Рішення № 68603982, 18.08.2017, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1474/15

№ 2/183/51/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2017 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря Макаренко А.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивачів ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

12 березня 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

12 травня 2017 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з уточненим позовом до ОСОБА_4, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування вимог позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх дідусь - ОСОБА_7.

Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначений вище будинок належав ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право особистої власності від 18.12.1995 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 18/1 від 13.01.1988 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 18.12.1995 року.

Спадкоємцями ОСОБА_7 першої черги за законом були його діти - ОСОБА_8, ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_9 та частки кожного із спадкоємців становила по 1/3 частини спадкового майна.

У встановлений законодавством строк до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулися дружина спадкодавця ОСОБА_9, дочка спадкодавця ОСОБА_4, та вони, як онуки спадкодавця, позивачі у справі ОСОБА_1, ОСОБА_2, діти сина спадкодавця ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

У відповідності до ч.2 ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року), онуки та правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Таким чином, частка онуків спадкодавця склала 1/3 частину спадкового майна, яку за життя мав би успадкувати їх батько ОСОБА_10, як син спадкодавця.

12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, як на частку в спільному сумісному майні.

12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом по 1/6 частині за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

04 вересня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину (по 1/12 частині за кожним) на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачі зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла їх бабуся - ОСОБА_9.

Під час поховання їм випадково стало відомо про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_9 приблизно в середині 70-х років розірвали шлюб.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 в заяві зазначили, що вони звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, але, їм стало відомо що остання заповідала все своє майно дочці - ОСОБА_4.

15 січня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану ними було отримано Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, відповідно до якого 10 січня 1975 року за актовим записом № 5 було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

З наведеного вбачається, що нотаріус не мав права видавати ОСОБА_9 свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку, як на частку в спільному сумісному майні, оскільки право власності на будинок спадкодавець зареєстрував тільки у 1995 році.

Також, нотаріус не мав права видавати ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки шлюб між ними був розірваний та вона не є спадкоємцем першої черги за законом.

В зв'язку з наведеним, в позовній заяві позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд:

-визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_9, посвідчене Новомосковською державною нотаріальною конторою 12 серпня 2002 року;

-визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 серпня 2002 року на 1/6 частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_9, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилалися на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просили суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_4 та її представники в судовому засіданні позов не визнали, просили суд відмовити в задоволенні вимог позивачів, застосувати наслідки спливу позовної давності.

Представник третьої особи - Новомосковської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

До правовідносин суд застосовує норми Цивільного кодексу в редакції 1963 року, які діяли на час виникнення правовідносин - 2001 рік (дата смерті спадкодавця).

Згідно вимог ст. 524 ЦК України (в редакції 1963 р.), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Приписами ст. 525 ЦК України (в редакції 1963 р.) визначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Так, у відповідності до ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 р.), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

У відповідності до ч.2 ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року), онуки та правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

На підставі ст. 548 ЦК України (в редакції 1963 р.), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 р.), вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно до спадкової справи, у встановлений законодавством строк до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулися ОСОБА_9, дочка спадкодавця ОСОБА_4, та онуки спадкодавця позивачі у справі ОСОБА_1, ОСОБА_2, діти сина спадкодавця ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом встановлено, що 12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, як на частку в спільному сумісному майні.

12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом по 1/6 частині за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

04 вересня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину (по 1/12 частині за кожним) на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9.

Згідно спадкової справи, з заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася дочка спадкодавця - ОСОБА_4..

Встановлено, що не заперечувалося сторонами, що 04 січня 1957 року Новомосковським міським відділом ЗАГС Дніпропетровської області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

У відповідності до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, 10 січня 1975 року за актовим записом № 5 було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

Стосовно позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1/2 частину житлового будинку на ім'я ОСОБА_9, суд приходить до наступного.

Суд застосовує норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення правовідносин.

У відповідності до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Статтею 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно з даними інвентарної справи БТІ на спірний житловий будинок, 01 квітня 1957 року ОСОБА_7 була надана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва жилого будинку, що підтверджується Договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності.

В наступному, був уточнений номер земельної ділянки - АДРЕСА_2.

Згідно схематичного плану (а.с. 12 інвентарної справи) станом на 27.12.1958 року, житловий будинок був побудований.

18.12.1995 року ОСОБА_7 було видане Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) від 18.12.1995 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 18/1 від 13.01.1988 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 18.12.1995 року.

Оскільки житловий будинок був побудований під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у шлюбі, в період з 1957 по 1958 роки, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст. 22 КпШС України спірний будинок був спільним сумісним майном подружжя та незважаючи на те, що ОСОБА_7 було отримане Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння) тільки 18.12.1995 року, тобто, після розірвання шлюбу між подружжям, нотаріусом правильно та на законних підставах видане свідоцтво про право власності на 1/2 частину будинку ОСОБА_9, в зв'язку з чим, в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним зазначеного свідоцтва належить відмовити.

Як зазначалося вище, у відповідності до ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 р.), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Оскільки шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 був розірваний 10 січня 1975 року, нотаріус не мала права видавати ОСОБА_9 свідоцтво про право на спадщину за законом на частину жилого будинку після ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки вона не є спадкоємцем першої черги за законом.

В той же час, у відповідності до ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межа якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалося вище, позивачами оскаржуються свідоцтва, які видані нотаріальною конторою у 2002 році, з посиланням на те, що їм стало відомо про розірвання шлюбу між бабусею та дідусем тільки після смерті бабусі в серпні 2013 року, а 15 січня 2015 року ними отримано витяг про реєстрацію розірвання шлюбу.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що він є троюрідним племінником ОСОБА_2 З розмов батьків йому стало відомо, що дідусь та бабуся ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розведені, про це він повідомив у 2013 році ОСОБА_1, судячи з його реакції, він не знав про цей факт, став розпитувати подробиці.

В той же час, будучи допитаною в якості свідка відповідач ОСОБА_4 пояснила, що її брат (батько позивачів) помер у 1992 році та позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було особисто відомо про те, що шлюб між бабусею та дідусем був розірваний.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що перебуває в шлюбі з ОСОБА_4, відповідачів знає як племінників останньої. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було особисто відомо про те, що шлюб між бабусею та дідусем був розірваний приблизно з 90-х років, але вони проживали спільно, всі родичі на святах постійно шуткували з цього приводу.

У правовій позиції ВСУ, зробленій у постанові від 16.11.2016 року по справі № 6-2469 цс16 зазначено, що Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суд приходить до висновку, що позивачі мали об'єктивну можливість довідатися про факт розірвання шлюбу між бабусею та дідусем та не було жодних причин, які б перешкоджали їм дізнатися про ці обставини.

Як зазначалося вище, позивачами оскаржуються свідоцтва, які видані у 2002 році, а з позовом вони звернулися 12.03.2015 року, після спливу понад 13-ти років, тобто, з пропуском позовної давності.

На підставі ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач ОСОБА_4 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності, в задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування за законом також належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.І. Городецький