Рішення № 68623036, 05.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.17р. Справа № 904/6940/17

За позовом Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (м. Харків)

до Приватного підприємства Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" (м. Орджонікідзе, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015 у розмірі 138 116 грн. 54 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 554 від 19.04.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підрядне спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" (далі - відповідач) заборгованість за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015 у розмірі 138 116 грн. 54 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015 в частині повної та своєчасної оплати виконаної позивачем у грудні 2015 року роботи з капітального ремонту проспекту Перемоги, що була прийнята відповідачем відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року № 1754 та № 1855 від 17.12.2015, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 138 116 грн. 54 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.07.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 38882/17 від 11.07.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні. Також, відповідач зазначав, що не визнає позовні вимоги та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 39806/17 від 17.07.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з проведенням обшуку на підприємстві та неможливістю явки повноважного представника у призначене судове засідання.

Представники сторін у судове засідання 17.07.2017 не з'явилися, витребуваних судом документів не надали. При цьому, судом було враховано наявність клопотань позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.

Крім того, у судовому засіданні 17.07.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 17.07.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 07.08.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотань позивача та відповідача.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 43688/17 від 07.08.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог позивача заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що розмір позовних вимог в сумі 138 166 грн. 54 коп. становить 4% від вартості виконаних робіт, які субпідрядник сплачує генпіряднику, що передбачено пунктом 4.9. договору. Відповідач зауважував, що у грудні 2015 року сторонами було досягнуто згоди щодо підписання акту про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 138 166 грн. 54 коп., який неодноразово направлявся на адресу позивача. Проте, жоден з вищевказаних актів не було повернуто на адресу відповідача, а позивач свідомо приховав його отримання.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 43814/17 від 07.08.2017), в якому він просив суд продовжити строк розгляду справи № 904/6940/17 на 15 днів. Вказане клопотання було погоджене з представником відповідача.

Ухвалою суду від 07.08.2017 клопотання позивача задоволено та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, терміном по 12.09.2017 включно.

У судове засідання 07.08.2017 з'явилися

представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 07.08.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування; представник позивача просив суд задовольнити його вимоги у повному обсязі.

Представником відповідача у судовому засіданні 07.08.2017 було викладено зміст відзив на позовну заяву, враховуючи доводи якого він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 07.08.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.09.2017.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 48041/17 від 04.09.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на участь його представника в іншому судовому процесі, у зв'язку з чим неможливістю прибуття у дане судове засідання.

Від відповідача електронною поштою надійшли письмові пояснення (вх.суду 48376/17 від 05.09.2017), в яких він зазначав, що відповідачем було направлено на адресу позивача лист № 0807-1 від 07.08.2017 з додатками, який позивачем було отримано 14.08.2017. До вказаного листа відповідач долучив акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, на суму 138 166 грн. 54 коп. за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015. Як вказує відповідач, згоди або відмови на вказаний лист він від позивача не отримав, що, на думку відповідача, свідчить про визнання позивачем вказаного зарахування та, відповідно, відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 138 166 грн. 54 коп.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 48646/17 від 05.09.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: копію листа-відповіді на лист відповідача від 07.08.2017, а також докази його направлення відповідачу.

У судове засідання 05.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 05.09.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано, що від відповідача наявне в матеріалах справи клопотання про відкладення розгляду справи, з приводу якого суд зазначає таке.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органущодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, судове засідання, в якому було оголошено перерву до 05.09.2017, відбулося 07.08.2017, отже протягом одного місяця відповідач мав можливість здійснити заміну зайнятого представника та протягом вказаного часу мав змогу забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права, оскільки у вказаній справі заявлений до стягнення лише основний борг, який утворився у відповідача ще у 2015 році Також, позивач зазначав, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника через участь в іншому судовому засіданні не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 05.09.2017 підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Також, представником позивача у судовому засіданні було вказано, що відповідачем заборгованість не погашена, її розмір на час розгляду справи не змінився; на лист та акт відповідача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог позивачем надано відповідь із відмовою щодо такого зарахування, отже зарахування не відбулося.

У судовому засіданні 05.09.2017 представник позивача також наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд звертає увагу, що строк вирішення спору у даній справі, з урахуванням його продовження, закінчується 12.09.2017, а отже, суд, крім іншого, також позбавлений можливості відкласти розгляд справи та належним чином сповістити відповідача про час наступного судового засідання, оскільки на поштовий перебіг до іншого населеного пункту (де знаходиться відповідач) залишається менше тижня, не враховуючи час на виготовлення ухвали суду та її відправлення канцелярією суду, а також включення до цього часу вихідних днів.

Більше того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано правову позицію відповідача, яка була викладена у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 30.10.2015 між Приватним підприємством приватним виробничо-комерційним підприємством "Укрєвробуд 2013" (далі - генпідрядник, відповідач) та Комунальним підрядним спеціалізованим підприємством по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (далі - субпідрядник, позивач) було укладеного договір будівельного субпідряду № 3010/1 (далі договір, а.с.13-15) відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язується виконати роботи з капітального ремонту проспекту Перемоги (від ХІБС за адресою проспект Перемоги (від зупинки громадського транспорту "Шкільна" до кола трамвая) у 2015-2017 роках відповідно до проектно-кошторисної документації та документації конкурсних торгів, а замовник - Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради і генпідрядник - прийняти ці роботи та оплатити їх. Найменування робіт - Капітальний ремонт проспекту Перемоги (від зупинки громадського транспорту "Шкільна" до кола трамвая). Кількісні характеристики виконуваних за договором робіт визначаються відповідно до проектно-кошторисної документації (пункти 1.1. та 1.2. договору).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності та діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань за договором.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 3 договору сторонами були погоджені умови щодо ціни договору, зокрема:

- ціна договору становить 18 597 409 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 3 099 568 грн. 20 коп. (пункт 3.1. договору);

- структура договірної ціни є динамічною і визначається у відповідності до пункту 3.3.16 ДСТУ БД.1.1-1:2013 "Правил визначення вартості будівництва", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, з урахуванням доповнень та змін, затверджених наказом Мінрегіонбуду України та положень загальних умов, затверджених Постановою КМУ від 01.08.2005 № 668 в межах обсягів асигнувань, визначених за результатами конкурсних торгів (пункт 3.3. договору).

Крім того, відповідно до розділу ХІІ договору, його невід'ємною частиною є договірна ціна (а.с.16).

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Так, у пункті 5.1. договору сторони визначили строки виконання робіт, а саме: початок робіт - 2015 рік, завершення робіт - 2017 рік.

Місцем виконання робіт є проспект Перемоги (від зупинки громадського транспорту "Шкільна" до кола трамвая) (пункт 5.2. договору).

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Так, відповідно до пункту 4.6. договору замовник та генпідрядник приймають виконані роботи на підставі акта виконаних робіт (№ КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін. Акт виконаних робіт передається підрядником уповноваженому представнику замовника не пізніше 15 числа звітного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем у грудні 2015 року були виконані роботи з капітального ремонту проспекту Перемоги на загальну суму 3 452 913 грн. 60 коп., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, а саме:

- актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року № 1754 від 17.12.2015 на суму 138 138 грн. 00 коп. (а.с.28-30);

- актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року № 1855 від 17.12.2015 на суму 3 314 775 грн. 60 коп. (а.с.37-39).

Крім того, у відповідності до умов договору, сторонами були складена та підписана довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2015 року на суму 3 452 913 грн. 60 коп. (а.с.27).

Суд відзначає, що акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року № 1754 та № 1855 від 17.12.2015 підписані відповідачем без зауважень.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Так, у розділі 4 договору сторони визначили умови щодо порядку здійснення оплати, а саме:

- розрахунки за виконані роботи здійснюються генпідрядником в міру надходження коштів від Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради згідно договору про закупівлю робіт за державні кошти № 438 від 16.09.2015. Такі умови фінансування виключають пред'явлення штрафних санкцій щодо оплати робіт (пункт 4.7. договору);

- якщо роботи виконані субпідрядником з недоробками і дефектами, що зафіксовані відповідним актом при прийомі виконаних робіт, генпідрядник може відстрочити оплати робіт. Протягом встановлених актом строків субпідрядник повинен усунути виявлені порушення і після цього генпідрядник перераховує утримані суми (пункт 4.8. договору).

На виконання умов договору, відповідачем було частково оплачено позивачу виконані у грудні 2015 року будівельні роботи, в сумі 3 314 797 грн. 06 коп. Вказане підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 28.12.2015 (а.с.49).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, у відповідача утворилася заборгованість за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015, яка становить несплачений залишок за виконані у грудні 2015 року роботи з капітального ремонту проспекту Перемоги, що були прийняті відповідачем відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року № 1754 та № 1855 від 17.12.2015, в сумі 138 116 грн. 54 коп. (3 452 913,60 - 3 314 797,06). Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З системного аналізу умов договору будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015 вбачається, що під час його укладення сторонами не було визначено конкретний строк оплати виконаних за ним робіт.

Враховуючи вказане, позивач звертався до відповідача із листом № 670 від 12.04.2016, в якому зазначав, зокрема, що заборгованість за договором № 3010/1 від 30.10.2015 становить 138 116 грн. 54 коп., яку він вимагав погасити протягом 10 робочих днів (а.с.50-51).

Суд не погоджується із запереченнями відповідача в частині не відповідності вказаного листа вимогам законодавства, та вважає вказаний лист позивача вимогою в розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України щодо виконання своїх грошових зобов'язань відповідачем, оскільки вказаний лист містить чіткі відомості щодо зобов'язання (сума та договір), а також строків його виконання (10 робочих днів).

При цьому, докази отримання відповідачем 19.04.2016 вказаного листа наявні в матеріалах справи (а.с.52). Отримання вказаного листа відповідач додатково підтверджував у відзиві на позовну заяву (а.с.74).

Як зазначає позивач, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015, яка становить несплачений залишок за виконані у грудні 2015 року роботи з капітального ремонту проспекту Перемоги, що були прийняті відповідачем відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року № 1754 та № 1855 від 17.12.2015, в сумі 138 116 грн. 54 коп. (3 452 913,60 - 3 314 797,06) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, судом було враховано, що у відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог позивача заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що розмір позовних вимог в сумі 138 166 грн. 54 коп. становить 4% від вартості виконаних робіт, які субпідрядник сплачує генпіряднику, що передбачено пунктом 4.9. договору. Відповідач зауважував, що у грудні 2015 року сторонами було досягнуто згоди щодо підписання акту про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 138 166 грн. 54 коп., який неодноразово направлявся на адресу позивача. Проте, жоден з вищевказаних актів не було повернуто на адресу відповідача, а позивач свідомо приховав його отримання.

Крім того, в процесі розгляду справи відповідачем було направлено на адресу позивача лист № 0807-1 від 07.08.2017 з додатками, який позивачем було отримано 14.08.2017. До вказаного листа відповідач долучив акт про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, на суму 138 166 грн. 54 коп. за договором будівельного субпідряду № 3010/1 від 30.10.2015. Як вказує відповідач, згоди або відмови на вказаний лист він від позивача не отримав, що, на думку відповідача, свідчить про визнання позивачем вказаного зарахування та, відповідно, відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 138 166 грн. 54 коп.

З приводу вказаних заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Дійсно, в пункті 4.9. договору сторонами було передбачено, що субпідрядник сплачує генпідряднику ген відчислення в розмірі 4% від вартості виконаних робіт.

Однак, порядок та умови такої оплати не визначені умовами спірного договору; як і не передбачено договором автоматичного зменшення вартості виконаних робіт на визначені в пункті 4.9. договору 4% ген.відрахувань.

Слід зазначити, що відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено такий спосіб припинення зобов'язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними;

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Аналогічна норма міститься у частині 3 статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зважаючи на викладене, зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). При цьому, з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог - це означає, що сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); зрілість вимог - необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи що б термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент; ясність вимог.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

З цього приводу суд зазначає, що в матеріалах справи наявний лист № 0807-1 від 07.08.2017 з додатками, а саме: актом про зарахування зустрічних однорідних вимог, підписаним юрисконсультом ОСОБА_2, та довіреністю, виданою в.о. директора Приватного підприємства Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" - ОСОБА_3 - ОСОБА_2 (а.с.116-119).

Також, в матеріалах справи наявний відповідь на вказаний лист позивача - лист № 1353 від 23.08.2017, в якому позивач зазначав, що додана до листа ксерокопія довіреності на ім'я ОСОБА_2 не засвідчена належним чином, отже у позивача відсутня можливість перевірити наявність у вказаної особи повноважень на вчинення відповідних дій (підписання акту зарахування зустрічних однорідних вимог). Більше того, у листі позивач звертав увагу на відсутності доказів наявності повноважень у в.о. директора - ОСОБА_3 на підписання довіреностей від імені Приватного підприємства Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" (а.с.134).

Так, судом приймаються до уваги заперечення позивача на акт зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, після дослідження документів, наявних у позивача, судом було встановлено, що на адресу позивача було направлено взагалі не засвідчену копію довіреності на ОСОБА_2, а також не було доулчено доказів наявності повноважень у в.о. директора - ОСОБА_3 на підписання довіреностей на вчинення від імені Приватного підприємства Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" певних дій.

Слід також відзначити, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.06.2015 по справі № 910/19331/14.

Враховуючи приписи зазначених статей і те, що вимоги Приватного підприємства Приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд", вказані у заяві про зарахування зустрічних вимог від 07.08.2017 не є прозорими та безспірними, тобто такими, в яких між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання, про що зазначено у поясненнях позивача та було наголошено його представником у судових засіданнях 07.08.2017 та 05.09.2017, суд не вбачає правових підстав вважати вчиненим правочин заліку зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 по справі № 910/24029/13.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому звязку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Отже, суд роз'яснює відповідачу, що з урахуванням викладених обставин та наявності спору з позивачем в цій частині, він не позбавлений права звернутися до суду із окремим позовом із вимогою про стягнення 4% ген.відрахувань, які будуть предметом окремого судового розгляду.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 138 116 грн. 54 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 138 116 грн. 54 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вказане, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 2 071 грн. 74 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства приватного виробничо-комерційного підприємства "Укрєвробуд 2013" (53330, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вулиця Тельмана, будинок 14; ідентифікаційний код 38236021) на користь Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (61004, м. Харків, вулиця Москалівська, будинок 20; ідентифікаційний код 03359182) 138 116 грн. 54 коп. основного боргу, 2 071 грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4