Ухвала суду № 68612509, 30.08.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Провадження № 11-кп/792/514/17

Справа № 686/12046/17 Головуючий в 1-й інстанції Навроцький В.А.

Категорія: ч. 1 ст. 296 КК України Доповідач Бондар В. В.

Окрема думка судді-доповідача ОСОБА_1

30 серпня 2017 року колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області за наслідками розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2017року про повернення прокурору для усунення недоліків обвинувального акту в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.1 ст. 296 КК України, вищевказану ухвалу скасовано та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

На переконання автора окремої думки, в суду були всі підстави для повернення прокурору обвинувального акту для усунення недоліків обвинувального акту з наступних підстав.

Згідно п.3 ч.3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Положення ч.4 ст. 110 КПК України визначають, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим в статті 291 цього Кодексу.

П.5 ч.2 ст. 291 КПК України регламентує, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України обов»язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, до яких віднесені подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, та інші обставини, - покладається на слідчого та прокурора.

Такі правові норми вказують, що формулювання в обвинувальному акті обвинувачення, яке, згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, є твердженням про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування, та які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні відповідно до положень ст.. 91 КПК України. При цьому такі твердження мають логічно узгоджуватись, відповідати належній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться в вину особі, з тією метою, щоб особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, мала змогу зрозуміти суть пред»явленого їй обвинувачення, та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта суд першої інстанції здійснює судовий розгляд, як це передбачено приписами ст. 337 КПК України.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 9 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу розясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого суду (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пільсьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Зважаючи на вказані обставини та специфіку судового розгляду, а також здійснення кримінального провадження на засадах змагальності, в підготовчому судовому засіданні суд першої інстанції уповноважений перевіряти повноту та правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються положеннями ст. 291 КПК України, з юридичної точки зору, при цьому не вдаючись до їх оцінки, та на підставі цього дійти висновку щодо можливості чи неможливості здійснення кримінального провадження на підставі такого обвинувального акту.

Суд першої інстанції підставно звернув увагу, що при викладенні в обвинувальному акті фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, вказано про порушення ОСОБА_2, як депутатом ОСОБА_3 обласної ради, вимог ст.8, 18 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» щодо депутатської етики та обов»язків депутатів, та при цьому ним вчинені хуліганські дії(а.с.3-4). В подальшому за таких встановлених органом досудового розслідування та прокурором обставин, частково продубльованих при викладі змісту формулювання обвинувачення відомості про вказані обставини відсутні, тому суд першої інстанції підставно вказав про суперечливість обвинувального акту в цій частині.

При цьому, як при викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, так і в сформульованому обвинуваченні, відсутні відомості щодо працівників ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, роботі яких обвинувачений завадив.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що відповідно до вимог ст. 55 КПК України потерпілим в кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди та що, на думку суду першої інстанції, в даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 обласна державна адміністрація за умови ненанесення їй майнової шкоди, не може бути визнана потерпілим.

В поданій апеляційній скарзі прокурор вказував, про факт наявності нескасованої постанови слідчого про визнання ОСОБА_3 обласної державної адміністрації потерпілою, позаяк згідно договору відповідального зберігання майна, укладеного між ПАТ «Темп» та ОСОБА_3 обласною державною адміністрацією, яка несе відповідальність за збереженість та цілісність ввіреного майна, що, на думку прокурора, спростовує висновки суду першої інстанції.

Вказані доводи апеляційної скарги видаються непереконливими, позаяк, оскільки згідно приписів п.3 ч.1 ст. 91 КПК України вид та розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, підлягають доказуванню в кримінальному провадженні.

Саме ці обставини, які мали б бути предметом доказування, в разі їх встановлення, мали були б бути відображені в обвинувальному акті. Однак в направленому до суду обвинувальному акті відсутні будь-які дані про встановлений органом досудового розслідування розмір шкоди, завданий діями обвинуваченого ОСОБА_3 облдержадміністрації. Навпаки, в обвинувальному акті органом досудового розслідування, з чим погодився прокурор, затвердивши обвинувальний акт, вказано, що вартість пошкодженого обладнання в розмірі 21323,45грн., та що ця шкода спричинена саме ПАТ «Завод «Темп», відтак посилання прокурора в апеляційній скарзі про цивільно-правові відносини між ОСОБА_3 облдержадміністрацією та ПАТ «Завод «Темп», за відсутності будь-яких даних з цього приводу в обвинувальному висновку, не дають підстав вважати інакше. Навіть в разі, якщо припускати, що такі обставини існують, то наявність таких обставин не звільняє прокурора від обов»язку зазначати такі обставини в обвинувальному акті.

Таке формулювання обвинувачення, яке частково продубльоване при викладі обставин кримінального правопорушення, є нечітким, суперечливим за змістом; є незрозумілість викладу формулювання обвинувачення, оскільки є незрозумілим, від якого злочину особа має захищатись, а доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують таких висновків суду. Підстави вважати, що при новому розгляді справи суд вдався до оцінки доказів в провадженні, оцінки правильності кваліфікації дій обвинуваченого, про що вказує в своїй апеляційній скарзі прокурор, відсутні.

Відсутність чіткого сформульованого обвинувачення порушує один з основних конституційних принципів права обвинуваченого на захист та справедливий судовий розгляд, позбавляє права обвинуваченого знати, в яких конкретно діях його обвинувачують та за якими фактичними обставинами, подальшій можливості викладення своїх показань, заперечень, в тому числі щодо прийнятих процесуальних рішень, а також позбавляє місцевий суд належним чином встановити істину в кримінальному провадженні, а також позбавляє суд, відповідно до приписів ч. 1 ст. 348 КПК України, розяснити обвинуваченому суть обвинувачення що є обов язком саме суду, а також відсутність процесуального примусу прокурора змінити обвинувачення в суді.

Встановлені судом першої інстанції недоліки не давали суду першої інстанції підстав для призначення справи до судового розгляду, а обвинувальний акт в звязку з невідповідністю останнього вимогам п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України міг бути судом першої інстанції повернутий прокурору.

Суддя В.В.Бондар