Постанова № 6865936, 16.10.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

          13:12           № 3/539

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг» простягнення коштів У судовому засіданні 16 жовтня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі –також «Позивач») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»(надалі –також «Відповідач») про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»(р/р 26004005880401 в ВАТ «Сведбанк»МФО 300164 код 32110960) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік, у розмірі 5522, 50 грн. та пені у розмірі 9, 96 грн., що разом складає 5532,46 грн.; заборгованість стягнути до доходної частини Державного бюджету України на р/р 31219230700001 ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, код призначення платежу 50070000;01 адміністративно-господарська (штрафна) санкція за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік. Позивач –Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, –явку уповноваженого представника до суду не забезпечив та подав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на час розгляду справи за Відповідачем обліковується борг (адміністративно-господарські санкції) за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік, оскільки ним було допущено порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». В позовній заяві Позивач зазначає, що відповідно до Звіту Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»від 27 лютого 2008 року про зайнятість та працевлаштування інвалідів на 2007 рік Відповідач мав працевлаштувати 1 інваліда, а не працевлаштував жодного. Відповідно до поданого звіту середньорічна заробітна плата складає 1 145 грн. Отже, на думку Позивача, оскільки у Відповідача не було створено 1 (одного) робочого місця для інваліда, який, відповідно не працевлаштований, то, відповідно до вимог статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»у Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»утворилася заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 5522, 50 грн. та пеня у розмірі 9, 96 грн. Відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг», –явку уповноваженого представника до суду не забезпечило, письмового відношення до заявлених позовних вимог суду не надало, про дату та час судового засідання повідомлялося належним чином. Відповідно до частини 2 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Згідно положення частини 8 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи. У зв’язку з неявкою представника Відповідача та ненаданням ним письмового відношення до заявлених позовних вимог та інших доказів, що витребовувалися ухвалою суду, керуючись вимогами частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю. Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського Кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом. Положенням частини першої статті 5 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку. Відповідно до статті 7 Закону України «Про зайнятість населення»працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань. Згідно з статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення»підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (надалі –також «Закон»). Частиною другою статті 4 Закону передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріального забезпечення, посильній трудовій та громадській діяльності. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з статтею 18-1 Закону інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини п’ятої статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону). Статтею 20 Закону встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Відповідно до частини 2 статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону). Відповідно до частини 8 статті 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно Звіту Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»за 2007 рік про зайнятість і працевлаштування інвалідів середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 11 осіб, з них: працевлаштованих інвалідів немає; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»становить 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 11045 грн. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19 грудня 2005 року затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Як підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Київського міського центру зайнятості № 11-6764 від 9 липня 2009 року –Товариством з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»до Печерського районного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19 грудня 2005 року з інформацією про наявність вакантних посад для осіб з інвалідністю не надавались. Особи з інвалідністю, які перебували на обліку в центрі зайнятості як шукаючі роботу та безробітні, протягом 2007 року для працевлаштування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»не направлялись у зв’язку з тим, що підприємством не подавалась інформація про вакансії. Таким чином, як випливає зі змісту вищевказаних документів, у 2007 році особи з інвалідністю, які перебували на обліку в центрі зайнятості як шукаючі роботу та безробітні для працевлаштування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг» не направлялись у зв’язку з неподанням Відповідачем інформації про вакансії, а саме –Звіту форми № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Аналізуючи вищезазначені нормативні положення законодавчих актів, а також інші обставини, на яких грунтуються заявлені позовні вимоги, Суд вважає за необхідне зазначити наступне. Визначення поняття робочого місця і умов, за яких воно вважалося створеним, наводилось у Положенні про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 31.01.2007 № 70). Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (набрав чинності з 1 січня 2006 року) і розуміється як: робоче місце інваліда –місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда –окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Обов’язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації прцевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1434 основним завданням Фонду, зокрема, є контроль за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом.

Враховуючи вищезазначене, Суд звертає увагу, що закон поклав на підприємства, установи, організації обов’язок з самостійного працевлаштування інвалідів, зміст якого визначений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням інваліда безпосередньо до роботодавця або за направленням від відповідної державної служби зайнятості.

Суд вважає за необхідне зазначити, що передбаченими статтями 18 та 19 Закону обов’язкам роботодавців по працевлаштуванню інвалідів кореспондує передбачений частиною третьою статті 18-1 Закону обов’язок державної служби зайнятості здійснювати пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Однак, Суд звертає увагу на те, що вищевказане правовідношення виникає і вважається таким, що підлягає реалізації у випадку двостороннього виконання його сторонами покладених на них обов’язків (тобто, обов’язок державної служби зайнятості обумовлюється обов’язком підприємства подати звітність встановленої форми).

Суд роз’яснює, що обов’язок по забезпеченню роботодавцем працевлаштування інвалідів буде виконаний останнім в передбаченому законом обсязі у випадку дотримання роботодавцем нормативних вимог статті 18 Закону (виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Отже, законодавство України в сфері соціальної захищеності інвалідів обов’язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів. Обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Конвенцією про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікованою Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159” встановлено, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов’язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

Судом встановлено, що Відповідачем не виконано вимоги чинного законодавства, що регулює основи соціальної захищеності інвалідів, оскільки не повідомлено відповідні органи про наявність вільної вакансії та вимоги до неї для інваліда. Тому Суд приходить до висновку, що оскільки Відповідачем не вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог чинного законодавства України на нього правомірно покладено відповідальність за невиконання нормативу робочих місць на працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, пояснень представників сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

          2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Трейдінг»на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 26004005880401 в ВАТ «Сведбанк»МФО 300164 код 32110960) адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік, у розмірі 5522, 50 грн. та пені у розмірі 9, 96 грн., що разом складає 5532,46 грн.

3. Заборгованість стягнути до доходної частини Державного бюджету України на р/р 31219230700001 ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, код призначення платежу 50070000;01 адміністративно-господарська (штрафна) санкція за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська