Вирок № 68610760, 04.09.2017, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/5755/16-к

1-кп/336/65/2017

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 вересня 2017 року

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі Шаповаловій С.Г.,за участю прокурора Красних О.О.,потерпілого ОСОБА_1,представника потерпілого ОСОБА_2,обвинуваченого ОСОБА_3,захисника Шутака Ю.В.,розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1,уродженця м.Запоріжжя ,громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працює, не зареєстрований,фактично мешкає в АДРЕСА_1,раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ст.125 ч.2 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 пред*явлено обвинувачення в тому,що 19.07.2016 р.приблизно о 14.30 год.він,маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень,знаходячись біля будинку АДРЕСА_1,підійшов до малолітнього ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_2,лівою рукою вхопив його за шию,таким чином утримуючи дитину,умисно наніс потерпілому два удари долонею правої руки в потиличну область голови та обома руками штовхнув ОСОБА_1,від чого останній впав на лівий бік тулубу на асфальтовану доріжку,чим спричинив малолітньому потерпілому ОСОБА_1згідно висновку експерта Комунальної установи «Запорізьке обласне бюро судової медичної експертизи» № 3376 від 21.07.2016 р.струс головного мозку,крововилив в потиличній області,садна в потиличній області зліва,в області лівого передпліччя,які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження,що спричинило короткочасний розлад здоров*я.

Дії ОСОБА_3кваліфіковані по ч.2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження,що спричинило короткочасний розлад здоров*я.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3винуватим себе у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив,що тілесних ушкоджень ОСОБА_1за викладених в обвинувальному акті обставин не завдавав.

Показав,що проживає з сім*єю по АДРЕСА_1,має дочку ОСОБА_4,2011 р.н.,та сина ОСОБА_5,2008 р.н. Вдень 19.07.2016 р.разом з дружиною на автомобілі виїжджав з місця проживання у справах,син ОСОБА_5 в цей час катався на велосипеді у дворі їхнього будинку.Приблизно о 12.30 год.ОСОБА_5 зателефонував,плакав та поскаржився,що у нього виник конфлікт із сусідом ОСОБА_1 та хлопцем на ім*я ОСОБА_6,котрі його побили.Одразу після цього дзвінка ОСОБА_3з дружиною поїхали додому,куди прибули приблизно через 15 хвилин,у дворі будинку ОСОБА_3зупинив ОСОБА_1,який катався на велосипеді,його приятель ОСОБА_6,побачивши батьків ОСОБА_5,із двору втік.Про конфлікт дітей телефоном повідомили мати ОСОБА_1,яка приїхати відмовилась.ОСОБА_3утримував ОСОБА_1 за ліву руку,а ОСОБА_5,у якого була розбита нога,розказав,що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у дворі збили його з велосипеда,ОСОБА_5 впав,ОСОБА_6 його тримав,а ОСОБА_1 двічі вдарив ногою в пах та обіцяв на ОСОБА_5 помочитися.Обурившись таким ставленням до його сина,ОСОБА_3запропонував ОСОБА_5 навзаєм побити ОСОБА_1,якому ОСОБА_5 наніс приблизно 5 ударів руками в область голови та живота,обвинувачений ОСОБА_1 ударів не наносив.Після цього ОСОБА_3відпустив ОСОБА_1,який побіг до бабусі,що сиділа коло одного із під*їздів будинку,дорогою кричав,що ОСОБА_5 вб'є,хапав цеглини.Раніше між дітьми вже бували подібні конфлікти через надмірну агресивність ОСОБА_1.На місце події ОСОБА_3викликав поліцію,працівники якої по прибуттю запитали,чи буде він подавати заяву про побиття його сина ОСОБА_5 ОСОБА_1,проте обвинувачений відмовився,оскільки вважав,що бесіди ОСОБА_1 з поліціянтами щодо неприпустимості агресії до інших дітей буде достатньо для його вгамування.Тілесні ушкодження ОСОБА_5 не фіксували,оскільки із сім*єю ОСОБА_1 до цих подій вони перебували у дружніх відносинах,вважали,що конфлікт вичерпаний.

Викладених в обвинуваченні дій відносно ОСОБА_1 не вчиняв,ударів йому не наносив,тілесних ушкоджень на заподіював. Можливо,що виявлені у потерпілого ОСОБА_1 тілесні ушкодження виникли від дій його сина ОСОБА_5,який наніс потерпілому 5 ударів руками в живіт та область голови.

Всебічно вивчивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності,допустимості,достовірності,а сукупність зібраних доказів-з точки зору достатності та взаємозв*язку,суд прийшов до висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_3у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення,виходячи з наступного.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження,серед яких є верховенство права,презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає із ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина, звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону. Кожна людина при визначенні його громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.

Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у Рішенні по справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії № 10590/83 від 6 грудня 1988 р. та § 39 Рішення Страсбурзького суду "Капо проти Бельгії" від 13 січня 2005 року.

Згідно з положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Судовий вирок, який проголошується ім'ям держави, має бути законним, обгрунтованим і справедливим.

У правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається звинувачувальний ухил, по суті якого кожен, хто з'явився перед судом, має бути визнаний винуватим.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя» визнання особи винуватою у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

За змістом рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані,одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст.370 КПК України, вирок суду має бути законним і обгрунтованим тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Згідно ст.373 КПК України,обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 125 частина 2 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння особі легких тілесних ушкоджень,що спричинило короткочасний розлад здоров*я.

У кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 91 КПК України підлягають доказуванню:1)подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);2)винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані,отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин,що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання,речові докази,документи,висновки експертів.

На підтвердження винуватості ОСОБА_3у вчиненні інкримінованого йому злочину,сторона обвинувачення посилалася на безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази,а саме показання потерпілого,свідків,висновки експертів,з яких суд встановив наступне.

Так,20.07.2016 р.до Шевченківського РВ ЗМУ з усною заявою звернулася ОСОБА_2,яка просила притягнути до відповідальності осіб,які 19.07.2016 р.нанесли тілесні ушкодження її сину ОСОБА_1,2005 р.н.

20.07.2016 р.до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12016080080003315 за ч.2 ст.125 КК України.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1,2005 р.н.,допитаний в присутності законного представника та педагога,показав,що він проживає в будинку АДРЕСА_1 по-сусідству із сім*єю ОСОБА_3,знає обвинуваченого та його сина ОСОБА_5,який молодший за нього на два роки,раніше вони товаришували.Кілька разів батьки ОСОБА_5 скаржилися його матері ОСОБА_2з приводу образ,які він завдавав ОСОБА_5,більш серйозних конфліктів у нього з ОСОБА_5 не було.19.07.2016 р.ОСОБА_1 разом з приятелем ОСОБА_6 каталися на велосипедах у дворі будинку ОСОБА_1,де також гуляв ОСОБА_5,ОСОБА_1 та ОСОБА_6 посміялися з велосипеда ОСОБА_5 через написи на ньому,на що ОСОБА_5 відповідав лайкою,надалі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 наздоганяли ОСОБА_5 на велосипедах та лякали,що задавлять,через що ОСОБА_5 припинив кататися і сів на лавці біля свого під*їзду.ОСОБА_1 та ОСОБА_6 під*їхали до ОСОБА_5,насміхалися з нього,він ображав їх навзаєм,а потім кинувся на ОСОБА_1 та вдарив у живіт,після чого ОСОБА_1 штовхнув ОСОБА_5 у кущі,куди ОСОБА_5 впав.Через деякий час у двір будинку на машині приїхали батьки ОСОБА_5,ОСОБА_1 та ОСОБА_6 хотіли втікти,однак ОСОБА_1 затримав батько ОСОБА_5,а його мати погналася за ОСОБА_6.Обвинувачений взяв рукою ОСОБА_1 за шию,двічі долонею вдарив запотиличники,утримував,а ОСОБА_5 із силою наніс ОСОБА_1 кілька ударів руками та ногами.Після цього ОСОБА_1 пішов до своєї бабусі,а батьки ОСОБА_5 викликали поліцію.Під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 перепросив у ОСОБА_5,що штовхнув його у кущі,пообіцяв більше не ображати,через що батько ОСОБА_5 заяви поліцейським не написав,про те,що батько ОСОБА_5 його побив,ОСОБА_1 поліцейським не заявив.Наступного дня через погіршення самопочуття його поклали у лікарню,де він пробув три дні,переважно лежав,а потім із сім*єю поїхав на відпочинок.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6,2004 р.н., допитаний в присутності законного представника та педагога,показав,що 19.07.2016 р.у денний час він гуляв у дворі будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_1,де також катався на велосипеді ОСОБА_5,який є молодшим за віком,раніше між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вже були конфлікти.ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спочатку обзивали ОСОБА_5,на що він їм відповів лайкою,потім на велосипедах ОСОБА_1 та ОСОБА_6 під*їхали до ОСОБА_5 і ОСОБА_1 вдарив по його велосипеду ногою,через що ОСОБА_5 кинувся до ОСОБА_1 і вдарив його,а ОСОБА_1 відштовхнув ОСОБА_5,після чого вони з ОСОБА_1 від*їхали підкачати колесо велосипеда,чим займались приблизно 15 хвилин.У двір будинку на машині приїхали батьки ОСОБА_5,батько затримав ОСОБА_1,мати ОСОБА_5 погналася за ОСОБА_6,однак він на велосипеді встиг поїхати з двору,куди повернувся через 30 хв.,коли біля будинку вже була поліція.Пізніше ОСОБА_1 розповідав,що батько ОСОБА_5,коли вийшов з машини,впіймав його і почав бити,проте ОСОБА_6 цих подій особисто не бачив.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7показав,що він є мешканцем будинку АДРЕСА_1,його квартира розташована на другому поверсі.З вікна кухні 19.07.2016 р.в денний проміжок часу він почув шум сварки біля під*їзду,коли визирнув,побачив обвинуваченого,який впіймав хлопця на велосипеді,вдарив йому долонею руки запотиличник,до них підійшов менший хлопець з мамою.Свідок з вікна вигукнув:»Що ви робите»,на що мати меншого хлопця відповіла йому ,що її сину майже не вибили око,після чого ці особи пішли до іншого під*їзду.

Свідок ОСОБА_8в судовому засіданні показала,що приблизно п*ять років їх сім*я товаришувала з сім*єю ОСОБА_2,вони проживають в одному будинку,ОСОБА_5 приятелював з ОСОБА_1,котрий старший за віком,в останній час почав ОСОБА_5 принижувати і ображати,на що вони скаржилися матері ОСОБА_1,проте вона не могла вплинути на його поведінку,пояснювала,що ОСОБА_1 некерований.19.07.2016 р.вони з чоловіком ОСОБА_3поїхали у справах,їх син ОСОБА_5 гуляв у дворі будинку,а згодом по телефону поскаржився,що його побили ОСОБА_1 та хлопець на ім*я ОСОБА_6,пошкодили велосипед та музичну колонку,про що вона повідомила мати ОСОБА_1,однак остання приїхати та розбиратися у конфлікті дітей відмовилась.Свідок з обвинуваченим одразу поїхали додому,у дворі будинку знайшли сина ОСОБА_5,котрий сидів на лавці плакав,скаржився на біль у животі та в паху,стегна були із синцями.ОСОБА_5 розповів,що коли він катався на велосипеді,ОСОБА_1 і ОСОБА_6 почали його ображати,зіштовхнули з велосипеда,при цьому він впав та розбив музичну колонку,далі ОСОБА_6 тримав ОСОБА_5 за руки,а ОСОБА_1 бив.В цей час ОСОБА_1 з ОСОБА_6 у дворі катались на велосипедах,її чоловік ОСОБА_3затримав ОСОБА_1,а вона побігла за ОСОБА_6,однак не наздогнала його,оскільки він на велосипеді втік.Коли вона повернулася на місце події,ОСОБА_5 бив ОСОБА_1 руками і ногами,обвинувачений ОСОБА_1 ударів не наносив.У дворі будинку знаходилась бабуся ОСОБА_1,яку вони просили втрутитись та закликати ОСОБА_1 до порядку,однак ОСОБА_1 на бабусю уваги не звертав,бігав двором та нецензурно лаявся,через що викликали поліцію.Коли прибула поліція,мати ОСОБА_1 і на прохання поліції прибути на місце відмовилась,ОСОБА_1 перепросив у ОСОБА_5 та обіцяв його більше не зачіпати,тому заяву щодо побиття ОСОБА_5 вони з чоловіком не писали.Наступного ранку мати ОСОБА_1 зателефонувала з претензією,що її чоловік побив ОСОБА_1,що дійсності не відповідає,оскільки ОСОБА_1 навзаєм побив її син ОСОБА_5,під час спілкування ОСОБА_1 з поліціянтами на місці події той не повідомляв,що його бив батько ОСОБА_5,у ОСОБА_1 жодних ознак побиття не було.

Свідок ОСОБА_5,2007 р.н., допитаний в присутності законного представника та педагога ,в суді показав,що він знайомий з ОСОБА_1 та їхні сім*ї раніше товаришували,ОСОБА_1 на два роки старший,більш фізично розвинений.19.07.2016 р.ОСОБА_5 вийшов у двір з велосипедом,де також гуляли ОСОБА_1 та його приятель ОСОБА_6,вони почали ображати ОСОБА_5,обзивали його та насміхалися з велосипеда,через що він припинив кататися і пішов до свого під*зду.ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проїхали за ним,зіштовхнули з велосипеда,при падінні він вдарився животом та зламав музичну колонку,що висіла на шиї,велосипед був подряпаний.ОСОБА_5 хотів вдарити ОСОБА_1 у відповідь,однак ОСОБА_6 вхопив його за руки та тримав,а ОСОБА_1 бив ОСОБА_5 у живіт та у пах.Коли його відпустили,ОСОБА_5 зателефонував матері,через 10 хвилин його батьки приїхали у двір,батько встиг затримати ОСОБА_1,а ОСОБА_6 на велосипеді втік.Батько тримав ОСОБА_1 та запропонував ОСОБА_5 побити його у відповідь,ОСОБА_5 кілька разів наніс ОСОБА_1 удари ногами і руками,після чого з батьками пішов до свого під*їзду,а ОСОБА_1 бігав по двору,кричав,що ОСОБА_5 вб*є,помочиться на нього та на його батька,тому,аби вгамувати ОСОБА_1,мати ОСОБА_5 викликала поліцію.Поліціянти поговорили з ОСОБА_1,який вибачився.Обвинувачений ОСОБА_1 не бив.

Аналізуючи показання допитаних в судовому засіданні осіб,суд встановив,що вони підтверджують конфлікт між малолітніми ОСОБА_1та ОСОБА_5,який передував події,що інкримінується обвинуваченому ОСОБА_3,водночас,пред*явлене ОСОБА_3обвинувачення не містить викладення мотиву вчинення ним тих дій,які ставляться йому за провину.

Наявність встановленого факту агресивної поведінки потерпілого ОСОБА_1,2005 р.н.,відносно малолітнього ОСОБА_5,2007 р.н.,дає підстави стверджувати,що подальші дії обвинуваченого були в певній мірі спровоковані насильством та знущанням над його дитиною,а емоційний стан обвинуваченого як батька знижував його здатність проявити більшу стриманість у тих обставинах,про які показали свідки.

За змістом пред*явленого ОСОБА_3обвинувачення,йому інкримінується нанесення потерпілому ОСОБА_1двох ударів долонею правої руки в потиличну область голови та поштовх обома руками,від якого потерпілий впав на лівий бік тулуба на асфальтове покриття,чим потерпілому були спричинені тілесні ушкодження.

Однак доказів вчинення обвинуваченим сукупності таких дій відносно потерпілого суду під час розгляду справи не надано.

Так,потерпілий ОСОБА_1показав,що обвинувачений ОСОБА_3під час досліджуваних судом подій взяв його рукою за шию,двічі долонею вдарив запотиличники,далі утримував,а син обвинуваченого ОСОБА_5 із силою наніс ОСОБА_1кілька ударів руками та ногами,тобто сам потерпілий вказав на нанесення йому обвинуваченим двох ударів рукою в область потилиці.

Свідок ОСОБА_7показав про нанесення обвинуваченим потерпілому одного удару долонею руки в область потилиці.

Свідки ОСОБА_5та ОСОБА_8показали,що обвинувачений ОСОБА_3потерпілому ударів не наносив,лише тримав його задля того,щоб ОСОБА_5міг побити його навзаєм та помститися за раніше завдану шкоду.

Свідок ОСОБА_10показав,що бачив як обвинувачений впіймав ОСОБА_1,подальших подій не спостерігав.

Вирішуючи питання про оцінку показань зазначених осіб як доказів у кримінальному провадженні,суд виходить з того,що потерпілий ОСОБА_1має підстави обмовляти обвинуваченого,так само як свідки ОСОБА_9та ОСОБА_5мають підстави свідчити на його користь,в силу зацікавленості у результатах розгляду справи,їх показання містять суттєві протиріччя,що є підставою ставитись до них критично.

Водночас,підстав ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_7не вбачається,оскільки він не перебуває у родинних або дружніх відносинах з іншими учасниками кримінального провадження,не має особистої зацікавленості у результатах розгляду справи,його показання іншим доказам не протирічать.

Відтак,суд дійшов до висновку,що з урахуванням показань свідка ОСОБА_7доведеним є факт нанесення обвинуваченим ОСОБА_3потерпілому ОСОБА_1одного удару долонею руки в область потилиці,вчинення ним інших дій,поставлених за провину ОСОБА_3за змістом обвинувального акту,достатніми достовірними доказами,які не викликають сумнівів,не підтверджується.

З об*єктивної сторони злочин,передбачений ст.125 КК України,характеризується дією або бездіяльністю,спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження,наслідками у виді спричинення легкого тілесного ушкодження,причинним зв*язком між вказаними діянням та наслідками,тобто необхідною ознакою закінченого складу цього злочину є настання злочинного наслідку у виді шкоди здоров*ю людини визначеного ступеня тяжкості.

Як передбачено ст.242 ч.2 п.2 КПК України,слідчий або прокурор зобов*язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

За визначенням ст.1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Таке визначення опосередковано зазначає і головного суб'єкта судово-експертної діяльності,- судового експерта,який на основі спеціальних знань здійснює дослідження і є самостійною процесуальною фігурою.

Згідно ст.101 ч.1 КПК України,висновок експерта-це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки,обґрунтовані відповіді на запитання,поставлені особою,яка залучила експерта.

За змістом частин 3,8 цієї ж статті,висновок повинен ґрунтуватися на відомостях,які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів,що були надані для проведення дослідження ;якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів,експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

Положеннями Інструкції про проведення судово-медичної експертизи,затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України N 6 від 17 січня 1995 року,встановлено наступне:

2.1. Судово-медична експертиза проводиться згідно з

постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора,

судді, а також за ухвалою суду.

2.2. Особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором,

суддею чи судом можуть бути призначені первинна, додаткова та

повторна судово-медична експертиза.

2.3. Первинна судово-медична експертиза може бути проведена

як одним, так і кількома експертами. Необхідність участі кількох

експертів визначається особою, що призначила таку експертизу, або

начальником бюро судово-медичної експертизи.

З розділу ІІ реєстру матеріалів досудового розслідування(прийняті під час досудового розслідування процесуальні рішення)вбачається,що 21.07.2016 р.слідчим було прийнято процесуальне рішення у даному кримінальному провадженні про призначення судово-медичної експертизи(п.3 реєстру)та про призначення додаткової судово-медичної експертизи(п.4 реєстру),проведення яких доручено експертам ЗОБ СМЕ.

За результатами виконання постанов слідчого,до кримінального провадження долучені висновок експерта № 3376 від 26.08.2016 р.та висновок експерта № 3377-Д від 26.08.2016 р.,внесені до п.6,7 розділу І реєстру матеріалів досудового розслідування(проведені в ході досудового розслідування процесуальні дії).

В судовому засіданні висновок експерта № 3376 від 26.08.2016 р.та висновок експерта № 3377-Д від 26.08.2016 р.були досліджені судом на вимогу сторони обвинувачення,на них прокурор посилається в обґрунтування позиції про доведеність винуватості ОСОБА_3

Суд не приймає до уваги висновок експерта № 3376 від 26.08.2016 р.та висновок експерта № 3377-Д від 26.08.2016 р.як недопустимі докази,виходячи з наступного.

Відповідно положень ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура,тобто захист прав,насамперед, підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а у випадку їх безпідставного порушення - захист шляхом відновлення в правах.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Коем проти Бельгії" від 22.06.2000 р. зазначив,що основне призначення процесуальних норм-захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою.

Зі змісту зазначених висновків експерта встановлено,що експертизи проводились на підстави постанови слідчого Шевченківського ВП ОСОБА_11від 21.07.2016 р.,в період з 25.08.2016 р.по 26.08.2016 р.,одноособово лікарем судово-медичним експертом ЗОБ СМЕ ОСОБА_12

Необхідність участі кількох

експертів особою, що призначила експертиз,або начальником бюро судово-медичної експертизи, не визначалася.

Обставини справи експертом ЗОБ СМЕ ОСОБА_12отримані з висновку експерта № 2830Д від 22.07.2016 р.лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_13,вилученого з архіву КУ «ЗОБ СМЕ»,та висновку експерта № 2829 від 22.07.2016 р.лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_13,вилученого з архіву КУ «ЗОБ СМЕ».

Відповідно до дослідницької частини,викладені дані огляду,відомості з представлених амбулаторної карти та історії хвороби ОСОБА_1із зазначенням про те,що у зв*язку з відпусткою експерта,документи в роботу передані іншому експерту,висновки експерта підписані експертом ОСОБА_12

В судовому засіданні експерт ОСОБА_12пояснила,що огляд потерпілої особи ОСОБА_1проводила інший експерт ОСОБА_13,вона ж витребувала та досліджувала амбулаторну карту та історію хвороби ОСОБА_1,проте не встигла закінчити призначені слідчим у цьому кримінальному провадженні експертизи, до виходу у відпустку,через що з метою дотримання строків їх проведення документи були передані експерту ОСОБА_12,яка зробила висновки,оформивши їх у письмовому виді висновками експерта.Безпосередньо ОСОБА_12як експерт потерпілого не оглядала,його медичну документацію не досліджувала,склала висновки на підставі досліджень,проведених експертом ОСОБА_13,не довіряти яким підстав не мала. Порядок передачі матеріалів невиконаних експертиз через відпустку іншим експертам нормативно не врегульований,у цьому питанні ЗОБ СМЕ керується внутрішнім графіком відпусток та виходить з того,що нормативне регулювання експертної діяльності не містить прямої заборони для прийняття таких рішень.

З наведеного суд встановив,що висновок експерта № 3376 від 26.08.2016 р.та висновок експерта № 3377-Д від 26.08.2016 р.,складені експертом ОСОБА_12,є похідними від висновку експерта № 2830Д від 22.07.2016 р.та висновку експерта № 2829 від 22.07.2016 р.,складеними експертом ОСОБА_13

Відповідно до статей 85, 99 КПК України доказами у кримінальному процесі, які мають відношення до справи, є, зокрема, документи, що підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, отже - документи, що підтверджують законність збирання інших доказів.

В розділі 1 реєстру матеріалів досудового розслідування (проведені в ході досудового розслідування процесуальні дії)відсутні відомості про те,що під час проведення досудового розслідування даного кримінального провадження були проведені судові експертизи з оформленням їх результатів висновком експерта № 2830Д від 22.07.2016 р.та висновком експерта № 2829 від 22.07.2016 р.,як і підстави для їх проведення.

Згідно статті 290 КПК України,державне обвинувачення зобов'язане надати обвинуваченому та його захиснику доступ до усіх без винятку доказів, зокрема, до усіх без винятку документів, що є у розпорядженні обвинувачення, включаючи й ті,що підтверджують збирання інших доказів.

Такий доступ має бути наданий до складання обвинувального акту та направлення його до суду,у разі ж отримання доказів під час судового розгляду вони мають бути відкритими стороні захисту до їх подання до суду (частина 9 статті 290 КПК України).

В судовому засіданні стороною обвинувачення не були надані докази,які підтверджують законність отримання інших доказів,зокрема,постанови слідчого про призначення експертиз з оформленням їх результатів висновком експерта № 2830Д від 22.07.2016 р.та висновком експерта № 2829 від 22.07.2016 р.,самі висновки експертиз,на підставі яких в подальшому були отримані інші докази,зокрема, висновок експерта № 3376 від 26.08.2016 р.та висновок експерта № 3377-Д від 26.08.2016 р.

Відповідно до ст.290 ч.12 КПК України,якщо сторона провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті,суд не має права допустити відомості ,що містяться в них ,як докази.

Отже, при прийнятті процесуальних рішень без залучення до матеріалів кримінального провадження відомостей,що містяться у висновку експерта № 2830Д від 22.07.2016 р.та висновку експерта № 2829 від 22.07.2016 р., використання похідних від них висновку експерта № 3376 від 26.08.2016 р.та висновку експерта № 3377-Д від 26.08.2016 р.неможливо через відсутність інформації про законність їх отримання ,достовірність та належність до цього кримінального провадження.

Крім того,враховуючи,що експертом ОСОБА_12огляд потерпілої особи та дослідження його медичної документації не виконувались,лише складалися висновки експерта як підсумок,фактично у проведенні експертиз № 3376 від 26.08.2016 р.та № 3377-Д від 26.08.2016 р.були задіяні два експерта-ОСОБА_13на етапі огляду потерпілого і дослідження медичної документації,та ОСОБА_12на етапі складання висновку,які мали право відповідно до ст.101 КПК України ,у випадках їх одностайної думки,скласти один висновок та підписати всіма експертами або, у разі незгоди, скласти та підписати окремі висновки.

Проте,експерт ОСОБА_12,склавши лише частину експертних висновків,а саме розділ «Висновок»,підписала їх одноособово.

З огляду на вказані обставини, враховуючи засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (п. 10 ч. 1 ст. 7, ст. 17 КПК України), що полягають у тому, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (ч. 4 ст. 17 КПК України),в ході оцінки допустимості наданих доказів - результатів проведення експертиз, суд зобов'язаний перевірити підстави та умови їх проведення, за результатами яких отримано фактичні дані, що є змістом наданих доказів.

Відтак,неналежна перевірка судом доказів на предмет їх допустимості є порушенням вимог ч.2 ст.370 КПК України,якою закріплено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України.

Враховуючи викладене вище,суд дійшов висновку про відсутність належних допустимих доказів про спричинення потерпілому діями обвинуваченого при нанесені одного удару долонею в область потилиці наслідків у виді легкого тілесного ушкодження,причинного зв*язку між вказаним діянням та наслідками.

Частиною 1 статті 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності,що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд,дослідивши в судовому засіданні всі надані докази по даному кримінальному провадженню в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.12.2012 р.).

Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.07.2013 р.)

Сумнівний характер вчинення обвинуваченим саме інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння по ч.2 ст.125 КК України не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, рішенні у справі «Коробов проти України» від 21.10.2011 р., в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналізуючи всебічно, повно й неупереджено дослідженні у процесі судового розгляду всі фактичні обставини,надані на їх підтвердження докази, оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням,з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку,враховуючи,що можливості для збору додаткових доказів вичерпано і не пропонується стороною обвинувачення,стороною обвинувачення залишилися нез'ясованими обставини, які мають суттєве значення для законного та обґрунтованого вирішення даного кримінального провадження та ухвалення обвинувального вироку, суд приходить до вмотивованого висновку, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано достатніх переконливих доказів,оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів,що у діях ОСОБА_3наявний склад злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.

Речові докази до кримінального провадження не долучались.

Судові витрати відсутні.

Відносно обвинуваченого запобіжний захід не обирався.

На підставі ст.368,373,374,392 КПК України,суд-

З А С У Д И В:

Виправдати ОСОБА_3 по обвинуваченню в скоєні злочину, передбаченого ст.125 ч.2 КК України,в зв*язку з недоведеністю його винуватості.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення.

Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.

Суддя Ю.А.Галущенко