Постанова № 68655165, 22.08.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 р. Справа № 804/4782/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гончарової Ірини Анатоліївни розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпро ГУ ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Лівобережної ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки, виходячи з положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Проте, всупереч податковому кодексу України Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII були внесені зміни до елементів транспортного податку на 2016 рік. Окрім того, позивач вказує на тому, що згідно з інформацією офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку розрахунок вартості транспортного засобу, який перебуває у його власності складає 798 971, 91 грн. У зв'язку з чим транспортний засіб, який перебуває у власності позивача не підпадає під об'єкт оподаткування транспортним податком та не повинен бути сплачений.

Представник позивача подав заяву про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти позову заперечував, у запереченнях проти адміністративного позову зазначив, що позивач має зареєстрований в Україні згідно з чинним законодавством власний легковий автомобіль, який відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України є об'єктом оподаткування. Зазначив, що оскільки положення п.п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, якими визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, є чинним, не змінені та не скасовані - то відповідно відсутні підстави для врахування наведених вище доводів позивача та задоволення позовних вимог.

Враховуючи обмеженість строку вирішення справи та те, що позивач просив про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У власності ОСОБА_2 перебуває легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUREG, 2014 року випуску, за реєстраційним номером АЕ 0271 ОО, об'єм двигуна 2967 куб. см., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу серії СXХ 727498.

Відповідно до п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

02.11.2016 року відповідачем на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та пп. 267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення № 13743-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25 000,00 грн.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 02.11.2016 року № 13743-13 ОСОБА_2 було подано адміністративний позов до суду. Правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13 є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2015 року до ПК внесені зміни, зокрема статтю 267 викладено в новій редакції "Транспортний податок", тобто фактично запроваджено цей податок.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Відповідно до п. 267.4 ст .267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01 січня 2016 року.

Відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Постановою Кабміну від 18.02.2016р. № 66 затверджена Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей їх віднесення до об'єктів оподаткування транспортним податком.

Відповідно до п. 13-14 Методики (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Суд зазначає, що відповідно до офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України: Транспортні засоби: розрахунок вартості (http://www.me.gov.ua/Vehicles/CalculatePrice?lang=uk-UA) з'ясовано, що середньоринкова вартість транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUREG, 2014 року випуску, об'єм двигуна 3000 куб. см. становить 798 971,91 грн.

У зв'язку з чим, суд зазначає, що легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUREG, 2014 року випуску, за реєстраційним номером АЕ 0271 ОО, об'єм двигуна 2967 куб. см., який перебуває у власності ОСОБА_2 не є об'єктом оподаткування транспортним податком відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України та як наслідок не повинен бути сплачений позивачем.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13 є незаконним та підлягає скасуванню.

Стосовно доводів позивача на тому, що податкове повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13 прийняте контролюючим органом з порушенням п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Судом встановлено, що Лівобережною ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення 02.11.2016 року, у зв'язку з чим не могло бути надіслане позивачу до 1 липня 2016 року, що є порушенням п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України. Проте, суд зазначає, що дане порушення є формальним та не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, якщо його було прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Стосовно інших доводів позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується в тому числі на принципі стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Суд зазначає, що при співвідношенні норми-принципу, якою є норма п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України та норм ст. 267 ПК, які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. Місцевими є податки та збори, встановлені переліком і в межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах повноважень, які є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до п.п. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до п. 10.2 ст. 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Суд зазначає, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року № 3/65 «Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста» зазначено, що об'єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку визначено згідно зі ст.ст. 46-49, 267 ПК України. Дане рішення набирає чинності з 01.01.2016 року.

Також рішенням Дніпропетровської міської ради від 13.07.2016 року № 7/11«Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста» зазначено, що об'єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку визначено згідно зі ст.ст. 46-49, 267 ПК України. Дане рішення набирає чинності з 01.08.2016 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що Дніпропетровська міська рада прийняла рішення про встановлення транспортного податку відповідно до чинного законодавства.

Також суд зазначає, що відповідно до п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Окрім того, при вирішенні питання про співвідношення норм п.п. 12.3.4 та п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК України, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК.

Щодо посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» та «Щокін проти України», суд зазначає наступне.

У справі «Серков проти України» (заявка № 39766/05) Європейський суд дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно не відповідало «якості» закону, що мало наслідком його суперечливе тлумачення Верховним судом (Нагадаємо, що в січні 2003 року Верховний суд України, розглядаючи спір щодо застосування законодавства про сплату ПДВ на таку діяльність як ввезення товару на територію держави суб'єктом підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку, вирішив що до такої діяльності вказана законодавством вимога сплати ПДВ не застосована. У грудні 2003 року Верховний суд України застосував протилежний підхід до вирішення аналогічного спору і визнав, що вказане законодавство застосовується до такої діяльності платника єдиного податку. У період з березня по липень 2004 року із заявника ОСОБА_3, який був платником єдиного податку та здійснював ввезення товарів на територію України, було стягнуто ПДВ) та у зв'язку з тим, що судами в супереч національного законодавства не було застосовано підхід, який був би сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

У справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд в своєму рішення зазначає, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики.

З огляду на факти справи Евпропейський суд зазначає, що Декрет, який мав силу закону України, чітко встановлював фіксовану 20 % ставку податку з доходу, одержуваного не за місцем основної роботи. Однак податкові органи та суди проігнорували цю норму та застосували ставку прогресивного оподаткування до цього виду доходу, тим самим наклавши на заявника додаткові зобов'язання зі сплати загального прибуткового податку. Податкові органи посилалися на Інструкцію Головної державної податкової інспекції як на підставу таких дій. Пізніше податкові органи також посилалися на Декрет та Указ Президента. Оскільки національні суди посилалися на Декрет для того, щоб виправдати накладання на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку, Суд не може зрозуміти, за яких підстав частина 3 статті 7 цього правового акту не була взята до уваги. Національні суди не висловились з цього питання, незважаючи на той факт, що заявник порушував його під час кожного національного провадження. Посилання судами на Інструкцію не є доцільним, оскільки, відповідно до статті 23 Декрету, Інструкція може регулювати лише питання застосування Декрету і не може встановлювати жодні норми, які б суперечили цьому правовому акту.

Суд зазначає, що вищезазначені рішення Європейського суду з прав людини прийняті за різних обставин справи, які відмінні від обставин справи, яка розглядається. Більше того, Європейський суд в своєму рішення зазначає, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».

Суд зазначає, що наразі відсутнє неоднозначне тлумачення Верховним судом України ст. 267 ПК України. Дана стаття відповідає якості закону та чітко визначає поведінку особи.

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUREG, 2014 року випуску, за реєстраційним номером АЕ 0271 ОО, об'єм двигуна 2967 куб. см., який перебуває у власності ОСОБА_2 не є об'єктом оподаткування транспортним податком відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України. У зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13 є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Лівобережної ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2016 року № 13743-13 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 02.11.2016 року № 13743-13.

Присудити із Лівобережної ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 640 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Гончарова