Ухвала суду № 68597419, 01.09.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

УХВАЛА

іменем України

"01" вересня 2017 р. Справа № 806/580/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Іваненко Т.В.

Франовської К.С.,

за участю секретаря судового засідання Лібеги С.О.,

представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" березня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №9153-17 від 17.06.2015, зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №9153-17 від 17.06.2015 р. та зобов"язати направити висновок про повернення сплаченого з власників транспортних засобів на його рахунок.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем 17.06.2015 винесено податкове повідомлення-рішення №9153-17, яким визначено суму транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., який він сплатив 19.08.2015. Вважаючи, що транспортний податок було сплачено безпідставно, 26.12.2016 позивач звернувся до Малинської ОДПІ із заявою щодо необхідності підготувати та направити до органу казначейського обслуговування висновок з метою повернення безпідставно сплачених коштів. Однак, відповідач повідомив про відсутність підстав для повернення сплаченого ОСОБА_3 транспортного податку. Позивач вважає спірне рішення протиправним, просить його скасувати та зобов"язати направити висновок до органів казначейства про повернення помилково сплачених коштів.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області №9153-17 від 17.06.2015 .

Зобов'язано Малинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Житомирській області направити висновок про повернення сплаченого податку з власників транспортних засобів на р/р 26008060319797 у філії "Житомирське РУ" ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 311744, отримувач ОСОБА_3.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA HIGHLANDER, 2014 року випуску, з об'ємом двигуна 3456 куб.см., дата реєстрації 03.07.2014. (а.с.8)

17.06.2015 Малинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області винесено податкове повідомлення-рішення №9153-17, яким позивачу визначено суму транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн.

Позивачем здійснено оплату податкового зобов"язання, визначеного даним рішенням, що підтверджується платіжним дорученням №1153 від 19.08.2015.(а.с.7 зворот)

Вважаючи, що ним помилково сплачено визначений у рішенні транспортний податок, 26.12.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого зобов"язання у розмірі 25000 грн., в чому йому листом від 05.01.2016 №63/03-13-07 йому було відмовлено. (а.с.9)

Суд першої інстанції перевіряючи дії відповідача на відповідність вимог ч.3 ст.2 КАС України, дійшов висновку, що відповідач діяв протиправно.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII набрав чинності 1 січня 2015 року.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з абзацами першим і другим підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Таким чином, з введенням в дію положень статей 267 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції, тобто з 1 січня 2015 року, запроваджено новий податок - транспортний податок і платниками цього податку є власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см.

Разом з тим у статті 10 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) встановлено перелік місцевих податків, в якому транспортний податок прямо не передбачений. У цьому переліку, зокрема, у підпункті 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Частиною першої статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Зазначена норма визначає обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. При цьому норма передбачає період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (це період, який є наступним за плановим). Ці періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, в якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим є лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо рішення про встановлення місцевого податку не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду (плановому періоду), в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок (наступний період за плановим).

26.01.2015 року Малинською міською радою прийнято рішення 59-ої сесії міської ради "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку", яким міська рада закріпила механізм справляння та порядок сплати транспортного податку.

Як зазначалось вище, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII набрав чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку.

Таким чином, рішення про встановлення транспортного податку від 26 січня 2015 року на 2015 рік не могло бути опублікованим і не було опубліковано до 15 липня 2014 року, тому плановим періодом (в якому планується встановити місцевий податок) може бути лише 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період опублікування рішення завжди передує плановому періоду.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-червня 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

Колегія суддів вважає, що факт прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким введено з 1 січня 2015 року транспортний податок та передбачено обов'язок місцевих рад впровадити цей податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього місцевого податку саме рішеннями місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це передбачено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями щодо встановлення у законі переліку місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, компетенцію місцевих рад щодо установлення місцевих податків.

Так, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону, зокрема, прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині транспортного податку).

Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Отже, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю;

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Такими строками є період, передбачений підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, тобто період, який завжди передує плановому і не може з ним збігатися.

Наведене випливає з норми підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України, якою передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Рішення місцевої ради про запровадження транспортного податку було прийнято у 2015 році, оскільки цього року місцеві ради набули повноважень і обов'язку встановити транспортний податок. Плановим роком є 2016 рік, тому в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок виключно на 2016 рік. Отже, бездіяльність місцевої ради може мати місце лише після закінчення 2015 року.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Окрім того, відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України місцевий податок підлягає справлянню за мінімальною ставкою.

Разом з цим транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну ставку податку, яка є базовою - 25 тис. грн. за один автомобіль з об'ємом двигуна понад 3 тис. кубічних сантиметрів.

Статтею 27 Податкового кодексу України передбачено поняття граничної ставки, до якої належить максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Отже, мінімальна ставка є одним із різновидів граничної ставки і протиставляється максимальній ставці. Причому обидва розміри мають бути встановлені саме Податковим кодексом України.

Водночас, базова ставка, передбачена для транспортного податку, не містить шкали ставок від мінімальної до максимальної. Тому єдина ставка транспортного податку одночасно є і мінімальною, і максимальною. В свою чергу, невстановлений місцевою радою податок може справлятися лише в розмірі мінімальної ставки, але не максимальної. Відповідно, зазначений пункт не може поширюватися на місцеві податки, які не мають граничних ставок, тобто не передбачають одночасно і мінімального, і максимального їх розміру.

Зважаючи на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році, законодавець обмежив дію пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються. Верховна Рада України встановила, що в 2016 році справляння транспортного податку відбуваються в силу дії норм Податкового кодексу незалежно від прийняття рішення місцевими радами.

Проте, правове регулювання відповідних правовідносин у 2016 році, не застосовується до правовідносин, що мали місце в 2015 році.

Таку правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в постанові від 22.05.2017 року у справі №820/2070/16.

До спірних правовідносин колегія суддів також застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а податкове повідомлення - рішення від 17.06.2015 року №9153-17 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області направити висновок про повернення сплаченого ОСОБА_3 податку з власників транспортних засобів, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем здійснено оплату податкового зобов"язання, визначеного даним рішенням, що підтверджується платіжним дорученням №1153 від 19.08.2015.(а.с.7 зворот)

З матеріалів справи вбачається, що 26.12.2016 позивач звертався до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого зобов"язання у розмірі 25000 грн., в чому йому листом від 05.01.2016 №63/03-13-07 йому було відмовлено.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначено статтею 43 Податкового кодексу України, за змістом пунктів 43.3, 43.4 якої обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Згідно із пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 03.09.2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

У зв'язку з тим, що визначена спірним податковим повідомленням-рішенням сума податку вже була сплачена та позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, тому є обгрунтованим висновок суду першої інстанції з приводу задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області направити висновок про повернення сплаченого ОСОБА_3 податку з власників транспортних засобів.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення, підстави для скасування якого відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" березня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Т.В. Іваненко

К.С. Франовська

Повний текст cудового рішення виготовлено "01" вересня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,11002

3- відповідачу/відповідачам: Малинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області пл.Соборна,10,м.Малин,Житомирська область,11601

4-ГД ДФС у Житомирській області вул.ЮТютюника,7,м.Житомир,10003 - ,