          10:03           № 9/33

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кишинського М.І, , суддів Степанюка А.Г., Качура І.А. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу

за позовомВідкрите акціонерне товариство "Коростишівський кар"єр"

доПенсійний фонд України

прозобов'язання вчинити певні дії

На підставі ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13.10.2009 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідача про визнання невідповідними статті 13 та частині 6 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»частини 2, 3 та 5 пункту 6.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 64/8663 16.01.2004 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що територіальний орган Відповідача –управління Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області при визначенні пенсій за віком на пільгових умовах особам, яким Позивач підтверджував стаж роботи в шкідливих і важких умовах праці, застосовує нормативні та директивні документи, видані (затверджені) Відповідачем, які протирічать Конституції України та чинному пенсійному законодавству, а також прийняті Відповідачем з перевищенням встановленої пенсійним законодавством компетенції та з метою введення в оману роботодавців щодо їхнього обов’язку відшкодувати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій. Також зазначає, що Відповідач, затверджуючи Інструкцію № 21-1 в частині абзаців другого та третього пункту 6.2., вийшов за межі компетенції, визначеної Положенням про Пенсійний фонд України, а також за межі норм, встановлених Конституцією України та чинним пенсійним законодавством.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2008 р., залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 р. в задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.11.2008 р. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2008 р. та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2008 р. справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні Позивач підтримав свої позовні вимоги та просив їх задоволити в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав і в задоволенні їх просив відмовити.

За результатами розгляду наданих сторонами документів, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва,

встановив:

Відкрите акціонерне товариство «Коростишівський кар’єр», ідентифікаційний код 00292445 зареєстроване Коростишівською районною державною адміністрацією Житомирської області 12.07.1993р., що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 585078.

Як платник страхових внесків, ВАТ «Коростишівський кар’єр»зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в Коростишівському районі Житомирської області з 16.08.1996 р., а отже є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач здійснював відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій особам, які отримали у Позивача пільговий стаж згідно зі Списком № 2 на підставі отримуваних від територіального підрозділу Відповідача розрахунків про фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»в частині пенсій, призначених відповідно до п. «б»-«з»ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені розрахунки надавались за формою, встановленою додатком 6 до п.6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.

Позивач вважав, що не правомірно здійснювалось стягнення з підприємства відшкодування на виплату й доставку пенсій, призначених особам, які отримали у Позивача пільговий стаж до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення»№ 1788-IX від 05.11.1991 р.

Позивач зазначав, що Інструкція № 21-1, посилання на яку мало місце в бланках розрахунків, наданих територіальним управлінням ПФУ, суперечить нормам Законів України № 1788-XII та № 1058-IV. Керуючись нею, а саме положеннями абзаців 2-го та 3-го п. 6.2, територіальний підрозділ Відповідача, вирішуючи питання щодо призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які працювали в шкідливих і важких умовах праці у Позивача до і після 01.01.1992 р., об’єднує їх пільговий стаж, набутий до і після 01.01.1992 р., починаючи відлік такого стажу з його кінцевої дати. Територіальний підрозділ в такий спосіб пільговий стаж, набутий особою до 01.01.1992 р. для цілей визначення підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, штучно об’єднує зі стажем після 01.01.1992 р. та штучно виводить його з під дії ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення»№ 1788-XII від 05.11.1991 р. і пільгову пенсію такій особі, при наявності у неї навіть повного пільгового стажу до 01.01.1992 р. призначає відповідно до ст. 13 цього ж Закону. На думку Позивача, за пільговий стаж будь-якої тривалості, набутий особою до 01.01.1992 р., пенсія повинна призначатися відповідно до ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», незалежно від того, продовжувала чи ні особа працювати після 01.01.1992 р. взагалі та у шкідливих і важких умовах праці зокрема. За таких обставин зміст абзаців 2-го та 3-го п. 6.2 Інструкції № 21-1 повністю притирічить змісту абзацу 1 цього ж п. 6.2.

Крім того, Позивач у судовому засіданні вказував на те, що Пенсійний фонд України, затверджуючи Інструкцію №21-1 в частині абзаців 2-го та 3-го п. 6.2 вийшов за межі компетенції, визначеної Положенням про Пенсійний фонд, а також за межі норм, встановлених Конституцією України та чинним пенсійним законодавством.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 24.10.2007 р. № 1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 р. № 121/2001 (яким керувався Відповідач на час затвердження Інструкції № 21-1) правлінню Пенсійного фонду України надані повноваження у межах своєї компетенції приймати постанови, затверджувати положення, інструкції та інші нормативно-правові акти.

Таким чином, затверджуючи Інструкцію № 21-1 Пенсійний фонд України не вийшов за межі своїх повноважень.

Згідно з п. 12 свого Положення та відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 затверджена Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663.

Пунктом 1.1 Інструкції визначено, що Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 №1058-IV та Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»від 26.06.1997 №400/97-ВР.

Як було доведено Відповідачем, підпункт 6.2 пункту 6 Інструкції розроблений відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України № 1058 та Закону України №400 і не визначає порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як статті 13, 56 Закону № 1788, а регулює виключно питання, пов’язані з відшкодуванням підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Підпункт 6.2 п. 6 визначає, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які мають стаж, що дає право на призначення цих пенсій на декількох підприємствах, покриваються цими підприємствами пропорційно стажу роботи. При цьому стаж роботи на останньому підприємстві враховується у повному розмірі, а з попередніх місць роботи він додається до стажу, необхідного для призначення пенсій на пільгових умовах.

Якщо пенсія на пільгових умовах призначена із взаємним зарахуванням періодів роботи, передбачених статтями 13, 14 та 55 Закону № 1788, які давали право на цю пільгову пенсію, то відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку цих пенсій здійснюється тими підприємствами, на яких цей стаж було вироблено у розмірах, передбачених частиною 2 Прикінцевих положень Закону № 1058.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з Відповідачем, що сфери питань, що регулюються п.п. 6.2 п. 6 Інструкції та ст.ст. 13, 56 Закону №1788 розмежовані і не суперечать одна одній.

Суд також погоджується з думкою Відповідача про помилковість висновків Позивача стосовно того, що порядок визначення частки відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, передбачений п.п. 6.2 п. 6 покладає на останнього роботодавця максимальні витрати щодо зазначених відшкодувань.

Статтями 1, 2, 4 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»визначені платники збору, об’єкти оподаткування та ставки збору.

Відповідно до ст. 3 цього Закону збір на обов’язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному законодавством України.

Так, суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, як платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування мають сплачувати збір у розмірі 100 відсотків від об’єкта оподаткування, яким є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п.п «б», «з»ст. 13 Закону № 1788. Отже, згідно із Законом «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»кожен роботодавець зобов’язаний відшкодовувати державі, в особі Пенсійного фонду України, фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, що зумовлюється шкодою, заподіяною здоров’ю працівників шкідливими та важкими умовами праці.

З аналізу п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058 вбачається, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку вищевказаних пільгових пенсій.

Порядок обчислення і сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України визначався відповідними Інструкціями.

Як вірно зазначено Відповідачем, механізм відшкодувань витрат на доставку і виплату пільгових пенсій, визначений у п.п. 6.2 п. 6 Інструкції було запроваджено з 1996 року, так як аналогічний механізм був передбачений п.п. 8.2 п. 8 Інструкції №11-1 від 06.09.1996 р. про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 06.09.1996 р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.09.1996 р. за № 550/1575.

Положення п.п. 6.2 п. 6 Інструкції не встановлюють інший порядок відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій ніж той, що був передбачений до введення в дію цієї Інструкції.

Матеріали справи містять лист Пенсійного фонду України № 04/3846 від 21.05.2003 «Щодо відшкодування підприємствами фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення»», яким Пенсійний фонд України роз’яснює порядок відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в розумінні Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Так, в листі зазначено, що оскільки, відповідно до Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», відшкодуванню Пенсійному фонду України підлягають фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до підпунктів «б»- «з»статті 13 Закону «Про пенсійне забезпечення», то пенсії, призначені відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відшкодуванню не підлягають.

Особі, яка до і після 01.01.92 р. працювала на роботах, передбачених списком № 2, і на підприємстві проведена атестація робочих місць, пенсія призначається відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З урахуванням наведеного, суд не вбачає в положеннях Інструкції № 21-1, роз’ясненнях Пенсійного фонду України покладення на Позивача, як на останнього роботодавця, обов’язку повного відшкодування витрат на виплату та доставку пільгової пенсії особі, яка працювала у різних роботодавців.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає, що хоч норми Інструкції і не суперечать чинному пенсійному законодавству, проте не містять чіткого врегулювання порядку нарахування та утримання витрат на доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що, в свою чергу, позбавляє акт юридичної визначеності і призводить до неоднозначного його трактування.

За таких обставин, суд вважає за необхідне винести окрему ухвалу на адресу Пенсійного фонду України щодо чіткого врегулювання в підзаконних нормативно- правових актах порядку обчислення та утримання витрат на доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

          На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Винести окрему ухвалу Пенсійному фонду України про необхідність усунення протиріч в діючому підпункті 6.2 пункту 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663 та внести зміни до даної Інструкції, які би чітко врегульовували порядок нарахування та утримання витрат на доставку пенсій, призначених за пільговими списками.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий Суддя                                                             Кишинський М.І.

Судді                                                                                           Степанюк А.Г.

Качур І.А.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі 02.11.09