Рішення № 68589230, 29.08.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2017Справа №910/11566/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації»

про визнання договору недійсним

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: Бачинська А.Ю.; Сегал Е.А.;

від відповідача-1: Сиротін Д.В.;

від відповідача-2: Лабатюк Я.М.;

вільний слухач: ОСОБА_5

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (далі - відповідач 1) про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, спірний договір є фіктивним, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» не передало та не мало наміру передавати, на виконання вимог договору № Ф240317/2 від 24.03.2017 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» грошові кошти у сумі 1 508 869, 48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.08.2017 за участю представників сторін.

02.08.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» через відділ автоматизованого документообігу суду подало відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що укладаючи договір надання послуг факторингу сторонами було дотримано всіх норм права, зокрема спірний правочин був укладений у письмовій формі, як і правочин на підставі якого виникло зобов'язання, при цьому, відповідач-1 зазначає, що договір не містить вимог щодо строку надсилання фактором боржнику повідомлення про відступлення права грошової вимоги.

Крім того, відповідач-1 вказує у відзиві, що з метою стягнення з боржника заборгованості, яка є предметом відступлення права вимоги за спірним правочином, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» було подано відповідно позовну заяву до Господарського суду міста Києва.

Також, 02.08.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» через відділ автоматизованого документообігу суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначає, що зміст оспорюваного договору факторингу відповідає закону, а саме ст.ст. 1077-1079 Цивільного кодексу України та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», крім того, відповідач-2 зазначає, що для укладення договору факторингу між фактором та клієнтом не потрібна згода на його укладення від боржника.

03.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" подало заяву про зміну (доповнення) підстав позову, в якій вказує, що договір факторингу, укладений між відповідачами не містить умов щодо способу та терміну сплати винагороди, тобто відсутня обов'язкова ознака фінансової послуги факторингу - отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта.

Також, позивач подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг інформацію про те, чи відображений договір надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 у звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» за І квартал 2017 року, поданій до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, копію звітності поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» за І квартал 2017 року, до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а також витребувати у ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві інформацію про те, чи відображений договір надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 у податковій звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» за І квартал 2017 року, чи відображені суми за вказаним вище договором в бухгалтерському обліку товариства та коли саме, чи були включені витрати за вказаним вище договором факторингу до валових витрат підприємства за І квартал 2017 року, копію декларації на прибуток товариства за І квартал 2017 року та додаток 2 до балансу підприємства.

У судовому засіданні 03.08.2017 представник позивача підтримав подану заяву про зміну (доповнення) підстав позову.

Представники відповідача-1 та відповдача-2 не заперечили проти поданої позивачем заяви.

Розглянувши подану позивачем заяву про зміну (доповнення) підстав позову, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як роз'яснено в п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Враховуючи наведене, оскільки суд не перейшов до розгляду справи по суті, подана заява про зміну предмету позову була визнана судом такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим була прийнята до розгляду.

Суд відклав розгляд клопотання про витребування доказів на наступне судове засідання.

У судовому засіданні 03.08.2017 оголошено перерву до 17.08.2017.

11.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» подало доповнення до відзиву на позовну заяву, які обгрунтовані тим, що виконання сторонами договору клієнтом та фактором його умов, про які вказує позивач, як на підставу його недійсності, жодним чином не впливають на чинність оспорюваного правочину.

Також, 11.08.2017 відповідачем подано заперечення на клопотання позивача про витребування доказів, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» зазначає, що заявлене позивачем клопотання не пов'язане з предметом доказування у даній справі, а тому просить суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

16.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що фактичною метою укладення договору факторингу було не отримання клієнтом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» фінансування для погашення кредиторських вимог, а позбавлення активів у вигляді дебіторської заборгованості.

Крім того, 16.08.2017 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» через відділ автоматизованого документообігу суду надійшла заява про вступ у справу третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, яке обґрунтована тим, що 27.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» було укладено договір поруки, яким забезпечено виконання грошових зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр за договором постачання № 4/17 від 02.01.2017 у розмірі 1 550 000, 00 грн. Водночас, як зазначає заявник, зобов'язання позивача перед відповідачем -1 за договором поставки № 1101 від 24.11.2014 припинилося шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 1 550 000, 00 грн. та сплати залишку заборгованості, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» просить суд залучити його до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Також, 16.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» надати докази відображення в податковому та бухгалтерському обліку договору надання послуг факторингу № Ф240317/2, укладеного 24.03.2017.

16.08.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» через відділ автоматизованого документообігу суду подало заперечення на клопотання позивача про витребування доказів, в яких зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» є суб'єктом господарювання, який подає річну звітність до органів ДФС України, а тому інформація за І квартал 2017 року не може бути надана.

Крім того, 16.08.2017 відповідач-2 подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що згідно акту до договору факторингу від 24.03.2017 ТОВ «Фрам Ко» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» отримало право грошової вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія", що свідчить про виконання умов договору, а тому в силу приписів ст. 234 Цивільного кодексу України, такий договір факторингу не може бути визнаний недійсним.

17.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача-1 подав клопотання про долучення доказів, в якому зокрема зазначає, що твердження позивача стосовного того, що спірний договір укладений з метою ухилення ТОВ «Фрам Ко» від сплати своєї кредиторської заборгованості, є безпідставними, оскільки станом на 16.08.2017 за участю боржника - ТОВ «Фрам Ко» відкрито лише 2 виконавчі провадження у Києво-Святошинському РВ ДВС Головного ТУЮ у Київській області на загальну суму 585 282, 00 грн. заявою стягувачів ТОВ «Грінвуд» на суму 397 855, 53 грн. та ПАТ «Лубнифарм» на суму 187 427, 07 грн.

У судовому засіданні 17.08.2017 представник позивача підтримав подане клопотання про витребування доказів.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечили проти задоволення даного клопотання.

Розглянувши подані позивачем клопотання суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського просувального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: - який доказ витребовується; - обставини, що перешкоджають його наданню; - підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; - обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Суд дійшов висновку, що документи, які просить витребувати позивач у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та у ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, враховуючи предмет та підстави позову зазначені у клопотанні докази не стосуються розгляду даної справи, при цьому, суд вважає, що наявні у матеріали справи документи достатні для розгляду справи по суті, а тому суд відмовив у задоволенні поданих клопотань про витребування доказів.

У судовому засіданні 17.08.2017 оголошено перерву до 29.08.2017.

28.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшли клопотання про витребування доказів, в яких позивач просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» картку обліку, в якій відображені дані щодо укладення і виконання договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, а також витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» витяг з Журналу обліку укладених і виконаних договорів про надання фінансових послуг за період з 01.01.2017-31.03.2017 із зазначенням всіх укладених договорів про надання фінансових послуг за вказаний період.

Також, 28.08.2017 від позивача надійшло клопотання про призначення експертизи, в якій позивач просить суд призначити у даній справі технічну експертизу документів, проведення якої доручити КНДІСЕ та на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи відповідає час виготовлення договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2, укладеного 24.03.2017 даті, яка вказана на ньому?

- Яка давність нанесення тексту, печатки та підписів на договорі надання послуг факторингу № Ф240317/2, укладеного 24.03.2017?

29.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представники відповідача-1 та відповідача-2 подали заперечення на клопотання про залучення до участі у справі ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.», у якості третьої особи, відповідно до яких відповідачі зазначають, що рішення у даній справі не може вплинути будь-яким чином на права та інтереси ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.», оскільки останнє не є стороною спірного правочину, а предмет даного спору є визнання недійсним договору надання послуг факторингу, укладеного між ТОВ «Фрам Ко» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЄБР» (фактор).

Також, 29.08.2017 представники відповідача-1 та відповідача-2 подали заперечення на клопотання про витребування доказів, обґрунтовані тим, що ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» долучено до матеріалів справи витяг із вказаного Журналу, що містить інформацію про оспорюваний правочин, витребування інформації щодо інших клієнтів ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» не має жодного відношення до предмету доказування у даній справі.

Крім того, 29.08.2017 представник відповідача-1 та відповідача-2 подали заперечення на клопотання про призначення експертизи, в яких просять суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про призначення судово-технічної експертизи, оскільки укладаючи договір надання послуг факторингу № Ф/240317/2 від 24.03.2017 сторонами було дотримано вимог законодавства, дії сторін відповідали їх вільному волевиявленню, а укладений договір спрямований на реальне настання правових наслідків.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подані клопотання про витребування доказів та про призначення судової експертизи, а також не заперечив проти задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» про вступ у справу у якості третьої особи, без самостійних вимог.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечували проти задоволених поданих клопотань про витребування доказів та про призначення судової експертизи, а також заперечували проти заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» про вступ у справу у якості третьої особи, без самостійних вимог.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» заяву про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд відзначає наступне.

Згідно ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Відповідно до п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ст. 27 ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Однак, суд відзначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» не зазначено, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки, враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» не є ані стороною оспорюваного договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, ані стороною договору поставки № 1101 від 24.11.2014 право грошової вимоги за яким відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації», тому суд відмовлив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «М.Т.К.» про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Щодо клопотання позивача про призначення у даній справі судової експертизи, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Проте, судом не встановлено неможливості самостійно встановити обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, відповідно суд не вбачає необхідності у проведенні експертизи для вирішення спору у даній справі, а тому відмовляє у задоволенні клопотання позивача.

Стосовно клопотань позивача про витребування доказів суд відзначає, що схожі клопотання були відхилені судом у судовому засіданні 17.08.2017, при цьому суд повторно зазначає, що враховуючи предмет та підстави позову, зазначені у клопотанні докази не стосуються розгляду даної справи, крім того, суд вважає, що наявні у матеріали справи документи достатні для розгляду справи по суті, а тому суд відмовляє у задоволенні поданих клопотань про витребування доказів.

Також, у даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечили проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 29.08.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (далі - покупець) укладено договір поставки товару № 1101, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби) та інше, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, загальна кількість товару, що має бути поставлений, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами в видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями, та складають невід'ємну частину даного договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару, є товар, наведений в одній видатковій накладній.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє по 31.12.2014. Якщо протягом 10 днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявила бажання його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний та кожний наступний календарний рік (п. 8.1. договору).

24.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (далі - фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі - клієнт) укладено договір надання послуги факторингу № Ф240317/2, умовами якого передбачено, що фактор зобов'язується передати грошові кошти у сумі 1 588 283, 67 грн., у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 до ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (далі - боржник) у розмірі 1 588 283,67 грн.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступлення грошової вимоги, визначеної п. 1.1. договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 1 508 869, 48 грн.

Згідно п. 3.1. договору, фактор має право, зокрема не перераховувати клієнту кошти до виконання останнім обов'язку щодо відступлення фактору вимоги, вимагати від клієнта письмово повідомити боржника про відступлення вимоги фактору в строк, не пізніше 10 календарних днів з дати підписання цього договору.

Підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. договору передбачено, що фактор зобов'язується сплатити клієнтові кошти в передбачений цим договором строк.

Умовами п.4.2. договору визначено, що клієнт зобов'язується, зокрема надати факторові наступну інформацію щодо боржника у строк, не пізніше 5 робочих днів дати підписання договору.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якого відступається згідно із цим договором (підпункт 4.2.3. п. 4.2. договору).

Строк даного договору складає 1 рік та починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 6.1. даного договору, та закінчується 24.03.2018 (п. 6.2. договору).

Додатком № 1 від 24.03.2017 до договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 сторони погодили перелік вимог, а саме: за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 до ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (боржник) заборгованість у розмірі 1 588 283, 67 грн.

Додатком № 2 від 24.03.2017 до договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 сторони погодили порядок відступлення вимог, а саме: протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору клієнт передає фактору: договір поставки № 1101 від 24.11.2014, реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017, реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 24.03.2017 та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 24.03.2017 включно. Термін сплати фактором коштів за передану вимоги: у строк до 01.07.2017 року.

24.03.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (далі - фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі - клієнт) складено та підписано акт до договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, яким сторони засвідчили, що фактору перейшло право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" за договором щодо сплати заборгованості у розмірі 1 588 283, 67 грн., яка виникла відповідно до договору поставки товару № 1101 від 24.11.2014, укладеному між ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" та ТОВ «Фрам Ко».

Клієнт передав, а фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з додатком № 2 до договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 21.03.2017.

Крім того, 30.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (далі - фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі - клієнт) укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, відповідно до якої сторони вирішили абзац 2 п. 2.1. договору викласти наступним чином: Винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п. 1.1. договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.10.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 1 508 869, 48 грн. У додатку № 2 до договору пункт (ІІІ) «Термін сплати фактором коштів за передану вимогу» викласти наступним чином: у строк до 01.10.2017.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» повідомлення № 24/03 від 10.05.2017 про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати борг, відповідно до якої відповідач-2 повідомив позивача про укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» договору про надання послуги факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, за яким фактор передав грошові кошти в сумі 1 588 283, 67 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 до ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» у розмірі 1 588 283, 67 грн., у зв'язку з чим просив позивача погасити заборгованість у розмірі 1 588 283, 67 грн. у 3-денний строк з дати отримання вказаного повідомлення, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача-2 № 26508052701854 в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" зазначає, що спірний договір носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» не передало та не мало наміру передавати, на виконання вимог договору № Ф240317/2 від 24.03.2017, Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» грошові кошти у сумі 1 588 283, 67 грн.

Крім того, позивач зазначає, що спірний договір не міг бути укладений 24.03.2017, оскільки повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу від 10.05.2017 № 2403 направлено відповідачем-2 лише 10.05.2017, тож, на думку позивача, підписання договору відбулося в травні 2017 року, а не 24.03.2017, як вказано у спірному договорі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом вище, 24.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» (далі - фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (далі - клієнт) укладено договір надання послуги факторингу № Ф240317/2, умовами якого передбачено, що фактор зобов'язується передати грошові кошти у сумі 1 588 283, 67 грн., у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відстурити факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 до ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (далі - боржник) у розмірі 1 588 283,67 грн.

Згідно ст. 512 та ст. 513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Факторинг є фінансовою послугою, правові засади у сфері надання яких регулює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». За приписами даного Закону фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» є фінансовою установою, яка має право надання послуг факторингу на підставі свідоцтва ФК № 568, виданого 07.05.2015.

Крім того, відповідно до Розпорядження № 1570 від 11.05.2017 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, остання постановила видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання гарантій та поручительств; надання послуг з факторингу.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» від 10.03.2017 затверджено «Правила надання фінансових послуг факторингу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації».

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Суд зазначає, що предмет договору відповідає як вимогам ст.ст. 1077, 1078 ЦК України, так вимогам ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема, договір місить найменування фінансової операції - надання грошових коштів в сумі 1 588 283, 67 грн. у розпорядження клієнта за плату, а також містить інформацію про умови та строк сплати даного фінансового активу - до 01.10.2017 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як зазначає позивач спірний договір носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» не передало та не мало наміру передавати, на виконання вимог договору № Ф240317/2 від 24.03.2017, Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» грошові кошти у сумі 1 588 283, 67 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 року у справі № 6-197цс14 при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 232, 234 ЦК України зазначив, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до частини першої статті 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд відзначає, що предметом оскаржуваного договору факторингу є відступлення клієнтом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» на користь фактора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» права грошової вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» за договором поставки товару №1101 від 24.11.2014 в розмірі 1 588 283, 67 грн. з встановленням зобов'язання фактора сплатити клієнту грошові кошти.

Умови взаємних розрахунків і строків виконання сторонами визначено у другому розділі оспорюваного договору, зокрема відповідно до п.2.1. договору, винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги, визначеної в п.1.1. договору факторингу.

При цьому, додатком №1 до договору факторингу визначено, що ТОВ «Фрам Ко» передано ТОВ «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» право вимоги до ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» за договором поставки товару №1101 від 24.11.2014 на суму 1 588 283, 67 грн.

Крім того, додатком № 2 до договору сторони погодили порядок відступлення вимог, а саме: протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору клієнт передає фактору: договір поставки № 1101 від 24.11.2014, реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017, реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 24.03.2017 та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 24.03.2017 включно.

Судом встановлено, що на виконання умов договору факторингу Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» прийнято у повному обсязі документацію згідно з додатком № 2 до договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 21.03.2017, а саме: договір поставки № 1101 від 24.11.2014, реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017, реєстр неоплачених видаткових накладних станом та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 24.03.2017 включно, що підтверджується актом від 24.03.2017 до договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Вищий господарський суд України у постанові від 26.07.2017 року у справі № 910/1528/17 зазначив, що якщо на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, з метою дотримання вимог ст. 1082 Цивільного кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» було надіслано на адресу позивача письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги, в якому визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також сторона, на користь якої має бути здійснений платіж.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом

Частиною 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Таким чином, укладення договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 не потребує отримання згоди боржника на його укладення.

При цьому, в силу приписів ст. ст. 516 та 1080 Цивільного кодексу України, відсутність згоди позивача на укладення оспорюваного договору, не випливає на його чинність.

Також, слід зазначити, що вказані правові норми не містять вимог щодо строку надсилання фактором боржнику повідомлення про відступлення права грошової вимоги, а тому суд не приймає до уваги та вважає безпідставними твердження позивача, про те, що надсилання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» повідомлення про відступлення права грошової вимоги 10.05.2017 свідчить, що спірний правочин укладений в травні, а не 24.03.2017.

Суд наголошує, що приписи ст.215 Цивільного кодексу України, пов'язують недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами подальшого виконання сторонами договору факторингу.

Крім того, з відзиву відповідача-1 на позовну заяву та доданих до нього документів, вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" було подано до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" про стягнення 1 588 283, 67 грн. договором факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8249/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" про стягнення 1 588 283, 67 грн.

При цьому, доводи позивача щодо надсилання на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1882 від 24.04.2017 за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 на суму 1 550 000, 00 грн. та за договором поруки від 27.03.2017 до договору поставки № 4/17 від 02.01.2017 на суму 1 550 000, 00 грн. не приймаються судом до уваги, оскільки встановлення того, чи відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог не входить до предмету доказування у даній справі з огляду на заявлені предмет та підставу позову, та встановлені судом обставини.

Між тим, суд звертає увагу, що відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Судом встановлено, що позивач не є стороною договору надання послуги факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко».

Суд зазначає, що при зверненні до суду з вказаним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" не довело суду належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору. Зокрема, позивачем не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір про надання послуги факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стосовно посилань Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" на постанову Вищого господарського суду України від 01.04.2010 у справі № 5020-7/143-6/034-5/708, суд відзначає, що правова позиція, викладена у вказаній постанові Вищого господарського суду України полягає в тому, що юридичні особи, що не мають статусу фінансової установи, не можуть виступати як фактор за договором факторингу, тож новий кредитор повинен мати статус фінансової установи.

В той же час, у даному господарському спорі недійсність оспорюваного правочину позивач пов'язує з тим, що спірний договір факторингу носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків.

Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами у справі № 5020-7/143-6/034-5/708, відрізняються від правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачами у даній справі, а тому висновок Вищого господарського суду України щодо застосування норми права, викладений у постанові від 01.04.2010 у справі № 5020-7/143-6/034-5/708, не може бути застосований у даній справі

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, зокрема позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації», про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейське бюро реструктуризації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 01.09.2017

Суддя Щербаков С.О.