Ухвала суду № 68578770, 28.08.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/4589/15 Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С.

Провадження № 22-ц/783/376/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія:27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Цап П.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ПАТ Приватбанк, треті особи приватний нотаріус Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_4, орган опіки і піклування Стрийської міської ради про визнання недійсним іпотечного договору,-

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом та просила визнати недійсним іпотечний договір від 17 липня 2006 року про передачу в іпотеку банку житлової квартири загальною площею 58,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 3830.

В обгрунтування позовних вимог покликалася на те, що 17.07.2016 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та її чоловіком ОСОБА_3 укладений кредитний договір № LVH2GK00000010. В якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та її чоловіком ОСОБА_3 укладений іпотечний договір про передачу в іпотеку банку житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1. Позивач дізналася, що в червні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення з її чоловіка заборгованості за кредитним договором, а також те, що їхня квартира перебуває в іпотеці. Позивач вважає, що вказаний договір іпотеки квартири слід визнати недійсним, оскільки квартира передана її чоловіком в іпотеку банку є спільною сумісною власністю подружжя, так як придбана за час шлюбу, і передана банку без її згоди та відома. Крім цього, у них є неповнолітні діти віком 9 та 3 роки, які мають право на користування вказаною квартирою, а тому на момент укладення спірного іпотечного договору необхідний був дозвіл органу опіки і піклування.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02.08.2016р.в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_5.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неповно зясовано всі обставини, що мають значення для справи.Зокрема зазнчає, що правочин вчинено без дозволу органів опіки та піклування, не перевірено на момент укладення оспорюваного договору наявність у дітей права на користування житловими приміщеннями, порушенням Закону України Про захист права споживачів при укладенні кредитного договору. Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання особи, які беруть участь у справі (їх представники) не зявилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Враховуючи неявку всіх осіб, що беруть участь у справі (їх представників) та вимоги ч.2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача,перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України ,під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 60 ЦПК України визначено, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Заявленими вимогами було визнання недійсним іпотечного договору укладеного між ПАТ КБ ПРИВАТБАНК та ОСОБА_3 17 липня 2006р. Даний договір укладався на забезпечення виконання кредитного договору №LVH2GK00000010 від 17.07.2006 року, підписаного між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк», відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредитні кошти в розмірі 25000,00 доларів США.

Як вбачається із письмової заяви позивачки ОСОБА_5 на ім'я приватного нотаріуса від 17 липня 2006 року за реєстровим № 3828, то вона надала свою письмову згоду на отримання кредиту і передачі в іпотеку її чоловіком ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2.

Із паспортів серії АС267003 від 18.04.1997 року та серії АС 022464 від 28.02.1996 року вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 11.05.1971 року. Подружжя проживало та було зареєстроване з 31.05.2002 року до 31.08.2006 року за адресою: вул. Новаківського,10/21 в м. Стрий (а.с.6-9).

На підставі будинкової книги для прописки громадян подружжя ОСОБА_3 та їхні неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровані та проживають в предметі іпотеки з 31 серпня 2006 року. (а.с.13-15)

З довідки ОСББ «Галич» від 11.07.2006 року про склад сім`ї та прописку вбачається, що в квартирі АДРЕСА_3 станом на 11.07.2006 року був зареєстрований лише власник ОСОБА_3.

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що при укладенні відповідачем ОСОБА_3 17.07.2006 року договору іпотеки, позивачкою ОСОБА_5 надано нотаріусу згоду на укладення іпотечного договору та передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_3, а тому твердження позивачки, що вона не знала про укладення її чоловіком такого договору та про те, що вона не давала такої згоди не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи та поясненнями нотаріуса даними в судовому засіданні суду першої інстанції.

У відповідності до ч.2 та ч.3 ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Статтями 177 СК України та 17 Закону України Про охорону дитинства батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Отже, при укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Згідно із ст.29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Законом України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні визначається, що громадянин України зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання(ст.6 цього Закону).

Положення цього Закону не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Тому, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Частиною першою ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

У Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-214цс15 зазначено, що вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або Закону України Про основи соціального захисту бездомних і безпритульних дітей залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору зясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

Вказана Постанова прийнята з підстав передбачених п.1 ч.1ст. 355 ЦПК України, а тому висновки викладені в ній є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст.214, ч.1 ст.360-7 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що на час укладення оспорюваного договору в предметі іпотеки не були зареєстровані та не проживали неповнолітні діти позивачки, а тому необхідності в отриманні згоди органу опіки та піклування про передачу квартири в іпотеку не було. На момент укладення оспорюваного договору діти не мала права власності на предмет іпотеки і не були в ньому зареєстровані. Наведене підтверджується договором купівлі-продажу від 17.07.2006р., укладеному між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Також слід відзначити, що батьки зобов'язані до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі їм права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі й ті, які не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання та відшкодування Іпотекодавцем заподіяних збитків (Рішення Верховного Суду України від 27 травня 2009 р. "Щодо правомірності укладення договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування"). У п.12.9 Іпотечного договору зазначено, що Іпотекодавецем враховані інтереси дітей та інших членів сім`ї.

Подружжя, при укладенні оспорюваного договору іпотеки, знаючи, що у них на утриманні є неповнолітні діти надали банку та нотаріусу довідку КЖРЕП згідно якою видно, що у предметі іпотеки діти не проживають, яка стала підставою для посвідчення договору іпотеки нотаріусом без залучення органів опіки та піклування. Дана обставина підтверджується матеріалами справи.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира передана в іпотеку ще до реєстрації в ній неповнолітніх дітей, а відтак - на час укладення іпотечного договору діти не мали права власності чи права користування нею, що в свою чергу унеможливлює порушення їх прав на житло.

Згідно п. 18.12 договору іпотеки Іпотекодавцю заборонено надавати документи в відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди Іпотекодержателя. Іпотекодавець усвідомлює, що у разі надання Іпотекодержателю нечинних документів або недостовірної інформації він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності згідно з нормами КПК України.

Письмового дозволу Банку на реєстрацію дітей в предметі іпотеки іпотекодавець не отримував.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки на тій підставі, що на укладення такого договору не було отримано згоди органу опіки та піклування не підлягає задоволенню, оскільки неповнолітні діти не мали майнових прав щодо предмету іпотеки, на час укладення договору іпотеки останні не були зареєстровані в предметі іпотеки, відтак для укладення такого договору іпотеки дозвіл органів опіки та піклування не вимагається.

Тому оспорюваний правочин не може бути визнаний недійсним на підставі недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 6 ст. 203 ЦК України.

Апелянтом ОСОБА_5 не доведено, яким нормам діючого на той час законодавства України суперечили проведені нотаріусом дії, спрямовані на реєстрацію відповідного договору іпотеки.

Судом не приймається до уваги доводи апелянта про те, що свідоцтва про народження дітей неспростовно підтверджує факт наявності у них права користування житловим приміщенням, котре передавалось в іпотеку, оскільки таке твердження не ґрунтується на нормах права і як вказувалось вище, при оформленні договору іпотеки діти були прописані і проживали за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1. Дана обставина підтверджується матеріалами справи.

Не заслуговує на увагу також твердження апелянта про порушення прав ОСОБА_3 як споживача при укладенні кредитного договору та договору іпотеки, оскільки ОСОБА_5 не було стороною кредитного договору і позовна вимога про визнання такого нею не заявлялась. На позовну вимогу про визнання недійсним іпотечного договору застосування Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється, як і не поширюється постанова Правління НБУ № 98 від 28.03.2007р. Крім цього, постанова НБУ прийнята в 2007р., а кредитний та іпотечний договір укладені в 2006р.

Слід також зазначити, що ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22.12.2016 р. задоволено клопотання ОСОБА_5 про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Перед експертом було поставлено наступні питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_5 у заяві від 17.07.2006 року вх. 223/02-02, яка зареєстрована в реєстрі за №3822, ОСОБА_5 чи іншою особою; чи виконано підпис від імені ОСОБА_5 у заяві від 17.07.2006 року вх. 224/02-05, яка зареєстрована в реєстрі за №3828, ОСОБА_5 чи іншою особою; чи належить підпис та написані прізвище ім'я та по батькові на бланку заяви ОСОБА_5 чи іншій особі.

Провівши судово-почеркознавчу експертизу експерт прийшов до висновку підписи на вказаних документах здійснені ОСОБА_5 Наведене підтверджується висновком експерта (а.с. 209 з.в.).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги, жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у задоволенні такої скарги апелянту слід відмовити, а рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року слід залишити без змін.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 серпня 2016 року - залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_9