Рішення № 68612562, 30.08.2017, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1643/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2017 року м. Кам'янка-Бузька

Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді Котормуса Т.І.;

за участі секретаря судового засідання Коваль В.А.;

позивачки за первісним позовом ОСОБА_1;

представника позивачки за первісним позовом ОСОБА_2;

представника відповідача за первісним позовом Гірник В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовними заявами:

- ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та Новояричівської селищної ради Кам'янка-Бузького району, за участі третіх осіб Реєстраційна служба Кам'янка-Бузького району та Відділу Дежземагентства у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області про визнання недійсним рішення, державного акту на землю та скасування реєстрації права власності;

- Гірника Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за участі третьої особи Кам'янка-Бузька державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстрації права власності та визнання права на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 та Новояричівської селищної ради Кам'янка-Бузького району, за участі третіх осіб Реєстраційна служба Кам'янка-Бузького району та Відділу Дежземагентства у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області. У своєму позові, з врахуванням уточненої заяви (Том 1, а.с. 73) просить суд визнати недійсним та скасувати рішення Новояричівської селищної ради 26 сесії 5 скликання від 22.10.2009р. №7 та 27 сесії 5 скликання від 07.12.2009р. №4 про передачу земельної ділянки площею 0,1190 га. у власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним та скасувати державний акт серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,119 га. кадастровий номер НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_5; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2; скасувати рішення від 23.09.2013р. індексний номер 6139266 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 за власником ОСОБА_4, прийняте реєстраційною службою Кам'янка-Бузького районного управління юстиції Львівської області.

В обґрунтування своїх вимог позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що їй на праві власності належить ? частина житлового будинку АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.06.2000р. після смерті її тітки ОСОБА_6, а іншим власником ? частини цього будинку на момент отримання нею спадщини був чоловік тітки - ОСОБА_7, а 24.09.2008р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, на підставі якого останні, після смерті ОСОБА_7 став співвласником ? частини будинку. Вказує, що частки в будинку не виділені, вхід один, а сарай, погріб, вбиральня та господарські споруди перебувають у спільному користуванні співвласників. Будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 знаходяться на одному заасфальтованому подвір'ї, а ділянка на якій розташована вбиральня та город будинку АДРЕСА_1 має площу 0,1190га. Однак, у квітні 2014р. вона випадково дізналася, що відповідач ОСОБА_4 на підставі рішення суду від 16.10.2012р. набув у власність в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 вищевказану земельну ділянку площею 0,1190га.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник у позовній заяві та своїх додаткових поясненнях (Том 2, а.с. 29-34) вказують, що державний акт на ім'я ОСОБА_7 є недійсним, так як на момент його видачі останній вже помер, а відповідно він не набув права власності. Державний акт виданий із порушенням Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів, так як немає двох примірників державного акту, його підписав не голова, а інша особа замість нього. Результатами перевірки Державною інспекцією сільського господарства у Львівській області надано висновок, де зазначено про порушення вимог чинного законодавства при прийнятті рішень селищною радою щодо приватизації земельної ділянки ОСОБА_7 так як така була передана із порушення цільового призначення та без розроблення проекту відведення, а представлена технічна документація не могла бути підставою для затвердження селищною радою, так як угода в такій документації відсутня, а дата її передачі вказана після прийняття рішення селищною радою. Зазначає, що у виписках із спірних рішень селищної ради є розбіжності, довідка про користування ОСОБА_7 земельною ділянкою не містить дати видачі, на акті прийому-передачі межових знаків немає підпису ОСОБА_7, а заява на оформлення та видачу державного акту підписана не ОСОБА_7 а іншою особою.

Також, до суду із позовом звернувся Гірник Володимир Миколайович в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за участі третьої особи Кам'янка-Бузької державної нотаріальної контори, в якому просить суд, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (том 2, а.с. 201-205) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 02.06.2000р. державним нотаріусом Кам'янка-Бузької нотаріальної контори ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_1, в частині спадкового майна 2/6 частин житлового будинку з приналежними до нього будівлями і спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1; скасувати реєстрацію права власності 2/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно по смерті ОСОБА_7 за заповітом, посвідченим 06.11.2001р. секретарем виконкому Новояричівської селищної ради ОСОБА_9 - 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 із приналежними до нього будівлями і спорудами.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 08.06.1957р. був зареєстрований шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які за час шлюбу набули будинок АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 20.06.1985р., а тому вказує, що це є майном подружжя. У вказаному будинку ОСОБА_7 був зареєстрований з 16.08.1983р. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а перед тим, 26.01.1991р. зробила заповіт на випадок своєї смерті згідно якого заповіла належний їй будинок своєму чоловікові ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в рівних частинах, а у разі скорішої смерті від неї чоловіка - заповіла племінниці ОСОБА_1 Позивач вказує, що оскільки до державного нотаріуса звернулися як ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини так і ОСОБА_7 то такі успадкували по ? частині належного спадкодавцю майна у вигляді ? частини будинку, а так як ОСОБА_7 просив ще й видати йому свідоцтво на частку у спільному майні подружжя, то держаний нотаріус безпідставно видала 02.06.2000р. свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 на ? частину спадкового майна, в той час, як мала видати свідоцтво на ? частину такого будинку. Також вказує, що з врахуванням права ОСОБА_7 на обов'язкову частку, яка повинна становити не менше 2/3 частини, яка б належала йому за законом, то він повинен був успадкувати 5/6, а ОСОБА_1 1/6 частину спірного будинку.

Ухвалою суду від 18.10.2016р. вказані позовні заяви були об'єднані в одне провадження.

В судовому засіданні позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали свої вимоги за первісним позовом та повністю заперечили проти задоволення позову ОСОБА_4 з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 - Гірник В.М. повністю заперечив позовні вимоги ОСОБА_1 та підтримав позовні вимоги ОСОБА_4 з підстав наведених у позовній заяві.

Представник Новояричівської селищної ради в судове засідання повторно не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового слухання повідомлявся належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повсток, а тому суд ухвалив розглядати справу без участі представника сільської ради.

Представники третіх осіб у судові засідання також не прибули, хоча про час та місце судового слухання повідомлялись належним чином. Так, Відділ Держгеокдастру у Кам'янка-Бузькому районі своїм листом від 31.10.2017р. просив справу розглядати без їх участі (том 3, а.с. 190), Кам'янка-Бузька ДНК своїм листом від 24.06.2016р. також просила справу слухати без їх участі (том 2, а.с. 74).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона працювала державним нотаріусом у Кам'янка-Бузькому районі з січня 1996р. по квітень 2004р. і вона дійсно видавала спірне свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 Пам'ятає, що ОСОБА_7 спадщину прийняв, бо проживав спільно із ОСОБА_6, і що просив видати йому свідоцтво на частку у спільному майні подружжя. Щодо іншої заяви ОСОБА_7 вона не пам'ятає. Свідок погодилася з тим, що заява ОСОБА_7 від 16.11.1999р. подана після спливу 6 місяців по смерті спадкодавця.

Допитана в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, із її на те згоди, суду пояснила, що у спірному будинку жили батьки, а згодом тітка і дядько (сім'я ОСОБА_7). Вона також там часто жила, так як сім'я ОСОБА_7 дітей не мала. Згодом тітка ОСОБА_6 склала на неї заповіт і хотіла, щоб дядько поступив так само. Коли померла тітка, то вона разом із ОСОБА_7 оформляли спадщину у нотаріуса, де дядько відмовився від прийняття спадщини після своєї дружини і вони отримали два свідоцтва про право на спадщину. Згодом вона запропонувала дядьку ОСОБА_7 скласти заповіт на неї і такий заповіт посвідчила секретар сільської ради ОСОБА_9, а саме на 1/2 частину спірного будинку. Про складання іншого заповіту вона не знала, так як секретар сільської ради підтверджувала їй, що іншого немає. Також вказала, що ОСОБА_4 є її родичем та родичем сім'ї ОСОБА_7 і він проживав у с. Новий Яричів по вул. Незалежності. Проте, у спірному будинку він ніколи не жив і зараз не живе, а догляд за ОСОБА_7 розпочав із 2008р., в час, коли був укладений спадковий договір.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду дала пояснення, що вона дійсно посвідчувала два заповіти ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 у 2000р. та на користь ОСОБА_4 у 2001р., хоча деталі не пригадує, але знає точно що він був особисто і підписував самостійно. Зазначила, що дійсно вчинила запис на заповіті ОСОБА_1 про те, що такий не скасовано та не змінено. Також свідок підтвердила, що вона підписувала та видавала спірний державний акт на землю. Вказала, що такий підписала замість сільського голови, бо його не було в той час, а вона мала право підпису за його відсутності. Державний акт видала хоч і знала, що ОСОБА_7 помер, проте вважала, що така видача можлива, так як державний акт погоджено у відділі земельних ресурсів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_7 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 з 08.06.1957р., що доводиться свідоцтвом про їх одруження серії НОМЕР_3 від 08.06.1957р. (том 1, а.с. 227 зворот).

Згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20.07.1985р. ОСОБА_6 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області (том 1, а.с. 229).

26 січня 1991 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Кам'янка-Бузького району, і відповідно до якого вона заповіла належний їй житловий будинок із всіма господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, своєму чоловікові ОСОБА_7 та племінниці ОСОБА_1 в рівних частинах, а в разі скорішої смерті від неї чоловіка ОСОБА_7, заповіла племінниці ОСОБА_1 (том 1, а.с.228).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_4 від 08.05.1999р. (том 1, а.с. 227).

Після її смерті, 27.09.1999р. до державного нотаріуса звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини та видачу їй свідоцтва про право на спадщину. Одночасно вказала, що іншим спадкоємцем є чоловік померлої - ОСОБА_7 (том 1, а.с. 223).

16 листопада 1999 року до державного нотаріуса надійшла заява ОСОБА_7 про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, в якій він зазначив, що спадщину після смерті дружини ОСОБА_6 він прийняв, прописаний у спадковому будинку, вказав про наявність іншого спадкоємця - ОСОБА_1, та одночасно просив видати йому свідоцтво про право власності по ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Від належної йому частки спадщини по ст. 535 ЦК України (обов'язкова частка) відмовився і просив оформити цю частку на ОСОБА_1 (том 1, а.с. 226).

02 червня 2000 року державним нотаріусом Кам'янка-Бузької ДНК видано два свідоцтва про право спадщину, зокрема:

на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на половину спадкового майна - житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 231). На підставі даного свідоцтва про право на спадщину, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на половину вказаного будинку, що доводиться Реєстраційним посвідченням виданим 26.06.2000р. Червоноградським МБТІ, оригінал якого оглянуто на а.с. 36 інвентаризаційної справи;

на ім'я ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності, згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України на ? частку у спільному майні набутому подружжям - житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 232). На підставі даного свідоцтва про право на спадщину, за ОСОБА_7, було зареєстровано право власності на половину вказаного будинку, що доводиться Реєстраційним посвідченням виданим 26.06.2000р. Червоноградським МБТІ, оригінал якого оглянуто на а.с. 34 інвентаризаційної справи.

В подальшому, 18.03.2014р. державним нотаріусом Львівського державного нотаріального архіву було видано дублікат свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_1 (том 1, а.с. 7). А 31 березня 2014 року ОСОБА_1 зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно своє право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 8).

За життя ОСОБА_7 складав заповіти, а саме:

04.02.2000р. на ім'я ОСОБА_1, яким заповів 1/2 власного житлового будинку з хатнім майном та господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 200);

06.11.2001р. ОСОБА_7 склав заповіт, яким належну йому на праві особистої власності частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та господарські споруди заповів ОСОБА_4 (том 2, а.с. 61).

24 вересня 2008 року ОСОБА_7 уклав спадковий договір із ОСОБА_10, за умовами п. 1 якого, ОСОБА_7 передає після своєї смерті у власність ? частину житлового будинку АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Робак Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №2945 (том 1, а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що стверджується його свідоцтвом про смерть виданим повторно 11.02.2014р. ВДРАЦС Кам'янка-Бузького РУЮ у Львівській області (том 1, а.с. 14).

28 травня 2012 року ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, що доводиться витягом про державну реєстрацію прав КП ЛОР "Червоноградське МБТІ" (том 1, а.с. 64).

Окрім цього судом встановлено, що 05 серпня 2008 року Новояричівська селищна рада Кам'янка-Бузького району прийняла рішення №7 відповідно до якого вирішила передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_7 - для ведення ОСГ, площею 0,1211 га., яка є прилеглою до присадибної земельної ділянки та знаходиться в АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 54).

22 жовтня 2009 року Новояричівська селищна рада Кам'янка-Бузького району прийняла рішення №7 відповідно до якого вирішила надати дозвіл громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, які знаходяться у їх користуванні для ведення ОСГ, ведення садівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель смт. Новий Яричів (том 1, а.с. 160). Із додатку до даного рішення (список землекористувачів) видно, що під №111 міститься прізвище ОСОБА_7 а навпроти нього запис 0,1211 га., для вед. ОСГ, АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 161-163).

07 грудня 2009 року Новояричівська селищна рада Кам'янка-Бузького району прийняла рішення №4 відповідно до якого вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою площею 0,1190 га. земельної ділянки ОСОБА_7, щодо складання документів, що посвідчують право одержання Державного акту на право власності на земельні ділянки, які знаходяться в АДРЕСА_1 та перебуває у його користуванні. Передати безкоштовно у власність земельну ділянку і надати дозвіл на видачу Державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. (том 1, а.с. 151).

28 лютого 2012 року на ім'я ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1190 га., яка знаходиться в АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 13).

Заочним рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 16.10.2012р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10.06.2014р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014р. вирішено визнати за ОСОБА_4, як спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку площею 0,1190 га., що розташована по АДРЕСА_1 Кам'янка-Бузького району Львівської області (том 1, а.с. 57-63).

23 вересня 2013 року ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,119 га. по АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 9).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив із наступних мотивів та положень закону.

Судом встановлено, що Новояричівською селищною радою було прийнято рішення від 22 жовтня 2009 року №7, яким ОСОБА_7 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,1211 га., для ведення ОСГ, по АДРЕСА_1, а також рішення від 07.12.2009р. №4, яким йому було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення ОСГ, загальною площею 0,1190 га. за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

При розгляді даної справи судом не встановлено будь-якої суперечності даних рішень чинному на той час законодавству, які б порушували права та інтересів позивачки ОСОБА_1 Так, суд відзначає, що спірна земельна ділянка є такою, що має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства і набута ОСОБА_7 шляхом використання його права на безоплатну приватизацію. Така ділянка не передана для обслуговування житлового будинку, що перебуває у спільній власності сторін, і судом не встановлено, що власне на цій земельній ділянці перебуває спільний для сторін будинок АДРЕСА_1. З аналогічних мотивів виходив і ВССУ у своїй ухвалі від 24.09.2014р.

Посилання сторони позивачки за первісним позовом про відсутність технічної документації при винесенні оскаржуваного рішення селищної ради від 07.12.2009р. спростовується матеріалами справи, так як у т. 1 на а.с. 249-270 міститься розроблена Технічна документація із землеустрою щодо спірної земельної ділянки на ім'я ОСОБА_7, і зауваження представника позивачки щодо такої документації (дати, підписи тощо) не спростовують факту розроблення такої технічної документації.

З цих же міркувань суд відхиляє посилання сторони позивачки на лист Державної інспекції сільського господарства від 15.05.2015р. (том 1, а.с. 144-146), оскільки наведені в ньому факти щодо відсутності технічної документації та приналежності спірної земельної ділянки до будинку сторін спростовані в судовому засіданні.

Тому, суд не знаходить підстав для скасування таких рішень селищної ради.

Вирішуючи вимогу ОСОБА_1 в частині визнання недійсним державного акту на землю суд вважає, що доводи щодо цієї вимоги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Зокрема, як видно із державного акту на земельну ділянку площею 0,1190 га. в АДРЕСА_1, такий виданий на ім'я ОСОБА_7 28.02.2012р. Разом з тим, судом також встановлено, щоІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Як зазначено у ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

А відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відтак, суд приходить до висновку, що оскільки виникнення права власності на земельну ділянку пов'язується із моментом державної реєстрації цього права, і таке право може виникати лише у живої фізичної особи, то набуття такого права після смерті фізичної особи є неможливим.

У межах розгляду даної справи встановлено, що спірний державний акт виданий на ім'я ОСОБА_7 зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності 28.02.2012р., також встановлено, що до цього часу, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що свідчить про неможливість набуття ним такого права, а отже такий державний акт слід визнати недійним.

Щодо позовних вимог позивачки ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_4, то суд вважає такі вимоги безпідставні виходячи із наступного.

З матеріалів справи беззаперечно встановлено, що право власності ОСОБА_4 зареєстровано на підставі рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 16.10.2012р. яке набрало законної сили та залишено без змін всіма судовими інстанціями.

А тому, оскільки за приписами ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, то здійснення запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку є правомірним і не може бути скасовано за умов чинності відповідного рішення суду.

Тому, вимоги позивачки ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд виходив із наступних мотивів та положень закону.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і за життя склала заповіт на випадок своєї смерті, за умовами якого заповіла належний їй житловий будинок із всіма господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, своєму чоловікові ОСОБА_7 та племінниці ОСОБА_1 в рівних частинах, а в разі скорішої смерті від неї чоловіка ОСОБА_7, заповіла племінниці ОСОБА_1

Також матеріалами справи стверджується, що будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оскільки право власності на такий набуто за час їх спільного шлюбу, а відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

В свою чергу, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_6 була відкрита та прийнята до 01.01.2004р., то за правилами п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до правовідносин, що виникли із спадкування майна ОСОБА_6 слід застосовувати ЦК України 1963 року.

Згідно положень ст. 524 ЦК 1963р. спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Так, зі змісту ст. 549 ЦК України 1963р. видно, що заяву про прийняття спадщини спадкоємець може подати протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Також, як зазначено у ст. 553 цього Кодексу спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 шляхом подачі заяви про прийняття спадщини від 27.09.1999р. (том 2, а.с. 154) згідно п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963р.

Із матеріалів спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_6 також встановлено, що ОСОБА_7 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його дружини лише 16.11.1999р., в той час, як шестимісячний строк на подачу такої заяви сплив 07.11.1999р. Тому, суд не бере до уваги таку заяву, в частині визначення шляху спадкування, оскільки така подана поза межами строку визначеного законом, і судом не визначався додатковий строк для вчинення відповідних дій.

Разом з тим, суд вважає, що ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті свої дружини ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном згідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963р.

Згідно п. 113 Наказ Мінюсту "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" №18/5 від 14.06.1994р., яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути зокрема запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця.

Із матеріалів спадкової справи (том 2, а.с. 157) видно, що у спадковому будинку були прописані ОСОБА_6 з 1971р. по день смерті, а заявник ОСОБА_7 прописаний з 16.08.1983р. по даний час (на час видачі свідоцтва). Ця обставина не заперечується і сторонами по справі.

Тому, суд дійшов до переконання, що ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 шляхом подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Відтак, враховуючи той факт, що будинок АДРЕСА_1 належав подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, то суд погоджується із доводами сторони ОСОБА_4 щодо того, що спадкова маса, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 складає 1/2 частину, і власне такий розмір частки будинку повинен бути розподілений між спадкоємцями відповідно до умов заповіту.

А враховуючи умови заповіту, за якими заповідач ОСОБА_6 заповіла своїм спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у рівних частинах належне їй спадкове майно, то суд вважає, що кожен з них повинен був отримати по 1/4 частині спірного будинку.

За таких обставин, видача нотаріусом 02.06.2000р. свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_1 на 1/2 частину будинку є неправомірним, а тому його слід визнати недійсним в частині 1/4, так як такий обсяг спадкових прав належав не ОСОБА_1, а ОСОБА_7 як спадкоємцю за заповітом, який спадщину прийняв.

На даний час, ОСОБА_7 помер, а спадкоємцем до його майнових прав є ОСОБА_4 Причому, вирішуючи спір між сторонами в частині того, спадкоємцем за законом чи за заповітом такий є, суд виходив із таких міркувань.

Судом у цій частині встановлено, що за життя ОСОБА_7 склав останній свій заповіт 06.11.2001р., яким належну йому на праві особистої власності частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та господарські споруди заповів ОСОБА_4 (том 2, а.с. 61).

При чому, судом встановлено, що ОСОБА_4 не звертався до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини.

Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса лише 16.03.2017р. (під час розгляду справи судом) і йому постановою від 16.03.2017р. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину (том 3, а.с. 15).

Також, судом встановлено, що рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 16.10.2012р., яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10.06.2014р. та ухвалою ВССУ від 24.09.2014р. вирішено визнати за ОСОБА_4, як спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку площею 0,1190 га., що розташована по АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 57-63).

У Постанові Верховного Суду України №6-167цс12 від 06.02.2013р. висловлено правову позицію, відповідно до якої "Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Воля спадкоємців знайшла своє вираження в поданій ними до нотаріальної контори заяві про прийняття спадщини за законом."

З огляду на те, що ОСОБА_4 своїми активними діями протягом шести місяців не виразив свою волю на прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7, то його не можна вважати спадкоємцем по заповіту до майна ОСОБА_7

Причому, заповіт ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 є нікчемний в силу ч. 2 ст. 1307 ЦК України, так як стосується того ж спадкового майна, яке зазначено у спадковому договорі, укладеному між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 24.09.2008р. Про це зазначив Апеляційний суд Львівської області у своїй ухвалі від 10.06.2014р. (том 1 а.с. 59-61).

Разом з тим, з огляду на те, що судовим рішенням від 16.10.2012р. визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно як спадкоємця четвертої черги після смерті ОСОБА_7, то суд вважає, що при спадкуванні іншої частини спадкового майна ОСОБА_7, спадкоємець ОСОБА_4 є також спадкоємцем четвертої черги за законом.

Як зазначено у ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_7 мав право на 1/4 спадкового майна після смерті ОСОБА_6, так як спадщину прийняв, і таке право незаконно перейшло до ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.06.2000р., то до його спадкоємця також перейшло таке право і не припинилося із його смертю.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У Листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" ВССУ вказав, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За таких умов, суд вважає, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1/4 частину спірного будинковолодіння є підставними та підлягають до задоволення, так як іншим шляхом, окрім як судового захисту, його права не можуть бути поновлені.

Водночас суд відхиляє покликання сторони позивача ОСОБА_4 щодо необхідності визнання за ним 2/6 частин спірного будинковолодіння, а вважає, що такий розмір дорівнює 1/4 частині. Так, покликання ОСОБА_4 та його представника Гірника В.М. щодо необхідності врахування права ОСОБА_7 на обов'язкову частку суд визнає безпідставними.

Як зазначено у ст. 535 ЦК України 1963р. неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).

Для отримання такого права та його оформлення, спадкоємець повинен надати нотаріусу відповідну заяву та необхідний перелік документів (п. 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.1994р.). А така обов'язкова частка вираховується також із предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку (ст. 535 ЦК).

Як зазначено у Методичних рекомендаціях Мінюст від 29.01.2009р. "Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя", спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, нотаріус роз'яснює його право на одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку, а такий спадкоємець може подати заяву про те, що йому роз'яснено і на одержання такого свідоцтва він не претендує, так як його частка у спадщині забезпечена за рахунок іншого спадкового майна. У такому випадку спадкоємець має право одержати свідоцтво про право на спадщину за законом або за заповітом на заповідане йому майно і не одержувати свідоцтво про право на спадщину на обов'язкову частку.

Тобто, реалізація спадкових прав у обсязі визначеному як обов'язкова частка є правом спадкоємця, якому таке належить. Таке право може бути ним реалізовано, а може бути і не реалізовано, і таке не залежить від факту прийняття спадщини та не обмежене строком на прийняття спадщини. Іншими словами, спадкоємець, який прийняв спадщину може не оформляти своїх спадкових прав на обов'язкову частку, а добровільно погодитись на отримання частки, яка визначена законом чи заповітом.

Як видно із заяви ОСОБА_7 від 16.11.1999р., він відмовився від належної йому частки спадщини по ст. 535 ЦК України (обов'язкова частка) і просив оформити цю частку на ОСОБА_1 (том 1, а.с. 226).

Тому, суд вважає, що ОСОБА_7 будучи непрацездатним чоловіком покійної ОСОБА_6 мав право на спадкування обов'язкової частки, проте від його реалізації добровільно відмовився, а тому ОСОБА_4 слід відмовити у визнанні за ним частки, яка визначалась як обов'язкова.

Одночасно суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 на відповідну частину слід відмовити, так як така реєстрація проведена була законно, у відповідності до чинного на той час правовстановлюючого документу, а факт визнання права власності за ОСОБА_4 на відповідну частку у майні повністю відновлює порушене його право та має як наслідок здійснення державної реєстрації таких його прав у Державному реєстрі прав.

За таких умов, позовні вимоги Гірника В.М. в інтересах ОСОБА_4 слід задовольнити частково.

У відповідності до вирішеного спору, розподілу підлягають понесені сторонами судові витрати.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 понесла судові витрати при сплаті судового збору у розмірі 243,60 грн. (том 1, а.с. 2), такий збір є мінімальною ставкою судового збору за однією позовною вимогою немайнового характеру, яку судом задоволено, а тому такий судовий збір слід стягнути з відповідача ОСОБА_4

ОСОБА_4 поніс судові витрати при сплаті судового збору у сумі 1653,60 грн. (том 2, а.с. 40, 107), а також по оплаті послуг адвоката Гірник В.М. на загальну суму 6 156,00 грн., що доводиться договором з адвокатом, актами виконаних робіт та квитанціями про оплату послуг адвоката.

Судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 частково виходячи як із розміру частки яку він просив, так із кількості його позовних вимог, а тому пропорційність такого задоволення точно визначити неможливо.

Як зазначено у п. 36 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014р., якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

За таких умов, суд вважає, що судові витрати понесені ОСОБА_4 слід розподілити між сторонами порівну. Зокрема витрати понесені на сплату судового збору у розмірі по 826,80 грн.

Стосовно судових витрат на правову допомогу, то суд відзначає, що такі витрати є судовими витратами в силу ст. 79 ЦПК України, а ч. 2 ст. 84 цього Кодексу визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи встановлений законом розмір прожиткового мінімуму за відповідні роки (2014р. - 1218грн., 2015р. - 1218грн., 2016р. - 1378 грн.), а також час, який витрачено адвокатом Гірник В.М. для участі у судових засіданнях (2014р. - 0,21год., 2015р. - 3,21 год., 2016р. - 8,28 год.), суд дійшов до висновку, що заявлений розмір витрат на правову допомогу у розмірі 6 156,00 грн. не виходить за межі граничного розміру компенсації таких витрат, а тому оскільки факт їх понесення суду доведено, то такі судові витрати також підлягають розподілу між сторонами порівну по 3078,00 грн.

Керуючись ст. ст. 8, 11, 15, 88, 208-209, 214-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та Новояричівської селищної ради Кам'янка-Бузького району, за участі третіх осіб Реєстраційна служба Кам'янка-Бузького району та Відділу Дежземагентства у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області про визнання недійсним рішення, державного акту на землю та скасування реєстрації права власності - задовольнити частково.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_7 на земельну ділянку загальною площею 0,1190 га., із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Позовні вимоги Гірника Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1, за участі третьої особи Кам'янка-Бузька державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстрації права власності та визнання права на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 02 червня 2000 року державним нотаріусом Кам'янка-Бузької державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за №1666, на ім'я ОСОБА_1, як спадкоємцю ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1), в частині 1/4 частини спадкового майна.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1, з приналежними до нього будівлями та спорудами, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2

У задоволенні решти позовних вимог Гірника Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_4 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 243,60 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 826,80 грн. судових витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 3078,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копій рішення.

Суддя