Ухвала суду № 68584564, 29.08.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 146/1758/16-ц Провадження № 22-ц/772/1691/2017Головуючий в суді першої інстанції Пилипчук О. В.Категорія 39Доповідач Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.,

суддів Іващука В.А., Марчук В.С.,

при секретарі Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області справу за позовом ОСОБА_2 до Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року,

встановила:

26 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування вимог вказала, що після смерті її свекрухи ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в АДРЕСА_2, залишилось майно, що складається із житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1. Позивачка вказує, що за життя свекруха склала заповіт на її ім'я, в якому заповідала їй вказаний будинок.

Оформити належним чином спадок позивач не може, оскільки за життя свекруха, прийнявши даний будинок у спадок від свого чоловіка, не оформила його на своє ім'я.

При зверненні до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на будинок на ім'я спадкодавця.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті її свекрухи ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в АДРЕСА_2, що складається із житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 (житловий будинок «А», матеріал стін-д/шлаковані, веранда «а», сарай-літня кухня «Б», комора «В», літня кухня «Г», погріб «Г1», огорожа 1-2, вхід в підвал «г»). Судові витрати залишено за позивачем.

З таким рішенням не погодилась ОСОБА_3, яка є дочкою померлої, і яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, подавши апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що судовим рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, як спадкоємця , просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач та її представник до судового засідання повторно не з'явились. Позивач не повідомила суд про причини своєї неявки. Її представник надав заяву, в якій повторно просив відкласти судове засідання, посилаючи на зайнятість в іншому судовому засіданні.

Відповідач надав суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин: чи слід позов задовільнити або в позові відмовити (ст.214 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми чинного законодавства, в результаті чого було прийнято незаконне рішення, яке підлягає скасуванню у з'вязку з його незаконністю.

Судом першої інстанції встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. На час виникнення правовідносин діяв ЦК України 2003 року.

За життя спадкодавець ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я позивача , а саме на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Як вбачається із копії свідоцтва про право власності на домоволодіння від 5 серпня 1987 року, вказаний будинок належав ОСОБА_5 (чоловіку спадкодавця).

За життя спадкодавець право на вказаний будинок після смерті свого чоловіка не оформила.

Згідно довідки сільського голови Липівської сільської ради № 29 від 16 січня 2017 року, житловий будинок, який рахується за померлим ОСОБА_5, розміщений в АДРЕСА_1, до перереєстрації рахувався за адресою АДРЕСА_3.

ОСОБА_2, як спадкоємець майна спадкодавця ОСОБА_4 за заповітом, зверталася до державного нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, однак нотаріусом їй у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено в зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на ім'я спадкодавця .

Також судом було встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, заведена за заявами ОСОБА_3, ОСОБА_6, які претендують на земельну ділянку, розташовану на території Липівської сільської ради, та ОСОБА_2, яка претендує на майно, згідно заповіту, посвідченого Липівською сільською радою від 10 серпня 2007 року за № 86 .

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За змістом ст. 1241 ЦПК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 набула права та обов'язки спадкодаємця, тобто спадщина після смерті її свекрухи, що складається із домоволодіння, належить їй, а неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на належне спадкодавцю майно, не може бути перешкодою у набутті права власності на таке спадкове майно.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду .

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржник ОСОБА_3 є дочкою померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5. На день смерті своєї матері вона досягла віку 77 років , при цьому надала документи на підтвердження того, що вона має право на обов'язкову частку у спадщині згідно ст. 1241 ЦК України, зокрема копії паспорта, свідоцтва про народження, пенсійного посвідчення.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, не вирішив питання про коло осіб, які повинні приймати участь у даній справі. Так, в матеріалах справи знаходиться копія спадкової справи, з якої вбачається, що крім позивача, є інші спадкоємці, зокрема дочка спадкодавця ОСОБА_3 На вказану обставину суд першої інстанції уваги не звернув, не дав цьому належної правової оцінки.

Не з'ясував, чи є належним відповідачем у даній справі Липівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку позов був пред'явлений не до тієї особи, яка може нести цивільно-правову відповідальність за цим позовом.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б вказували на те, що сільська рада порушила, не визнала чи оспорила права позивача, як спадкоємця у розумінні ст. 3 ЦПК України.

Тобто позовні вимоги ОСОБА_2 є необгрутовані та безпідставні.

За нормами ЦПК України апеляційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про коло осіб, які повинні приймати участь у справі. Цими повноваженнями наділений суд першої інстанції.

Колегія суддів прийшла до висновку, що вказаним рішенням суд вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не приймала участі у справі- ОСОБА_3

Виходячи з викладеного, суд прийшов висновку, що за вказаних обставин рішення залишатися в силі не може, підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 також просила стягнути з ОСОБА_7 судові витрати по справі та витрати за надання юридичних послуг.

Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на понесені скаржником витрати за надання юридичних послуг, а тому в цій частині її вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до квитанції (а.с. 54) ОСОБА_3 було сплачено 1026, 87 грн за подання апеляційної скарги, які підлягають стягненню з позивача на її користь, що відповідає нормам ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 1217, 1218, 1241 ЦК України, ст.ст. 3,88, 303, 307, 309, 313, 314, 316-319 ЦПК України ,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1026, 87 грн понесеного нею судового збору по оплаті апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: