Постанова № 68657008, 05.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/927/17 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Вівдиченко Т.Р.

Літвіної Н.М.

При секретарі Марчук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної Казначейської служби України у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної Казначейської служби України у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо невиплати діючому судді Катеринопільського районного суду Черкаської області ОСОБА_3 сум суддівської винагороди, виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат; стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області на користь ОСОБА_3 суми суддівської винагороди за лютий 2017 року відповідно до ч. 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 жовтня 2010 року №2453-УІ у загальному розмірі 6240. 00 гри.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року даний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позов залишити без задоволення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що у розумінні Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ базовий розмір посадового окладу судді визначається з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Також апелянт зазначає, що в видаткову частину державного бюджету на 2017 рік на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, не закладено видатки, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, та такі видатки обмежено прожитковим мінімумом.

Апелянт здійснює посилання на статтю 48 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити розгляд за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 Указом Президента України від 23 жовтня 2009 року № 856/2009 призначений строком на п'ять років на посаду судді Катеринопільського районного суду Черкаської області. На підставі вказаного Указу Президента України наказом голови Катеринопільського районного суду Черкаської області від 09 листопада 2009 року № 59 позивач приступив до виконання обов'язків судді відповідного суду.

Також, постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-УІІІ, ОСОБА_3 обрано безстроково суддею Катеринопільського районного суду Черкаської області. Згідно даної постанови та наказу голови Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 травня 2015 року № 68 позивач приступив до виконання обов'язків судді відповідного суду безстроково.

Листом територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області від 30 травня 2017 року № 760-02/17, на заяву ОСОБА_3, повідомлено останнього, що у лютому 2017 року позивачу було виплачено суддівську винагороду з посадовим окладом в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з розрахунковою величиною 1600 гри.

Відповідно до довідки від 31 травня 2017 року № 775-04-17 про нараховану, утриману ОСОБА_3 заробітну плату за лютий 2017 року, остання становить 6240 грн.: оклад - 4800 грн.; вислуга років - 960 грн.; доплата за перебування на адмінпосаді - 480 три. Утримано із заробітної плати: ПДФО - 1123, 20грн.; військовий збір - 93,60 грн. нараховано на заробітну плату ЄСВ - 1372, 80 грн.

Судом також встановлено, що в період з 06 по 23 лютого 2017 року відповідно до наказу Катеринопільського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року № 2, ОСОБА_3 перебував у черговій щорічній оплачуваній відпустці, що також узгоджується з табелем обліку використання робочого часу в Катеринопільському районному суді Черкаської області за лютий 2017 року.

Тобто, позивач отримав у лютому 2017 року суддівську винагороду в розмірі 6240 грн без утримання податків, розраховану з розміру посадового окладу - 16000 грн. та з виключенням з розрахункового періоду часу перебування у відпустці.

Позивач вважає такий розмір посадового окладу недостатнім, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI щодо розміру суддівської винагороди, а тому він не підлягає застосуванню.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода регулюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким прив'язано розмір посадового окладу судді до мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, розмір посадового окладу судді регулюється статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402), у відповідності до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до п. 22 Р. ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість, згідно п. 23 цього розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно ч. 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774), що набрав чинності з 01 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються.

Так свою позицію позивач обґрунтовує тим, що положення п. 23 Р. ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 містить бланкетну норму та відсилає суб'єктів правовідносин до Закону № 2453, зміни до якого в частині розміру посадового окладу судді не вносились.

За таких обставин, на думку позивача, позицію якого було підтримано судом першої інстанції, зміни у законодавстві щодо саме його посадового окладу не відбулися, відтак, позивач з січня 2017 року має право на обчислення його посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат - 32000, 00 грн.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Як вбачається з ч. 3 статті 133 Закону 2453 вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».

У рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Крім того, згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 119 БК України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000, 00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС України від 13 липня 2016 року у справі № 820/4653/15.

Таким чином, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову, а доводи апеляційної скарги приймаються колегією суддів в якості належних.

Отже, при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Згідно до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 206, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року - скасувати та ухвалити нову.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної Казначейської служби України у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Літвіна Н.М.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Вівдиченко Т.Р.