Постанова № 68630785, 29.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року Справа № 910/21682/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Погребняка В.Я.,суддів:Білошкап О.В., Катеринчук Л.Й.,розглянувши касаційну скаргу у режимі відеоконференції ОСОБА_4на ухвалугосподарського суду м. Києва від 02.02.2017 рокута постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 рокуу справі№910/21682/15 господарського суду м. Києва за заявоюОСОБА_4доДержавного підприємства "Конярство України"пропоновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної платиза участю представників сторін:

ОСОБА_4 особисто;

від Державного підприємства "Конярство України" - Медведецький А.А., дов. № 120 від 04.05.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду м. Києва знаходиться справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" (далі - ДП "Конярство України", боржник). Провадження у справі перебуває на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду м. Києва від 15.10.2015 року.

У червні 2016 до господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, заявник) із позовною заявою до боржника про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку.

Справа у частині позовних вимог ОСОБА_4 судами розглядалась неодноразово.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року (суддя - Пасько М.В.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати в межах справи № 910/21682/15.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, у якій просив скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_4 до ДП "Конярство України".

У своїй апеляційній скарзі заявник просив: скасувати наказ №163-к від 12.05.2016 року про незаконне звільнення ОСОБА_4 та поновити останнього на посаді юрисконсульта ДП "Конярство України" на підставі ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.05.2016 по час прийняття рішення судом, виходячи із суми середнього заробітку за кожен день - 102 грн., починаючи із 06.05.2016 року; стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника не виплачену за 15 робочих днів заробітну плату у розмірі 1740 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника недораховану компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 1,5 дні в сумі 110,53 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника середню заробітну плату у сумі 714 грн. за час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку з 05.05.2016 року по 13.05.2016 року; стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника витрати на листування, виходячи з доданих чеків; стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника витрати на проїзд з м. Запоріжжя до м. Києва в загальній сумі 481,81 грн., відповідно до заявленого клопотання від 20.12.2016 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі № 910/21682/15 (головуючий суддя - Сотніков С.В., суддя - Чорна Л.В., суддя - Скрипка І.М.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року за заявою ОСОБА_4 до ДП "Конярство України" про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство ДП "Конярство України" за заявою ОСОБА_4 до ДП "Конярство України" про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати залишено без змін.

Не погодившись з ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі № 910/21682/15, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог (вх. №7227 від 21.08.2017 року) просить скасувати наведені судові акти у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 до ДП "Конярство України", а саме: скасувати наказ №163-к від 12.05.2016 року про незаконне звільнення ОСОБА_4 та поновити останнього на посаді юрисконсульта ДП "Конярство України" на підставі ч. 1 ст.235 КЗпП України;

стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.05.2016 року по час прийняття рішення судом, виходячи із суми середнього заробітку за кожен день - 102 грн., з урахуванням уточнень з 06.05.2016 року по 22.08.2017 року, включно, на суму 33048 грн.;

стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника невиплачену за 15 робочих днів заробітну плату у розмірі 1530 грн.;

стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника середню заробітну плату у сумі 714 грн. за час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку з 05.05.2016 року по 13.05.2016 року;

стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника витрати на листування, виходячи з доданих чеків на суму 472,14 грн.; стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника витрати на проїзд з м. Запоріжжя до м. Києва та у зворотному напрямку в загальній сумі 1422,25 грн., відповідно до заявлених у справі клопотань від 20.12.2016 року, від 23.03.2017 року, від 28.04.2017 року;

стягнути з ДП "Конярство України" на користь заявника 15000 грн. моральної шкоди на підставі ст. 237 КЗпП України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на порушення та невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 55 Конституції України, ст. ст. 2, 24, 32, 38, п. 4 ч. 1 ст. 40, 103, 115 149, ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 22, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Крім того, заявник посилається на неврахування у оскаржуваних судових актах вказівок Вищого господарського суду України у постанові від 20.12.2016 року у даній справі та неврахування правової позиції Верховного Суду України у постанові від 31.10.2012 року у справі №6-120цс12.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Коваленко В.М., суддя - Поляков Б.М. (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.07.2017 року в матеріалах справи).

До Вищого господарського суду України надійшло клопотання ОСОБА_4 від 25.05.2017 року (в. №7535) про розгляд даної справи колегією суддів у складі п'яти суддів.

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 (вх. №7335) від 25.05.2017 року стосовно формування колегії у складі п'яти суддів для розгляду справи №910/21682/15, яке мотивовано складністю даного спору, з урахуванням приписів ч.3 ст. 46 ГПК України, ч. 2 ст. 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 25.04.2016 року № 5, відмовлено з огляду відсутність підстав, які унеможливили б розгляд цієї справи визначеною автоматичним розподілом у встановленому порядку колегією у складі трьох суддів (лист Голови Вищого господарського суду України від 10.07.2017 року №04-21/271, лист у матеріалах справи).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України Пляс Н.В. від 10.07.2017 року, у зв'язку із відпусткою судді Полякова Б.М., відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50, 2.3.51 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями) призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №910/21682/15 (розпорядження в матеріалах справи).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2017 року у судовій справі 910/21682/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя -суддя - Коваленко В.М., Білошкап О.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до провадження. Зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі № 910/21682/15 до надходження оригіналу справи № 910/21682/15 до Вищого господарського суду України.

До Вищого господарського суду України надійшло клопотання ОСОБА_4 (вх. №7535) про проведення судових засідань у режимі відеоконференції.

До Вищого господарського суду України надійшла заява ОСОБА_4 про роз'яснення ухвали Вищого господарського суду України від 11.07.2017 року у даній справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2017 року у судовій справі № 910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для роз'яснення судового рішення визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя - Коваленко В.М., суддя - Білошкап О.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України Пляс Н.В. від 19.07.2017 року, у зв'язку із відпусткою судді Коваленка В.М., відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50, 2.3.51 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями) призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №910/21682/15 (розпорядження в матеріалах справи).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2017 року у судовій справі № 910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя - Панова І.Ю., суддя - Білошкап О.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.07.2017 року у зазначеному складі суду заяву ОСОБА_4 про роз'яснення ухвали Вищого господарського суду України від 11.07.2017 року у справі №910/21682/15 залишити без задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України Пляс Н.В. від 14.08.2017 року, у зв'язку із відпусткою судді Білошкап О.В., відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50, 2.3.51 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями) призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №910/21682/15 (розпорядження в матеріалах справи).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2017 року у судовій справі 910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя - Коваленко В.М. суддя - Панова І.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.08.2017 року у зазначеному складі суду поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі № 910/21682/15. Клопотання ОСОБА_4 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено. Призначено розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі № 910/21682/15 у засіданні колегії суддів Вищого господарського суду України в режимі відеоконференції на 22.08.2017 року на 12 год. 00 хв. у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Копиленка 6, зал № 330.

Доручено Новомиколаївському районному суду Запорізької області забезпечити проведення відеоконференції 22.08.2017 року о 12 год. 00 хв. у приміщенні Новомиколаївського районного суду Запорізької області за адресою: 70101, Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Лесі Українки, 11, в залі судових засідань.

Доведено до відома сторін, що нез'явлення їх представників у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційної скарги. З метою забезпечення своєчасного проведення відеоконференції, копію цієї ухвали направлено на електронну адресу Новомиколаївського районного суду Запорізької області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2017 року у судовій справі 910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя - Панова І.Ю., суддя - Поляков Б.М. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2017 року у судовій справі 910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Панова І.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.08.2017 року у зазначеному складі суду відкладено розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на 29.08.2017 року о 14 год. 30 хв. у засіданні колегії суддів Вищого господарського суду України в режимі відеоконференції у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Копиленка 6, зал № 330. Доручено Новомиколаївському районному суду Запорізької області забезпечити проведення відеоконференції 29.08.2017 року о 14 год. 30 хв. у приміщенні Новомиколаївського районного суду Запорізької області за адресою: 70101, Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Лесі Українки, 11, в залі судових засідань.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України Пляс Н.В. від 28.08.2017 року, у зв'язку із відпусткою судді Панової І.Ю., відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50, 2.3.51 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями) призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №910/21682/15 (розпорядження в матеріалах справи).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2017 року у судовій справі 910/21682/15, відповідно до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я. (доповідач), суддя - Білошкап О.В., суддя - Катеринчук Л.Й. (протокол повторного автоматизованого розподілу в матеріалах справи).

Колегія суддів Вищого господарського суду України у режимі відеоконференції, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 про банкрутство ДП "Конярство України" на стадії розпорядження майном боржника, порушена ухвалою місцевого господарського суду від 15.10.2015 року відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діє з 19.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.08.2016 року у справі № 910/21682/15 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення не виплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 15.08.2017 року у справі № 910/21682/15 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про його поновлення на роботі, суди виходили з правомірності рішення керівника філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" про звільнення ОСОБА_4 з посади юрисконсульта з огляду на встановлені обставини його відсутності без поважних причин на робочому місці 06.05.2016 року, 10.05.2016 року та 11.05.2016 року, що є трудовим правопорушенням у вигляді прогулу та є підставою для його звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, суди дійшли висновку, що вимоги ОСОБА_4 про стягнення із ДП "Конярство України" невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та недонарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку, не підлягають задоволенню як похідні від основної вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої ОСОБА_4 було відмовлено.

Скасовуючи наведені судові рішення Вищий господарський суд України у постанові від 20.12.2016 року, виходив з того, що розглядаючи спір про поновлення ОСОБА_4 на посаді юрисконсульта з підстав його незаконного звільнення керівником філії ДП "Конярство України" за прогул у зв'язку з відсутністю на роботі без поважних причин, суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили обставини справи на предмет встановленого ОСОБА_4 при прийнятті на роботу режиму роботи, не з'ясували, чи є він відмінним від загального режиму роботи працівників на підприємстві, та чи вважається встановлення ОСОБА_4 режиму роботи на умовах неповного робочого тижня на підставі наказу № 33 від 16.03.2016 року зміною істотних умов праці в розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП України, про яку працівник має бути попереджений не пізніше як за два місяці до початку роботи зі зміненими умовами праці.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки правомірності застосування керівником філії ДП "Конярство України" щодо ОСОБА_4 на підставі наказу № 149-к від 04.05.2016 року дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, що полягало у його відсутності на робочому місці 04.05.2016 року (середа), зважаючи на встановлення наказом № 35 від 16.03.2016 року обов'язкового графіка присутності ОСОБА_4 у філії по вівторках та четвергах з визначенням йому в інші дні тижня (понеділок, середа, п'ятниця) дистанційного режиму роботи без вимоги щодо його присутності на робочому місці.

Водночас, касаційний господарський суд звернув увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, чи додержано керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" вимоги ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше як за два місяці при встановленні ОСОБА_4 графіку роботи згідно штатного розпису та чинного трудового законодавства відповідно до наказу № 154-к від 05.05.2016 року, яким відмінено дію наказу № 35 від 16.03.2016 року, що визначав режим роботи юрисконсульта філії ДП "Конярство України" ОСОБА_4 на умовах неповного робочого тижня.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки діям керівника філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" щодо відхилення вимог юрисконсульта ОСОБА_4 згідно заяви від 05.05.2016 року про його звільнення з 05.05.2016 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та погодження звільнення ОСОБА_4 із займаної посади в порядку ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

При цьому, Вищий господарський суд України звернув увагу на правову позицію, що викладена у Постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 року у справі №6-120цс12 щодо неправомірності зміни роботодавцем підстав для розірвання трудового договору.

Також, суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, чи є юрисконсульт ОСОБА_4 членом створеної на підприємстві первинної профспілкової організації та чи звертався керівник підприємства-боржника до профспілкового комітету за погодженням звільнення ОСОБА_4 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як члена профспілки.

Вищий господарський суд України визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про правомірність звільнення ОСОБА_4 із займаної посади за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без надання належної оцінки обставинам подання ним 05.05.2016 року заяви про звільнення за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з підстав грубого порушення керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" положень законодавства про працю, що полягало у його неповідомленні, як працівника, про зміну істотних умов праці (режиму роботи) відповідно до наказу № 154-к від 05.05.2016 року у встановлений ч. 3 ст. 32 КЗпП України строк та такими, що не узгоджуються з вимогами ст. ст. 32, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Розглядаючи даний спір повторно, суди встановили що наказом філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" № 301-к від 06.10.2015 року ОСОБА_4 прийнято на роботу на посаду юрисконсульта філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України".

Вказаним наказом визначено оплату праці згідно штатного розпису за посадовим окладом юрисконсульта в розмірі 2205 грн., а також ознайомлено ОСОБА_4 під особистий підпис з умовами праці, внутрішнім трудовим розпорядком та охороною праці на робочому місці.

Наказом філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" № 35 від 16.03.2016 року ОСОБА_4 встановлено обов'язковий графік присутності у філії по вівторках та четвергах з 8-годинним робочим днем, а в інші дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця - дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта); судами встановлено, що з долученої до матеріалів справи копії зазначеного наказу вбачається, що ОСОБА_4 з ним ознайомлений та не заперечував щодо зміни умов праці.

Суди встановили, що у зв'язку з виробничою необхідністю наказом філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" № 154-к від 05.05.2016 року відмінено дію наказу № 35 від 16.03.2016 року та встановлено юрисконсульту ОСОБА_4 з 05.05.2016 року графік роботи згідно штатного розпису та чинного трудового законодавства.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що не погоджуючись із наказом філії ДП "Конярство України" № 154-к від 05.05.2016 року та обґрунтовуючи істотною зміною умов праці без його повідомлення про таку зміну в порядку ч. 3 ст. 32 КЗпП України, ОСОБА_4 подав заяву про звільнення за вх. № 11 від 05.05.2016 року, в якій просив звільнити його за власним бажанням з 05.05.2016 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у якій передбачено право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Однак, вважаючи, що ОСОБА_4 не вказано обґрунтованих підстав для його звільнення у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, керівник філії ДП "Конярство України" надав юрисконсульту право звільнитися за ст. 38 КЗпП України з обов'язковим попередженням роботодавця за два тижні до звільнення, про що зробив запис на його заяві.

Судами встановлено, що з 06.05.2016 року ОСОБА_4 був відсутнім на робочому місці, що підтверджується копіями актів від 06.05.2016 року, від 10.05.2016 року та від 11.05.2016 року, складеними працівниками філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України".

Матеріалами справи підтверджується, що 06.05.2016 року філією ДП "Конярство України" направлено ОСОБА_4 попередження про звільнення у разі відсутності на робочому місці до 11.05.2016 року.

В пояснення причин нез'явлення на роботу ОСОБА_4 письмово повідомив роботодавця про те, що вважає датою свого звільнення 05.05.2016 року згідно поданої ним в цей же день заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Також, судами встановлено обставини оголошення ОСОБА_4 наказами філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" № 101-к від 25.03.2016 року та № 149-к від 04.05.2016 року доган у зв'язку з непроведенням ним юридичної підготовки по реорганізації тракторних бригад філії та порушенням трудової дисципліни, а саме відсутності 04.05.2016 року на робочому місці без попередження керівника; при цьому, письмових пояснень щодо застосування до нього доган, як дисциплінарних стягнень, ОСОБА_4 філії ДП "Конярство України" не надано.

Судами встановлено, що відповідно до наказу філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" № 163-к від 12.05.2016 року юрисконсульта ОСОБА_4 звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та нараховано йому компенсацію за невикористану відпустку в кількості 18 календарних днів за період роботи з 06.10.2015 року по 12.05.2016 року.

Не погодившись із рішенням про своє звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та не донарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 зазначив, що наказом філії "Запорізький кінний завод № 86 ДП "Конярство України" № 163-к від 12.05.2016 року його незаконно було звільнено з посади юрисконсульта за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи, що його звільнення із займаної посади із визначених роботодавцем підстав є незаконним та таким, що грубо порушує законодавство про працю, ОСОБА_4 просив господарський суд: поновити його на посаді юрисконсульта і зобов'язати керівника філії "Запорізький кінний завод № 86 ДП "Конярство України" ОСОБА_7 звільнити його за заявою від 05.05.2016 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути з ДП "Конярство України" вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку на суму 6 615 грн., вихідну допомогу в розмірі двох мінімальних заробітних плат на суму 2 900 грн., невиплачену заробітну плату на суму 1 740 грн., недонараховану компенсацію невикористаної частини щорічної відпустки за півтора дні, середню заробітну плату за час затримки розрахункових коштів на день фактичного розрахунку з 05.05.2016 року по 13.06.2016 року, а також середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.05.2016 року.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про його поновлення на роботі, суд першої інстанції встановив, що у своїй заяві про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України ОСОБА_4 не зазначено конкретних фактів порушення роботодавцем трудового законодавства відносно працівника, не зазначено нормативно-правових актів, які на думку працівника були порушені роботодавцем, отже правові підстави для звільнення ОСОБА_4 в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України, на переконання суду першої інстанції, були відсутні.

Місцевий господарський суд у оскаржуваній ухвалі від 02.02.2017 року вказав на те, що факти порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, порушення чи невиконання колективного договору можуть бути підтверджені виключно актами перевірки Державної служби України з питань праці (її територіальними підрозділами) та постановами суду, які набрали законної сили.

На думку суду першої інстанції, ОСОБА_4 не підтверджено належним чином невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, оскільки, у матеріалах справи відсутні відповідні рішення судів та/або Державної служби України з питань праці, яким би було встановлено порушення вимог законодавства про працю, порушення чи невиконання умов

колективного договору, у матеріалах справи відсутні докази звернення до уповноважених органів для проведення відповідних перевірок з питань дотримання роботодавцем трудового законодавства.

Встановивши відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України, місцевий господарський суд визнав правомірними дії керівника філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" щодо відхилення вимог юрисконсульта ОСОБА_4 згідно заяви від 05.05.2016 року про його звільнення з 05.05.2016 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та погодження звільнення ОСОБА_4 із займаної посади в порядку ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Суд першої інстанції вказав на те, що роботодавець, самостійно визначивши умови звільнення згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, правомірно відхилив вимоги юрисконсульта ОСОБА_4 згідно заяви від 05.05.2016 року, та правомірно зобов'язав ОСОБА_4 виконувати свої трудові обов'язки за трудовим договором із підприємством-боржником впродовж двох тижнів з дня подання заяви про звільнення.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про його поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з правомірності рішення керівника філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" про звільнення ОСОБА_4 з посади юрисконсульта з огляду на встановлені обставини його відсутності без поважних причин на робочому місці 06.05.2016 року, 10.05.2016 року та 11.05.2016 року, що є трудовим правопорушенням у вигляді прогулу та є підставою для його звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вимоги ОСОБА_4 про стягнення із ДП "Конярство України" невиплаченої заробітної плати, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та недонарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку, суд першої інстанції відхилив, як похідні від основної вимоги про поновлення на роботі, у задоволенні якої ОСОБА_4 відмовлено.

Водночас, місцевий господарський суд встановив, що у відносинах з роботодавцем інтереси працівників філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" представляє профспілковий комітет, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням трудових прав працівників на підприємстві, а також встановив, що юрисконсульт ОСОБА_4 не був членом створеної на підприємстві первинної профспілкової організації, отже, обов'язок керівника підприємства-боржника погоджувати звільнення ОСОБА_4 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з профспілковим комітетом підприємства, був відсутній.

Разом з тим, господарський суд першої інстанції з посиланням на п. 5.5. Колективного договору філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" встановив, що ОСОБА_4 при прийнятті на роботу був ознайомлений із встановленим у Філії режимом роботи, а саме: щоденно з 8.00 до 17.00 з перервою з 12.00 до 13.00 та з двома вихідними днями - субота, неділя, та не заперечував проти такого графіку під час прийняття його на роботу та ознайомлення з наказом №301-к від 06.10.2015 року.

З урахуванням встановленого, суд відхилив доводи ОСОБА_4 про те, що прийняття наказів від 16.03.2016 року № 35 та від 05.05.2016 року № 154-к істотно змінює умови праці та порушує роботодавцем положення ч. 3 ст. 32 КЗпП України, про яку працівник має бути попереджений не пізніше як за два місяці до початку роботи зі зміненими умовами праці.

Відповідно до вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Переглядаючи ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції у постанові від 10.05.2017 року у справі № 910/21682/15, погодився із результатом розгляду судом першої інстанції трудового спору між ОСОБА_4 та ДП "Конярство України" та не вбачав правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Доводи ОСОБА_4 про порушення філією ДП "Конярство України" вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо його повідомлення про зміну режиму роботи, як істотної умови праці, що мала місце згідно з наказами філії ДП "Конярство України" № 35 від 16.03.2016 року (встановлення ОСОБА_4 неповного робочого тижня) та № 154-к від 05.05.2016 року (встановлення ОСОБА_4 графіку роботи згідно штатного розпису та чинного трудового законодавства), апеляційний суд відхилив, з огляду на те, що умовами наказу № 35 від 16.03.2016 року юрисконсульту ОСОБА_4 було встановлено обов'язковий графік присутності у філії по вівторкам та четвергам з 8-годинним робочим днем, а інші дні тижня: понеділок, середа, п'ятниця - дистанційний режим роботи (телефон, електронна пошта), отже, у період з 06.05.2016 року по 12.05.2016 року ОСОБА_4 зобов'язаний був прибути на робоче місце 10 (вівторок) та 12 (четвер) травня 2016 року для виконання умов трудового договору.

Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що зміна умов праці за наказом № 154-к від 05.05.2016 року стала б обов'язковою для юрисконсульта ОСОБА_4, згідно ч. 3 ст. 32 КЗпП України, зі спливом двомісячного терміну, тобто з 06.07.2016 як зміна істотних умов праці, визначена вказаною нормою.

При цьому, встановивши обставини подання ОСОБА_4 заяви про його звільнення із займаної посади з 05.05.2016 року та прийняття філією ДП "Конярство України" до уваги, як підстави для звільнення ч. 1 ст. 38 КЗпП України, апеляційний суд дійшов висновку про недодержання ОСОБА_4, передбаченої законодавством про працю, процедури звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України та самовільне залишення ним робочого місця з 06.05.2016 року до закінчення строку у два тижні для попередження роботодавця, у зв'язку з чим ОСОБА_4 правомірно звільнено за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, виходячи з такого.

Положеннями ст. 43 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також встановлено гарантії захисту громадян від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, право на працю реалізується працівниками шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Слід відзначити, що наведена норма передбачає укладення трудового договору, як правило, у письмовій формі. Звичною після формулювання правила є зазначення на виняток з цього правила. У ч. 1 ст. 24 КЗпП законодавець обрав інший варіант: після викладу правила він перелічив випадки, коли воно є обов'язковим, у зв'язку з чим саме правило втратило ознаку обов'язковості.

Отже, трудові правовідносини між роботодавцем та працівником, зазвичай, оформляються шляхом укладення письмового трудового договору або шляхом видачі наказу (розпорядження) роботодавця про прийняття працівника на роботу, що прирівнюється до укладення трудового договору.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, поширюються положення колективного договору і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України зміст колективного договору становлять взаємні зобов'язання його сторін (власника або уповноваженого ним органу (особи)) та первинної профспілкової організації (представників, вільно обраних на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів)) щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема зміни в організації виробництва і праці, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Згідно зі ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Як уже зазначалось, господарський суд першої інстанції з посиланням на п. 5.5.Колективного договору філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" встановив, що ОСОБА_4 при прийнятті на роботу був ознайомлений із встановленим у Філії, режимом роботи, а саме: щоденно з 8.00 до 17.00 з перервою з 12.00 до 13.00 та з двома вихідними днями - субота, неділя, та не заперечував проти

такого графіку під час прийняття його на роботу та ознайомлення з наказом №301-к від 06.10.2015 року.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції зробив передчасний висновок як про відсутність підстав вважати прийняття ОСОБА_4 на роботу на підставі усного трудового договору з керівником філії щодо дистанційного режиму роботи (телефон, електронна пошта), з визначенням робочого місця за місцем постійного проживання останнього так і про те, що прийняття наказів філією ДП "Конярство України" від 16.03.2016 року № 35 та від 05.05.2016 року № 154-к істотно не змінило умов праці та не порушило роботодавцем положення ч. 3 ст. 32 КЗпП України (попередження працівника не пізніше як за два місяці до початку роботи зі зміненими умовами праці).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 цього Кодексу встановлено вимогу щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.12 роз'яснено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Так, матеріали справи містять пояснення начальника відділу кадрів філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" ОСОБА_8 про звільнення ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 85, 86) із якого вбачається, що юрисконсульт ОСОБА_4 до березня 2016 року з'являвся у філії лише для отримання заробітної плати, хоча у табелі робочого часу підприємства присутність останнього відповідала правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відсутність юрисконсульта ОСОБА_4 впродовж 5-ти місяців на робочому місці з моменту прийняття на роботу з 06.10.2015 року до березня 2016 року за відсутності відповідних наслідків у вигляді дисциплінарних стягнень та/або звільнення із займаної посади беззаперечно свідчить про погодження дистанційного режиму роботи ОСОБА_4 із керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України".

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування положень ст. 42, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що завадило судам дійти правомірного висновку про порушення керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" при прийнятті наказів від 16.03.2016 року №35 та від 05.05.2016 року № 154-к положень ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше як за два місяці до початку роботи зі зміненими умовами праці, оскільки після винесення наказу №35 від 16.03.2016 року умови роботи істотно змінювались у зв'язку із переходом з дистанційного режиму роботи ОСОБА_4 на обов'язкову присутність у філії (вівторок, четвер).

Винесення наказу від 05.05.2016 року № 154-к керівником філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" щодо встановлення ОСОБА_4 графіку роботи згідно штатного розпису та чинного трудового законодавства без обов'язкового попередження працівника за два місяці, також істотно змінювало в бік погіршення умови праці юрисконсульта ОСОБА_4, що і стало підставою для ініціювання останнім припинення трудових правовідносин між сторонами спору, в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України, без попередження адміністрації філії "Запорізький кінний завод №86" ДП "Конярство України" письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові встановив, що зміна умов праці за наказом № 154-к від 05.05.2016 року стала б обов'язковою для юрисконсульта ОСОБА_4 зі спливом двомісячного терміну, тобто з 06.07.2016 року згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України як зміна істотних умов праці, визначена вказаною нормою законодавства.

Проте, суд апеляційної інстанції лише констатував наведений факт, але в порушення ст. ст. 42 , 47, 43, 11112 ГПК України висновку щодо відсутності правових підстав для застосування керівником філії ДП "Конярство України" щодо ОСОБА_4 на підставі наказу № 149-к від 04.05.2016 року дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, що полягало у його відсутності на робочому місці 04.05.2016 року (середа), зважаючи на встановлення наказом № 35 від 16.03.2016 року обов'язкового графіка присутності ОСОБА_4 у філії по вівторках та четвергах з визначенням йому в інші дні тижня (понеділок, середа, п'ятниця) дистанційного режиму роботи без вимоги щодо його присутності на робочому місці, не зробив.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України. (правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 року у справі №6-120цс12).

На врахування наведеної правової позиції під час нового розгляду справи звертав увагу Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20.12.2016 року у даній справі.

Обов'язковість врахування висновку Верховного Суду України судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права передбачає ч. 1 ст. 11128 ГПК України, обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції для суду першої інстанції під час нового розгляду справи визначає ч. 1 ст. 11112 ГПК України.

Проте, здійснюючи повторний розгляд справи, суди попередніх інстанцій грубо порушили принцип обов'язковості вказівок судів касаційних інстанцій, зробивши той самий висновок, що і при первісному розгляді даного спору щодо правомірності самостійної зміни правової підстави розірвання трудового договору з ч. 3 ст. 38 КЗпП України та ч. 1 ст. 38 КЗпП України керівником філії ДП "Конярство України" і як наслідок, розглядаючи спір про поновлення ОСОБА_4 на посаді юрисконсульта з підстав його незаконного звільнення керівником філії ДП "Конярство України", дійшли хибного висновку про правомірність звільнення юрисконсульта ОСОБА_4, відповідно до наказу філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" №163-к від 12.05.2016 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

При цьому слід врахувати, що суди відступаючи від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, не навели відповідних мотивів.

Відповідно до ст. ст. 235, 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до Порядку обчислення заробітної плати затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Наведені у даній постанові порушення норм матеріального права в частині вимоги заявника про поновлення на роботі призвели до передчасних висновків про відсутність правових підстав для стягнення вихідної допомоги, стягнення невиплаченої заробітної плати, недонарахованих коштів за невикористану щорічну відпустку, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Так, суди попередніх інстанцій не перевірили розрахунки заявника ОСОБА_4 щодо середньомісячної заробітної плати, у відповідності до Порядку обчислення заробітної плати затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 щодо відповідних виплат заявлених останнім у даному спорі, не встановили наявність даних про нараховану заробітну плату за два попередніх місяці, що передували звільненню, не здійснили, в порядку ст. 65 ГПК України необхідних дій по підготовці справи до розгляду, зокрема, щодо зобов'язання сторін звірити розрахунки, витребувати від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, тощо.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, а передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, касаційні вимоги ОСОБА_4 щодо стягнення з ДП "Конярство України" на користь заявника середньої заробітну плату за час вимушеного прогулу; не виплаченої за 15 робочих днів заробітної плати; середньої заробітної плати за час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку; витрати на листування, витрати на проїзд з міста Запоріжжя до міста Києва та у зворотному напрямку, а також вимоги щодо стягнення моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України, які взагалі заявлені лише на стадії касаційного перегляду, не можуть бути розглянуті судом касаційної інстанції.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскаржені ОСОБА_4 судові рішення не відповідають таким вимогам, оскільки як суд першої інстанції, так й апеляційний господарський суд не дотримались вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, порушили вимоги матеріального права, зокрема, ст. ст. 32, 38, п. 4 ч. 1 ст. 40, 235 КЗпП України, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Наведені вимоги ОСОБА_4 мають бути розглянуті під час нового розгляду судом першої інстанції, який з урахуванням викладеного, повинен всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, здійснити відповідні дії щодо підготовки справи до розгляду, регламентовані приписами ст. 65 ГПК України, об'єктивно оцінити докази, перевірити надані ОСОБА_4 розрахунки відшкодувань, з урахуванням ст. ст. 235-238 КЗпП України, та в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 02.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі №910/21682/15 скасувати.

Справу № 910/21682/15 в частині розгляду заяви ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Головуючий: Погребняк В.Я. Суддя Білошкап О.В. Суддя Катеринчук Л.Й.