Постанова № 68620692, 29.08.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/128/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Канигіної Т.С., за участю: секретаря судового засідання - Скорика С.В., представника позивача - Хмелюка І.І., представника відповідача - Орлової М.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовомпозивача Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія"до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

20.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "Арія" (надалі - ТОВ ВКК "Арія") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.09.2016 №0003551406 та №0003561406.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акта перевірки є протиправними з огляду на те, що вони не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, а перевірка проведена без врахування всіх обставин та не досліджено у повному обсязі надані під час перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. Щодо взаємовідносин зі спірними контрагентами позивач вказує, що твердження контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності з останніми ґрунтуються на припущеннях, а тому є непідтвердженими та такими, що не відповідають дійсності.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні. У письмових запереченнях в обґрунтування правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідач зазначав, що перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України під час формування податкового кредиту з ПДВ за наслідками господарських взаємовідносин із ТОВ "Система", ТОВ "КМЛ Логістик", ТОВ "Розетка. УА". За доводами контролюючого органу, ним правомірно констатовано заниження податку на додану вартість та донараховано позивачу відповідні податкові зобов'язання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2016 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВКК "Арія" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Система" за період з 01.06.2015 по 30.06.2015, ТОВ "КМЛ Логістик" , ТОВ "Розетка. УА" - з 01.07.2015 по 31.07.2015 /т. 1 а.с. 29-44/.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 365/16-01-22-03-13/23560575 від 29.08.2016, яким встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення за червень 2015 року в розмірі 49848,00 грн та заниження податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 97317,00 грн, у т. ч. за червень 2015 року на суму 30686,00 грн, за липень 2015 року на суму 66631,00 грн /т. 1 а.с. 43/.

Не погодившись з актом перевірки, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, проте, скарга позивача залишена без задоволення /т. 1 а. с. 48-54/.

На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Полтавській області винесені податкові повідомлення-рішення від 19.09.2016:

№ 0003551406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 145975,50 грн, у тому числі за основним платежем у розмірі 97317,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 48658,50 грн /т.1 а.с. 55/

та № 0003561406, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4984,80 грн / т.1 а.с. 56/.

Позивач не погодився із указаними податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходив з такого.

Матеріалами справи підтверджено, що спірне донарахування грошового зобов'язання зі сплати ПДВ контролюючим органом здійснено на підставі відсутності реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "Система", ТОВ "КМЛ Логістик".

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Указане закріплено також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, згідно з пунктом 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Як вище зазначено, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Системи" (постачальник) укладено договір поставки № 1707 від 17.07.2012 з додатками № 1, 77, 79, 76 /т. 1 а.с. 73-81, 160/, згідно з яким постачальник зобов'язується на умовах цього договору у встановлені строки передати у власність, а покупець прийняти обладнання та сплатити за нього відповідну грошову суму. Пунктом 1.2 договору визначено, що товар поставляється на умовах DDP за адресами, які визначаються у відповідних додатках до договору. У додатках до договору деталізуються асортимент товару, кількість товару, місце призначення, умови поставки, термін (строк) поставки товару (пункт 1.3 договору).

Також договором поставки № 280514 від 28.05.2014 з додатком № 1 та №81, № 79, № 77, № 80, № 78, № 82 /т. 1 а.с. 82-94, 98, 103, 108, 117, 122; т. 3 а.с. 138/, укладеним між позивачем (покупець) та ТОВ "Система" (постачальник), передбачено, що постачальник зобов'язується на умовах цього договору у встановлені строки передати у власність, а покупець прийняти системи гарантованого живлення та сплатити за нього відповідну грошову суму.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надані рахунки, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортну накладну, експрес накладні ТОВ "Нова Пошта" /т. 1 а.с. 95-97, 99-102, 104-107, 109-111, 113, 115-116, 118-121, 123-126, 128-137, 139-141, 143-144, 146-148, 150-152, 154-156, 158-159, 161-163, 165-166, 168-170, 172, 174-176, 178-179; т. 3 а.с. 131-133, 135, 137, 145-147, 149, 151, 158-160, 162, 164, 174-176, 178, 180, 187-189, 191, 193, 200-202, 204, 206, 208-210, 212, 214-219, 222-224, 226-227, 230-233, 236-239, 242-243, 246-247; т. 4 а.с. 2-4, 7, 10-13, 16-18, 20-21/. Згідно з указаними документами позивачем придбано набори бірок для маркування, випрамляч струму RectifierModule R4850G2 48/3000 (3kW), шафа 16U з додатк. розподільчим модулем, системою PSS Huawei EPT48400 D6 та кондиціонером, без АКБ.

Позивачем надані до суду докази оплати придбаних товарів /т. 1 а.с. 112, 114, 142, 157, 164, 171, 177; т. 3 а.с. 134, 136, 148, 150, 161, 163, 177, 179, 190, 192, 203, 205, 211, 213, 220, 225, 228, 234, 240, 245, 248; т.4 а.с. 5, 8, 14, 19, 22/.

З матеріалів справи вбачається, що придбаний товар відвантажено ТОВ "Система" позивачу на підставі товарно-транспортної накладної № 242326 від 08.06.2015 та експрес накладних ТОВ "Нова Пошта" /т. 3 а.с. 72-74/.

В акті перевірки податковий орган зазначив, що по окремій господарській операції, яка технологічно не може дробитися на частини (реалізація Шафи 16U з додатковим розподільчим модулем, наборів бірок для маркування), оформлено кілько податкових накладних.

Позивач у письмових поясненнях /т. 3 а.с. 34/ зазначив, що у цих податкових накладних мало місце відображення попередньої оплати частини вартості товару або доплата після його поставки, або оплата частини постановленого товару від загальної суми замовлення.

Суд погоджується з доводами позивача та звертає увагу на положення пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 14.01.2014 № 10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962, та пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 22.09.2014 № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 (чинними на момент виникнення спірних правовідносин), які є аналогічними за змістом, та згідно з якими податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідач в акті перевірки також зазначив, що надані позивачем на підтвердження транспортування придбаного товару від ТОВ "Система" експрес накладні ТОВ "Нова Пошта" не дають можливості ідентифікувати поставлений товар, його кількість та ціну, пункт навантаження/розвантаження. Відповідач зауважив, що в товарно-транспортній накладній зазначено пункт розвантаження - м. Харків, вул. Котлова, 106, а не фактичне місце розташування ТОВ ВКК "Арія" в м. Полтава.

Відповідач в акті перевірки /т. 1 а.с. 41/ зазначив, що документи, отримані ТОВ ВКК "Арія" від ТОВ "Система", що мають підтверджувати фактичне отримання товарів, оформлені з порушенням чинного законодавства, що, за твердженням податкового органу, позбавляє позивача можливості включення господарських операцій з указаним контрагентом до об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зазначає таке. З наданого позивачем договору оренди складського приміщення № 4/12.11.14 від 12.11.2014 /т. 3 а.с. 75-80/ вбачається, що останній орендує нежитлове приміщення загальною площею 170 м.кв. за адресою: м. Харьків, вул. Котлова, 106. Відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару. Оскільки за умовами договорів поставки № 1707 від 17.07.2012 та № 280514 від 28.05.2014 саме на ТОВ "Система" було покладено обов'язок доставки товарів, то, відповідно, у позивача не виникло обов'язку щодо підтвердження витрат на транспортування придбаного товару.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, окремі недоліки такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару.

Так, позивач у письмових поясненнях /т. 3 а.с. 25-30/ указав, що товар, придбаний у ТОВ "Система", отримано уповноваженими особами позивача: менеджером з логістики ОСОБА_3, менеджером з постачання ОСОБА_4, що підтверджується наказами про прийняття на роботу зазначених осіб та витягом з журналу реєстрації довіреностей /т. 3 а.с. 107-114/.

Позивач, обґрунтовуючи необхідність вчинення спірних господарських операцій з ТОВ "Система", зазначив, що основним напрямом діяльності ТОВ ВКК "Арія" є технічне обслуговування, будівельні, монтажні, демонтажні роботи на об'єктах мобільного зв'язку в Полтавській, Харківській, Одеській, Дніпропетровській областях та інших регіонах України на умовах договорів підряду, договорів технічного обслуговування та додаткових угодах. Позивачем придбаний товар використано для виконання таких договорів. Так, 04.02.2010 позивачем (підрядник) укладено договір генерального підряду на будівництво об'єктів №26281 з ПрАТ "Київстар" (замовник), згідно з яким підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт з будівників об'єктів замовника та/або монтажу БС на таких об'єктах /т. 3 а.с. 126-130, 139-144, 153-157, 166-173, 182-186, 195-199/.

Отже, наведене свідчать про фактичне отримання позивачем придбаних товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту сплачений за результатами спірних господарських операцій з ТОВ "Система" податок на додану вартість.

Стосовно взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ "КМЛ Логістик" відповідач зазначив, що ним отримано від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкову інформацію від 19.02.2016 за № 5115/14-02 щодо ТОВ "КМЛ Логістик" за період декларування ПДВ липень 2015 року /т. 1. а.с. 39/, згідно з якою не встановлено наявності у ТОВ "КМЛ Логістик" достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, необхідних для надання ідентифікованих послуг з транспортного перевезення товарів.

Доводи відповідача, які ґрунтуються на податковій інформації, наявній у податковому органі, суд визнає безпідставними, оскільки формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов'язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, не встановлені.

За правовим висновком Верховного Суду України, викладеному в постановах, зокрема від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 10528520), від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14222198), якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначена позиція також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 у пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. Такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (довіритель) та ТОВ "КМЛ Логістик" (повірений) укладено договір-доручення № 33 на організацію перевезення вантажів та надання організаційних послуг від 01.12.2014 /т.1 а.с. 180-183/, згідно з яким повірений надає послуги по організації перевезення вантажів в міжміських і міжнародних сполученнях посередництвом транспортних послуг, тобто організовує перевезення найманим або власним транспортом за маршрутом, указаним у заявці. Згідно з пунктом 5.2 договору підставою для оплати наданих послуг є оригінал рахунку, акта виконаних робіт та товарно-супровідних документів з відмітками відправника вантажу, перевізника, митних органів (за необхідності) та отримувача вантажу.

З акта перевірки вбачається, що підставою для визнання господарських операцій позивача з ТОВ "КМЛ Логістики" такими, що не відбулись, стало також ненадання на перевірку позивачем товарно-транспортних накладних, на підставі яких контрагент позивача здійснював перевезення вантажів.

На виконання договору-доручення № 33 від 01.12.2014 позивачем надано до суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), заявок, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень на оплату отриманих послуг /т.1 а. с. 184-250; т.2 а.с. 1-171, т.3 а. с. 51-147, 170-181, 206-209, 211, 215-216, 218-219, 222-223, 226-227, 229-230, 233-234, 237-238; т.5 а.с. 1-8, 41-43, 66-69, 90-95, 118-121, 125-126, 130-132, 134, 137-138, 142-143, 147-148, 152-153, 157-158, 162-163, 166-167, 171-178, 206-209, 213-214, 219, 223-224, 228-229, 233-234, 238-239, 243-244, 248-249; т.6; т.7 а.с. 1-14/

За твердженням відповідача, розвантаження товару відбувалось у різних місцях не пов'язаних з фактичним місцем розташування ТОВ ВКК "Арія", а саме: за різними адресами у м. Дніпропетровську, м. Дніпродзержинську, м. Києві, м. Одесі, м. Хмельницький, м. Полтава, м. Кременчуці Полтавської області.

Позивач пояснив, що відвантаження товару за допомогою перевізника ТОВ "КМЛ Логістик" на вказані адреси відбувалось у зв'язку з наданням послуг згідно з рамковим договором про надання послуг eslni005 17838 від 02.04.2015, укладеного між позивачем та ТОВ "Нокіа Солюшнз енд Нетворкс Україна", а також згідно з договором на комплексне технічне обслуговування № Read-2013:375167 від 26.03.2015, укладеного між позивачем та ДП з 100% іноземними інвестиціями "Ерікссон" /т.4 а. с. 92-94, 96-98, 100-103, 105-108, 110, 112-114, 116-119, 121-123,128-130, 133-134, 148-169,183-205, 210, 213-214, 217, 220-221, 224-225, 228, 231-232, 235-236, 239-240; т.5 а.с. 9-40, 44-65, 70-89, 96-117, 122-124, 127-129, 133, 135-136, 139-141, 144-146, 149-151, 154-156, 159-161, 164-165, 168-170, 179-205, 210-212, 215-217, 220-222, 225-227, 230-232, 235-237, 240-242, 245-247, 250; т.6; т.7 а.с. 1-14/.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наведені докази свідчать про фактичне отримання послуг перевезення від ТОВ "КМЛ Логістик", у зв'язку з чим позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту сплачений за результатами спірних господарських операцій з указаним контрагентом податок на додану вартість.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і дійшов висновку, що твердження контролюючого органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача суперечать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанія "Арія" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 19.09.2016 №0003551406 та №0003561406.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія" (код ЄДРПОУ 23560575) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3789 (три тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) гривень 63 (шістдесят три) копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 04.09.2017.

Суддя Т.С. Канигіна