Рішення № 68589434, 28.08.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.08.2017 Справа № 920/729/17Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/729/17

за позовом - керівника Охтирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивачів - 1) Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ,

2) Тростянецької районної державної адміністрації, м. Тростянець Сумської області,

до відповідачів - 1) Відділу освіти Тростянецької районної державної адміністрації, м. Тростянець Сумської області,

2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тростянець Сумської області,

про визнання недійсним договору,

за участю представників:

прокурора - Мороз А.В.,

позивачів - не з'явилися,

відповідачів - не з'явилися.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним договір від 16.01.2017 року № 4 на постачання продуктів харчування на загальну суму 802708,84 грн. з урахуванням усіх додаткових угод до нього, укладених між Відділом освіти Тростянецької районної державної адміністрації та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, якими збільшено суму договору до 1072419,49 грн.

Відповідач-1 свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, а у своєму до листі від 21.08.2017 року № 01-20/1009 просить суд розглянути справу без участі представника відділу освіти та зазначає, що заперечень проти позовної заяви не має.

Відповідач-2 свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, а у своєму до листі від 21.08.2017 року просить суд розглянути справу без його участі та зазначає, що заперечень проти позовної заяви не має.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрутнтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 3_рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України так і нормами інших правових актів.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1_1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів Держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а саме, щодо реалізації державної політики у сфері державних закупівель є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 7 пунктів 1, 3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 459, до одного із основних завдань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України віднесено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері державних та публічних закупівель.

Згідно пункту 4 вказаного Положення, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України відповідно до покладених на нього завдань формує та реалізовує державну політику у сфері державних закупівель, зокрема, розробляє та затверджує відповідні нормативно-правові акти; здійснює проведення моніторингу та аналізу системи державних закупівель; надає роз'яснення щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель; здійснює в установленому порядку погодження застосування процедури закупівлі в одного учасника; погоджує навчальні програми з підготовки спеціалістів у сфері закупівель та підвищення їх кваліфікації; забезпечує видання безоплатного державного офіційного друкованого видання з питань державних закупівель, безоплатного міжнародного інформаційного видання з питань державних закупівель та функціонування безоплатного веб-порталу уповноваженого органу з питань закупівель; формує державне замовлення на постачання продукції для державних потреб і координує роботу державних замовників щодо його розміщення та виконання.

Аналогічна правова позиція стосовно правомірності визначення позивача у справах цієї категорії викладена у постановах Вищого господарського суду України від 06.07.2015 року у справі № 916/1142/15 та від 22.07.2015 року у справі № 916/145/15.

Крім того, відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 8 Положення про Відділ освіти Тростянецької районної державної адміністрації, затвердженої розпорядженням голови Тростянецької районної державної адміністрації від 03.03.2017 року № 145-ОД відповідач-1 є органом державної влади в структурі Тростянецької районної державної адміністрації, який утворюється і підпорядковується голові Тростянецької районної державної адміністрації, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, у спірних правовідносинах Тростянецька районна державна адміністрація є уповноваженим органом на здійснення контролю за дотриманням державних інтересів в частині законності використання коштів державного бюджету.

Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення комітету з конкурсних торгів, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов'язань за договором, укладеним за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання державних коштів, що не відповідатиме меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

На виконання вимог статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Охтирською місцевою прокуратурою опрацьована інформація, що мітиться у відкритому доступі на веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель «Prozorro» щодо проведення відкритих торгів Відділом освіти Тростянецької районної державної адміністрації, за результатами чого встановлено наступне.

Відповідно до інформації, опублікованої в електронній системі публічних закупівель Prozorro за № UA-2017-01-16-000951-а, в січні 2017 року сформовано звіт про укладений Відділом освіти Тростянецької районної державної адміністрації договір від 16.01.2017 року за № 4 щодо товару - «продукти харчування (крупи, яйце, томатна паста, молоко, сир твердий, сир кисломолочний та інше)» очікуваною вартістю 802708,84 грн. (далі - договір).

Згідно пункту 1.1 договору, відповідач-1 доручає, а відповідач-2 зобов'язується постачати власним транспортом у Загальноосвітні заклади відділу освіти Тростянецької РДА продукти харчування вказані в додатку № 1 до договору на платній основі.

Відповідно до пункту 5.4 договору, загальна сума закупівлі складає 802708,84 грн. У подальшому між відповідачами укладені додаткові угоди щодо збільшення асортименту товару, внаслідок чого зросла сума договору до 1072419,49 грн.

Однак вказаний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, внаслідок чого підлягає визнанню недійним з наступних підстав.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 року № 922-VIII з подальшими змінами.

Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що він застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Згідно частини третьої статті 36 згаданого Закону, забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови, порядок та процедури закупівель товарів, робіт і послуг можуть установлюватися або змінюватися виключно цим Законом та/або Законом України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», крім випадків передбачених цим Законом. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Закону та/або до Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони». І;

На підставі статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до частини першої статті 12 цього ж Закону, закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі.

Згідно частини сьомої статті 2 вищезазначеного Закону забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частині з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі», визначено, що замовники це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

Отже, Відділ освіти Тростянецької районної державної адміністрації є замовником у розумінні цього Закону.

Відповідно до пункту 32 частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі», товаром є продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов'язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів.

Пунктом 18 частини першої статті 1 цього ж Закону визначено, що предмет закупівлі це товари, роботи чи послуги, які закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, ні які учасникам дозволяється подавати пропозиції конкурсних торгів (кваліфікаційні цінові пропозиції) або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

Таким чином, відповідач-1 будучи замовником та укладаючи один договір на поставку товарів, визначених додатком № 1 до договору на загальну суму, що перевищує 200 тисяч гривень, повинен був діяти на підставі вказаного Закону та здійснити закупівлю вказаних товарів за результатами однієї з процедур, передбачених частиною першою статті 12 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до абзацу 4 пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідний правовий висновок міститься у рішеннях господарських судів, у тому числі Вищого господарського суду України у справах № 923/551/16 та № 923/552/16.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 207 Господарського кодексу України передбачає, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частина третя статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 передбачено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно частини першої статті 216 цього ж Кодексу, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки спірний договір про закупівлю товарів за державні кошти укладено між відповідачами без проведення процедури закупівлі, що є порушенням приписів статті 2, частини третьої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», наявні правові підстави для визнання недійсним вищезазначеного договору та додаткових угод до нього.

Крім того, у зв'язку з тим, що відповідачем-1 не застосовано одну із процедур закупівель, що передбачені частиною першою статті 12 Закону України «Про публічні закупівлі», замовником (відповідачем-1) визначено переможцем фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (відповідача-2) з якою укладено договір на постачання продуктів харчування до Загальноосвітніх закладів Відділу освіти Тростянецької районі державної адміністрації.

В той же час, згідно зведених відомостей про рішення органів Антимонопольного комітету України про визначення вчинення суб'єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції за рішенням адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення АК України від 16.02.2016 року № 4 визнано, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (відповідач-2 у даній справі) здійснила порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів та на неї накладено штраф.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі», замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо, зокрема суб'єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).

Таким чином, у порушення вимог статті 2, частини третьої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідачем-1 укладено з відповідачем-2 договір, який згідно статті 17 вищевказаного Закону, при проведеної належної процедури закупівлі не міг бути з відповідачем-2 укладений, як з особою, яка органом АМКУ притягнута до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій.

Між відповідачами укладено додаткові угоди до договору № 4 від 16 січня 2017 року на постачання продуктів харчування, за рахунок постачання додаткових продуктів харчування, згідно яких загальна сума закупівлі збільшена д0 1072419,49 грн.

Згідно пункту 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», умови, договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Таким чином, у порушення вимог статті 2, частини третьої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідачем-1 укладено з відповідачем-2 договір, до якого, згідно частини четвертої статті 36 Закону, при проведенні належної процедури закупівлі не могли бути укладені додаткові угоди щодо розширення переліку продукції, що постачається в заклади освіти Тростянецького району та подальшого збільшення суми договору до 1072419,49 грн.

З урахуванням всього вищевикладеного, договір № 4 від 16 січня 2017 року на постачання продуктів харчування та додаткові угоди до нього укладені між відповідачами за результатами закупівлі за державні кошти, яка проведена у порушення вимог законодавства, підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин позовні вимоги прокурора є правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються повністю на відповідача-1, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі всього вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір від 16.01.2017 року № 4 на постачання продуктів харчування на загальну суму 802708,84 грн. з урахуванням усіх додаткових угод до нього, укладених між Відділом освіти Тростянецької районної державної адміністрації та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, якими збільшено суму договору до 1072419,49 грн.

3. Стягнути з Відділу освіти Тростянецької районної державної адміністрації (42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Благовіщенська, буд. 3, ідентифікаційний код 04057907) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач - Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.09.2017.

Суддя П.І. Левченко