Рішення № 68623835, 30.08.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.08.2017 Справа № 920/316/17Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Левченка П.І., судді Костенко Л.А., судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/316/17

за позовом Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), м. Суми,

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС України у Сумській області, м. Суми,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, м. Суми,

про стягнення 81882,05 грн.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю від 04.05.2017, б/н,

відповідача ОСОБА_2В за довіреністю від 11.07.2017 № 10554/10/18-19-10,

третьої особи ОСОБА_3 за довіреністю від 11.01.2017 № 12-6/42-178.

Суть спору: позивач відповідно до позовної заяви від 18.04.2017 року № 02/09-007750 та заяви про уточнення позовних вимог від 07.06.2017 року за № 57-2017 просить суд стягнути з відповідача шкоду у сумі 81882,05 грн., заподіяну позивачеві відповідачем у звязку з неповерненням коштів у вигляді надміру сплаченого грошового зобовязання з податку на прибуток та необхідністю користування позивачем кредитними коштами.

Третя особа у своєму відзиві на позов від 25.04.2017 року за № 12-6/2391-4076 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на момент відкриття провадження у справі ні Головне управління як самостійний субєкт правовідносин, ні його працівники не вчиняли по відношенню до позивача жодних протиправних дій, що могли б порушити його законні права та інтереси, а також призвести до заподіяння останньому шкоди.

01.06.2017 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 01.06.2017 року (вх. № 4945 від 01.06.2017), відповідно до якого відповідач просить суд припинити провадження у справі в частині заявленої вимоги про відшкодування витрат, повязаних з наданням правової допомоги, оскільки вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства як один із видів витрат повязаних з розглядом справи та наявне рішення суду по справі № 818/300/16 між тими ж сторонами, про той же предмет і з ти же підстав; та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення шкоди у вигляді витрат повязаних з користуванням кредитними коштами, оскільки позивач, обґрунтовуючи свою позовну вимогу не посилається на будь-який закон, який регулює відносини повязані з відшкодуванням державою шкоди завданої органом державної влади крім статті 1173 Цивільного кодексу України, яка не застосовується до спірних правовідносин, з огляду на статтю 1 Цивільного кодексу України.

Відповідно до відзиву від 15.06.2017 року № 9897/10/18-19-10 на заяву про уточнення позовних вимог, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з бюджетних асигнувань ДПІ у м. Сумах розрахованої позивачем шкоди у вигляді витрат повязаних з користуванням кредитними коштами та судових витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що позивачем не доведено факту понесення ним збитків та не доведено причинний звязок між несвоєчасним поверненням позивачеві коштів в сумі 1001632,00 грн. та збитками у сумі 81882,05 грн., що на думку відповідача суперечить позиції Вищого господарського суду України, яка викладена в оглядовому листі від 14.01.2014 року за № 01-06/20/2014.

Представник позивача подав додаткові пояснення (вх. № 5417 від 19.06.2017), в яких зазначає, що незалежно від мети отримання кредитних коштів та напрямків його використання позивач, в періоді що розглядається, користувався зазначеними кредитними коштами та сплачував проценти за таке користування, у той час як його грошові кошти обліковувалися у відповідача та не повертались позивачу у звязку з протиправною бездіяльністю відповідача. Також представник позивача надав документи, які підтверджують наявність причинно-наслідкового звязку між протиправною бездіяльністю відповідача та неповерненням позивачем отриманого кредиту, що у свою чергу призвело до сплати позивачем додаткових відсотків за таким кредитом.

22.06.2017 року представник позивача подав додаткові пояснення (вх. № 5556 від 22.06.2017), в яких зазначає, що позиція відповідача не відповідає дійсності, він не враховує те, що інвестування господарської діяльності позивача, у т.ч. для будівництва торгівельно-офісного центру у м. Полтава (мета кредиту), і є залучення додаткових обігових коштів для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача, тобто отримання додаткових коштів для здійснення статутної діяльності (у т.ч. для будівництва обєкта нерухомості).

Крім того, адвокат позивача подав додаткові пояснення щодо витрат на правову допомогу, в яких навів розрахунок розміру компенсації витрат на правову допомогу та зазначив, що розмір заявлених витрат не перевищує граничні розміри компенсації, встановлені Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

У додаткових поясненнях від 03.07.2017 року № 10328/10/18-19-10 представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката не є збитками у розуміння статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у позовній заяві зазначає, що за результатами декларування податку на прибуток за 2015 рік, у нього виникло право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами роботи у 2015 році у розмірі 5102908,00 грн., з яких: 1001632,00 грн. - сума зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами останнього (звітного) податкового періоду та 4101276,00 грн. - сума зменшення нарахованої суми податку на прибуток за результатами попереднього звітного періоду поточного року (9 місяців 2015 року). У звязку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою від 11.02.2016 року № 17 про повернення надміру сплачених грошових зобовязань у сумі 1001632,00 грн., але відповідачем листом від 01.03.2016 року № 9883/18-19-20-02-45 відмовлено позивачеві у поверненні суми зменшення податку на додану вартість.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вказані дії відповідача позбавили позивача можливості користуватися належними йому грошовими коштами в сумі 1001632,00 грн. та змусили позивача звертатися за захистом своїх порушених прав до Сумського окружного адміністративного суду. За результатами розгляду справи № 818/300/16 постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року, позов Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) задоволено та визнано бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області, щодо невчинення дій спрямованих на повернення СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ надміру сплачених грошових зобовязань в розмірі 1001632,00 грн. протиправною та зобовязано Державну податкову інспекцію у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області підготувати та надати на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області висновок про повернення СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ надміру сплачених грошових зобовязань в сумі 1001632,00 грн. шляхом перерахування вказаних сум зобовязань за наступними реквізитами: Отримувач - СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ, код ЄДРПОУ 21127532, р/р 26004414548 в АТ «ОСОБА_4 Аваль» у м. Києві, МФО 380805.

Під час розгляду справи № 818/300/16 судом встановлено, що заява про повернення коштів від 11.02.2016 року отримана відповідачем 12.02.2016 року.

Відповідно до приписів статті 43 Податкового кодексу України, строк, для надання висновку про повернення позивачу надміру сплачених коштів, сплив 24.02.2016 року, а відтак, граничний строк, встановлений законом для повернення третьою особою позивачу надміру сплачених грошових зобовязань, сплив 03.03.2016 року.

Проте, грошові кошти в сумі 1001632,00 грн. за заявою № 17 від 11.02.2016 року були отримані позивачем, після ухвалення судового рішення у справі № 818/300/16, лише 26.08.2016 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 26.08.2016.

Тому позивач вважає, що в результаті незаконних дій (бездіяльності) відповідача, що встановлено судовим рішенням у справі № 818/300/16, він протиправно був позбавлений можливості, починаючи з 04.03.2016 року по 26.08.2016 року (176 календарних днів), користуватися належними йому грошовими коштами в розмірі 1001632,00 грн., оскільки зазначені грошові кошти не могли використовуватися позивачем для здійснення господарської діяльності - виплати заробітної плати, закупки матеріалів і комплектуючих, виконання інших зобовязань перед контрагентами, тощо. Позивач замість використання власних коштів з метою здійснення господарської діяльності був змушений користуватись кредитними коштами за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 року, укладеним з АТ «ОСОБА_4 Аваль».

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що кредитні кошти за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 року призначені для будівництва торгово-офісного центру в м. Полтава, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача, у т.ч. для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, а також для виконання інших грошових зобовязань позивача перед третіми особами. ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» надав позивачеві кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача.

За умовами кредитного договору позивач, як зазначає відповідач, зобовязується використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених цим договором, а не для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача, у т.ч. для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, а також для виконання інших грошових зобовязань позивача перед третіми особами.

Позивач має право достроково погашати кредит за умови попереднього повідомлення банку у термін не менше 10 днів до дати здійснення дострокового погашення, проте, як зазначає відповідач, подібних звернень позивачем до ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» не було, що підтверджує відсутність у позивача наміру достроково погашати кредит за даним Кредитним договором.

У разі виявлення фактів нецільового використання кредиту (його частки) позивач сплачує ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» штраф у розмірі 25 відсотків від суми нецільового його використання, проте оскільки штраф у розмірі 25 відсотків від суми 1001632,00 грн. позивачем не сплачувався, то на думку відповідача, позивачем не доведено факту понесення ним збитків та не доведено причинний звязок між несвоєчасним поверненням позивачеві коштів в сумі 1001632,00 грн. та збитками у сумі 81882,05 грн..

Суд дослідивши матеріали справи та співставивши доводи сторін приходить до висновку про необґрунтованість позиції відповідача, враховуючи наступне.

У період з 04.03.2016 року по 26.08.2016 рік за користування кредитними коштами, замість коштів, які у передбачений законом спосіб не були повернені позивачеві, в результаті протиправних дій відповідача, позивач був вимушений сплатити проценти в розмірі: 1001632,00 грн. х 17 % річних (ставка за договором) х 176 днів : 366 = 81882,05 грн.

Зазначений розрахунок сплачених позивачем процентів за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007 року підтверджується довідкою №ДЗ-2-КБ/722 від 22.03.2017 АТ «ОСОБА_4 Аваль».

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування, за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно пункту 21.3 статті 21 Податкового кодексу України, шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Стаття 17 Податкового кодексу України передбачає право платника податків на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно пунктів 43.5, 43.6 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за пять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом пяти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 цього ж Кодексу, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв'язок між порушенням зобовязання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, слід враховувати, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, вона повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Суд встановив, що внаслідок винної протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у непідготуванні висновку про повернення позивачу надмірно сплачених грошових зобовязань та неподанні його для виконання третій особі у справі, що підтверджено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року у справі № 818/300/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року, позивач для забезпечення господарської діяльності підприємства вимушений був використовувати додаткові кредитні кошти та сплачувати проценти за користування кредитними ресурсами в сумі 81882,05 грн за кредитним договором № 012/06-11/101 від 05.10.2007, як відповідну плату за користування кредитом згідно договору у період з 04.03.2016 року по 26.08.2016 року, згідно арифметично правильних розрахунків позивача, наведених ним у позовній заяві, а саме: позивач сплачував проценти за користування кредитними коштами, в той час як його власні кошти знаходилися на рахунках першого відповідача та протиправно, у порушення вимог статті 43 Податкового кодексу України не поверталися, позивачу завдано 81882,05 грн. прямих збитків, які підлягають стягнення з Державного бюджету України.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ані позовна заява, ані сам кредитний договір не містить інформації про дату та цілі кредиту, графік погашення та фактичне його виконання, у звязку із чим відповідач дійшов висновку про відсутність звязку між неповерненням коштів у вигляді надміру сплаченого грошового зобовязання з податку на прибуток та отриманням позивачем кредитних коштів.

З такою позицією Відповідача суд не погоджується, оскільки дата та цілі кредиту зазначені у тексті кредитного договору, копія якого міститься у матеріалах справи, а фактичне його виконання підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою АТ «ОСОБА_4 Аваль» №ДЗ-2-КБ/772 від 22.03.2017 року, відповідно до якої у період, протягом якого грошові кошти в сумі 1001632,00 грн. протиправно не повертались позивачу, останній дійсно користувався кредитними коштами та дійсно сплачував проценти за користування.

Що ж стосується причинно-наслідкового зв'язку, то його наявність підтверджується наступним.

Метою отримання кредиту було залучення додаткових обігових коштів для забезпечення нормальної господарської діяльності позивача, у т.ч. для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, а також для виконання інших грошових зобовязань позивача перед третіми особами.

Протиправні дії відповідача, які полягають у невчиненні дій, спрямованих на повернення надміру сплачених грошових зобовязань, призвели до настання обставин, за яких фінансова ситуація у Позивача ускладнилась, що, в свою чергу, змусило Позивача, задля забезпечення належного виконання взятих на себе грошових зобовязань перед працівниками позивача, третіми особами та бюджетом України, продовжувати використовувати кредитні кошти, які у сумі 1001632,00 грн. могли б повернути банку і не сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Такі протиправні дії з боку відповідача позбавили позивача можливості на виконання умов кредитного договору щодо сплати суми основного зобовязання та процентів за допомоги власних коштів, що безумовно підтверджує наявність причинно-наслідкового звязку між протиправними діями відповідача та користуванням позивачем кредитними коштами.

Наявність переплати з податку на прибуток ніяким чином не вплинула на зобовязання позивача щодо сплати поточних податкових зобовязань по іншим видам податків, таким як податок на додану вартість, податків та обовязкових платежів, які сплачуються за використання найманої праці, тощо. Тобто, навіть у взаємовідносинах з відповідачем позивач був позбавлений можливості користуватись коштами, які не повертались позивачу у звязку із протиправною бездіяльністю відповідача.

Саме наявність таких зобовязань перед контрагентами, працівниками, Державою та відсутність власних грошових коштів, які протиправно утримувались відповідачем та не повертались позивачу, зумовили необхідність використання кредитних коштів. Тобто, замість повернення грошових коштів в якості погашення кредиту, позивач був змушений спрямувати кошти, отримані в результаті своєї господарської діяльності, на виконання інших грошових зобовязань, що в свою чергу зумовило продовження користування кредитними коштами (у тому числі у розмірі 1001632,00 грн., які б могли бути повернутими) та необхідність сплати процентів по кредиту.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено загальний порядок відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями, рішеннями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи, шляхом відшкодування в повному обсязі особою, яка її завдала, тому випадки, в яких відповідальною за заподіяну шкоду буде саме держава, визначаються відповідно до чинного законодавства України.

Цивільним кодексом передбачено спеціальні підстави та порядок відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, що відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З огляду на положення указаних вище норм чинного законодавства, можна зробити висновок, про те, що стаття 17 Податкового кодексу України кореспондується з статтею 1173 Цивільного кодексу України, якою передбачено відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. При цьому, стаття 17 Податкового кодексу України закріплює основні засади відповідальності контролюючого органу у вигляді відшкодування шкоди у порядку визначеному законом, а стаття 1173 Цивільного кодексу України вже встановлює сам механізм та порядок відшкодування такої шкоди.

За таких обставин, враховуючи відсутність у Податковому кодексі України спеціальних положень, які регулюють порядок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями контролюючих органів, враховуючи положення статті 5 Податкового кодексу України, посилання позивача на статтю 1173 Цивільного кодексу України, як на підставу стягнення з відповідача шкоди, завданої його неправомірними діями, є правомірним та обгрунтованим.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, суд звертає увагу на те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 81882,05 грн збитків, завданих протиправною бездіяльністю відповідача.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення 7500,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката позивач зазначає, що у звязку з необхідністю захисту своїх прав та інтересів позивач був змушений звернутись за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_6, з яким укладено договір про надання правової допомоги від 01.03.2016 року № 2-2016 (надалі договір про надання правової допомоги) для забезпечення представництва інтересів позивача під час розгляду даної справи.

На виконання умов договору про надання правової допомоги, між позивачем та адвокатом укладено додаток від 23.03.2017 року № 6 до договору про надання допомоги (надалі - додаток), відповідно до умов якого адвокат прийняв на себе зобов'язання по наданню правової допомоги щодо захисту прав та інтересів СУБП «Укртехносинтез» у формі ТОВ у Господарському суді Сумської області з приводу стягнення на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС України у Сумській області, шкоди, заподіяної Відповідачем, у розмірі 151717,61 грн., у тому числі: 81882,05 грн. - шкоди, повязаної із необхідністю користування кредитними коштами, а також 69835,56 грн. - шкоди, повязаної із залученням адвоката для відновлення порушеного права (на суму 69835,56 грн. позивач зменшив розмір своїх позовних вимог після порушення провадження у справі, керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України).

У пункті 2 додатку позивач та адвокат визначили суму гонорару за надання вищезгаданої правової допомоги щодо захисту прав та інтересів позивача в Господарському суді Сумської області в розмірі 7500,00 грн.

Згідно частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, повязані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною пятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським обєднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової дороги, підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, зважаючи на наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених позивачем судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1600 гривень.

Таким чином, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах у 2017 році становить 640 грн. на годину (1600 х 40% = 640 грн.).

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії обєктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до пункту 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У звязку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги предмет позовних вимог, співрозмірність його із розміром адвокатських витрат, які відповідач зобовязаний відшкодувати, зменшення розміру позовних вимог під час розгляду справи, суд дійшов до висновку про часткове покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвокату у сумі 4000, 00 грн.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, у звязку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути на користь Спільного українсько-білоруського підприємства «Укртехносинтез» (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) (40020, м. Суми, пр-т Курський, буд. 6, ідентифікаційний номер юридичної особи 21127532, р/р 26004414548 в АТ «ОСОБА_4 Аваль» у м. Києві, МФО 380805) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС України у Сумській області (40000, м. Суми, Покровська площа, буд. 2, ідентифікаційний код 39563287) шкоду, завдану Державною податковою інспекцію у м. Сумах Головного управління ДФС України у Сумській області в сумі 81882,05 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 4000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.09.2017.

Суддя П.І. Левченко

Суддя Л.А. Костенко

Суддя С.В. Заєць