Рішення № 68606636, 28.08.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/6226/15-ц

Провадження № 2/645/51/17

РІШЕННЯ

іменем України

28 серпня 2017 року Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Бондарєвої І.В., при секретарі - Проневич Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, скасування рішення про реєстрацію, треті особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус ХМНО Бакумова Алла Валентинівна, приватний нотаріус ХМНО Коробова Інна Григорівна,

В С Т А Н О В И В:

20.07.2015 р. позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи від себе та як законний представник неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, звернулись до суду з позовом до відповідачів, в якому, з врахуванням уточнень (т.3 а.с.65), просили суд визнати недійсними з моменту укладання договір про визначення часток у спільному майні подружжя, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 29 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2, укладеного 31 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та скасувати рішення про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спірні квартири.

В обґрунтування позову зазначено, що 22.11.2011 року ОСОБА_3 скоїв ДТП, під час якої загинув ОСОБА_12, у зв*язку з чим було порушено кримінальне провадження за ч.2 ст.286 КК України. На утриманні у померлого ОСОБА_12 перебувало шість неповнолітніх дітей, які залишились на утриманні його дружини ОСОБА_7 Відповідно до постанови слідчого від 23.12.2011 року, матір померлого ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_2 визнано потерпілими по вказаній кримінальній справі. Крім того, під час досудового розслідування постановою слідчого з ОВС відділу по розслідуванню ДТП СУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_13 від 26.01.2012 р. було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3, з якою ОСОБА_3 був ознайомлений слідчим під розписку,

09.04.2012 року відносно ОСОБА_3 Орджонікідзевським районним судом м.Харкова був винесений вирок , який 15.01.2013 р. був змінений Апеляційним судом Харківської області. Вирок Апеляційного суду Харківської області від 15.01.2013 р. також був змінений ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.04.2013 р.

В наслідок скоєння ОСОБА_3 злочину позивачам ОСОБА_1 було завдано матеріальних збитків на суму 6097 грн., та 100 000 грн. моральної шкоди, ОСОБА_2, у якої на утриманні залишились малолітні діти, було завдано моральної шкоди у розмірі 300 000 грн.

Після набрання вироком законної сили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були видані виконавчі листи, які знаходяться на виконанні у Фрунзенському ВДВС ХМУЮ з 29.07.2013 р.

Також позивачі вказують, що 31.01.2012 р., ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_15 та ОСОБА_3 подали заяву нотаріусу про визначення частки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки, та в цей же день ОСОБА_3 уклав договір дарування, за яким подарував ОСОБА_4 свою 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 При цьому під час укладання договору дарування відповідачі приховали той факт, що 26.01.2012 р. була винесена постанова слідчого про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3

Крім того, 25.04.2013 р. ОСОБА_3 зареєстрував в в Єдиному реєстрі нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 09.04.2012 р., якою також розпорядився на власний розсуд. Так, 29.04.2013 р. приватним нотаріусом ХМНО Коробовою І.Г. був посвідчений договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визначення часток у спільному майні подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1. У цей же день було посвідчено договір дарування 1/2 частини вказаної квартири, укладений між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованою ОСОБА_4

Вважають, що при укладанні вказаних договорів відповідачі приховали наявність рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 21.12.2012 р. про встановлення режиму окремого проживання між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за яким майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі.

У зв'язку з чим договори про визначення часток у спільному майні подружжя та про дарування належної ОСОБА_3 квартири, які були укладені на час дії режиму окремого проживання подружжя, є не дійсними з моменту їх укладення.

На думку позивачів, укладаючи оскаржувані правочини, відповідач ОСОБА_3 переслідував мету ухилитись від відшкодування шкоди позивачам за рахунок зазначеного у договорах майна.

Просять суд з підстав, передбачених ч.1, ст.203, ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України, визнати недійсними з моменту укладання договори №771 та №773 від 29.04.2013 р., №189 від 31.01.2012 р., та скасувати відповідні рішення про державну реєстрацію права спільної часткової власності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_16 та її представник - ОСОБА_17, а також представник позивачів - ОСОБА_18 позовні вимоги підтримали.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник - ОСОБА_19 проти позовних вимог заперечували. При цьому ОСОБА_4 пояснила, що про арешт свого майна ОСОБА_3 не було відомо. Даруючи їй частки спірних квартир, ОСОБА_3 не приховував свої майно, а відновлював справедливість, оскільки знав, що фактично квартира по вул.Корчагінців була отримана батьками ОСОБА_4, а квартира на вул..Рибалко придбана за кошти, отримані ОСОБА_4 у спадок після смерті її батька. Осківльки їх сімейні стосунки були припинені, вони вирішили питання щодо поділу спільного майна подружжя шляхом укладання оскаржуваних угод.

Представники Міжрайонниого відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м.Харків ГТУЮ у Харківській області - ОСОБА_20, ОСОБА_21 позовні вимоги підтримали, просили їх задовільнити. Пояснили, що за весь час виконавчого провадження ОСОБА_3 не вчинив ніяких дій по відшкодування шкоди стягувачам ОСОБА_16. На теперішній час виконавче провадження зупинено у зв'язку з розшуком боржника ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причини неявки суду не повідомив.

Представники третіх осіб: Управління служб у справах дітей , приватні нотаріуси ХМНО Бакумова А.В. та Коробова І.Г. в судове засідання не з'явились, просили про розгляд справи у їх відсутність, що суд вважає за можливе.

Дослідивши надані докази, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

В судовому засідання встановлено, що 22.11.2011 р. сталась ДТП, в результаті якої загинув ОСОБА_12 і за вказаним фактом було порушено кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України.

В період досудового розслідування вказаної кримінальної справи постановою слідчого СУ

ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_13 від 26.01.2012 р. було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_1 є матір'ю загиблого, ОСОБА_2 - його дружиною, неповнолітні ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6,- дітьми померлого ОСОБА_12

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 25.09.1982 р. перебували у шлюбі (т.1 а.с.35).

Вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 09.04.2012 р. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, та призначено покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням правом керування транспортним засобом строком на три роки. В силу ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком на три роки. Серед іншого, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_22 6097 грн. в рахунок відшкодування матеріального збитку та 30 000 грн. в рахунок компенсації маральної шкоди. Також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 6097 грн. 300 000 грн. в рахунок компенсації маральної шкоди (т.3 а.с.194) .

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 15.01.2013 р. вирок Орджонікідзевського суду м.Харкова від 09.04.2012 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України в частині призначення покарання скасовано та призначено ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на три роки. Вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілій ОСОБА_22 про відшкодування моральної шкоди змінено. Збільшено суму, належної до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_22 про відшкодування моральної шкоди до 100 000 грн. (т.3 а.с.209)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 30.04.2013 р. Вирок Апеляційного суду Харківської області від 15.01.2013 р. щодо ОСОБА_3 змінено. Пом'якшено покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України до трьох років позбавлення волі. (т.3 а.с.213).

10.07.2013 р. та 24.07.2013 р. Орджонікідзевським районним судом м.Харкова були видані, відповідно, виконавчий лист № 1/2029/389/12 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6097 грн. матеріальної шкоди і 100 000 грн. моральної шкоди, та виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 300 000 грн. моральної шкоди. (т.1 а.с.26, 27).

На підставі вказаних виконавчих листів державним виконавцем Фрунзенського ВДВС ХМУЮ було відкрито виконавче провадження, де ОСОБА_3 є боржником, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - стягувачами.

Вказане виконавче провадження на час розгляду справи не завершене, тобто вирок суду в частині відшкодування шкоди, завданої позивачам, не виконаний, до того ж відносно боржника ОСОБА_3 ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 21.05.2015 р. оголошено розшук (т.2 а.с.10).

Також судом встановлено, що станом на 26.01.2012 р. (день винесення постанови слідчого про арешт майна ОСОБА_3) на ім*я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 було зареєстровано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2.

31.01.2012 р., через 5 днів після винесення слідчим Попельнюком Ю.П. постанови про арешт майна ОСОБА_3, але до внесення запису до обтяження до Державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, між ОСОБА_3 як Дарувальником та ОСОБА_4 як Обдарованою був укладений договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В. (т.2 а.с. 259)

В пункті 5 вказаного договору зазначено, що 1/4 частка квартири, що дарується, є особистим майном ОСОБА_3 та на момент укладення договору не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса не використовується. Треті особи не мають прав на частку квартири, права малолітніх та неповнолітніх дітей цим договором не порушені.

Крім того, в пункті 6 даного договору зазначено, що під забороною відчуження (арештом), згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 31.01.2012 року, вище вказана квартира не перебуває.

Відповідно до ч.5 ст.114 КПК України (1960 року), постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, осадовими особами і громадянами.

Частиною 1 ст.178 ЦК України передбачено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужувати або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до матеріалів кримінальної справи, з постановою слідчого від 26.01.2012 року про арешт майна, ОСОБА_3 був ознайомлений під розписку, про що свідчить його підпис на копії постанови (т.1 а.с.22). Дана постанова не оскаржувалась та набрала чинності з дня її винесення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час укладення та посвідчення 31.01.2012 р. договору дарування відповідачі приховали той акт, що 26.01.2012 р. на все рухоме нерухоме майно ОСОБА_3 було накладено арешт.

Крім того, за договором дарування від 31.01.2012 р. ОСОБА_3 подарував належну йому частку квартири своїй дружині ОСОБА_4, яка була членом його сім'ї,вони проживали однією сім'єю, таким чином, вказане майно залишилось у його користуванні, тому такий правочин має ознаки фіктивного, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, тобто не було мети передати право власності на вказане майно ОСОБА_4

За таких обставин договір дарування 1/4 частини квартири, яка розташована в м.Харові, на АДРЕСА_2, укладений 31.01.2012 року, суперечить вимогам закону, що діяв на час відчуження, і згідно з ч.ч.1,5 ст.203 та ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, має бути визнаний недійсним з моменту укладення, що погоджується з вимогами ст.236 ЦК України.

Крім того, судом встановлено, що 09.04.2012 р. на ім*я ОСОБА_4 було видано Свідоцтво про право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, проте відповідний запис до Державного реєстру речових прав ним було внесено 25.04.2013 р., тобто через рік.

Через чотири дні, 29.04.2013 р., під час судового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч.2 ст.286 КК України та в період дії постанови слідчого про арешт майна обвинуваченого між ОСОБА_3 як власником та його дружиною ОСОБА_4 був укладений договір про визначення часток у спільному майні подружжя - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.І., зареєстрований в реєстрі за №771 (т.1 а.с.97).

Того ж дня, тобто 29.04.2013 р., між ОСОБА_3 як Дарувальником та його дружиною ОСОБА_4 був укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.Г., зареєстрований в реєстрі за №773 а.с. (т.1 а.с. 109).

Відповідні записи про реєстрацію права власності були внесені до Державних реєстрів того ж дня, що й укладені договори, що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно (т.1 а.с.101).

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 21.12.2012 р. визначений режим окремого проживання подружжя, а рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 25.04.2016 р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (т.2 а.с.73).

Відповідно до ст.120 СК України, майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі.

Таким чином, договори про визначення часток у спільному майні подружжя та про дарування стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, були укладені під час дії режиму окремого проживання подружжя ОСОБА_4.

Між тим, як зазначалось вище, Свідоцтво про право власності на вказану квартиру було видано на ім*я ОСОБА_3 09.04.2012 р., тобто право власності було набуто ним до встановлення режиму окремого проживання подружжя, та під час дії постанови слідчого від 26.01.2012 р. про арешт майна ОСОБА_3

В п.2 договору про визначення часток у спільному майні подружжя від 25.04.2013 р. сторони підтвердили, що сторони перебувають у шлюбі з 25.09.1982 року. В п.3 договору зазначено , що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, та така, що набувалася ними за спільні кошти під час шлюбу.

Крім того, під час підписання договору про визначення часток у спільному майні подружжя та договору дарування сторони стверджували, що на момент укладення вказаних договорів предмет договору не перебуває під арештом чи забороною (п.9).

Таким чином, під час укладення договору про визначення часток у спільному майні подружжя відповідачі приховали наявність рішення суду про окремий режим проживання, встановлений між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Таким чином договір про визначення часток у спільному майні подружжя від 25.04.2013 р. суперечить вимогам закону, що діяв на час відчуження, і згідно зі ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, має бути визнаний недійсним з моменту укладення, що погоджується з вимогами ст.236 ЦК України.

Заперечення ОСОБА_4 про відсутність шлюбних відносин і сумісного проживання подружжя ОСОБА_4, проживання ОСОБА_4 з 2010 р. в іншому місті в АРК, наявність у ОСОБА_3 іншої сім*ї суд вважає неспроможними та такими, що лише підтверджують факт придбання ОСОБА_3 квартири по вул.Рибалка за власні кошти і це майно є його особистою власністю, на яке можливо було б звернути стягнення.

Крім того, матеріали цивільної справи не містять будь-яких доказів щодо отримання ОСОБА_4 спадщини після смерті її батька ОСОБА_24 у вигляді будь-яких грошових коштів, а також відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт придбання квартири АДРЕСА_1 за особисті кошти ОСОБА_4 чи спільні кошти родини подружжя ОСОБА_4.

Оскільки договір про визначення часток у спільному майні подружжя від 29.04.2013 є недійсним з моменту укладення, то і договір дарування від 29.04.2013 р. ОСОБА_4 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, також потрібно визнати недійсним з моменту укладення даного договору.

Враховуючи, що в ході виконавчого провадження державний виконавець не виявив майна, належного боржникові , суд вважає, що позивачі як стягувачі у виконавчому провадження, є особами, права та інтереси яких порушені внаслідок укладання оскаржуваних правочинів, оскільки сталось відчуження майна, належного боржникові ОСОБА_3, на яке можливо було б накласти стягнення, та залишилось не виконаним судове рішення про стягнення грошових коштів на користь позивачів.

Дії відповідача щодо відчудження належного йому майна на користь ОСОБА_4, на думку суду, свідчать про його намір ухилитись від виконання цивільно-правових зобов*язань щодо відшкодування завданої шкоди та сплати присуджених грошових коштів, тому відповідно до положень ч.1 ст.203, ч.1,3 ст.215 ЦК України, оскаржувані правочини судом визнаються недійсними.

Відповідно, підлягають скасуванню державна реєстрація права спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою:АДРЕСА_2, та рішення № 2054347 та № 2056180 від 29.04.2013 р. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи ОСОБА_4 щодо належності їй права власності на частку у спільному майні подружжя, яким є спірні квартири, мають бути вирішені шляхом пред*явлення відповідних позовних вимог, в окремому цивільному провадженні, та вирішення спору за участі всіх зацікавлених осіб, зокрема, стягувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Строк давності щодо вимог про визнання недійсним договору дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2, від 31.01.2012 року, позивачами не пропущений, оскільки вони не були учасниками вказаного правочину, і про його існування дізнались лише під час розгляду цивільної справи в суді.

З підстав, передбачених ст.88 ЦПК України, суд стягує з відповідачів на користь позивачів понесені ними судові витрати на сплату судового збору у розмірі 510,80 грн. (243,6 +243,60 + 121,8 + 121,80).

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги - задовільнити.

Визнати недійсним договір про визначення часток у спільному майні подружжя, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 29 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.І., зареєстрований в реєстрі за №771, з моменту укладення договору.

Скасувати рішення № 2054347 від 29.04.2013 р. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 58,0 кв.м., житловою площею 34,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.04.2013 року №50560863101, номер запису про право власності 836703.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.Г., зареєстрований в реєстрі за №773, з моменту укладення договору.

Скасувати рішення № 2056180 від 29.04.2013 р. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 58,0 кв.м., житловою площею 34,5 кв.м , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 50560863101, номер запису про право власності 837383.

Визнати недійсним договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_2, укладеного 31 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакумовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №189, з моменту укладення договору.

Скасувати державну реєстрацію права спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою:АДРЕСА_2, загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею

44,4 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 35904529, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 35904529.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 255 грн. 40 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий - суддя: