Рішення № 68590284, 28.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.08.2017 Справа № 904/6990/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ТЕХНОЛОГІЇ", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Кемікалс", м. Житомир

про визнання договору позики недійсним та додаткових угод.

Суддя Рудовська І.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність № б/н від 01.06.2017 року

від відповідача: не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ТЕХНОЛОГІЇ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Кемікалс" (далі - відповідач), в якому просить суд, визнати недійсними Договір позики № 45/13-ФП від 14.11.2013 р. та Додаткові угоди: № 1 від 29.11.2013 р., № 2 від 13.02.2014 р. до Договору позики № 45/13-ФП від 14.11.2013 р., з моменту їх укладення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Договір позики № 45/13ФП від 14.11.2013 р. та Додаткові угоди №№ 1, 2 до нього не підписувалися директором ТОВ "ОСОБА_1 ТЕХНОЛОГІЇ" ОСОБА_3, сума позики позивачем не отримувалася, а також позивач зазначає, що даний Договір з Додатковими угодами до нього не відповідає вимогам закону, тому повинен бути визнаний недійсним.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2017 р. по справі № 904/6990/17 порушено провадження і розгляд справи призначено у судовому засіданні на 18.07.2017 р.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 р. розгляд справи відкладено на 28.08.2017 р.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судові засіданні не зявився, до суду надіслав письмовий відзив на позов, в якому заперечує проти позову.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.08.2017 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ТЕХНОЛОГІЇ" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Кемікалс" (позикодавець) укладений Договір позики № 45/13-ФП (далі Договір), за умов п. 1.1. якого позикодавець надає позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 500 000,00 грн., а позичальник зобовязується повернути грошові кошти не пізніше 30 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 2.1. Договору позикодавець зобовязується перерахувати грошові кошти на поточний рахунок позичальника протягом 2 (двох) операційних днів з моменту підписання даного Договору.

Згідно п. 2.2. Договору повернення фінансової допомоги позичальником здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця не пізніше 30 листопада 2013 року.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що зміни та доповнення до даного Договору будуть дійсними тільки в тому випадку, якщо вони здійсненні у письмовій формі та підписані повноваженими представниками сторін. Всі Додаткові угоди, а також Додатки до Договору є його невідємними частинами.

29.11.2013 р. між позивача та відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору та викладено п.п. 1.1, 2.1., 2.2. Договору в новій редакції, а саме:

"1.1. Позикодавець надає позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 750 000,00 грн., а позичальник зобовязується повернути грошові кошти не пізніше 14 лютого 2014 року.

2.1. Позикодавець зобовязується перерахувати грошові кошти на поточний рахунок позичальника протягом 2 (двох) операційних днів з моменту отримання відповідного рахунка позичальника або іншого документа з вимогою про оплату за даним Договором.

2.2. Повернення фінансової допомоги позичальником здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця не пізніше 14.02.2014 р."

13.02.2017 р. Додатковою угоду № 1 до Договору внесено зміни до п.п. 1.1, 2.1., 2.2. Договору, а саме:

"1.1. Позикодавець надає позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в розмірі 750 000,00 грн., а позичальник зобовязується повернути грошові кошти не пізніше 31 грудня 2014 року.

2.1. Позикодавець зобовязується перерахувати грошові кошти на поточний рахунок позичальника протягом 2 (двох) днів з моменту отримання відповідного рахунка позичальника або іншого документа з вимогою про оплату за даним Договором.

2.2. Повернення фінансової допомоги позичальником здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця не пізніше 31 грудня 2014 р."

Як зазначає позивач у позові, Договір позики № 45-13-ФП від 14.11.2013 р. та Додаткові угоди № 1 та № 2 до нього не відповідають вимогам закону, тому позивач звернувся до господарського суду з вимогою про визнання Договору позики № 45/13-ФП від 14.11.2013 р. та Додаткових угод: № 1 від 29.11.2013 р., № 2 від 13.02.2014 р. до Договору позики № 45/13-ФП від 14.11.2013 р.. недійсними, що є причиною виникнення спору.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1, ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

В силу вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

На виконання вимог Договору з урахуванням Додаткових угод №№ 1, 2 до нього відповідачем перераховано позивачу грошові кошти у сумі 750 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученням: № 966 від 14.11.2013 р. на суму 500 000,00 грн. та № 1096 від 29.11.2013 р. на суму 250 000,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи. (а.с. 69, 70).

28.11.2014р. позивачем частково виконані умови Договору та повернуто відповідачу суму позики у розмірі 100 000,00 грн. (а.с. 71).

30.06.2016 р. сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків за Договором, в якому підтверджено заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 650 000,00 грн. (а.с. 73).

Таким чином, посилання позивача на недійсність спірного Договору позики та Додаткових угод № 1, №2 до Договору є безпідставним.

За приписами п. 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин. в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Окрім того, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Згідно долучених до матеріалів справи доказів (платіжних доручень, акту звірки), які підтверджують реальне виконання відповідачем зобов'язань за спірним Договором поставки, а відтак спростовується наявність у сторін договору умислу щодо недосягнення правового результату.

Таким чином, всі істотні умови Договору позики № 45/13-ФП від 14.11.2013 р. та Додаткових угод: № 1 від 29.11.2013 р., № 2 від 13.02.2014 р. до Договору позики № 45/13-ФП від 14.11.2013 р. погоджено його сторонами у передбаченому законом порядку, про що свідчить підписи директорів та печатки підприємств ТОВ "ОСОБА_1 ТЕХНОЛОГІЇ" та ТОВ "Юнайтед Кемікалс".

Враховуючи наведене, вказаний Договір та Додаткові угоди до нього не суперечать вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямовано на настання правових наслідків.

В клопотаннях позивача про витребування доказів, суд вважає відмовити у звязку з безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обовязок доказування згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Таким чином, суд вважає доводи позивача викладені у позовній заяві безпідставними, не доведеними та необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з підстав наведених судом з вищевикладеного, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір по справі слід віднести на позивача, оскільки в позові відмовлено.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Судовий збір покласти на позивача.

Суддя І.А. Рудовська

Дата підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України 04 вересня 2017 р.

04.09.2017