Ухвала суду № 68619822, 31.07.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

У Х В А Л А

31 липня 2017 р. Справа № 804/4838/17 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Гончарова І.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни, третя особа на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни; третя особа на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" про скасування рішення, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення державого реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям реєстру), індексний номер 32096928 від 28.10.2016 року щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності №17146045 про власника квартири АДРЕСА_1 - Публічне акціонерне товариства Комерційний бану «ПРИВАТБАНК».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначалося, що державна реєстрація квартири за ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на підставі Договору іпотеки № 3267, від 18.07.2007 відбулась з порушенням чинного законодавства.

Відповідно пункту 4 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, що встановлено частиною 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено в абзаці 2 пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів законодавство не містить визначення терміна публічно-правовий спір. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

За змістом абзаців 2-3 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Згідно з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21а/16, якщо спірні правовідносини пов'язані із цивільно-правовими договірними відносинами, то спір не є публічно-правовим, і має вирішуватися судами за правилами статті 15 Цивільного процесуального кодексу України. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Розглянувши поданий адміністративний позов, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір не є публічно правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо: заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, позовні вимоги, заявлені в даному адміністративному позові, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Зазначене є підставою для відмови у відкритті провадження по справі.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 17, 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Ліани Леонідівни; третя особа на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" про скасування рішення.

Роз'яснити позивачу, що згідно частини 5 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя І.А. Гончарова