Постанова № 68656885, 05.09.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Коваленко Д.С.

Суддя-доповідач - Сіваченко Ігор Вікторович

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року справа №425/1006/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 липня 2017 року у справі № 425/1006/17 за позовом ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірним і скасування рішень, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Управління), яким, з урахуванням останньої заяви про зміну предмета позову від 14 липня 2017 року, просила наступне: визнати неправомірним та скасувати розпорядження Управління щодо ОСОБА_2 про перерахунок пенсії у зв`язку з уточненням розрахункових показників та два розпорядження від 23 березня 2017 року №166907; визнати неправомірними дії Управління щодо невиплати ОСОБА_2, у період з 1 квітня 2017 року по 27 квітня 2017 року, у складі її щомісячної пенсії 719 гривень 78 копійок, а з 28 квітня 2017 року неправомірними дії Управління; зобов'язати останнє виплатити на її користь недоплачену їй щомісячно пенсію у розмірі 719 гривень 78 копійок, починаючи з 01 квітня 2017 року, за кожен місяць у якому пенсія у такому розмірі не була їй доплачена у складі щомісячної пенсії.

Узагальнено, позиція позивача полягала у тому, що Управління з 01 грудня 2016 року призначило їй, як державному службовцю, щомісячну пенсію у розмірі 8539 гривень 78 копійок, яку вона отримувала до квітня 2017 року. Проте, починаючи з 01 квітня 2017 року їй почали виплачувати, щомісячно, пенсію на 719 гривень 78 копійок менше, зокрема у розмірі 7820 гривень. Як з'ясувалось, після інвентаризації пенсійної справи цим же Управлінням, у зв'язку із виявленням помилки в розрахунку складових заробітної плати позивача, з якої їй була обчислена пенсія, назване Управління прийняло розпорядження про перерахунок пенсії у зв'язку із уточненням розрахункових показників, і на його підставі, ще два розпорядження якими і була зменшена її щомісячна пенсія. Однак, прийняті розпорядження є неправомірними, оскільки відповідач взагалі не мав права після прийняття розпорядження про призначення пенсії довічно, змінювати її розмір у зв'язку із виявленням власної помилки; розпорядження та дії відповідача щодо невиплати позивачу у складі щомісячної пенсії 719 гривень 78 копійок не відповідають статті 41 Конституції України, статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII), статті 41 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» та пункту 4 «Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб», що затверджений цією постановою (далі - Порядок № 622); розпорядження були прийняті з позбавленням позивача права на участь у процесі прийняття рішень.

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Узагальнено, його позиція полягала у тому, що в березні 2017 року, спеціалістом відділу при перевірці пенсійних справ було виявлено помилку, допущену під час проведення первинного розрахунку заробітної плати позивача, а саме помилка була допущена у розрахунку такої частини заробітної плати як «інші виплати». Зокрема, при призначенні позивачу пенсії перший раз, у складі її заробітку матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та щорічна допомога на оздоровлення були враховані у повному обсязі, що є помилкою, оскільки згідно пункту 4 Порядку № 622 виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. Тобто, щодо позивача він повинен скласти 7 місяців, і при цьому сума таких виплат повинна не відразу ділитись на 7, а тільки після визначення розміру виплат за один місяць шляхом ділення суми на 12 і тільки потім помноженої на 7. Внаслідок допущеної помилки, у склад щомісячної пенсії позивача увійшла помилково нарахована сума у розмірі 719 гривень 78 копійок. За таких обставин відповідач повинен був здійснити перерахунок вже призначеної позивачу пенсії, для чого і були прийняті спірні розпорядження.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 липня 2017 року у справі № 425/1006/17 позов задоволено повністю.

Визнано неправомірним та скасовано розпорядження Управління щодо ОСОБА_2 про перерахунок пенсії у зв`язку з уточненням розрахункових показників.

Визнано неправомірними та скасовано розпорядження Управління щодо ОСОБА_2 від 23 березня 2017 року №166907.

Визнано неправомірними дії Управління щодо невиплати ОСОБА_2, у період з 1 квітня 2017 року по 27 квітня 2017 року, у складі її щомісячної пенсії 719 гривень 78 копійок.

Визнано неправомірними дії Управління щодо невиплати ОСОБА_2 у складі її щомісячної пенсії 719 гривень 78 копійок, з 28 квітня 2017 року.

Зобов'язано Управління виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену їй щомісячно пенсію у розмірі 719 гривень 78 копійок, починаючи з 01 квітня 2017 року, за кожен місяць у якому пенсія у такому розмірі не була їй доплачена у складі щомісячної пенсії.

Постанова мотивована тим, що відповідач не довів правомірності прийняття Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганській області трьох розпоряджень, якими вирішено здійснити перерахунок пенсії позивача у бік її зменшення на 719 гривень 78 копійок, як і правомірності дій цього управління і дій самого відповідача у вигляді невиплати позивачу у складі її щомісячної пенсії починаючи з 01 квітня 2017 року 719 гривень 78 копійок.

Таким чином, суд першої інстанції погодився із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді щомісячної пенсії у розмірі 8539 гривень 78 копійок було порушено, і порушено спочатку Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, яке прийняло оскаржувані позивачем розпорядження та вчинило дії щодо невиплати позивачу у період з 1 квітня 2017 року по 27 квітня 2017 року, у складі її щомісячної пенсії 719 гривень 78 копійок, а потім і Рубіжанським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, з 28 квітня 2017 року, як правонаступником.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час первісного розрахунку заробітної плати для призначення пенсії позивачу спеціалістом відповідача помилково було здійснено невірний розрахунок графи «інші виплати», а саме відомості із графи «інші виплати» довідки від 01.12.2016 №15/2-588 було розділено на 7 місяців замість 12 місяців. З урахуванням проведеної перевірки пенсійної справи, виходячи з розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії, перерахунок розміру пенсії здійснено з моменту виникнення у позивача права на неї, а саме з 01.12.2016, та розмір пенсії становить 7820,00грн.

Таким чином, починаючи з квітня 2017 року та довічно позивач отримує пенсію в розмірі, що відповідає законодавству України. Як вказує апелянт, що утримань або відрахувань з пенсії позивача не було. З 01.04.2017 позивач отримує пенсію за віком у встановленому законодавством розмірі. Крім того, сума нарахованої (в результаті невірного первісного розрахунку заробітної плати) та отриманої пенсії, за період з 01.12.2016 по 31.03.2017 в розмірі 2879,12 грн. відповідачем з позивача не стягується та не утримається.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено наступне.

Станом на 01 травня 2016 року (день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу») ОСОБА_2, мала більше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-XII), а загальний стаж її роботи складав більше 33 років (а.с.6-7,13-14,102-110). При цьому вона продовжувала працювати на посаді державного службовця (а.с.102-110).

30 листопада 2016 року ОСОБА_2 була звільнена із займаної посади державного службовця за власним бажанням (а.с.102-110).

1 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Управління із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу», додавши необхідні для цього документи, у тому числі і довідки про складові її заробітної плати за період з 01 травня 2016 року по 30 листопада 2016 року, за якими у її складі були враховані матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у загальному розмірі 20153 гривні 74 копійки (а.с.80,81,100-118).

При цьому, на всі виплати включені у довідки, у тому числі на суми матеріальних допомог були нараховані і сплачені єдині внески на загальнообов'язкове соціальне страхування (а.с.80,81,116,117,120-129).

До того ж, на момент звернення ОСОБА_2 до Управління із заявою про призначення пенсії, її стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII склав більше 21 року, а загальний стаж її роботи складав більше 34 років (а.с.13-14,15,96,102-110,153).

На підставі поданих ОСОБА_2 документів, Управління, розпорядженням від 16 грудня 2016 року №166907, призначило їй з 01 грудня 2016 року щомісячну пенсію за віком, на підставі Закону України «Про державну службу», як державному службовцю, довічно, у розмірі 8539 гривень 78 копійок (а.с.13-14,15,139,141,142,145).

При цьому у розрахунок середньомісячної суми заробітної плати, з якої було обчислено розмір щомісячної пенсії, Управлінням було узято із загального розміру усієї отриманої ОСОБА_2 матеріальної допомоги у 2016 році, тільки суму у розмірі 2879 гривень 11 копійок, яка відповідала результату ділення усього розміру матеріальної допомоги, отриманої у 2016 році (20153 гривні 74 копійки) на 7 місяців її роботи у 2016 році, виходячи з того, що розрахунковий період для обчислення їй пенсії склав 7 місяців - з 01 травня по 30 листопада 2016 року (а.с.13-14,78,90-92,119,154).

Після цього, але також у грудні 2016 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про створення Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21 грудня 2016 року «Деякі питання функціонування територіальних органів пенсійного фонду України», якою серед іншого, вирішено реорганізувати шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області та Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, внаслідок чого утворити Рубіжанське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області (а.с.52-54).

Разом з цим, у березні 2017 року, здійснивши перевірку пенсійної справи ОСОБА_2 на відповідність прийнятого рішення про призначення їй пенсії чинному законодавству (інвентаризація пенсійної справи), Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, вважаючи, що при прийнятті вказаного рішення була допущена помилка, прийняло розпорядження про перерахунок її пенсії у зв'язку із уточненням розрахункових показників, і на його підставі ще два розпорядження від 23 березня 2017 року №166907, якими раніше призначена ОСОБА_2 щомісячна пенсія була піддана перерахунку у бік її зменшення (а.с.78,90-92,146,147,148).

За результатами такого перерахунку, з 01 грудня 2016 року розмір щомісячної пенсії позивача склав 7820 гривень. Такий розмір було визначено у зв'язку із тим, що на відміну від першого розрахунку, у розрахунок середньомісячної суми заробітної плати, з якої було обчислено розмір щомісячної пенсії, названим управлінням було узято із загального розміру усієї отриманої ОСОБА_2 матеріальної допомоги у 2016 році, тільки суму у розмірі 1679 гривень 48 копійок, яка відповідала результату ділення усього розміру матеріальної допомоги (20153 гривні 74 копійки) на 12 місяців, а вже отриманий результат, виходячи з того, що розрахунковий період для обчислення їй пенсії склав 7 місяців - з 01 травня по 30 листопада 2016 року, був помножений на 7 (а.с.78,90-92,147,148,150,154).

Про здійснений перерахунок та про новий розмір щомісячної пенсії, яку вона буде отримувати з 01 квітня 2017 року на рівні 7820 гривень, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, повідомило ОСОБА_2 листом від 24 квітня 2017 року № 675/03, (а.с.154).

28 квітня 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області (а.с.55-59).

Вважаючи прийняті цим Управлінням розпорядження, а також дії цього Управління і його правонаступника щодо невиплати їй у складі її щомісячної пенсії, починаючи з 01 квітня 2017 року 719 гривень 78 копійок, неправомірними, позивач оспорює їх (а.с.1-5,198).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір, в межах якого позивач вважає, що відповідач (у тому числі як правонаступник) своїми протиправними рішеннями та діями у вигляді здійсненого перерахунку раніше призначеної пенсії у бік її зменшення та недоплати кожного місяця пенсії у певному розмірі, порушує її право на отримання соціального захисту у вигляді права на отримання пенсії за вислугою років у належному розмірі, а тому оспорює вказані рішення та дії.

При цьому, місцевий суд вірно відзначив, що позивач правильно визначив відповідача у цій справі, з огляду на факт правонаступництва відповідача, що останній визнає.

Тож для вирішення спору, зважаючи на встановлені обставини, суд застосував такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів.

Положеннями частини 1 статті 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 96 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Так, одним із законів, що регулював відносини у сфері пенсійного забезпечення окремої категорії громадян, зокрема державних службовців, станом на 01 грудня 2016 року (день звернення позивача із заявою при призначення їй пенсії) був Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», оскільки пункти 10 та 12 останнього, серед іншого, передбачали, що: державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців; для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Слід відзначити, що вказаний закон набрав чинності 01 травня 2016 року, і станом на цей день, позивач займала посаду державного службовця, мала більше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII, а загальний стаж її роботи складав більше 33 років (а.с.6-7,13-14,102-110).

Станом на дату подання нею заяви про призначення їй пенсії, тобто станом на 01 грудня 2016 року, вказані норми права продовжували свою дію, як і положення статті 37 Закону №3723-XII.

Зокрема, положення частини 1 статті 37 названого закону передбачали, що на одержання пенсії державних службовців мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV (а у випадку з ОСОБА_2 - це 57 років і 6 місяців), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV (а це - 30 років), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Колегія суддів відзначає, що і вказані умови закону позивачем були дотримані, а тому поза всяким сумнівом, на момент звернення із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_2 мала право на її призначення саме у порядку, передбаченому статтею 37 Закону №3723-XII, що не заперечується і відповідачем.

Суть цього порядку, з огляду на положення цієї ж статті, зводилась до того, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень; визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд погоджується із тим, що відповідач правильно виходив із того, що таким порядком є «Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», пункт 5 якої визначає, що постанова застосовується з 01 травня 2016 року.

Також суд погоджується із тим, що застосовним у спорі, що розглядається судом, є положення пункту 4 названого Порядку якими передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку (ОСОБА_2 входить до цього переліку), станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

Спірним у відносинах між позивачем та відповідачем (який, у тому числі виступає правонаступником Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області) є саме порядок врахування обсягу заробітної плати, виходячи з якої обраховується щомісячний розмір пенсії, в аспекті такої її складової як матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідач наполягав на тому і судом це встановлено також, що Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області (правонаступником якого є відповідач) під час першого призначення пенсії ОСОБА_2 виходив з буквального тлумачення положень пункту 4 та врахував у складі середньомісячної суми виплат 2879 гривень 11 копійок, як середній розмір матеріальних допомог на місяць, виходячи з того, що загальний її розмір (за наявні місяці роботи починаючи з 01 травня 2016 року) складає 20153 гривні 74 копійки, а наявних місяців роботи, тобто кількість місяців у розрахунковому періоді, на які слід поділити загальну суму, складає 7 (а.с.90-92,117,119,154).

Місцевий суд констатував, що якщо застосовувати метод буквального тлумачення вказаної норми права, то висновок відповідача був правильним, на що вказує і позивач.

Проте вважаючи такий порядок обчислення заробітної плати для визначення розміру пенсії помилковим, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області (правонаступником якого є відповідач) у березні 2017 року прийняло розпорядження про перерахунок ОСОБА_2 пенсії, і на його підставі ще два розпорядження від 23 березня 2017 року №166907 якими, раніше призначена їй щомісячна пенсія була піддана перерахунку у бік зменшення і склала 7820 гривень, які ОСОБА_2 отримує з 01 квітня 2017 року (а.с.78,90-92,146,147,148).

Першим юридично вагомим аргументом позивача, що вказує, на його думку, на неправомірність вказаних розпоряджень та необхідність їх скасування є відсутність компетенції на здійснення перерахунку пенсії шляхом перегляду вже прийнятого рішення про призначення пенсії у певному розмірі щомісячно і довічно, оскільки у такому випадку має місце безпідставне втручання у право позивача на мирне володіння своєю власністю.

В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону України, виключно законами України визначається правовий режим майна.

Зокрема, відповідно до положень частини 1 статті 190 та частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права, власнику яких належать правомочності володіння, користування та розпорядження таким майном на власний розсуд.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.

Виходячи з цього, суд констатує, що він розглядає рішення відповідача щодо перерахунку пенсії у бік її зменшення та дії у вигляді подальшої виплати пенсії у зменшеному розмірі, саме як позбавлення позивача майна (власності) у вигляді майнового права вимоги до відповідача щодо виплати раніше призначених йому грошових коштів, на які він мав право розраховувати щомісячно, оскільки пенсію йому призначено довічно.

Оскільки в силу положень частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд застосовує і положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що захищає право власності, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, оскільки згідно частини 1 статті 32 названої Конвенції, саме цей Суд має право тлумачення її положень і протоколів до неї.

Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року - справа „Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року - справа „Кечко проти України"; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року - справа „Сук проти України"; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року - справа „Пічкур проти України"; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року - справа „Суханов та Ільченко проти України"), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами - законні сподівання).

Відтак, і з точки зору Конвенції, з огляду на те, що суб'єкт пенсійної виплати, її отримувач, розмір, строки і період її виплати, на момент виникнення спору між сторонами були визначені, щомісячну пенсію у розмірі 8539 гривень 78 копійок, яку повинен був отримувати позивач кожного місяця у період з 01 грудня 2016 року, суд вважає майном, у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, і тому застосовує положення цієї статті.

За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна (чи його частини), але тільки на умовах, передбачених законом і на умовах, передбачених загальними принципами міжнародного права.

Тому тут місцевий суд правильно врахував висновки Європейського Суду з прав людини, надані ним у рішенні „Рисовський проти України" при застосуванні статті 1 Протоколу №1 Конвенції. Зокрема ті, що стосуються елементів змісту принципів „доброго врядування", як одного із загальних принципів міжнародного права.

При цьому, суд першої інстанції зважав на те, що ці справи є різними за обставинами справи, але сама суть втручання суб'єкта владних повноважень, на переконання апеляційного суду, є схожою, оскільки і у справі, яку розглядав Європейський Суд, і у цій справі, суб'єкт владних повноважень спочатку прийняв одне рішення, на підставі якого у людини виникло „майно", а потім внаслідок, на його думку власної помилки, інше рішення, яким набутого людиною „майна" було позбавлено.

З огляду на викладене, місцевий суд вірно врахував те, що принцип „належного врядування" має особливу важливість, він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб; принцип „належного врядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia (слід розуміти як - серед іншого, або у тому числі), санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню „помилку" не повинна непропорційним чином втручатись в нове право, набуте особою, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державного органу (п.70,71).

Тому з огляду на викладене, окремо, а також у взаємозв'язку із положеннями пунктів 2 і 20 частини 1 статті 61, частини 2 статті 63, пункту 12 частини 1 статті 64 Закону № 1058-ІV, абзацу 5 підпункту 6 пункту 4, пункту 7, підпункту 4 пункту 10 „Положення про Пенсійний фонд України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, пункту 1, підпункту 7 пункту 4, підпункту 1 пункту 5 „Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, суд не має сумнівів у тому, що Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, як територіальний орган Пенсійного фонду України, мав компетенцію не тільки на призначення позивачу пенсії, а й на його перегляд (у тому числі перерахунок) з метою виправлення помилки, навіть якщо причиною такої помилки була його власна недбалість.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відзначив, що означене повноваження, за своїми правовими ознаками, не обмежено жодними часовими межами, що у свою чергу має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистого права позивача, що, як відзначив Європейський Суд з прав людини у тому ж рішенні „Рисовський проти України", шкодить принципу „належного урядування" і вимозі „законності", закріпленим у статті 1 (п.73).

Суд також наголошує на тому, що втручання у право позивача на мирне володіння своїм майном з метою виправлення помилки при обрахунку розміру пенсійної виплати, суд готовий розглядати як „легітимну мету" втручання у назване право заявника, як однієї з гарантій правомірного втручання органом державної влади у право власності позивача.

Однак у цій справі, суд першої інстанції вважав, що відповідач не довів наявності тієї помилки, на яку, як на підставу втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном посилається відповідач будучи правонаступником Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області.

При цьому місцевий суд виходив з наступного.

По-перше. Як вже вказувалось вище, положення пункту 4 „Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622, при їх буквальному тлумаченні, прямо вказують на те, що у складі середньомісячної суми виплат при обрахунку виплат, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, такі виплати враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

Тобто, у випадку з ОСОБА_2, це правило означає те, що для обрахунку її середньомісячної суми матеріальних допомог, пенсійному органу треба було спочатку визначити розрахунковий період (який склав 7 місяців), загальний розмір таких виплат у розрахунковому періоді (20153 гривні 74 копійки) і врахувати ту їх частину, що відповідає кількості місяців у такому періоді, тобто, треба було просто поділити загальний розмір виплат на кількість місяців у цьому періоді (20153,74/7) та отримати результат у сумі 2879 гривень 11 копійок, що власне і мало місце в діях Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області при першому призначенні пенсії позивачу.

По-друге. Навіть застосування методу системного тлумачення, при чому як всіх положень пункту 4 між собою, так і положень всього названого Порядку у сукупності, вказує на те, що інший порядок застосування положень пункту 4 щодо матеріальних допомог, зокрема спочатку ділення всієї суми матеріальних допомог на кількість місяців (період) на який їх призначають, а потім їх помноження на кількість місяців у розрахунковому періоді неможливий, позаяк у постанові так би і було написано.

Але головне, як правильно зазначив позивач, у випадку тлумачення пункту 4 так, як пропонує відповідач, буде порушуватись головний принцип обрахунку заробітної плати державного службовця для визначення розміру пенсії, який полягає у тому, щоби у розрахунку приймали участь всі види і всі суми оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

А на існування такого принципу і необхідність його застосування, прямо вказує і пункт 4, і пункт 1 „Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622, оскільки останній пункт має посилання на те, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-ІV, а стаття 41 цього закону прямо передбачає, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески.

Означеному правилу кореспондують і положення статті 37 вже згаданого Закону №3723-XII, якими передбачено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

А підхід відповідача, який він застосував при перерахунку пенсії позивачу, порушує вказаний принцип, що передбачений, як загальною так і спеціальною нормою права, яка підлягає застосуванню у даних спірних правовідносинах.

Тобто, місцевий суд погодився із розрахунками позивача, які доводять те, що при застосуванні методу тлумачення пункту 4 „Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622, так, як пропонує відповідач, із суми заробітної плати позивача, яка повинна входити до складу заробітної плати для визначення розміру пенсії, у порушення вказаного Порядку (пункти 1 та 4) та статті 37 Закону №3723-XII, штучно виводиться частина сум матеріальних допомог, з яких позивачем був сплачений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що не припустимо, оскільки всі суми з яких був сплачений єдиний внесок повинні приймати участь у розрахунку.

І, що як наслідок, призвело до неправомірного зменшення розміру щомісячної пенсії позивача на 719 гривень 78 копійок.

Тож зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності прийняття Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганській області трьох розпоряджень, якими вирішено здійснити перерахунок пенсії позивача у бік її зменшення на 719 гривень 78 копійок, як і правомірності дій цього управління і дій самого відповідача у вигляді невиплати позивачу у складі її щомісячної пенсії починаючи з 01 квітня 2017 року 719 гривень 78 копійок.

Іншими словами, місцевий суд переконаний у тому, що оскаржувані позивачем рішення та дії були прийняті (вчинені) не на підставі та не у межах повноважень, наданих територіальному органу пенсійного фонду України Конституцією та законами України.

При цьому суд вважав, що така обставина є настільки вагомою, істотною та вирішальною, що проводити аналіз інших аргументів позивача аби встановити неправомірність рішень та дій відповідача, не має сенсу.

Таким чином, суд першої інстанції погодився із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді щомісячної пенсії у розмірі 8539 гривень 78 копійок було порушено, і порушено спочатку Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, яке прийняло оскаржувані позивачем розпорядження та вчинило дії щодо невиплати позивачу у період з 1 квітня 2017 року по 27 квітня 2017 року, у складі її щомісячної пенсії 719 гривень 78 копійок, а потім і Рубіжанським об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, з 28 квітня 2017 року, як правонаступником.

І оскільки, Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області припинилось 28 квітня 2017 року, за нього, як правонаступник повинно відповісти Рубіжанське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області шляхом відновлення порушеного права позивача.

Спосіб порушеного права, який обрав позивач, суд вважає належним, тобто таким, що відповідає змісту його порушеного права, суб'єктам, що його допустили, способу його порушення та наслідкам, що їх спричинило це порушення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія.

Відповідно до приписів ст. 37 Закону № 3723-ХІІ позивач має право на пенсію в розмірі 60% її заробітної плати.

При цьому довід позивача та місцевого суду про те, що спірні суми матеріальної допомоги повинні бути включені в розрахунок суми заробітної плати з огляду на те, що з них сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не має вирішального значення для правильного вирішення цієї справи, з наступних підстав.

Як нормами Закону № 3723-ХІІ, так і нормами Порядку № 622 визначено правило, що до суми заробітної плати включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Не є спірним в цій справі, що з виплат матеріальної допомоги позивачу було сплачено такий внесок. У відповідача відсутні також заперечення щодо необхідності включення до заробітної плати позивача сплачених їх сум матеріальної допомоги.

Спір полягає лише у правильності визначення органом Пенсійного фонду України розміру місячної заробітної плати ОСОБА_2, з якої обчислюється розмір її пенсії, а точніше, її такої складової як інші виплати (матеріальна допомога).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2015 № 500 визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік, тобто раз на 12 місяців.

Статтею 57 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державним службовцям надається щорічна оплачувана основна відпустка з виплатою допомоги на оздоровлення.

З цього витікає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення це виплати, які надаються та виплачуються працівнику раз на рік (раз на 12 місяців).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 622 матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

Таким чином, для призначення пенсії матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення, хоча і нараховуються за період, що перевищує календарний місяць (12 місяців), однак, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді, який складає 7 календарних місяців, починаючи з 01.05.2016 та по 30.11.2016. Отже, апеляційний суд погоджується із правильністю розрахунку органу Пенсійного фонду України, який став підставою для прийняття оскаржуваних розпоряджень:

20153 грн. 74 коп. : 12 місяців = 1679 грн. 48 коп.

7 місяців х 1679 грн. 48 коп. = 11756 грн. 36 коп., де

20153 грн. 74 коп. - загальна сума матеріальної допомоги;

12 місяців - період, за який сплачуються матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення;

7 місяців - розрахунковий період (оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення враховується починаючи з 01.05.2016), з травня 2016 р. по листопад 2016 р.

Тобто, середній розмір інших виплат в структурі місячного заробітку ОСОБА_2, з якого обчислюється пенсія, складе 11756,36 грн. : 7 = 1679,48 грн.

Апеляційний суд погоджується із висновками відповідача, що для того, щоб обрахувати місячний розмір заробітної плати ОСОБА_2, правильним є визначення спочатку розміру виплат матеріальної допомоги за місяць, для чого її загальний розмір слід ділити на період, за який вона виплачена, тобто, за 12 місяців.

Таким чином, починаючи з квітня 2017 року позивач отримує пенсію в розмірі, що відповідає законодавству України.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними.

Пунктом 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст.202 КАС України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення з ухваленням нової постанови про відмову у позові.

Оскільки в позові ОСОБА_2 відмовлено, відповідно до положень статті 94 КАС України понесені судові витрати їй не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статями 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області - задовольнити.

Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 липня 2017 року у справі № 425/1006/17 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірним і скасування рішень, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя І.В.Сіваченко

Судді О.О.Шишов

О.О.Чебанов