Ухвала суду № 68656784, 05.09.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Юзефович І.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року справа №428/5115/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Васильєвої І.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2017 року у справі № 428/5115/17 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2017 року ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2В.) звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі відповідач, Управління) про визнання протиправними дій відповідача (в частині припинення виплати пенсії) та визнати протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати позивачу пенсії з квітня 2017 року, зобовязання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком та сплатити заборгованість починаючи з квітня 2017 року, звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, зобовязання відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення (а.с. 1-7).

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині припинення виплати пенсії та визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області в частині невиплати ОСОБА_2 пенсії з квітня 2017 року.

Зобовязано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 та сплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

Судові витрати у вигляді судового збору в сумі 640 грн. присудити за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь держави.

Постанову звернуто до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю (а.с. 30-33).

Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, відповідно до п.п. 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем ії фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, соціальні виплати припиняються, зокрема, у разі отримання інформації від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У звязку з цим, на підставі отриманої з Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області про відсутність за місцем проживання позивача, останньому пенсія була призупинена з 01 квітня 2017 року. Крім того, апелянт вказує, що відповідно до п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів при призначенні перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає, зокрема, питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії при зверненні особи з відповідною заявою, звертаючи увагу, при цьому, що позивач із заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку № 22-1 до Управління не звертався, тому апелянт не мав правових підстав вирішувати питання про поновлення чи відмову у поновленні виплати пенсії позивача. Серед іншого, апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні спірної постанови порушено також норми ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки органи пенсійного фонду звільнені від сплати судового збору, тому судові витрати, які підлягають розподілу, у цій справі відсутні (а.с. 37-38).

Частиною 8 ст. 183-2 КАС України передбачено, що апеляційні скарги у справах, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.

Спірним у даній справі є правомірність припинення відповідачем пенсії позивачу з квітня 2017 року.

Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_2, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 16 грудня 2014 року № 919028034 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 93401 (а.с. 12).

На підставі розпорядження до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 77273 від 27.01.2015 року ОСОБА_2, з 01 серпня 2014 року взято на облік як отримувача пенсії відповідно до статті 14 Закону України Про пенсійне забезпечення (а.с. 29 звр.).

З 01 квітня 2016 року Управлінням припинено позивачу виплату його пенсії.

Із заперечень відповідача на даний адміністративний позов вбачається, що пенсію позивачу було призупинено на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.03.2017 року за вих. № 3147/02 про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесено позивача (а.с. 27-28).

Підтвердженням того фату, що позивачу не виплачується пенсія з квітня 2017 року підтверджується також банківською довідкою (виписка по рахунку за період з 17 січня 2017 року по 20 квітня 2017 року), виданою АТ «Ощадбанк» відповідно до якої пенсію позивачу востаннє нараховано у березні 2017 року у розмірі 3971,71 грн. (а. с. 14).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що виплата пенсії ОСОБА_2 зупинена без винесення певного рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, і взагалі, дії пенсійного фонду є такими, що порушують право позивача на судовий захист, відмовивши, при цьому, у задоволенні вимоги позивача про зобовязання відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення посилаючись на те, що статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено можливість встановлення судового контролю після набрання рішенням законної сили у випадку його невиконання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 47 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Колегія суддів зазначає, що рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії не приймалося, що не заперечувалось відповідачем.

Як зазначалось вище, підставою для припинення виплати позивачу пенсії стали посилання відповідача на лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.03.2017 року за вих. № 3147/02 про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесено позивача

Колегія суддів зазначає, що лист ГУПФУ у Луганській області не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, а отже не є і належною підставою для припинення виплат, передбачених частиною 1 статті 47 Закону № 1058-IV в рамках статті 49 вказаного Закону, тому у даному випадку, оскільки позивачем при зверненні до суду першої інстанції були заявлені вимоги про визнання протиправними дії (в частині припинення виплати пенсії) та бездіяльність в частині невиплати позивачу пенсії з березня 2016 року.

Крім того, слід зазначити, що статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначено, серед іншого, що …. право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача (в частині припинення виплати пенсії) та визнання протиправною його ж бездіяльність в частині невиплати позивачу пенсії з квітня 2017 року та зобовязання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії за віком та сплатити заборгованість починаючи з квітня 2017 року підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або поза бюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, у звязку з чим, вказана вимога позивача підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобовязання відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, то в цій частині рішення суду не оскаржувалося.

Що стосується посилання апелянта на те, що судові витрати, які підлягають розподілу, у цій справі відсутні, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що сплата судового збору відрізняється за своєю суттю від розподілу судових витрат. Останній є частиною відновлення порушеного права, тому задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції правомірно присудив судові витрати у вигляді судового збору в сумі 640 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь держави.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 липня 2017 року у справі № 428/5115/17 залишити без змін.

Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили з моменту її постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді І.А. Васильєва

ОСОБА_3