Ухвала суду № 68594256, 30.08.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/22214/16-ц

Провадження № 2-з/752/168/17

У Х В А Л А

Іменем України

30.08.2017 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -

в с т а н о в и в:

у грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року відкрито провадження у даній справі.

29 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою про забезпечення позову, в якій просить заборонити ОСОБА_2 чинити дії щодо перешкоджання йому у спілкуванні з його малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також надати можливість підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі особисті контакти з дитиною. Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Заява про забезпечення позову обґрунтована припущеннями заявника, про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

ОСОБА_1 не навів жодних доводів та обставин, які б свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

З огляду на вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 чинити дії щодо перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні з його малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також надання можливості підтримувати на регулярній основі особисті відносини та прямі особисті контакти з дитиною.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст. 151 - 153 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

Суддя