Рішення № 68623972, 01.09.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2017 р.Справа № 916/939/17

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді В.С. Петрова

судді Р.В. Волкова

судді М.І. Никифорчука

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від прокуратури - Котелевський О.І.,

від позивача - Чернова Г.А.,

від відповідачів:

1) Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради - Зубенко В.О.,

2) ПП „Бризмарин" - Куклін А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Приватного підприємства „Бризмарин" про визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин та зобов'язання повернути майно,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Приватного підприємства „Бризмарин" про:

- визнання недійсним договору оренди комунального майна - берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погон.м та бетонового майданчика площею 150 м.кв., що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16 станції Великого Фонтану, укладеного між відповідачами 12.10.2015 р. шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 р. № 06/с-15;

- зобов'язання ПП „Бризмарин" повернути на користь позивача комунальне майно - вищезазначену берегозахисну споруду.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

12.10.2015 р. між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ПП «Бризмарин» укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/с-15.

Відповідно до п.п. 1.1 - 2.1 договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані. Для реалізації спільного проекту задіюється берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погонних метрів квадратних та бетонового майданчика площею 150 кв.м, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №15-а та №16 в районі 16 ст. В. Фонтану.

Пунктом 2.4.1 договору встановлено, що ПП «Бризмарин» має право користуватися берегозахисними спорудами, згідно з її цільовим призначенням та умовами даного договору протягом строку, на який він укладений.

Згідно з п. 6.2 договору останній укладений строком на 10 років та є чинним до 01.10.2025 р.

У п. 1.5 договору зазначено, що берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста Одеси, а підприємству надається право користуватися нею виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно умов даного договору.

Так, прокурор вважає, що даний договір є удаваним та вчинений його сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме: договору оренди комунального майна.

Як вказує прокурор, зазначені берегозахисні споруди обліковується на балансі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі розпорядження Одеської обласної ради № 62/р-96 від 17.09.1996 р. «Про передачу майна протизсувного управління обласної державної адміністрації у комунальну власність Одеської міської ради» та рішення Одеської міської ради № 552 від 13.12.1996 «Про прийняття до комунальної власності міста майна Одеського протизсувного управління».

Посилаючись на ст. 203 Цивільного кодексу України, якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, прокурор вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Прокурор зазначає, що фактично договір про співробітництво та організацію взаємовідносин є удаваним правочином, оскільки його умови не відповідають установленим ст. 1130 ЦК України в частині предмету договору про спільну діяльність, а приховує договір оренди вказаного об'єкту нерухомості, оскільки ПП «Бризмарин» передано комунальну власність - об'єкт нерухомості у вигляді берегозахисної споруди (підпірної стінки пл. 46 погонних метрів та бетонового майданчика площею 150 кв.м.) для здійснення підприємницької діяльності. Тобто, на думку прокурора, фактично між сторонами спірного договору укладено договір оренди нерухомого комунального майна, якій містить істотні умови договору оренди, зокрема: об'єкт оренди (п.п. 1.1., 1.2 договору), термін на який укладається договір оренди (п. 6.2 договору), його страхування (п. 2.3.7 договору), а тому правовідносини, що виникли між сторонами повинні регулюватись Законами України «Про місцеве самоврядування України» та «Про оренду державного та комунального майна».

Разом з цим, прокурор посилається на те, що відповідно до ст. ст. 2, 5, 11, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та ст. 25, ч. 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передача комунального майна у користування може здійснюватись виключно на підставі рішень сесії ради, з обов'язковим проведенням оцінки майна, що передається в користування.

Крім цього прокурор зазначає, що розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 р. № 1310-01р затверджено Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди будівель (споруд, приміщень), які є комунальною власністю, яким передбачено обов'язковість конкурсної процедури передачі в оренду комунального майна.

Разом з цим, як вказує прокурор, Одеською міською радою рішення про передачу в користування ПП «Бризмарин» берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погонних метрів квадратних та бетонового майданчика площею 150 кв.м, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №15-а та №16 в районі 16 ст. В. Фонтану не приймалось, відповідні повноваження щодо укладання таких договорів Управлінню інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради не делегувались.

Положенням про Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 384-V, також до повноважень Управління не віднесено питання про передачу в оренду комунального майна територіальної громади міста Одеси, яке перебуває на балансі Управління.

Так, прокурор посилається на п. 2.1.5 Положення, за яким Управління має право залучати на договірних засадах кошти та матеріальні ресурси суб'єктів підприємницької діяльності для ремонту та реконструкції об'єктів берегозахисного комплексу узбережжя, що стосується лише об'єктів, які вже перебувають у користуванні відповідних суб'єктів.

Відтак, посилаючись на ст. 235 Цивільного кодексу України, прокурор вказує, що удаваним визначено правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторонами насправді вчинено.

Отже, прокурор зазначає, що в порушення вищезазначених норм Законів України «Про оренду державного та комунального майна» та «Про місцеве самоврядування в Україні» берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погонних метрів квадратних та бетонований майданчик площею 150 метрів квадратних, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №15-а та №16 в районі 16 ст. В. Фонтану, що перебуває у комунальній власності м. Одеси, передано у користування ПП «Бризмарин» без прийняття відповідного рішення сесії Одеської міської ради, проведення оцінки майна та проведення конкурсної процедури.

Так, прокурор зазначає, що вказані обставини відповідно до ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, є підставою для визнання вчиненого правочину недійсним та зобов'язання повернути берегозахисну спору до комунальної власності м. Одеси.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.04.2017 р. позовну заяву Заступника прокурора Одеської області прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/939/17, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави визначені статтею 23 Закону, а саме: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 ГПК України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Із врахуванням того, що „інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави в конкретних правовідносинах.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Як зазначено прокурором у позові, підставою представництва інтересів держави в суді є відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру" наявність порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Так, за ствердженнями прокурора, оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів. Таким чином прокурор стверджує, що регулювання відносин оренди комунального майна з порушенням законодавства України спричиняє державі і територіальній громаді економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на комунальне майно та тягне нераціональне його використання. Так, прокурор вказує, що враховуючи те, що Одеська міська рада, яка відповідно до вимог чинного законодавства є розпорядником спірного нерухомого майна, не вжила жодних заходів щодо визнання недійним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/с-15 укладеного 12.10.2015 р. між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ПП «Бризмарин» та повернення до комунальної власності м. Одеси спірного нерухомого майна, виникла необхідність представництва прокуратурою Одеської області в суді інтересів держави в особі Одеської міської ради. Відтак, прокурор обґрунтовує звернення до суду із заявленим позовом.

Позивач повністю підтримує позицію прокурора та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, про що зазначено у наданих до суду письмових поясненнях (а.с. 47-54 т. 1). Зокрема, позивач зазначає, що згідно з розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 17.09.1996 р. № 62/р-96 „Про передачу майна протизсувного управління обласної державної адміністрації у комунальну власність Одеської міської ради", на підставі акту приймання-передачі від 01.01.1997 р. та відповідно до рішення Одеського міськвиконкому „Про прийняття до комунальної власності міста майна протизсувного управління" від 13.12.1996 р. № 552 у комунальну власність Одеської міської ради було передану всю матеріально-технічну базу, у тому числі берегозахисні інженерні споруди. Також позивач вказує, що у спірному договорі відсутні істотні умови договору про спільну діяльність, зокрема, відсутнє визначення спільних дій або ведення спільних справ сторін, в той же час наявні взаємні права і обов'язки у розділі 2 договору; відсутня умова участі сторін у результатах спільних дій, а також відсутнє визначення самих результатів спільних дій, на які має бути спрямований договір про спільну діяльність; відсутні умови покриття витрат і збитків учасників у процесі здійснення спільних дій. Натомість, як вказує позивач, за умовами спірного договоруУправління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради передало ПП «Бризмарин» у користування берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки, загальною площею 46 погонних метрів та бетонного майданчика площею 150 кв.м, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16-ої станції Великого Фонтану. Також позивач вказує, що п.п. 2.3.3, 2.3.4, 2.3.5 договору встановлено обов'язок ПП «Бризмарин» за власні кошти здійснити ремонтні роботи у строк, встановлений графіком, який є невід'ємною частиною даного договору; виключно за письмовим погодженням з Управлінням виконати роботи з поточного ремонту, реконструкції та/або капітального ремонту берегозахисної споруди; своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди. Пунктом 2.3.9 договору передбачено обов'язок ПП «Бризмарин» протягом місяця після укладання договору укласти договори страхування спірного майна. Таким чином, позивач вважає, що спірний договір містить істотні умови договору оренди стосовно права користування об'єктом комунального майна, його страхування, умов поліпшення, а також проведення поточного та капітального ремонтів. Наразі позивач зауважує, що Одеською міською радою не було прийнято рішення про передачу у користування ПП «Бризмарин» спірної берегозахисної споруди, а також конкурс на право укладання оренди даного об'єкту проведено не було, а в Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради відсутні повноваження на укладання договорів оренди комунального майна. Крім того, позивач вказує, що у спірному договорі відсутні істотні умови, необхідні для укладення договору комунального майна, що згідно законодавства є підставою для визнання цього договору недійсним (ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна"). Враховуючи зазначене, позивач підтримує позовні вимоги прокуратури Одеської області та вважає, що спірний договір є удаваним та вчинено сторонами для приховання договору оренди комунального майна, яке належить територіальній громади м. Одеси.

Відповідач - Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради позов визнає частково з підстав, зазначених у поясненнях (а.с. 131-132 т. 1). Зокрема, відповідач вказує, що вказана берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки та бетонованого майданчику між траверсами № 15-а та № 16 відноситься до берегозахисних споруд, які були споруджені до проектних завдань на протизсувні заходи другої черги протизсувних споруд (ділянка від пляжу «Аркадія» до мису «Великий Фонтан») морських берегозахисних споруд. Так, за ствердженнями відповідача, замовником зазначених проектних робіт у 1966 році виступало Одеське обласне протизсувне управління, яке в середині 90-х років було ліквідовано, внаслідок чого Одеською міською радою було прийняте рішення про створення Управління інженерного захисту території міста. Виконавцем вказаних проектних завдань на протизсувні заходи була Одеська філія Державного республіканського інституту по проектуванню комунальних споруд міст України „Укргіппрокомунбуд". У відповідності до розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 17 вересня 1996 року № 62/р-96 Одеським обласним протизсувним управлінням відповідно до акту приймання-передачі від 01.01.1997 року було передано усю матеріально-технічну базу на баланс управління капітального будівництва міського виконавчого комітету. В результаті цього розпорядженням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів № 62-р від 24.01.1997 року на виконання рішення Одеського міськвиконкому № 552 від 13.12.1996 року «Про прийняття до комунальної власності міста майна протизсувного управління» управлінням капітального будівництва міськвиконкому було передано на баланс управління інженерного захисту території міста матеріально-технічну базу Одеського обласного протизсувного управління, до складу якого входили берегозахисні споруди, у тому числі й штучні піщані пляжі міста Одеси. Так, у 2002 році Одеською міською радою було прийнято рішення про реорганізацію управління інженерного захисту території міста в управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради. Як стверджує відповідач, Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради відповідно до вимог цивільного та господарського кодексів України укладались договори про співробітництво та організацію взаємовідносин. Відповідач вказує, що прокуратурою області було витребувано з Управління інформацію щодо укладених договорів, серед яких наявний спірний договір, що, на думку прокурора, є удаваним, а саме приховує інший договір - договір оренди. Проте, як зазначає відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктом оренди гідротехнічні захисні споруди, до яких відноситься берегозахисна споруда у вигляді траверсу, що є предметом даного договору про співробітництво та організацію взаємовідносин. Так, відповідач вказує, що Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради позовні вимоги прокурора в частині визнання договору недійсним визнає, а в частині повернення майна на користь Одеської міської ради у разі задоволення позову просить суд зобов'язати відповідача - ПП «Бризмарин» повернути орендоване майно на користь Управління як балансоутримувача зазначеного майна.

Відповідач - ПП «Бризмарин» проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 134-141 т. 1). Зокрема, відповідач вказує, що як вбачається із змісту наведеного вище спірного договору, а саме в п. 1.1. сторонами чітко визначено мету його укладання - спільна діяльність по створенню умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані. При цьому відповідач вказує, що досягнення сторонами мети, зазначеної у п. 1.1 договору, підтверджується також змістом пунктів договору, які визначають права і обов'язки сторін за цим договором, а також завдання і функції Управління, визначені Положенням про Управління. Так, згідно із Положенням про Управління завданням та функціями Управління є забезпечення розробки та реалізації оперативних заходів і довгострокових програм розвитку інженерної інфраструктури узбережжя та ефективного використання території міста і морського узбережжя. Для цього Управління може залучати на договірних засадах кошти і матеріальні ресурси організацій, підприємств, фізичних осіб-підприємців. Тобто, Управління повинно забезпечити належний технічний стан інженерної інфраструктури узбережжя та його ефективне використання, у тому числі із залученням коштів і матеріальних ресурсів на договірних засадах. В той же час, як зазначає відповідач, метою приватного підприємства, у тому числі ПП «Бризмарин» є отримання прибутку, у тому числі від надання платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу та надання послуг літнього кафе на узбережжі Чорного моря, який безпосередньо залежить від розвитку інженерної інфраструктури узбережжя, що забезпечує наявність потенційних споживачів послуг приватного підприємства. Відповідач стверджує, що для досягнення вищевказаних цілей сторонами й було укладено договір про співробітництво, за яким сторони повинні були досягти мети по створенню умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані. При цьому в результаті виконання сторонами умов цього договору Управління забезпечує виконання покладених на нього Положенням завдань та функцій, а підприємець отримує можливість надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу, у тому числі літнього кафе, які як зазначалося вище, безпосередньо залежать від розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря, що забезпечує наявність потенційних споживачів послуг приватного підприємства. Відтак, відповідач вважає помилковими та безпідставними доводи прокурора про те, що сторони спірного договору фактично мали на меті укладання договору оренди комунального майна. Також, на думку прокурора, предметом спірного договору є користування ПП «Бризмарин» комунальним майном - берегозахисною спорудою (підпірною стінкою, бетонованим майданчиком) суперечать змісту спірного договору, ґрунтуються на невірному тлумаченні прокурором умов договору та неповному з'ясуванню обставин справи. Як зазначає відповідач, за умовами п. 1.2 договору підпірна стінка та бетонований майданчик, які прокурор вважає об'єктом оренди, у користування ПП «Бризмарин» не передавалися, а задіяні сторонами для реалізації спільної мети. Представник відповідача вказує, що ані прокурором, ані позивачем та сторонами спірного договору не надано відповідного акту, за яким підпірна стінка та бетонований майданчик були би передані у користування ПП «Бризмарин». Вказана підпірна стінка призначена для усунення впливу Чорного моря на берег та утримання його від зсувів на певній ділянці в районі 16 станції Великого Фонтану. Конструктивно підпірна стінка є бетонною плитою, яка встановлена вертикально уздовж берегу і має товщину розміром близько 40 сантиметрів, яка до теперішнього часу використовується Управлінням за її призначенням. Як вказує відповідач, за умовами спірного договору та розробленою за погодженням з Управлінням проектною документацією, підпірна стінка, як це зазначено у договорі, повинна бути задіяна для реалізації спільної мети, а саме уздовж 46 погонних метрів верхньої торцевої сторони цієї стінки повинно бути задіяно близько 15 см її товщини, на яких повинно бути покладено близько 46 металевих балок, що виступають над пляжем та їх кінцівки кріпляться на металевих опорах. Вказані металеві балки повинні бути накриті та підшиті дошками товщиною 40 мм. Отже, в результаті задіювання частини верхньої торцевої сторони підпірної стінки ПП «Бризмарин» повинно бути збудовано за власний рахунок навіс над частиною пляжу, який використовується відвідувачами пляжу, так як у часи спекоти, вказаний навіс створює тіньову зону на пляжі, в який відпочивають відвідувачі пляжу. При цьому підпірна стінка не втрачає свого функціонального призначення. Відповідач стверджує, що проектна документація вже розроблена за рахунок ПП «Бризмарин» і будівництво вказаного навісу не відбувається у зв'язку із судовою тяганиною. Як вказує відповідач, верхня частина навісу також використовується відвідувачами пляжу і на ній ПП «Бризмарин» може надавати послуги літнього кафе. Таким чином, відповідач стверджує, що підпірна стінка, як використовувалася Управлінням за її призначенням для утримання берегу від оповзнів та інших природніх процесів, що впливають на цілісність берегу, так і використовується за цим же призначенням до теперішнього часу. Щодо бетонованого майданчику площею 150 кв.м, то вказаний майданчик ПП «Бризмарин» відремонтовано, на всю площу майданчика - 150 кв.м укладено тротуарну плитку. Відтак, як зазначає відповідач, ПП «Бризмарин» фактично виконує умови спірного договору та проводить роботи по реалізації спільного проекту та досягнення мети цього договору - створенню умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані. При цьому відповідач вказує, що на відремонтованому ПП «Бризмарин» бетонованому майданчику, на який також покладена тротуарна плитка, ПП «Бризмарин» на площі 120 кв.м буде надавати відвідувачам пляжу послуги літнього кафе за рахунок розміщеного на цій площі елементу вуличної торгівлі і це відбуватиметься на підставі окремо укладеного договору між ПП «Бризмарин» та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 25.04.2017 р. про право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, відповідно до якого за розміщення елементів вуличної торгівлі на площі 120 кв.м ПП «Бризмарин» повинно сплачувати щомісячно кошти у розмірі, встановленому рішенням виконкому Одеської міської ради. На думку відповідача, вищенаведене свідчить про те, що за спірним договором Управління не надавало ПП «Бризмарин» в оренду берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки та бетонованого майданчику, ПП «Бризмарин» на відремонтованому ним же об'єкті - бетонованій площадці із покладеною на неї тротуарною плиткою, яка залишається за умовами договору у власності міської ради та на балансі Управління, надаються відвідувачам пляжу послуги літнього кафе із розміщенням елементів вуличної торгівлі за окрему плату. Крім того, ПП «Бризмарин» на виконання умов спірного договору і досягнення мети цього договору відремонтувало, а саме забетонувало та накрило дерев'яною підлогою тераси, що ведуть до морського пляжу на 16 ст. Великого Фонтану, засипало великою кількістю каменів частину розмитого пляжу, що прилягає до траверси та усунуло подальше вимивання пляжу. Як вказує відповідач, згідно спірного договору в розділі 2 Права і обов'язки сторін визначені вклади учасників спільної діяльності, а саме вкладом Управління є надання технічних даних, технічної інформації, розроблення технічних умов, допомога в погодженні і затвердженні проектної документації по ремонту і реконструкції берегозахисної споруди, надання методичних рекомендацій щодо покращення берегозахисних споруд, надання права Підприємцю надавати відвідувачам пляжу платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу, у тому числі послуги літнього кафе. В свою чергу вкладом ПП «Бризмарин» у спільну діяльність є обстеження за власний рахунок технічного стану берегозахисної споруди, замовлення проектної документації з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди, здійснення за власний рахунок поточного ремонту. За ствердженнями відповідача, вказані умови ПП «Бризмарин» виконуються. В розділі 2 спірного договору сторонами також передбачена координація спільних дій учасників, оскільки всі обов'язки за договором ПП «Бризмарин» погоджує та координує із Управлінням. Так, відповідач вказує, що вищенаведене свідчить про те, що при укладанні спірного договору сторони визначили мету, права та обов'язки сторін, а умови договору про строковість, страхування берегозахисної споруди, права ПП «Бризмарин» щодо надання платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу, у тому числі послуг літнього кафе, є елементами договору про співробітництво, наявність яких в спірному договорі не змінює правової природи такого договору. Також, на думку відповідача, посилання прокурора на те, що сторони при укладанні спірного договору фактично уклали договір оренди комунального майна не заслуговують на увагу, оскільки суперечать положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та обставинам даної справи. Так, відповідач вказує, що зміст позовної заяви прокурора та наявні матеріали справи свідчать про те, що спірний договір не містить із всіх визначених в ч.1 ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотних умов договору оренди комунального майна. Тим більш не підтверджено факт передачі в оренду об'єкту оренди, оскільки відсутні акти приймання-передачі такого об'єкту. Як вказує відповідач, зазначений, на думку прокурора, у спірному договорі об'єкт оренди - підпірна стінка взагалі не може бути об'єктом оренди комунального майна, оскільки відповідно до ч. 2 ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» гідротехнічні захисні споруди, до яких згідно із додатком В до ДБНВ.2.4-3:2010 відносяться підпірні стіни, не можуть бути об'єктами оренди. Відтак, відповідач вказує, що зміст позовної заяви та наявні матеріали справи свідчать про те, що прокурор не довів належним чином ані порушення інтересів держави, ані порушення інтересів держави в особі Одеської міської ради. За таких обставин, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.

Також 13.06.2017 р. ПП „Бризмарин" звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Одеської міської ради про внесення змін до договору про співробітництво та організацію взаємовідносин від 12.10.2015 р. № 06/с-15, що є предметом спору у первісному позові.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.06.2017 р. у справі № 916/939/17 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ПП «Бризмарин» до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Одеської міської ради про внесення змін до договору до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки зустрічний позов подано з порушенням приписів ч. 1 ст. 60 ГПК України.

14.06.2017 р. ПП „Бризмарин" подано до господарського суду апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу суду від 13.06.2017 р. про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви, що в свою чергу унеможливлює подальший розгляд даної справи з огляду на необхідність направлення останньої до суду апеляційної інстанції для розгляду вказаної апеляційної скарги, в якій ставиться питання про неправомірність повернення зустрічного позову.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.06.2017 р. провадження у справі № 916/939/17 було зупинено до розгляду Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги Приватного підприємства „Бризмарин" на ухвалу господарського суду Одеської області від 13.06.2017 р. про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 р. ухвалу господарського суду Одеської області від 13.06.2017 р. у справі № 916/939/17 залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.07.2017 р. провадження у справі № 916/939/17 було поновлено, при цьому справу призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів з огляду на особливу складність спору. За результатами проведеного автоматичного визначення складу колегії суддів для розгляду справи № 916/939/17 було визначено наступний склад колегії: головуючий суддя - Петров В.С., судді - Волков Р.В. та Никифорчук М.І.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 21.07.2017 р. справу № 916/939/17 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді - Петрова В.С., суддів - Волкова Р.В. і Никифорчука М.І. та розгляд справи призначено в засіданні суду на 30.08.2017 р.

В засіданні суду 30.08.2017 р. оголошувалась перерва до 01.09.2017 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача - ПП „Бризмарин" в судовому засіданні заперечення проти позову підтримав.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

12 жовтня 2015 р. між Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та ПП «Бризмарин» укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/с-15, відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти з метою створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані.

Згідно п. 1.2 договору для реалізації спільного проекту задіється берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки загальною площею 46 погонних метрів квадратних та бетонованого майданчику площею 150 кв.м, що розміщені в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом №15-а та №16 в районі 16 ст. В. Фонтану (у подальшому іменовані „берегозахисна споруда"), згідно схеми, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 1).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що підприємець бере на себе зобов'язання виконати за власний рахунок на безповоротній основі поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди, а саме: підпірна стінка загальною площею 46 погонних метрів та бетонований майданчик площею 150 кв.м.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що підприємець має право надавати послуги платного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси.

В п. 1.5 договору визначено, що берегозахисна споруда є власністю територіальної громади міста Одеса, а підприємцю надається право користування нею виключно для реалізації вищезазначених цілей та згідно умов даного договору.

Відповідно до п. 1.6 договору право власності на берегозахисну споруду у повному обсязі залишається у територіальної громади м. Одеси, умови даного договору не передбачають виникнення у підприємця повного або часткового права власності на берегозахисну споруду зазначену у п. 1.2 даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору для досягнення цілей, вказаних в розділі 1 договору, Управління забезпечує:

- технічними даними, які визначені відповідними технічними документами (п. 2.1.1.);

- технічною інформацією необхідною для проведення обстеження берегозахисної споруди, підготовки та проведення капітального ремонту та/або реконструкції, вимогами до їх експлуатації (п. 2.1.2.);

- розробку технічних умов технічного завдання для проведення капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди (п. 2.1.3.);

- допомогу в погодженні та затвердженні в установленому порядку проектної документації з поточного ремонту та/або капітального та/або реконструкції берегозахисної споруди (п. 2.1.4.);

- Управлення надає підприємцю рекомендації щодо покращення берегозахисних функцій споруд, надає методичну допомогу (п. 2.1.5.).

Згідно п. 2.2 договору Управління має право:

- контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання, хід виконання робіт з реконструкції та/або капітального ремонту, будівництва берегозахисної споруди задіяної згідно розділу 1 цього договору (п. 2.2.1.);

- вступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання у разі погіршення стану берегозахисної споруди внаслідок невиконання або неналежного виконання підприємцем умов цього договору (п. 2.2.2.);

- вимагати дострокового розірвання договору у разі систематичного ухилення підприємцем від виконання приписів Управління, невиконання підприємцем умов цього договору, систематичного порушення підприємцем Правил обладнання та експлуатації пляжів м. Одеса, невикористання берегозахисної споруди або використання їх не за цільовим призначенням (п. 2.2.3.).

Відповідно до п. 2.3 договору для досягнення цілей, вказаних в розділі 1 договору підприємець зобов'язан:

- за власні кошти, силами спеціалізованої організації провести обстеження технічного стану аварійної берегозахисної споруди та надати відповіді-висновки Управлінню до 01.12.2015 р. (п. 2.3.1);

- за результатами обстеження берегозахисної споруди та висновків спеціалістів замовити за власний рахунок у відповідній ліцензованій організації проектну документацію з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди і погодити її з Управлінням у встановленому порядку до 01.01.2016 р. (п. 2.3.2);

- до 01.02.2016 р. за власний рахунок скласти графік виконання робіт та погодити його з Управлінням. Після його погодження до 01.03.2016 р. за власні кошти здійснити відповідні ремонтні роботи у строк, встановлений даним графіком. Даний графік є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 2) (п. 2.3.3);

- виключно за письмовим погодженням з Управлінням виконати роботи з поточного ремонту, реконструкції та/або капітального ремонту берегозахисної споруди відповідно до графіку виконання робіт, який складається підприємцем та узгоджується сторонами і є невід'ємною частиною договору (додаток № 2) (п. 2.3.4);

- у подальшому виключно за письмовим погодженням з Управлінням своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт, реконструкцію та/або капітальний ремонт берегозахисної споруди, а також у терміни і в обсягах, зазначених приписами Управління, ремонтно-відновлювальні і профілактичні роботи з метою підтримки берегозахисної функцій споруди. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень берегозахисної споруди (п. 2.3.5);

- у разі, якщо підприємець подає заяву на погодження Управлінням здійснення невід'ємних поліпшень берегозахисної споруди, він зобов'язаний надати експертний висновок та проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень. Здійснення невід'ємних від берегозахисної споруди поліпшень оформлюється додатковим договором (п. 2.3.6);

- забезпечити Управлінню доступ на берегозахисну споруду з метою перевірки їх стану і відповідності напряму використання за цільовим призначенням згідно умов даного договору (п. 2.3.7.);

- дотримуватись вимог законодавства, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисної споруди та пляжів, уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні властивості, що включає будівництво будь-яких капітальних, об'єктів. Не здійснювати на берегозахисній споруді у вигляді підпірної стінки загальної площею 46 погонних метрів та бетонованого майданчику площею 150 кв.м, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16-ої ст. Великого Фонтану будівництво, реконструкцію або будь-які будівельні роботи, у т.ч. і підготовчі, без узгодження даних дій з Управлінням та до моменту одержання й передачі Управлінню повністю оформленої та узгодженої дозвільної документації на дані види робіт (п. 2.3.8.);

- протягом місяця після укладання цього договору укласти договори страхування майна (берегозахисна споруда у вигляді підпірної стінки та бетонованого майданчику) на суму не менше ніж його балансова вартість, на користь Управління, яке несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження берегозахисних споруд та обов'язкового страхування відповідальності перед третіми особами на випадок спричинення збитків у результаті власної діяльності у порядку визначеному законодавством і надати Управлянню копії страхових полісів та платіжних доручень. Постійно поновлювати договори страхування таким чином, щоб увесь строк дії договору майно (берегозахисна споруда) та відповідальність були застраховані та своєчасно інформувати Управління з наданням відповідної документації (п. 2.3.9.);

- після створення пляжу в світлий час доби нести відповідальність за безпеку життя і здоров'я відпочиваючих та інших осіб, які перебувають на території берегозахисних споруд згідно із законодавством (п. 2.3.10.);

- у разі зміни рахунку, назви підприємства, телефону, юридичної адреси повідомляти про це Управління у тижневий строк (п. 2.3.11.).

За умовами п. 2.4 договору підприємець має право:

- користуватися берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки загальної площею 46 погонних метрів та бетонованого майданчику площею 150 кв.м, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16-ої ст. Великого Фонтану, та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси, затверджених Одеською міською радою, в тому числі надання послуг літнього кафе, протягом строку, на який він укладений (п. 2.4.1.);

- достроково припинити дію договору, письмово попередивши про це Управління за два місяці (п. 2.4.2.);

- одержувати від Управління наявну в нього технічну, проектну-кошторисну документацію для виконання робіт з ремонту берегозахисних споруд згідно заходів, розроблених Управлінням на поточний рік (п. 2.4.3.).

Згідно п. 6.1 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до п. 6.2 договору останній укладено строком на 10 років та є чинним до 01.10.2025 року у разі неприпинення його дії у достроковому порядку, передбаченому п. 2.2.3 даного договору.

За умовами п. 6.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов даного договору за два місяці до закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до п. 6.4 договору закінчення строку останнього не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Пунктом 6.5 договору встановлено, що зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковим договором до цього договору у письмовій формі.

Згідно з п. 6.6 договору зміни у цей договір набирають чинності із моменту належного оформлення сторонами (підписання та скріплення печатками сторін) відповідного додаткового договору до цього договору.

Відповідно до п. 6.7 договору чинність останнього припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- достроково за взаємною згодою сторін, за рішенням суду або відповідно до п. 2.2.3 цього договору;

- банкрутства або ліквідації підприємця.

На думку прокурора та позивача, вказаний договір є удаваним та вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме: договору оренди комунального майна. Такий висновок прокурор обґрунтовує тим, що предмет спірного договору не відповідає вимогам ст. 1130 ЦК України, оскільки ПП „Бризмарин" передано комунальну власність - об'єкт нерухомості у вигляді берегозахисної споруди (підпірної стінки площею 46 погонних метрів та бетонового майданчика площею 150 кв.м.) для здійснення підприємницької діяльності, тобто фактично між сторонами спірного договору укладено договір оренди нерухомого комунального майна, якій містить істотні умови договору оренди (об'єкт оренди, термін, страхування об'єкту оренди ) і регулюється положеннями Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому прокурор вважає, що договір оренди, якій сторони фактично уклали замість договору про співробітництво суперечить положенням ст.ст.2, 5, 11, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 25, ч. 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які передбачають передачу комунального майна у користування виключно на підставі рішень сесії міської ради, з обов'язковим проведенням оцінки майна, що передається в користування. При цьому Одеська міськрада не делегувала Управлінню повноваження на укладання спірного договору щодо передачі в оренду комунального майна.

Крім того, прокурор зазначає на те, що укладений сторонами спірний договір суперечить Порядку проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), які є комунальною власністю, затвердженого розпорядженням Одеського міського голови 11.12.1999 р. за №1310-01р., оскільки Одеською міськрадою не проводився конкурс на право укладання договору оренди щодо берегозахисної споруди в районі 16 станції Великого Фонтану.

З огляду на викладене, прокурор та позивач вважають, що договір оренди комунального майна, укладений сторонами шляхом підписання удаваного правочину - договору про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/с-15, підлягає визнанню недійсним.

Так, стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з викладеного, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

В свою чергу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В ст. 181 Господарського кодексу України, яка визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зазначається, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Наразі слід зазначити, що спірний договір укладено між сторонами в письмовій формі, підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Заявляючи позов про визнання недійсним спірного договору, прокурор та позивач мають довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Так, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що фактично договір про співробітництво та організацію взаємовідносин є удаваним правочином, оскільки його умови не відповідають положенням ст. 1130 ЦК України в частині предмету договору про спільну діяльність, а тому приховують договір оренди об'єкту нерухомості, оскільки підприємцю передається для здійснення підприємницької діяльності об'єкт нерухомості. Також договір містить істотні умови договору оренди, однак до повноважень Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради не віднесено право щодо укладання договорів оренди комунального майна.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів.

Таким чином, обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Стосовно правової природи спірного договору співробітництва та організації взаємовідносин № 06/с-15 слід зазначити, що вказаний договір, з огляду на зміст правовідносин, є змішаним та за своєю правовою природою відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з:

- договорів підряду (виконання робіт з капітального ремонту та/або реконструкції берегозахисної споруди);

- договорів про спільну діяльність (об'єднання коштів та майка з метою досягнення спільної мети створення умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса та для підтримання берегозахисних споруд у належному технічному стані).

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як вбачається із змісту наведеного вище спірного договору, а саме пункту 1.1, сторонами чітко визначено мету його укладання - спільна діяльність по створенню умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані.

При цьому слід зауважити, що про необхідність утримання у належному технічному стані берегозахисних схилоукріплювальних споруд, поточний і капітальний ремонт цих споруд свідчать й Правила експлуатації споруд інженерного захисту територій населених пунктів від зсувів та обвалів, затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 18.02.2013 р. N 56, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 березня 2013 р. за N 374/22906. Вказані Правила встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють діяльність, пов'язану з експлуатацією споруд інженерного захисту від зсувів та обвалів, щодо визначення стану цих споруд та їх придатності (або непридатності) до подальшої експлуатації та порядок виконання їх обстежень і оцінки технічного стану. В п. 4.9. вказаних Правил зазначено, що поточний ремонт берегозахисних схилоукріплювальних споруд повинен включати: улаштування (відновлення) контрольно-вимірювальної апаратури; відновлення судноплавних та дорожніх знаків; закладення осідань, тріщин, вибоїн, каверн; відновлення з'їздів, сходів і парапетів з частковою заміною конструкції; відновлення профілю і посилення конструкції споруди; відновлення покриття споруди; відновлення існуючих сходів і з'їздів або облаштування нових. Згідно п. 4.10 Правил капітальний ремонт берегозахисних схилоукріплювальних споруд повинен включати: відновлення або заміну зруйнованого кріплення укосів бетонними, залізобетонними та кам'яними плитами, відсипним і брукованим каменем; улаштування нового кріплення укосів з бетонних, залізобетонних та кам'яних плит, відсипного та брукованого каменя; відновлення та заміну пошкоджених парапетів, перильних огорож, сходів, хвилевідбійних та підпірних стінок; перебудову дерев'яних підпірних стінок із заміною матеріалу конструкції на камінь, бетон або залізобетон; відбудову або заміну окремих підводних і надводних частин берегозахисних схилоукріплювальних споруд; ліквідацію пошкоджень у підводних частинах конструкцій; заміну всіх пошкоджених щитів та затворів, ремонт і заміну підйомних механізмів.

Для досягнення вищевказаних цілей сторонами й було укладено договір про співробітництво, за яким сторони повинні були досягти мети по створенню умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані. При цьому в результаті виконання сторонами умов цього договору Управління забезпечує виконання покладених на нього Положенням завдань та функцій.

При цьому слід зазначити, що досягнення сторонами мети, зазначеної у п.1.1 договору підтверджується також змістом пунктів договору, які визначають права і обов'язки сторін за цим договором, а також завдання і функції Управління, визначені Положенням про Управління.

Так, згідно із Положенням про Управління, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 року № 384-VI, завданням та функціями Управління є забезпечення розробки та реалізації оперативних заходів і довгострокових програм розвитку інженерної інфраструктури узбережжя та ефективного використання території міста і морського узбережжя. Для цього Управління може залучати на договірних засадах кошти і матеріальні ресурси організацій, підприємств, фізичних осіб-підприємців.

При цьому вказаним Положенням передбачено, що Управління:

- контролює у межах своїх повноважень діяльність підприємств та організацій усіх форм власності відносно забезпечення належного утримання, ефективної експлуатації території узбережжя та її інженерної інфраструктури, відповідно до вимог чинного законодавства та актів місцевого самоврядування (пункт 2.1.3);

- виступає замовником всіх робіт, пов'язаних з інженерними мережами, шляховими роботами, водовідведенням та водопостачанням, енергозабезпеченням, будівництвом чи реконструкцією споруд інженерного захисту на території узбережжя (пункт 2.1.4);

- залучає на договірних засадах кошти і матеріальні ресурси організацій і підприємств, незалежно від форми власності, та суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які експлуатують чи використовують берегову зону, для часткової або повної їх участі в реконструкції, ремонтно-поновлювальних роботах на об'єктах берегозахисного комплексу узбережжя (пункт 2.1.5).

Тобто, Управління повинно забезпечити належний технічний стан інженерної інфраструктури узбережжя та його ефективне використання, у тому числі із залученням коштів і матеріальних ресурсів на договірних засадах.

Наразі, слід зазначити, що за змістом п. 2.4.1 договору співробітництва та організації взаємовідносин № 06/с-15 ПП «Бризмарин» має право користуватися берегозахисною спорудою у вигляді підпірної стінки загальної площею 46 погонних метрів та бетонованого майданчику площею 150 кв.м, що розміщена в м. Одеса, узбережжя Чорного моря, друга черга ПЗС, між траверсом № 15-а та № 16 в районі 16-ої ст. Великого Фонтану, та надавати платні послуги оздоровчо-пляжного сервісу згідно відповідно до Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси затвердженими Одеською міською радою, тому числі надання послуг літнього кафе, протягом строку, на який він укладений.

Таким чином, підпірна стінка, про яку йде мова в договорі, може використовуватися за призначенням саме для утримання берегу від оповзнів та інших природних процесів, що впливають на цілісність берегу. Ніяким іншим чином вказана споруда не може бути використана.

Отже, зміст договору про співробітництво відповідає вимогам Цивільного кодексу України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої ч. 1 ст. 203 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 627 Цивільного Кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента, та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказані обставини свідчать про те, що, уклавши спірний договір, Управління та ПП «Бризмарин» діяли за вільним волевиявленням, яке відповідало їх внутрішній волі, володіли необхідною цивільною дієздатністю, мали на меті настання реальних правових наслідків та виключно тих прав та обов'язків, які передбачені договором.

Оспорюваний правочин є змішаним договором, однак це не суперечить принципу свободи договору та загальним положенням цивільного законодавства. Адже за цим договором не відбулося переходу права користування берегозахисною спорудою в порядку оренди, а також фактично вказана споруда не вибувала із володіння власника, що свідчить про недоведеність удаваного характеру оспорюваного правочину.

Разом із тим передача в оренду об'єктів нерухомості, які є державною та комунальною власністю, а також набуття права оренди такими об'єктом, відносини між орендодавцями та орендарями, порядок укладення відповідного договору та його істотні умови регулюються Законом України „Про оренду державного та комунального майна". Особливість таких відносин полягає в тому, що за договором оренди передбачено перехід об'єкта оренди на певний строк у користування орендаря, в якого виникає зустрічне зобов'язання сплачувати орендну плату за користування таки об'єктом.

Посилання прокурора на те, що сторони при укладанні спірного договору фактично уклали договір оренди комунального майна не заслуговують на увагу, оскільки суперечать положенням Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та обставинам даної справи.

Відповідно із ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

До того ж діючим законодавством України не передбачена можливість оренди берегозахисних споруд. Зокрема, частиною 2 ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" (редакція від 21.04.2011 року) встановлено, що об'єктами оренди не можуть бути, у тому числі, захисні споруди цивільного захисту, а саме: водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми).

Берегозахисна споруда, зазначена у п. 1.2 договору про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/с-15, є гідротехнічною спорудою у відповідності до визначень Державних будівельних норм - ДБН В.2.4-3:2010 та ДЕК В. 1.1-24:2009.

Згідно із ч. 1 ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації;

- термін, на який укладається договір оренди;

- орендна плата з урахуванням її індексації;

- порядок використання амортизаційних відрахувань, яких нарахування передбачено законодавством;

- відновлення орендованого майна та порядок його повернення;

- виконання зобов'язань;

- забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;

- порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;

- відповідальність сторін;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Зміст позовної заяви прокурора та наявні матеріали справи свідчать про те, що спірний договір не містить всіх вище перелічених істотних умов договору оренди комунального майна. Крім того, ані прокурором, ані позивачем не підтверджено факту передачі в оренду об'єкту оренди, оскільки відсутній акт приймання-передачі берегозахисних споруд. Адже, відповідно до чинного законодавства договір оренди за своєю суттю відноситься до реальних договорів, та на відміну від консенсуальних для визнання його укладеним необхідна передача майна.

Посилання прокурора на те, що в спірному договорі містяться такі істотні умови договору оренди як термін його дії, об'єкт оренди, страхування об'єкту оренди не заслуговують на увагу. У будь-якому договорі сторони визначають термін його дії. Вказаний, на думку прокурора, у спірному договорі об'єкт оренди - підпірна стінка взагалі не може бути об'єктом оренди комунального майна, оскільки відповідно із ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» гідротехнічні захисні споруди, до яких відносяться підпірні стінки, не можуть бути об'єктами оренди. Наявність же в п. 2.3.9 спірного договору умови щодо страхування підпірної стінки не може бути доказом укладення сторонами договору оренди, оскільки чинне законодавство не забороняє страхування об'єктів при укладанні сторонами договорів про спільну діяльність.

Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору, укладеного між сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди державного та комунального майна, оскільки оспорюваний договір не містить умов щодо передачі відповідачеві підпірної стінки та бетонованої площадки за плату, не наділяє його правом користувача, а також не передбачає обов'язків останнього з її використання. Зокрема, підпірна стінка, як використовувалася Управлінням за її призначенням для утримання берегу від оповзнів та інших природних процесів, що впливають на цілісність берегу, так і використовується за цим же призначенням до теперішнього часу. Щодо бетонованого майданчику площею 150 кв.м, то вказаний майданчик було відремонтовано відповідачем шляхом укладення тротуарної плитки.

З наявного в матеріалах справи акту контролю використання берегозахисної споруди у вигляді підпірної стінки між траверсами № 15-а та № 16 другої черги ПЗС від 24.05.2017 р., затвердженого в.о. начальника Управління ІЗТМ та РУ ОМР, на вказаній берегозахисній споруді у вигляді підпірної стінки та бетонованого майданчику між траверсами № 15-а та № 16 другої черги ПЗС встановлено у вздовж підпірної стінки майданчик літнього кафе та на бетонованому майданчику розміщується майданчик літнього кафе. Однак, на відремонтованому ПП «Бризмарин» бетонованому майданчику, на який також покладена тротуарна плитка, ПП «Бризмарин» на площі 120 кв.м має право надавати відвідувачам пляжу послуги літнього кафе за рахунок розміщеного на цій площі елементу вуличної торгівлі, що обумовлено окремим укладеним договором між ПП «Бризмарин» та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 25.04.2017 р. про право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, відповідно до якого за розміщення елементів вуличної торгівлі на площі 120 кв.м ПП «Бризмарин» має сплачувати щомісячно кошти у розмірі, встановленому рішенням виконкому Одеської міської ради.

З викладеного випливає, що оспорюваний договір впродовж його дії виконувався сторонами в більшій мірі як договір підряду, що підтверджується наявною в матеріалах справи розробленою за погодженням з Управлінням проектною документацією. За спірним договором Управління не надавало ПП «Бризмарин» в оренду берегозахисну споруду у вигляді підпірної стінки та бетонованого майданчику, ПП «Бризмарин» на відремонтованому ним же об'єкті - бетонованій площадці із покладеною на неї тротуарною плиткою, яка залишається за умовами договору у власності міської ради та на балансі Управління, надаються відвідувачам пляжу послуги літнього кафе із розміщенням елементів вуличної торгівлі за окрему плату за відповідним договором.

Вказане свідчить про дійсне волевиявлення сторін на реальне виконання умов оспорюваного договору і досягнення мети, задля якої він укладався, адже ПП «Бризмарин» фактично виконує умови спірного договору та проводить роботи по реалізації спільного проекту та досягнення мети цього договору - створенню умов для розвитку курортно-рекреаційної структури на узбережжі Чорного моря в м. Одеса і для підтримання берегозахисної споруди у належному технічному стані.

Зазначене вище спростовує доводи прокурора про те, що, уклавши спірний договір, його сторони мали на меті приховати відносини оренди комунального майна, оскільки аналіз умов спірного договору свідчить про укладення відповідачами змішаного договору, який містить елементи договору про спільну діяльність згідно положень ст.ст. 1130, 1131 ЦК України та договору підряду, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 6 ЦК України, а також свідчить про відсутність в ньому умов, притаманних правовідносинам оренди комунального майна. Більш того, сам позивач - Одеська міська рада у поясненнях по справі наполягає на тому, що у спірному договорі відсутні істотні умови, необхідні для укладення договору оренди комунального майна (ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»). Однак, відсутність у спірному договорі всіх істотних умов договору оренди, передбачених чинним законодавством, дає підстави вважати, що оспорюваний договір, який прокурор кваліфікує як договір оренди, є неукладеним взагалі. В свою чергу неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним.

До того ж, прокурор звертаючись із заявленим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та посилаючись на порушення відповідачами прав Одеської міської ради як власника нерухомого майна - берегозахисної споруди, не довів належними доказами наявність таких прав у Одеської міської ради, оскільки наявність таких прав у міськради відповідно із ч. 4 ст. 334 ЦК України може бути підтверджено тільки фактом державної реєстрації прав на нерухоме майно, так як вказана стаття ЦК України передбачає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Не доведені прокурором належними доказами й посилання на те, що відповідачі в результаті укладання спірного договору спричинили державі і територіальній громаді економічні збитки, не визначено прокурором й розмір таких збитків.

Навіть у випадку встановлення факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором ці обставини не можуть бути прийняті до уваги суду як обставини, що пов'язують недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, оскільки ст. 215 ЦК України пов'язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами умов цього правочину. Відтак, Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради як сторона спірного договору не позбавлено права звернутися до суду з вимогою про розірвання спірного договору у разі допущення відповідачем - ПП «Бризмарин» порушень його умов.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного між відповідачами 12.10.2015 р. спірного договору про співробітництво та організацію взаємовідносин № 06/с-15.

З огляду на відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, відповідно відсутні підстави для застосування наслідків, зазначених в ст. 216 ЦК України, пов'язаних з недійсністю договору та зобов'язання відповідача повернути позивачу комунальне майно - вищезазначену берегозахисну споруду.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд доходить до висновку, що позовні вимоги Заступника прокурора Одеської області не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам і матеріалам справи, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та Приватного підприємства „Бризмарин" про визнання недійсним договору про співробітництво та організацію взаємовідносин та зобов'язання повернути майно відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 04 вересня 2017 р.

Головуючий суддя В.С. Петров

Суддя Р.В. Волков

Суддя М.І. Никифорчук