Ухвала суду № 68609770, 30.08.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/558/2017(м)

221/1130/17

Категорія 30 Головуючий у 1 інстанції Овчиннікова О.С.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2017 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_2, треті особи: Київський обласний військовий комісаріат, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою військового прокурора Білоцерківського гарнізону на заочне рішення Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2017 року заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 609 000 грн. Посилався на те, що 29 листопада 2014 року в смт.Новотроїцьке Волноваського району Донецької області загинув військовослужбовець ОСОБА_6 Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 01 липня 2016 року винним у вбивстві ОСОБА_6 визнано ОСОБА_2, якого засуджено за вчинення кримінальних злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 406 КК України. На підставі ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Київським обласним військовим комісаріатом родичам загиблого - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 609 000 грн. Прокурор просив в порядку регресу стягнути на користь Міністерства оборони України з відповідача ОСОБА_2 вказану суму, як з винної особи, в рахунок відшкодування майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання.

Заочним рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року у задоволенні позову заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави у особі Міністерства оборони України до ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі військовий прокурор Білоцерківського гарнізону, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності ОСОБА_2 та третіх осіб, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи; в судове засідання не з'явилися; про причини неявки суд не повідомили; заяви про відкладення судового засідання не подали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника військового прокурора Білоцерківського гарнізону Пантюхова О.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 проходили службу в рядах Зброєних Сил України в смт.Новотроїцьке Волноваського району Донецької області.

29 листопада 2014 року близько 15.30 год. між військовослужбовцями ОСОБА_2 та ОСОБА_6, які перебували у стані алкогольного сп'яніння, виник конфлікт, в результаті якого ОСОБА_2 вистрелив з належного йому автомата у ОСОБА_6 і вбив його.

Згідно наказу № 25 від 12 лютого 2015 року Військового комісара Київського обласного військового комісаріату родині загиблого ОСОБА_6 19 лютого 2015 року виплачена одноразова грошова допомога в сумі 609 000 грн. (а.с.11-17).

Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 01 липня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 406, 71 КК України до 14 років позбавлення волі. Вирок набрав законної сили 18 січня 2017 року.

Звертаючись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 прокурор вказав, що оскільки відповідач визнаний винним у вбивстві ОСОБА_6, то виплачена одноразова допомога є матеріальною шкодою, заподіяною державі, і ця шкода підлягає відшкодуванню відповідачем на рахунок Міністерства оборони України.

Відмовляючи прокурору у позові про відшкодування шкоди в порядку ст.ст.22, 1166, 1191 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що одноразова допомога, виплачена ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - це гарантована державою виплата, яка не є прямою дійсною майновою шкодою і яка підлягає відшкодуванню державі в особі Міністерства оборони України з ОСОБА_2 в порядку регресу.

З висновками суду не можна не погодитися, оскільки вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та представленим доказам.

Згідно частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнова шкода - це збитки, заподіяні майну фізичної або юридичної особи внаслідок заподіяння їй шкоди або невиконання укладеного з нею договору.

За положеннями ст.22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з положеннями ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі, особою яка її заподіяла за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Статтею 1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

У відповідності до ст. 16-1 Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно п. а ч. 1 ст. 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом (ст.23 Закону).

Зі справи вбачається, що родина загиблого військовослужбовця ОСОБА_6 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали 19 лютого 2015 року одноразову грошову допомогу в розмірі 609 000 грн. і це підтверджується відповідними доказами, долученими до справи.

Таким чином, колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що виплачені родині загиблого кошти одноразової грошової допомоги не є прямою дійсною майновою шкодою, яка підлягає стягненню з відповідача з підстав та в межах заявлених прокурором вимог.

З доводами апеляційної скарги прокурора про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і підлягає скасуванню із задоволенням вимог до ОСОБА_2 колегія не погоджується, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до цієї процесуальної норми позивач зобов'язаний зазначити в позовній заяві про фактичні обставини справи, якими він обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження цих вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звернувшись до суду з позовом, прокурор просив відшкодувати шкоду на підставі ст. ст. 22, 1166 ЦК України, тобто як майнову шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю ОСОБА_2

Проте суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів відповідно до ст. ст. 22, 1166 ЦК України.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року передбачено, що особа, яка відповідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Зважаючи на те, що межами цивільної відповідальності ОСОБА_2 у зв'язку зі скоєним злочином, не передбачено обов'язок виплати одноразової допомоги родині померлого, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь держави, в особі Міністерства оборони України, виплаченої суми в порядку регресу.

Посилання у скарзі на наявність вироку відносно ОСОБА_2, який визнаний винним у вбивстві ОСОБА_6, як підставу для задоволення позову, до уваги не приймаються, оскільки право на відшкодування (компенсації) шкоди має фізична особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, а у справі, яка переглядається, позивачем є юридична особа.

У скарзі прокурор вказує, що наявність причинного зв'язку між незаконними (злочинними) діями ОСОБА_2 та смертю ОСОБА_6 є преюдиціальним фактом, тобто таким, що звільняє прокурора від доказування.

З цими доводами не можна не погодитися, оскільки згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України та роз'ясненнями, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В даному випадку, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст.11, 212, 213 ЦПК України, суд взяв до відома вирок лише з питання чи мали місце дії, що призвели до загибелі ОСОБА_6 та чи вчинені вони ОСОБА_2, але розглянувши цивільно-правові вимоги прокурора до відповідача, зробив висновок, що з заявлених прокурором підстав, позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 має бути відповідачем на підставі п.7 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної ради України 23 червня 1995 року, колегія суддів вважає непереконливим, оскільки це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами.

За п.2 вказаного Положення, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Крім того, у разі заподіяння такої шкоди, вона підлягає відшкодуванню військовій частині, яка в даному випадку не виступає стороною у справі, оскільки кошти одноразової допомоги виплачені Київським обласним військовим комісаріатом, а позивачем є не військова частина де проходив службу відповідач, а держава, в особі Міністерство оборони України (а.с.11).

Враховуючи, що апеляційний суд не вправі самостійно змінювати підстави та предмет позову, то колегія дійшла висновку, що виключно по тим підставам, що прокурором заявлено позов до ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції про відмову у позові є правильним, оскільки воно ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Тому, апеляційна скарга прокурора підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу військового прокурора Білоцерківського гарнізону відхилити.

Заочне рішення Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А.Зайцева

Т.Б.Ткаченко