Рішення № 68625625, 04.09.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/1587/17

провадження 2/201/1131/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області і Державної казначейської служби Україні в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 січня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідачів

прокуратури Дніпропетровської області і Державної казначейської служби Україні в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися, усно уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що він звернувся до прокуратури Дніпропетровської області з заявою про вчинення злочину в порядку ст. 214 КПК України, ця заява в порушення закону відповідачем була залишена без реагування і він звернувся до суду зі скаргою на вказані неправомірні дії прокуратури в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою суду від 10 серпня 2016 року його скарга була задоволена, визнано бездіяльність прокуратури протиправною та зобовязано прокуратуру виконати вимоги ст. 214 КПК України за його заявою. Вказана ухвала набрала законної сили, а отже є бездіяльність прокуратури в розумінні ст. 1176 ЦК України. Йому завдані цим збитки: поштові витрати, послуги адвоката для звернень до прокуратури та інш.. Завдана йому матеріальна і моральна шкода, що підтверджується вказаною ухвалою суду. Розмір моральної шкоди позивач визначає в 500 грн. та вважає за можливе стягувати вказані кошти та витрати з державного казначейства. До правоохоронних органів зі скаргою на вказані дії звертався, але відповіді він не отримував. Вважає незаконні дії вказаного відповідача доведеними і просив стягнути з державного бюджету на його користь матеріальну і моральну шкоду в загальній сумі 900 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача прокуратури Дніпропетровської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно на задоволення скарги позивача судом була винесена ухвала про зобовязання ними вчинити певні дії, ця ухвала ними виконана і таким чином вимоги заявника задоволені. Неправомірними їх дії не визнавалися. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними та не доведеними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби Україні в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що позивач не довів своїх вимог належними доказами, повністю підтримав викладене в засіданні представником прокуратури та його заперечення на позов. До них вимог немає, але все ними робиться і зроблено згідно вимог закону. Ніяких зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважає позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача та представників відповідачів, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно позивач ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Дніпропетровської області з заявою про вчинення злочину в порядку ст. 214 КПК України, ця заява про злочин від 04 липня 2016 року в порушення закону відповідачем була залишена без реагування і позивач звернувся до суду зі скаргою на вказані неправомірні дії прокуратури Дніпропетровської області в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою суду від 10 серпня 2016 року його скарга була задоволена, визнано бездіяльність прокуратури протиправною та зобовязано прокуратуру виконати вимоги ст. 214 КПК України за його заявою. Вказана ухвала набрала законної сили та виконана відповідачем.

Позивач вважає, що оскільки вказана ухвала набрала законної сили, а отже є бездіяльність прокуратури в розумінні ст. 1176 ЦК України. Йому завдані цим збитки: поштові витрати, послуги адвоката для звернень до прокуратури та інш.. Завдана йому матеріальна і моральна шкода, що підтверджується вказаною ухвалою суду. Розмір моральної шкоди позивач визначає в 500 грн. та вважає за можливе стягувати вказані кошти та витрати з державного казначейства. До правоохоронних органів зі скаргою на вказані дії звертався, але відповіді він не отримував. Вважає незаконні дії вказаного відповідача доведеними і просив стягнути з державного бюджету на його користь матеріальну і моральну шкоду в загальній сумі 900 грн. В добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений була звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що позивач не звертався до правоохоронних органів з питанням порушення кримінальної справи відносно працівників прокуратури Дніпропетровської області, ніякою постанови відповідного правоохоронного органу про порушення кримінальної справи або в відмові про це, саме з цього питання не було. Вищезазначеною ухвалою суду також не визнано дії працівників відповідача неправомірними чи протиправними, там лише зобовязано провести певні дії стосовно заяви позивача. Таким чином, вказаним встановлено відсутність вчинення працівниками вказаного відділу протиправних дій відносно позивача та факт завдання діями вказаних осіб шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого звязку між винними діями цих працівників та зазначеними наслідками у вигляді шкоди здоровя позивачу чи моральної шкоди або інших збитків і відповідно винність цих осіб в завданні шкоди, ця вина не встановлена і питання про це не оспорено.

Сторони погодились з відсутністю наявності саме такої постанови і не оскаржували це, тобто, на думку суду, визнали і це не потребує доказування.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року у справі № 201/10534/16-к задоволено скаргу ОСОБА_1 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 04 липня 2016 року про вчинення кримінального правопорушення.

Позивач вважає, що незаконною бездіяльністю прокуратури Дніпропетровської області, яка полягає у не внесенні відомостей за його заявою про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, йому завдано моральної шкоди, а тому, посилаючись на ст. 1167, 1174, 1176 ЦК України просить стягнути 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди и 400 грн. матеріальної шкоди.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями субєктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першої ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що підставою для відшкодування шкоди позивач зазначив бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області в частині неналежного виконання своїх службових обовязків, повязаних з невнесенням відомостей за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обовязок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до ст. 57, 58 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового звязку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою.

При цьому, посилання ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року у справі № 201/10534/16-к є неправомірним, оскільки встановлення факту бездіяльності відповідача, за умови недоведеності позивачем факту наявності шкоди та причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача не є достатньою правовою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не свідчить про безумовне заподіяння йому такою бездіяльністю моральної шкоди, належні й допустимі докази щодо якої в матеріалах справи відсутні. Прийнята слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ухвала від 17 серпня 2016 року вже відновила правовий та процесуальний статус ОСОБА_1, вона досягла своїх цілей, виконана і додаткових дій не потребує.

Крім того, своєю правовою природою понесені ОСОБА_1 витрати

на оплату правової допомоги при розгляді скарги в порядку КПК України,

поштові витрати, в розумінні ст. 118 КПК України, є процесуальними

витратами, тому не можуть відноситись до поняття матеріальної шкоди, відшкодування якої здійснюється за правилами ЦК України, в тому числі згідно положень ст. 1174, ч. 6 ст. 1176 ЦК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обовязків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя фізичній особі, зобовязана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобовязана відшкодувати витрати закладові охорони здоровя на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Але вимог про відшкодування саме вищезазначеної матеріальної шкоди, збитків, передбачених вищезазначеним законодавством, позивчаем не заявлено. Таким чином в судовому засідання не знайшла свого підтвердження та обставина, що неправомірними діями відповідача або конкретних праціввників прокуратури, повязаними з неналежним виконанням своїх трудових обовязків працівниками вказаного відділу позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).

Самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності, порушення способу звернення і примусу до погашення боргу за рішенням суду, встановленої процедури розгляду звернень громадянина, за відсутності доведеного факту наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Наявність такої шкоди відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування. Позивачем не підтверджено будь-якими доказами наявність у нього втрат нематеріального характеру, з якими цивільне законодавство пов'язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди. Фактично позивачем на її обгрунтування наведені лише пояснення та його міркування загального характеру, які не є доказом у цивільній справі.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової чи немайнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він не довів вину відповідача, не надав доказів причинно-наслідкового звязку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідача та начебто завданою шкодою, не надано розрахунку шкоди.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, а ні повністю, а ні частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші (крім передбачених законом) домовленості і зобовязання стосовно позивача по виконанню ухвали суду, розгляду його заяв та інш., а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобовязань, не обізнаність, шкоду та ін. є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до прокуратури Дніпропетровської області і Державної казначейської служби Україні в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити, судові витрати віднести за рахунок держави, оскільки позивач при подачі позову був звільнений від цих витрат, а вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином суд вважає, що позовна заява про стягнення моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в її задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 23, 15, 16, 1167 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 59, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до прокуратури Дніпропетровської області і Державної казначейської служби Україні в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -