Ухвала суду № 68657854, 05.09.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

УХВАЛА

іменем України

"05" вересня 2017 р. Справа № 806/297/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Бучик А.Ю.

Мацького Є.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "28" березня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання надати повну та достовірну інформацію на звернення від 02.01.2017 ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, про визнання неправомірними дій (бездіяльністі) в частині ненадання відповіді за зверненням від 02.01.2017, зобов'язання надати повну та достовірну інформацію на звернення від 02.01.2017.

Обґрунтовувуючи позов, ОСОБА_3 зазначив, що 02 січня 2017 року він звернувся до начальника ГУ НП в Житомирській області із зверненням про надання інформації. Проте, відповідачем не надано відповідь на звернення чим, на думку позивача порушено його права.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області в частині ненадання ОСОБА_3 відповіді на звернення від 02.01.2017.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області надати ОСОБА_3 відповідь на звернення від 02.01.2017.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, Головне управління Національної поліції в Житомирській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2017 ОСОБА_3 сформовано та направлено до розпорядника інформації - Головного управління Національної поліції в Житомирській області області звернення на отримання публічної інформації, адресоване Начальнику Управління генералу поліції Печененко В.П. У цьому зверненні позивач хотів би отримати доступ до публічної інформації, а саме:

1. Копію посвідчень про відрядження працівника поліції ГУ НП в Житомирській області на 30 серпня 2016 року в село Медвин, Богуславського району Київської області;

2. Копію шляхового листа ГУ НП в Житомирській області на 30 серпня 2016 року в село Медвин, Богуславського району Київської області;

3. Сума коштів нарахована (не нарахована) працівникам поліції ГУ НП в Житомирській області на 30 серпня 2016 року в село Медвин, Богуславського району Київської області;

4. Прізвища працівників поліції ГУ НП в Житомирській області, які отримали (не отримали) кошти за відрядження 30 серпня 2016 року в село Медвин, Богуславського району Київської області;

5. Чи дійсно працівники поліції ГУ НП в Житомирській області 30 серпня 2016 року в селі Медвин, Богуславського району Київської області розслідували або запобігали злочину (та вказати окремо номер в Єдиному реєстрі досудових розслідувань)".

Згідно доводів ОСОБА_3, відповіді на свій запит він не отримав.

Вважаючи, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про звернення громадян" протиправно не надає відповідь на звернення від 02.01.2017, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків щодо неправомірної бездіяльності відповідача.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

У статті 40 Основного Закону проголошено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Таким чином, право на інформацію та право на звернення (петиції) є окремими конституційними правами особи і мають різну юридичну природу. Цим, зокрема, пояснюється те, що порядок реалізації цих прав регулюється двома законами, а саме Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР та Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI.

Так, Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. При цьому вказаний Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Публічна інформація, згідно зі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (у редакції, чинній на момент направлення запиту позивачем, далі - Закон №2939-VI), - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно статті 4 Закону № 2939-VI, доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

За загальним правилом публічна інформація є відкритою (частина друга статті 1 зазначеного Закону). Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI).

Частиною першою статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо (ч. 6 згаданої статті Закону № 2939-VI).

Згідно зі ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У свою чергу, Закон України "Про звернення громадян" регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

За змістом частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (у редакції, чинній на момент направлення позивачем запиту, далі - Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що правовідносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюються різними Законами, тому процедурі їх розгляду властиві певні відмінності.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає запит як "прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні", відтак суть запиту зводиться до прохання надати інформацію, якою володіє розпорядник. Так як указаний Закон надає право доступу до вже існуючої інформації (документів) і не вимагає створення у відповідь на запит нової інформації (зокрема, шляхом проведення аналітичної роботи).

Натомість Закон України "Про звернення громадян" передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які можуть містити різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції (щодо реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав та інтересів громадянина, фактів їх порушення тощо). При цьому автор звернення повідомляє адресату певну інформацію і базуючись на цьому просить вчинити певні дії (такі дії можуть бути дуже різні: притягнення винуватих до відповідальності за результатами розгляду звернення у вигляді скарги; надання громадянину певного статусу за результатами розгляду його заяви; оптимізація роботи адресата звернення за наслідками розгляду пропозиції громадянина).

У контексті викладеного, а також аналізуючи зміст та форму запиту позивача, суд вважає, що розгляд даного запиту здійснюється із дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", а не Закону України "Про звернення громадян".

Згідно доводів позивача він не отримав відповідь на свій запит від 02.01.2017.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

На підтвердження доводів щодо надання позивачу відповіді на запит від 02.01.2017, представником відповідача до матеріалів справи надано відповідь, що датована 12.01.2017.

Водночас, лист, на який посилається представник відповідача, був направлений на адресу: АДРЕСА_1, тоді як у зверненні позивача зазначена адреса: АДРЕСА_3

Доказів того, що позивач зареєстрований або проживає за адресою, куди відповідачем був скерований лист, у матеріалах справи не міститься.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не була надана відповідь на звернення позивача від 02.01.2017 за адресою, вказаною у зверненні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч.1 ст.70 КАС України).

При цьому особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

У даній справі Головним управлінням Національної поліції у Житомирській області, належних доказів на спростування встановлених судом обставин і доводів позивача не надано .

Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що враховуючи приписи Закону "Про доступ до публічної інформації", відповідач допустив неправомірну бездіяльність, а тому зобов'язаний надати відповідь позивачу на його звернення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "28" березня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: А.Ю.Бучик

Є.М. Мацький

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_2,10020

3- відповідачу/відповідачам: Головне управління Національної поліції в Житомирській області вул.Старий Бульвар,5/37,м.Житомир,10008

- ,